Мікроекономічна структурна перебудова

Реструктуризація і підвищення ефективності банківської систе­ми. Ефективність економіки безпосередньо залежить від ефективної діяльності банків. Система банків — найважливіший елемент ринкової інфраструктури, характер їх операцій визначає швидкість і продуктивність обороту грошей, товарів і капіталів. У ринкових умовах діяльність банків має бути спрямована на:

- якнайбільше залучення вільних коштів населения і підприємств;

- оперативне кредитування капітальних вкладень у сфері ви­робництва товарів і послуг;

- запобігання спекулятивним операціям, що здійснюютъся для отримання прибутків.

Перепоною для банківської діяльності є її ідеологізація чи політизація.

Пріоритетними завданнями на цьому шляху є:

- приведения у відповідність діяльності уряду і Національного банку з вимогами дії закону господарської збалансованості, зокрема щодо вибору джерел фінансування соціяльних програм, дефіциту Державного бюджету тощо, відмова від емісії як джерела такого фінансування, позаяк вона призводить до інфляції та зубожіння населения;

- зміцнення законодавчих основ діяльності НБУ, розширення меж: і нормативного регулювання діяльності комерційних банків;

- упорядкування балансів банків: анулювання безнадійних кредитів у кредитному "портфелі" банків, що є важливою передумовою їх надійності. Запровадження міжнародних стандартів бух­галтерского обліку (1997) має супроводжуватися створенням можливостей для формування резервних фондів, які мають за мету захист від неповернення кредитів і, отже, сприяння консолідації банків;

- забезпечення економічної самостійності банків, що передбачає їхню відповідальність за прибутки і збитки, неналежне веден­ня справ;

- розбудова банківської справи на принципах, що уможливлюють їхню рентабельність, ліквідність і надійність. Дотримання цих принципів має забезпечуватися ефективною системою банківського нагляду. У разі порушення норм передбачено можливість застосування санкцій. Першочергове значения має зміцнення власного капіталу банків;

- турбота банків про захыст інтересів вкладників і заснування фонду страхування вкладів.

За реалізації цих завдань банківська система України зможе функціонувати ефективно.

Банки та інфляція. Інфляцію найчастіше спричиняє емісія гро­шей Національного банку для фінансування дефіциту Державно­го бюджету або окремих програм видаткової його частини. 3 рівняння ринку, або господарської збалансованості, випливає, що зміна маси грошей має наслідком зміну цін: Q ц = v Г_м. Якщо, наприклад, уряд здійснить грошову емісію і збільшить на ринку обсяг грошової маси до Г_м + ∆Г_м, то ціна зросте до ц + ∆ ц: Qц + ∆ц = = vГ_м + ∆Г_М.

Розв'язання цієї проблеми в Україні є особливо актуальне. Річ у тому, що більшість українських банків виникла за високих темпів інфляції. Інфляційний клімат сприяв здійсненню спекулятивних операцій, і цe негативно позначилося на репутації банків серед населения. Заходи, спрямовані на приборкання інфляції, можуть протягом певного короткого періоду бути критичними для й без того складної ситуації багатьох банків.

Скасування пільгових кредитів Центрального банку, які в попередні роки надходили в економіку через комерційні банки і та­ким чином забезпечували їм дешеві ліквідні засоби, позбавило бан­ки можливості пролонгації протермінованих кредитів, унаслідок чого збільшилися їхні проблемні кредити, і вони можуть зіткнутися з платіжними труднощами. Позаяк банки кредитують один од­ного, неплатоспроможність одного чи декількох із них призводить до так званого "ефекту доміно".

Проблемні кредити і баланси банків. Згідно зі статистичними даними із 49 тис. підприємств і організацій в Україні збитковими е понад 46 %, тобто майже половина. Вони не мають не лише ресурсів для капіталовкладень, а й оборотних коштів. Єдине джерело отримання кредитів для них — банки. Процедура надання кре­диты банками ускладнилася через збільшення так званих безнад­ійних кредитів, якими пов'язані такі проблеми:

- надані кредити с грошовми коштами населення чи підприємств;

- неповернені вчасно кредити порушують роботу банків;

- взагалі неповернені кредити заподіюють шкоду власникам коштів, банкам і позичальникам.

Велика кількість збиткових підприємств і організацій в Україні свідчить, що вони є потенційними юридичними особами, які ма­ють потенційні безнадійні кредити. Тому важливий захід консолі­дації банківської системи України — скорочення обсягів таких кредитів. Через неправильно визначені в минулому кредитні ризики і фактичну або очікувану неплатоспроможність численних фірм, які є клієнтами банків, цим банкам загрожує банкрутство.

Відповідальність банків за здійснювану діяльність. У ринкових умовах банки створюють середовище попиту і пропозиції грошей і капіталів. Вони'є такими самими конкурентами, як і інші суб'єкти ринку (підприємства, торговельні організації, держава). Тому їхня діяльність грунтується на принципах конкуренції, які передбачають якість продукту і доступність цін. 3 огляду на це, незалежно від форм власності та розмірів, до всіх комерційних банків, НБУ чи інших державних установ мають застосовуватися однакові підходи та правові норми, щоб запобігти деформації конкурентних умов (зокрема, банки повинні мати однаковий доступ до джерел рефінансування, якщо їхня діяльність не викликає тривоги).

Важливо налагодити співпрацю банків із сферою виробництва товарів і послуг. Стабільне кредитування цієї сфери, виробництво конкурентоспроможної та ліквідної продукції є запорукою успіху і підприємств, і банків, і держави загалом, позаяк ефективне виробництво — надійна податкова база.

Однією із складних проблем банків є ненадійні кредити. За існування "тіньової" економіки можливе створення фіктивних фірм задля отримання кредитів. Тому обов'язкова умова надання кредитів — попередня перевірка кредитоспроможності клієнтів та їхньої здатності повернення кредиту. Це потребує упорядкування звітності підприємств. Лише за такого підходу реально забезпечити надання кредитів тільки тим підприємствам, що спроможні погашати їх і сплачувати відсотки за рахунок прибутку від інвестицій.

Вітчизняній банківській системі доцільно запозичити досвід ринкових країн щодо обліку і термінів кредитування, впливу на продуктивне використання кредитів.

Пропонована зарубіжними консультантами модернізація бух­галтерского обліку банків за міжнародними стандартами грунтується на концепції обліку та звітності, яка враховує особливості банківського бізнесу.

Вітчизняні стандарти обліку спотворюють баланси. Застосування сучасних норм бухгалтерського обліку і складання балансів, регулярне публікування балансів, звітів про прибутки і збитки тощо сприятимуть більшій прозорості діяльності банківської системи і посилюватимуть довіру клієнтів і громадськості до банків. У тому вже переконалися банки, які здійснюють операції з іноземними установами, і тому дедалі більше банків довіряє перевірку своїх балансів великим міжнародним аудиторским фірмам.

Реструктуризація банківської системи, наближення її організації до ринкових стандартів сприятимуть оздоровлению усієї економі­ки, її переходу до ринку.

Ринкова економіка передбачає свободу підприємництва, вибору виду діяльності і партнерів, реалізації продукції за вигідними цінами.

Ринок як сфера підприємництва. Для сучасного ринку харак­терні такі ознаки:

- він є ринком покупців. Це означав, що пропозиція товарів на ньому перевищує попит на них за фіксованої ціни, тобто існує пріоритет покупців щодо продавців, "диктат споживачів";

- цей ринок є конкурентним: кожен його суб'єкт — конкуруюна сторона щодо всіх інших субєктів. Перемога однієї із сторін залежитъ від рівня розвитку економіки загалом і ступени розвитку ринкових відносин;

- стабілізація відносин між субъектами ринку на основі інтег-рації. Сучасний ринок — це арена суперництва підприємців та інших суверенних суб'єктів економіки (наприклад, покупців), кож­ному заяких має бути гарантовано його суверенітет і збереження конкурентного потенціалу, що можливо лише за протидії монополізації економіки і широкої інтеграції конкуруючих суб'єктів ринкових відносин.

Суб'єкти сфери підприємництва. Основними суб'єктами ринку є підприємці, які виробляють товари і йослуги для населения та підприємств. Ступінь розвитку ринку прямо пропорційно залежить від кількості підприємців, або конкурентів на ньому, тобто суб'єктів підприємництва і споживання. Кількість підприємців зростає із поглибленням і розширенням поділу праці, спеціялізації та кооперування виробництва різних видів продукції і послуг. Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари і послуги, у країні формується складна ринкова структура, яка охоплює різні види ринків.

На кожному ринку діють підприємці, які пропонують свої то­вари чи послуги.

* Підприємець (бізнесмен) — суб'єкт, який здійснює

підприємницьку діяльність, ухвалює основні рішення в процесі цієї діяльності, реалізує свій діловий інтерес та отриманния прибутку завдяки новаторству запроваджує на комерційній основі нові виробничі технології.

Субэктами підприємництва є:

- власне підприємці (особи, які здійснюють ініціятивну діяльність на свій ризик і під свою економічну і юридичну відповідалъність);

- колективи і асоціації підприємців;

- індивідуальні і колективні споживачі продукції (робіт, послу г);

- працівники, які виконують певний вид робіт за наймом на контр актній чи іншій основі;

- державні структура якщо вони с безпосередніми учасниками угод (надання урядових замовлень підприємцям, визначення цін, складу й обсягу пільг для виконання спеціяльних робіт та ін.).

Центральний суб'єкт системи бізнесу — підприємницький бізнес.

Підприємництво (бізнес) іноді розуміють опрощено і зводять до торгівлі й посередництва, що асоціюються, як звичайно, зі спекуляцією.

* Спекуляція — форма комерційних дій, яка забезпечус прибуток за рахунок різниці ціни купівлі і ціни продажу, що перевищує і накладні витрати, пов'язані з перепродажем товарів, акцій тощо.

Такі дії є протиправними у країнах з ринковою економікою і їх карає закон. Хоч, як стверджував відомий англійський банкір Д. Гілбарт, комерція і спекуляція у багатьох випадках так тісно пов'язані, що важко сказати, де закінчується комерція і починається спекуляція.

Бізнес — це не лише торгівля і посередництво, це насамперед виробництво, що є основою економічного життя суспільства. Саме з виробництвом пов'язана реалізація важливих ділових ініціятив. Основними сферами підприємницького бізнесу є: виробництво продукції, надання послуг, комерція (торгівля), комерційне посе­редництво.

Заходи розвитку підприємництва. Найважливішими заходами щодо розвитку МСП є:

- Створення умов для швидкого встановлення горизонтальних зв'язків. Такі у їй необхідні МСП для пошуку постачальників конструкційних матеріялів, комплектувальних виробів та реалізаторів їхньої продукції - Збільшення кредитних ресурсів. Для відкриття МСП потрібен стартовий капітал. В Україні отримання МСП кредиту пов'язане з певними труднощами через недостатні їарантії його забезпечення. Крім того, для банків невеликі кредити є мент рентабельні, ніж великі, оскільки витрати на їх опрацювання в обох випадках майже однакові. В Україні таке ущемления інтересів МСП посилюється у тих випадках, коли великі підприємства отримують пільгові кредити і субсидії.

- Мобілізація власного капіталу. Складною проблемою для МСП (як і для великих підприємств) є брак власного капіталу. Однак потребує вивчення питания, якою мірою малі підприємства можутъ використовувати власний капітал: окремі з них останніми роками мали змогу накопичити значні його обсяги у внутрішній та міжнародній торгівлі. Дієвими були б заходи легалізації "тінъового" капіталу і залучення його для розвитку малого і середнього підприємства.

Зниження податкового тягаря. Гострою проблемою, що потребуе розвязання, с високі податки, за рахунок яких переважно наповнюється державний бюджет.

- Усунення правової невизначеності. Ринкова економіка грунтуешься на встановлених правилах взаємодії між виробниками, продавцями, покупцями, тобто всіма суб'єктами ринку. Чим чіткішими є норми відносин між ними, тим прозоріший рух праці, капіталу, грошей, товарів тощо. Особливо це важливо для МСП, нкі потребують не лише сприятливих умов для діяльності, а й фіпансової чи правової підтримки.

- Боротьба з корупцією та мафією. Перехідний період сприятливий для розвитку "тіньової" економіки, організованої економічної злочинності, корупції, мафії загалом. Прагнеиня до легкої наживи призводить до створення злочинних конгломерацій, іноді за участю працівників державных чи правоохоронних органів. У таких випадках потоки грошей, товарів, капіталів потрапляють під контроль організованих злочинних груп, які мають надійні захисні тили. Перед ними незахищені різні суб'єкти економічної діяль­ності, передусім МСП, але переважна більшість із них не вбачає у цих злочинних групах головної перепони для своєї діялъності, оскільки з ними можна домовитися.

- Збільшення кількості приміщень і виробничих площ. Питання приміщень і виробничих площ та інфраструктури слід розглдати у двох аспектах: як самостійну проблему і як складову проблеми правових гаранти. В обох із них існує відчутна дискримінаціямалих і середніх підприємств, що гальмує їхній розвиток.

- Розвиток підприємницького ноу-хау. Підприємцям певною мірою бракує знания нюансів (наприклад, бухгалтерського обліку та чинного законодавства). Позаяк у минулому підприємницький досвід часом накопичувався без широкого кооперування, підприємці не завжди спроможні розробляти та реалізовувати конкретні проекти на основі нових ідей. Існуютъ певні труднощі в таких галузях, як дизайн нових продуктів, стандартизація і пошуки партнерів.

- Підвищення фахового рівня зайнятих у МСП та їх соціяльна підтримка. Україна має сформовану базу загальної, середнъої та вищої освіти, яка, однак, потребує реструктуризації відповідно до вимог ринку — виховання фахівців з ринковим мисленням. Здебілыиого малі підприємці мають високу освіту, переважно технічну або економічну. Плинністъ серед найнятих фахівців достть висока, оскільки вони, як звичайно, працюють у МСП погодинно. Крім того, підприємецъ скоріше схильний брати на роботу не "чужих", а членів своєї сімї друзів або колишніх колег по роботі. Така кадрова політика не завжди сприяє розвитку справи.

Дата добавления: 2015-07-08