така радiсть, така трiумфальна переможнiсть у цьому дзвонi, що принцеса
Елiза заплющу? очi й чу?, як уся вона дзвенить болем.
Ляскiт оплескiв боляче ряботить тишу. Принцеса Елiза розплющу? очi. В
куток через усю залу прожогом летить величний красунь iндус i зника?.
Величезний всевдячний негр плеще долонями й бiлими-бiлими зубами.
З-за одвiрка в полi зору з'явля?ться Iрма. Вона, як од бджiл,
одмаху?ться руками вiд iндуса, китайця та ще кiлькох постатей i тiка?.
Вона не буде спiвати. Не буде, не буде!
Розумi?ться, не буде, бо вона тiльки йому спiвала. А вiн же - вiдомий -
не догадався попросити ще. Десь сидить у куточку й невинними одвертими
очима здивовано водить по всiх.
I вмить принцеса Елiза чу?, як фотель пiд нею, дверi, салон i вся вона
важко й холодно згойдуються з за того самого одвiрка з'явля?ться
шкандибаюча постать. Моторошно, неймовiрно-рiдна, боляче-гарна, незграбна
й до зворушення, до вогкостi в очах соромлива. Вiн почува? оебе так
нiяково серед цих напiвоголених дам, на ньому таке простеньке убрання. От
вiн обережно й нiяково пригладжу? повисмикане темне жабо.
Зна? вiн чи не зна?, що вона сидить тут, за дверима, й бачить його? Нi,
розумi?ться, не зна? - хiба ж вiн мiг би так стояти й нi разу навiть не
подивитися на дверi?
А хто зна?, може, й зна?? А що не дивиться на дверi, так чого ж йому
дивитися, коли до нього так щасливо, так вабливо смiються через голови
кришталевi тарiлi?
Невже Труда таки не сказала?! I вiн не знатиме й не вчу?, що для нього
сидить вона в цьому дурному фотелi?!
I невже не скаже? I вiн не прийде, не торкнеться очима, голосом??
витягнено? до нього душi?
Нi, не прийде. От вiн нiяково, прохаючи, кива? головою Iрмi. I от Iрма
вже летить, облiплена сво?ми бджолами, на його кивок - вона буде ще
спiвати.
Принцеса Елiза знову заплющу? очi. Але вона вже не слуха? спiву, ще
яснiшого, веселого, грайливого, вiд якого в негра танцюють бiлi зуби мiж
фiалковими, широко розтягненими устами Спiв родить веселий грайливий
гомiн, рух, смiх. А принцеса Елiза сидить, зiгнувшись у фотелi, заплющивши
очi. I такою почува? себе жалюгiдною, самотньою й смiшною тут, за дверима.
Раз би, раз роздягнутися догола душi, роздягтися до людини, стати одною з
тих веселих, простих, звичайних! I пiдiйти до нього, взяти за рукав,
сказати щось буденне-буденне.
А вона замiсть того сидить за дверима в пiвтьмi, пiдгляда?, пiдслуха? й
сьогоднi ж увечерi буде обмiрковувати з Георгом, як краще всiх?х
винищити.
Господи, невже це може статися?! Невже завтра, позавтра цi молодi,
веселi, незлi люди будуть непорушнi, задубiлi трупи? I вiн висiтиме десь
на площi, страшний, синiй, iз висолопленим iз рота язиком?! Що за абсурд?!
I як це вона могла двi години тому вiрити, що це може бути, i не думати
про це? Знати, вiрити - i не думати! Як це могло бути?!
А там, за дверима, безжурний, любовний, весняний гомiн. Там не знають,
не вiрять i не думають. I вiн не зна?, що вона тут. А може, i зна?, та
однаково сюди не прийде: це ще страшнiше. Господи, сказало Страховище чи
нi?
Знову музика. Гуняво-тужнi скрики маленько? бiска?. Принцеса розплющуь
очi. Пари знеможно, повiльно, безсоромно, нiжно злившись тiлами,
похитуються на мiсцi, як дивнi рiзнобарвнi квiти пiд подихом вiтру. Iрми
нема? серед танцюючих. Вона там, у кутку, з ним.
Бiля дверей шарудiння. Принцеса Елiза спокiйно поверта? голову и зразу
ж швидко пiдводиться: чоловiча постать! Серце стрiмголов летить униз, i
ноги м'якнуть: постать же за кожним кроком перехиля?ться ритмiчно на лiвий
бiк.?? ще виразно в пiтьмi не видно, вона посува?ться обережно, але Елiзi
дихати трудно. Вона мiцно хапа?ться за спинку фотеля й стара?ться тримати
голову рiвно.
Шкандибаюча постать, трохи перехилившись наперед, вдивляючись у
принцесу Елiзу, пiдсува?ться щораз ближче та ближче. Уже видно блиски в
одвертих голих очах. I вмить доктор Рудольф укопано зупиня?ться, аж
одхитнувшись трохи назад.
- Принцеса?'
Значить, не знав, значить, не сказала Труда.
Принцеса Елiза холодно й коротко кива? головою.
- Вибачте, ради бога, ваша свiтлосте. Я нiяк не мiг думати, що це ви.
Коли б я був знав, я не посмiв би.
- Пане докторе, прошу прийняти мо? запевнення, що я винна в тiй
несподiванцi, яка вас зустрiла в цiй кiмнатi. Я дуже й настiйно просила
графiвну Труду нiкому про мене не казати.
Доктор Рудольф нiяково й схвильовано пригладжу? жабо.
- Труда й не сказала, принцесо. Вона тiльки сказала, що в цiй кiмнатi я
можу побачити. дуже цiкаву людину. Коли б я був знав, кого саме, я б...
Вiн би був не прийшов!
- Пане докторе, ми з вами в рiзних таборах. Але прошу вiрити, що моя
присутнiсть у цiй кiмнатi викликана тiльки цiкавiстю, i...
- О ваша свiтлосте!
(Що вiн хоче сказати цим викликом? Що вiн не дума?, що вона для нього
тут?!)
-...i можете бути спокiйнi, що все, що я бачила тут, не буде вiдоме нi
однiй душi. А тепер...
Доктор Рудольф нахиля? голову. I через тс, що голова похилена, чи чого
iншого, але голос його тихий, хрипкий.
- В мене не було тако? образливо? думки про вас, ваша свiтлосте.
Навпаки, я вiд усi?? душi хотiв би подякувати вам за за ту вашу...
уважливiсть, якою ви визволили мене й мо?х товаришiв од великих.
- Пане докторе, на нiяку подяку мiй учинок не заслугову?. Я зробила
його для себе й для сво?? справи. Я не допустила, щоб при будуваннi без
потреби розбитi черепки падали нам на голови. Бiльше нiчого. Нi про яку
увагу нi до вас, нi до кого-небудь iз ваших однодумцiв мови бути не може.
I менi дуже прикро, що графiвна Труда сво?м некоректним вiдношенням до
свого слова могла дати привiд до непорозумiння.
Доктор Рудольф переста? м'яти й запихати за груди жабо, мляво пустивши
руку.
- Прошу вибачити, ваша свiтлосте. Звичайно, нi про яку особливу увагу
не могло бути мови й нiякого непорозумiння не було. Ваше вiдношення до
нашо? справи, ваше вiдношення до близько? вам людини так добре менi
вiдоме, що нi про яке непорозумiння не можна думати. Але почуття подяки,
хоча б i за чисто механiчний вчинок, може бути в мене. Принцеса Елiза в
пiтьмi вирiвню? голову й примушу? очi: при чому тут "ваше вiдношення до
близько? вам людини"?
- Пане докторе, я була б вам дуже вдячна, коли б ви були такi ласкавi й
попросили графiвну Труду прийти до мене. Я не маю бiльше часу...
Доктор Рудольф низько вклоня?ться й мовчки, обережно шкутильгаючи,
виходить iз кiмнати.
Принцеса Елiза сто?ть, до болю цупко тримаючись за спинку фотеля.
А гуняво тоскнi, безсоромно нiжнi звуки за дверима гойдаються,
вихитуються. Для чого, для чого вона при?хала сюди?!
- Елiзо! Ви вже хочете?хати? Правда? Так швидко? Чого? Нецiкаво!
Шепiт швидкий, стурбований, трошки нiяковий.
- Трудо, менi дуже прикро, що на ваше слово не можна покладатись. Я
думала, що цим разом...
- Елiзо, я ж не сказала, що ви тут. Я дотримала свого слова?й-богу! А
Рудi весь час так хотiлось особисто подякувати вам Елiзо, ви будьте
спокiйнi - Рудi абсолютно нiкому не скаже. Ну, не сердьтеся на мене.
Добре? Та й що тут такого? Принц Георг же не довiда?ться, що ви дивились
на такi неморальнi речi. Ну, як же вам подоба?ться наш салон? Таких у нас
? вже дванадцять! Скоро, Елiзонько, сам Сукурамi тут танцюватиме.
Побачите!
- Трудо, я вас прошу вiдвезти мене додому. В мене голова болить.
Справдi, голос тихий, з нотками зацiпленого болю Труда замовка?, робить
широкi очi й обережно пiдходить до непорушно? темно? постатi.
- Правда, Елiзо? Я зараз. Бiдна Елiзонька! Я тiльки скажу пару слiв
Iрмi - i ми зараз же по?демо. Двi хвилинки!
Труда швидко навшпиньках виходить i бiжить до салону сказати пару слiв
Iрмi.
Iрма сидить з iндусом якраз проти дверей. Труда?? виразно бачить, але
водить очима в усiх напрямках i не говорить?й пари слiв. А побачивши за
колонами самотню високу постать Макса, рiшуче, не вимахуючи по-хлоп'ячому
руками, навiть не горблячись, пiдходить до нього.
- Максе, менi треба сказати вам пару слiв.
Макс лiниво розмика? схрещенi руки й ноги, недбало вiдрива? спину вiд
колони й iде за Трудою до сусiдньо? кiмнати.
- Прошу щiльно зачинити за собою дверi.
Дверi лiниво й щiльно зачиняються
Макс, не хапаючись, поверта?ться й здивовано дивиться: перед ним не
Труда, не маленький хлопчинка з недбалими манерами, а вирiвняна строга
постать жiнки з гордо пiдведеною головою й велично припущеними на очi
повiками I не смiшновелично, а власно-велично.
- Добродiю Максе, дозвольте спитати, що це все значить?
- Що саме?!
- Вся ваша поведiнка?
Макс нудно поводить одним плечем.
- Поведiнка - як поведiнка А в чому рiч?
- Вам вiдома остання постанова найвищо? Ради?
- Яка саме?
- Про завдання сонце?стських жiнок.
Максове лице неохоче кривиться усмiхом.
- Я вас питаю: вiдома?
- Занадто добре.
- Ви - сонце?ст?
- У чому рiч, Трудо?
Труда сто?ть все в тiй самiй позi, а голос теж надзвичайний, рiвний,
величний.
- Ви - не сонце?ст, добродiю. Ви - старий трупо?д i рабовласник. Я вам
це кажу цiлком переконано.I зовсiм не для себе. А для того, щоб ви не
шкодили спiльнiй справi.
- О? Чим же я шкоджу, дозвольте спитати?
- Вашим виглядом, вашою поведiнкою, вашими посмiшками. Хто вас просигь
iз таким виглядом являтися до салону? Ви ще дуелi тут захочете вчиняти?
Будь ласка, коли у вас не ма? нi крихти сили, коли ви его?ст i i... то
принаймнi не пере шкоджайте другим!
Макс високо здiйма? брови.
- Ах, он у чому рiч?! Перешкоджаю! Дуже прошу вибi? чти! Я Дiйсно
злочинець я перешкоджаю такому охочому, дбайливому виконуванню завдання.
Але прошу тодi сказати менi, з якими саме любовниками вашими я
перешкоджаю, щоб я...
Труда бурно скида? з себе величнiсть.
- Не смiйте говорити таких речей! Ви - нехороший! Чу?те ви? Я нiяких
любовникiв не маю, нiхто менi навiть руки не поцiлував. Менi гидко й
моторошно подумати про ц.е Але коли б треба було, я стала б любовницею
всi?? армi?.Чу?те? I коли треба буде, завтра ж стану любовницею кожного
солдата.I не соромлюсь, i нiкого не боюсь. I не думайте, що перед вами
буду почувати себе винною За що?! Яке ви ма?те право говорити зi мною
таким тоном, з такими посмiшками, з такою ворожiстю? Як вам не сором? Фе,
ви менi непри?мнi. Прощайте.
I, закинувши голiвку догори, швидко проходить повз Макса до дверей.
- Трудо, почекайте, Трудо!
В голосi Макса нема? вже лiнi й посмiшечки. Щось гаряче й нiякове
чу?ться в ньому. Але якась сила несе Труду далi й не дозволя? навiть
голови повернути назад.
А в грудях почування пiднесення й полегкостi. I яке щастя, що вiн так
гаряче й нiяково сказав "Трудо!".
В бiдно? ж Елiзоньки ще дужче розболiлась голова. Навiть до авто сiсти,
видно, трудно. Так одразу, без причини. Очевидно, недокрiв'я. Та,
розумi?ться, буде недокрiв'я вiд трупо?дства.
- Елiзо! Я вам рiшуче кажу, не агiтую, не вмовляю, а просто кажу?жте
сонячний хлiб. Ви подивiться на мого батька... Ну, не буду, не буду,
вибачте, я погана. Вам тепер не до дебатiв. Але менi так добре тепер,
Елiзо, так легко, так.. ух, так гарно, що просто нестерпно бачити вас
такою. Може, не так швидко?хати? Може, не балакати? Дуже болить? Вам
треба, при?хавши додому, полежати спокiйно. I доки ж ви будете чекати з
вашим Георгом. Ну, вiнчайтесь же з ним. Хiба це перешкоджа? вiдновлювати
нам порядок? Ах, простiть, Елiзо, бiльше не буду! Кiнець. Мовчу.
I цим разом Труда таки дотриму? слова навiть прощаючись, не каже нi
слова - мовчки, серйозно, поважно стиска? руку Елiзи.
А в грудях - ух, весняно, легко, спiвуче дзвенить гарячий нiяковий
окрик "Трудо! Почекайте!"
***
Принцеса Елiза дiйсно слуха?ться поради Труди - ляга? на канапу i
лежить непорушне. I не вста? навiть тодi, як Ганс Штор, поштиво
застукавши, просить?? свiтлiсть на вечерю.?х свплiсть вечеряти не буде.
I, коли при?жджа? принц Георг iз графом Адольфом, коли в присмерках
увiходять до темно? кiмнати, принцеса Елiза так само лежить i не
руха?ться.
А коли засвiчу?ться свiтло й принцеса Елiза бачить щось незвичне в
обличчях гостей, коли принц Георг, майже не звернувши уваги на?? бiль
голови, не вiта?ться, а зараз же гарячково пошепки почина? давати в кутку
накази графовi Адольфовi, тодi тiльки вона швидко пiдводиться, похапцем
поправлячи волосся з бокiв i пильно вдивля?ться в два шепочучi лиця в
кутку.
- Так зараз же зателефонуйте менi! I негайно присилайте назад авто.
Можете?хати.
Граф Адольф поштиво вклоня?ться?хнiм свiтлостям i швидко, нечутно
вибiга? з кiмнати.
Принцеса Елiза мовчки жде.
Принц Георг 'пiдходить до не? й чудно посмiха?ться. Щербини в ротi вже
нема?, але лице незвичайно схвильоване, чуже, з виразно помiтними жовтими
затоками на блiдому чолi.
- Важнi подi?, кузино. Надзвичайно важнi.
Вiн кида? погляд на вiкна
- Ми - на гребенi кризи, кузиною Прийнято серйознi постановию Питання
тепер-чи вдасться ще перевести?х у життя.
Принцеса Елiза, чуючи, що нiс?? ста? блiдий, так само мовчки жде.
Перша постанова така iти природними шляхамию Кузина мала рацiю: помилку
зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Нiмеччина тепер -
первiсна кра?наю Цивiлiзацiя й культура в цiлковитiй ру?нiю Дiйсно, було б
справжн? чудо, коли б удалося вiдновити все так одразу. Отже, треба йти
природним шляхомю Первiснi народи переходили певнi етапи в свойому
господарствi й громадському життi. Спочатку зовсiм дикий стан, щось наче
теперiшнiй, потiм скотарство, потiм хлiборобство, потiм виробництво
дрiбне, i аж закiнчення всього ланцюга - цивiлiзацi? з усiма складностямию
Отже, тепер треба перейти всi цi етапию Звичайно, швидким темпомю Але
перейти?х треба
Таким чином увесь план кампанi? мiня?ться Нiмеччина лиша?ться подiленою
на округи. Але все мiське населення виводиться з мiст i приставля?ться до
скотарства, хлiборобства i дрiбного ремесла. Коли буде забезпечене
годування, тодi приступати поволi до дальшого розроблення плану. Як
вивести населення з мiст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу
вiд Сонячно? машини, забезпечити потрiбною кiлькiстю годiвельного й
господарського матерiалу, тодi перегнати на цю територiю продезинфiковане
населення, вiдiбравши в нього Сонячнi машини.
Головне ж - негайно вивести армiю з Берлiна. Розклад набира?
ка?астрофiчного характеру. Пропаганда й уживання Сонячно? машини
провадиться вже в самiй армi?, по казармах.
Наслiдок тактики Сукурамi! Цю нiч буде генеральна iнспекцiя й
прочистка. Можливi ексцеси деяких вiддiлiв. Вони будуть знищенi свiтлом в
один мент. Окремi одиницi, хоч трохи запiдозренi,- розстрiлянi. На ранок
уся операцiя повинна бути скiнчена й армiя виведена в намiчену округу. А
тут, у Берлiнi, лишиться тiльки невелика, але цiлком певна частина для
дезинфекцi? мiста й населення. Цебто: всiх провiдникiв, всi непевнi з
якого-небудь погляду елементи, помiчених саботажникiв i так далi вивiшати
по всьому Берлiну. Без нiякого рахунку. Хоч десять тисяч. Рештi населення
да?ться три днi, щоб позносило все скло й одержало спецiальну.посвiдку.
Через три днi всякого, хто не матиме тако? посвiдки, буде вбиватися на
всякому мiсцi. Через п'ять днiв усе населення повинно вийти з мiста в
призначену округу. На кордонi кожного будуть обшукувати i пропускати на
очищену територiю. Там ставиться кожного на роботу й да?ться риж, зерно,
м'ясо. Нiяких сонячних хлiбiв нi на хвилину!
- А чим же годуватимуться тi, що вiддадуть стекла до переходу в округу?
- Чим хочуть. Нехай голодують, здихають. Через п'ять днiв усе мiсто
буде вiддане пiд газову дезинфекцiю. Нi одно? живо? iстоти тут не буде.
Хто не здасть скла, лишиться трупом у мiстi. Отже, кузино, я прошу вас
негайно зiбрати все, що ви хотiли б узяти з собою, i приготуватись до
негайного вiд'?зду. Можливо, що ще цi?? ночi або завтра тут уже
розгорнуться такi подi?, при яких вам не треба бути.
Принцеса Елiза обережно, помалу сiда? на стiлець, не зводячи застиглих
заокруглених очей iз порожевiлого вiд пiдняття лиця Георга.
- Вибачте, Георгу, менi так болить голова, що я не можу ще схопити
всього. Це рiшенець остаточний?
- Остаточний i безповоротний. У палацi Мертенса засiда? Рада Армi?. Пiд
?? безпосереднiм доглядом i кермом буде всю нiч провадитись операцiя
чищення. Я мушу бути там через годину. Я прошу вас, кузино, поспiшитися.
До вiдома вашого додам, що в Америцi йдуть жорстокi бо? мiж сонце?стами й
експедицiйною армi?ю Три мiста знищено до одно? люди ни. (Там не встигли
захопити складiв збро?, i сонце?сти озбро?лись). На заходi?вропи справа
сто?ть теж критично Особливо в Парижi, де так само йде невтримний розклад
армi?, хоча бо?а нема?. Прохають у нас якомога швидше прислати свiжi
вiддiли. На нас уся надiя. Цi?? ночi рiша?ться доля планети.
Принцеса Елiза не може сидiти. Ти душно,?й млосно в хатi. Вона мусить
хоч на десять хвилин вин i и в сад, отямитися, обдумати.
- Кузино, я вас дуже прошу: обдумувати нема чого. Треба тiльки
поспiшити А швидка?зда на авто освiжить вас краще, нiж сад. Дозвольте вам
помогти в збираннi речей!
Нi, Елiза мусить усе-таки вийти в сад.?й треба подумати. 11с так
раптово, так кошмарно, так неймовiрно...
Очi принца Георга сгають загостренi.
- Кузино, ваше хвилювання надзвичайно мене диву?. Я вас не впiзнаю. Що
тут неймовiрного, кошмарного? А то не кошмар, що пiвсвiту здичавiло? А ви
не в кошмарi живете весь час? Слово честi, я вас не впiзнаю. Взимку ви
були iнша. Ви тодi вмiли розрiзняти кошмар од лiкування.
Принцеса Елiза, одначе, тягне з спинки фогеля чорну мережану шаль. Але,
випустивши з рук i не пiдiймаючи, виходить iз кiмнати. Принц Георг,
стиснувши щелепи, пiдхоплю? з пiдлоги шаль, перекида??? собi на руку й
поспiша? за Елiзою.
В саду темно й тепло-вогко. Небо беззоряне, темно-сiре. Солодким i
нiжним духом попаху? з бузково? але?.
Принц Георг обережно бере пiд руку принцесу Елiзу й мовчки веде??
дорiжкою, нахиляючи голову пiд навислими вiтами. Раптом принц Георг
почува?, як по руцi принцеси проходить чудний рух. Вiн поверта? до не?
голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сiрiй
пiвтьмi очима.
- Що, Елiзо?
Лице мовчки, неначе навiть злякано, зараз же вiдверта?ться, але в руцi
все той самий якийсь внутрiшнiй рух чи напруження.
Принц Георг непорозумiло дивиться на Елiзу, потiм поверта? голову
направо й розумi?: в лабораторi? доктора Рудольфа свiтло. Та що ж це iаке,
нарештi? Що за гайна тут хова?гьсн в зв'язку з цим проклятим калiкою?
Принц Георг обережно зупиня? князiвну Елiзу i, не випускаючи руки, але
прислухаючись пальцями до найменшого руху?i, шепоче:
- Бачте свiтло в лабораторi?, Елiзо?
Елiза байдуже поверта? голову й м'яко, але твердо визволя? руку. (Ага!)
- Бачу. А що таке?
Який байдужий сухий голос, абсолютно нiчого цiкавого для не? в тому
свiтлi нема?.
- Ви не розумi?те, що цiкавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?
- О, не думаю! Може, панi Штор.
Ага, вона не дума?. Тако? думки й треба було сподiватися.
- А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно
важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторiю, кузино?
- Як хочете.
Цiлковита iндиферентнiсть, навiть iз домiшкою втоми, (А рука ж явно
дрижала!)
Обо? мовчки й помалу посуваються але?ю. Принцеса Елiза йде з нахиленою
головою в глибокiй задумi, байдужа i до лабораторi?, i до саду, i до
принца Георга.
I раптом принцовi Георговi ста? соромно: вона, нащадок старого
королiвського роду, людина, для яко? змалку всякий нижчий за князя -
iстота нижчо? раси, вона ма? щось спiльне а якимсь калiкуватим чоловiком,
сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкiдливiшим мiкробом у тiй
хоробi, яка нищить усе життя само? Елiзи?! Та ще й у такий момент, коли
рiша?ться доля всi?? Нiмеччини, всього свiту?! Що за дикi, абсурднi думки!
В лабораторi? ж свiтло все не гасне й не гасне. Що може робити в нiй
так довго панi Штор, коли це вона там? От уже видно крiзь розчинене широке
вшно полицi, шафи, iнструменти. Чиясь тiнь хистко походить по стiнi й
зника?.
Принц Георг зупиня?ться проти вiкна, пiдводиться навшпиньках i зазира?
через кущi, водячи головою то вправо, то влiво. Принцеса Елiза теж
зупиня?ться й байдуже чека?.
Раптом принц Георг швидко присiда?, а у вiкнi з'явля?ться темний контур
мужчини. Вiн якийсь мент сто?ть вепорушно, нiби вслухаючись у сад, потiм
пiдносить руки до голови й загрiба? волосся назад. I зника? знову в
глибинi кiмнати.
Принц Георг робить принцесi знак рукою й навшпиньках, зiгвувшись,
крадеться але?ю. Принцеса ж iде так само - повiльно, стомлена, байдужа.
Принц Георг зупиня?ться, нахиля?ться до Елiзн й шепоче?й коло самого
лиця:
- Я мушу побiгти зателефонувати Елленберговi. Такого випадку не можна
випускати. Ми повиннi його захопити. Ви пiдете зi мною чи почека?те тут?
Принцеса Елiза мляпо знизу? плечима.
- Менi все одно. Тiльки чи встигне Елленберг при?хати? Напевне, Штор
зараз вийде. I взагалi... такий момент. Вам же треба на засiдання Ради
Армi?? Як хочете, розумi?ться.
- Вибачте, Елiзо. Говорiть тихше. Це забере не бiльше, як
пiвгодини-годину. Вони моментально будуть тут.
- Як хочете. Телефонуйте. Тiльки швидко, коли так. Я буду тут
слiдкувати.
Принц Георг знову, без потреби вже зiгнувшись, навшпиньках бiжить
але?ю. На руцi в нього висить шаль i плута?ться кiнцями мiж ногами.
Вернуться та вiддати Елiзi? Вогко сьогоднi в саду.
Зненацька якась сила круто зупиня? принца Георга. Вона ж нещиро
говорила! Це не?? мова, не?? тон, голос, слова. "Вам же треба на
засiдання... Такий момент". А сама через бiль голови в такий момент пiшла
в сад.
Принц Георг якийсь мент сто?ть на мiсцi, потiм сходить з але? й поза
кущами, зiгнувшись i обережно ступаючи, прокрада?ться назад, до того
мiсця, де покинув Елiзу.
Але?? там уже нема?. Правда, вона вся в темному, трудно?? побачити в
темнотi але?. Принц Георг крадеться далi, напружено витягаючи голову до
але? й зiрко вдивляючись. Нема. Як вона могла так швидко зникнути?
Значить, коли вона попереду, то мусила бiгти? Нi. Це абсурд - вона десь
позаду, вiн не помiтив??.
Аж раптом принц Георг чу?, виразно чу? попереду, перед самою
лабораторi?ю голос Елiзи.
- Пане докторе! Пане докторе!
Вона його кличе! Вона його кличе!
Принц Георг, хижо зiгнувшись, м'яким бiгом бiжить понад але?ю на голос
Елiзи.
От вона - сiра пляма лиця. Темна постать iз лабораторi? поспiша? на
голос.
Штор уже бiля не?. Хоче щось сказати. Вона хапа? його за руку, заводить
у тiнь, хова? вiд свiтла з лабораторi?!
Принц Георг чу?, як на нього набiга? гаряча, скажена хвиля, слiпить
очi, пiдхоплю? й кида? на двi постатi в але?. Хтось iз середини його
кричить ревким горловим криком, вiд якого все тiло стриба? в екстазi лютi.
Шторова незграбна постать шарпа?ться вбiк од Елiзи. Але принц Георг,
пiдхопивши шаль в обидвi руки, накида??? як сiть на голову Штора, швидко
обмоту???, ударом ноги по ногах збива? на землю й усiм тiлом пада? згори
на голову. За собою вiн чу? жiночий верескливий скрик, шарпання за плечi,
але цей скрик i шарпання жене на нього ще слiпучiшу, ще екстазнiшу хвилю
лютi. Принц Георг впива?ться обома руками поверх шалi в горло Штора,
душить, притиска? до землi, топче груди колiнами, харчить, стогне. Голова
Штора спазматичне шарпа?ться, шия шалено випина?ться, все тiло, як
велетенський черв'як, на який наступили, вигина?ться на всi боки,
силку?ться повернутися грудьми до землi. I вмить колiна Георга сприскують
iз грудей Штора, i груди моментально повертаються до землi, спина зараз же
залiзно вигина?ться, пiдiйма? на собi принца Георга, випростову?ться й
сильно струшу?. Але принц Георг висить на Шторi, вп'явшись руками в горло,
не випускаючи нi на мить. Одначе вiн чу?, як залiзнi руки обхоплюють його
круг спини, здушують огруддя з такою силою, що спиня?ться дихання, i руки
випускають самi собою горло. I в ту саму мить залiзнi страшнi руки
пiдiймають його догори, крутять у повiтрi, змахують ним...
Але Штор, наступивши ногою на кiнець шалi, спотика?ться, i обидва тiла
з м'яким гупом падають на землю. Тут вони люто зчiплюються в страшний
клубок, совають ногами по жорствi, стогнуть, хропуть, корчаться.
Принцеса Елiза вже не кричить, не шарпа? за плечi. З усi?? сили тиснучи
собi руки, важ'ко, задихано дихаючи, наче сама б'ючись, перехилившись до
страшного клубка, вона сто?ть i вся дрiбно-дрiбно тремтить.
I раптом якийсь рвучкий рух у клубку. Над ним здiйма?ться голова
доктора Рудольфа, обкутана шаллю. Тримаючи одною рукою за горло принца
Георга, сидячи верхи й затиснувши зомлiле тiло мiж ногами, доктор Рудольф
другою рукою судорожно зрива? з голови шаль. Зрива? й зараз же обмоту? нею
голову, плечi й руки противника й мiцно зав'язу?. Напiвнепритомне, уткнуте
лицем у пiсок тiло в'яло хилита?ться, й уже не хрипить, i не сопить.
Доктор Рудольф схоплю?ться на ноги i, важко дихаючи, ослiплено,
очманiло озира?ться. В ту саму мить принцеса Елiза кида?ться до нього, для
чогось хапа? його за руки, тисне?х, гладить, тремтить. I враз руки
доктора Рудольфа з тою самою люттю обхоплюють?? тiло, пiдiймають у
повiтря, перегинають, притуляють до хрипко дихаючих грудей i хижо прожогом
несуть у лабораторiю.
Принцеса Елiза безгучно всерединi скрику? жахом i гострим диким щастям.
Хтось iще другий кричить у нiй про безумство, про щось страшне, що десь
тут?, про щось, що треба зразу ж негайно зробити. Тiкати. Рада Армi?.
Такий момент. Божевiлля.
Але, коли б тут усi армi? всiх вiкiв зчепилися мiж собою в скаженiй
борнi, коли iб небо над?х головою зайнялося сiрчаною пожежею, коли б
планета звалилася з довiчного шляху в чорну безодню всесвiту й запалала б,
як смолоскип, принцеса Елiза не зробила б нi найменшого руху, щоб одiрвати
сво? руки вiд цi?? пiтно? гарячо? ши?, вiд цього хижо, оскаженiло мчущого
?? тiла Згорiти, спопелiти, але не припинити нi на мить цього жахного,
забиваючого дух, безгучного крику щастя!
I сяйво над Берлiном так само, як пiвгодини тому, мирно й задумливо
впира?ться вiялом у темно-сiру запону неба. I сад той самий, мирно
шелесливий, спокiйно дихаючий нiжно-солодким духом бузку. I свiтло з
лабораторi?, неначе нiчого не сталося, так само рiвно безшумно лежить на
вiтах кущiв.
Наче не сталося щойно величезного чуда, наче не вiдбулося в безумному
крику щастя страшне та?нство.
I хiба не кричуща, не дика неймовiрнiсть, що вони вже от бiжать але?ю,
мало що не переступивши через замотане безживне тiло пiд кущами, сплiвшись
руками, жадно торкаючись тiлом об тiло.
Елiза на?жена всi?ю шерстю душi: рятувати тепер свою неймовiрнiсть,
боронити тепер лазурями, зубами!
При воротях повинен бути автомобiль принца Георга. Рудольф умi?
правувати. Слабо. Добре, вона сама буде при стернi. Адресу салону зна?
добре.
? авто! Шофер нетерпляче товчеться.
- Це авто його свiтлостi?
- Так. Iз ким маю честь...
- Його свiтлiсть наказу? вам чекати тут на нього. Я беру авто. Зараз
воно прийде назад.
Шофер придивля?ться й поштиво вiдступа? набiк, низько вклонившись.
- Пане докторе, сiдайте! Швидше!
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |