Від літературного редактора

За сучасної правописної ситуації в Україні літературне редагування перетворюється на балансування між різними мовними нормами, кожна з яких нібито узаконена. Досі офіційно не скасовано чинність українського правопису радянських часів, традиція якого тягнеться ще з 1936 року, так само як і не прийнято офіційно (на рівні Верховної Ради) правописний варіант 1993 року. Тепер, як відомо, все активніше впроваджується в ужиток іще новіший варіант українського правопису, чи не найбільшим поборником якого виступає п.М.Жулинський. Урешті, й цей усе ще проект правопису, який, зокрема, вводить написання деяких слів із початковою літерою “и”, не є узаконеним і загальноприйнятим.

Ситуація для літературного редактора ускладнюється, коли доводиться мати справу з текстами, які вже стали історією, в тому числі й мовною. Особливий опір для правописного “осучаснення” чинять тексти релігійного призначення та дотичні до них, понадто якщо авторами цих текстів є видатні історичні постаті, постаті-символи церковного відродження в Україні. Безумовно, до найчільніших у цьому славному переліку належить Митрополит Андрей Шептицький.

При редагуванні молитов Митрополита, зібраних за різними (нерідко сумнівними з мовного боку) джерелами різних десятиліть, доводилося вирішувати кілька проблем. По-перше, хотілося, попри все, зберегти індивідуальний стиль Андрея Шептицького як церковного письменника; по-друге, необхідно було усунути мовні розбіжності між молитвами Митрополита різних періодів і, вочевидь, дещо різних мовних традицій тих видань, де вони публікувалися; нарешті по-третє, окремі місця просто вимагали коригування згідно з основними вимогами сучасної української літературної мови. Ідеться в цьому останньому випадку насамперед про часте вживання Митрополитом церковнослов’янізмів, а також галицизмів, які для сучасного читача або незрозумілі, або можуть мати дещо інше значення, ніж у часи Андрея Шептицького, або ж ризикують бути витлумаченими як відверті русизми чи полонізми. Навряд чи доцільно подавати тут якийсь словничок видозмінених слів і виразів, але на головних типових моментах усе-таки наголосимо.

Щодо збереження стилю Митрополита, то насамперед ми заборонили собі вдаватися до перестановки слів у реченнях, прагнучи зберегти певну ритміку авторського молитовного слова. Збережено також типові практично для всіх молитов конструкції на кшталт “прохання о щось”, а не “про щось”, як цього вимагали би сучасні лексико-граматичні норми. Послідовно дотримано вживання закінчення -и в родовому відмінку однини іменників третьої відміни, як це, до речі, передбачає і найновіший зі згаданих варіантів українського правопису (“любови”, “радости”, “благодати” тощо). В окремих випадках задля збереження тієї ж стилістичної специфіки залишено улюблені, як видається, лексеми Митрополита, наприклад, слово “поступовання”, яке доводилося би змінювати залежно від смислових нюансів того чи іншого висловлювання (“поведінка”, “діяльність”, навіть “спосіб життя”).

Загалом, літературне редагування праць Митрополита Андрея Шептицького – справа вельми делікатна. Причини, і то часом значні, лексико-граматичних розбіжностей у різних творах Митрополита, а також можливі шляхи їх подолання навів о. д-р Степан Гарванко у “Введенні” до видання аскетично-моральних творів Андрея Шептицького (Львів: Монастир Монахів Студійського Уставу – Видавничий відділ “Свічадо”, 1994. – 493 с.). Щоправда, не всі поради о. Гарванка можна беззастережно прийняти на сучасному етапі в Україні: багато його пропозицій щодо літературної редакції прийнятні, на жаль, хіба що в діаспорному середовищі, де українська мова зі зрозумілих причин перебуває в дещо законсервованому стані. Втім, чимало міркувань шанованого отця справді стали нам у пригоді.

Серед дрібніших змін, внесених до тексту молитов Митрополита Андрея Шептицького, речі насамперед технічні. Так, у ряді молитов (“Про кращу долю українського народу”, “Перед Великим постом” та ін.) для кращого візуального сприйняття введено розбивку на абзаци. Розкрито скорочення “пресв.” (“пресвятий”), “всев.” (“всевишній”), “всеч.” (“всечесний”). Щоправда, особливо поширене скорочення “св.” у ряді випадків (перед власними іменами) залишено без зміни. Цитати зі Святого Письма, які Митрополит наводить церковнослов’янською мовою, подано за сучасним перекладом. Уніфіковано написання слів із великої чи маленької літери (“Церква”, “католицька віра”, “свята Тайна Хрещення”, “єпархія” тощо). Великі літери збережено в тих звертаннях (наприклад, “Мій Любий Народе”) чи інших важливих місцях, де слова, крім усього, мають на меті підкреслити любов чи повагу. Також у кількох випадках у квадратних дужках додано слова, пропуск яких може ускладнити розуміння думки автора.

Будемо вдячні всім, хто висловить свої зауваження, побажання та просто міркування щодо проведеної редакторської роботи зокрема та принципів наукового літературного редагування богословських творів попередніх історичних періодів загалом, адже стоїмо лише на початку великого шляху впорядкування, внормування та витворення канону, в тому числі мовного.

Назар Федорак,

кандидат філологічних наук

Дата добавления: 2015-07-10