ними одна об одну до дольок
- Слава? Слава! Слава Сонячнiй машинi! Слава!
В лопотiння крил, у гуд, у велетенський крик устромляються пронизуватi
металiчнi ляпаючi стьожки трубних крикiв Як од велетенських хвиль, що
обсувають пiсок i камiння з берега в море, полем просува?ться шипiння:
"Тш! Тш-ш!"
Труда задира? голову. Ага, тепер ма? бути Благословення Землi.
Останнi клаптики диму розтали над зубцями Сонячно? машини Чиста
зеленава синявiсть неба широко розгорнулась, розсунулась.
I от помалу, велично з за трону золотого пiдводигься й росте в блакить
жiноча голова, погiм плечi, груди, все тiло, колосальне, обвите гiрляндами
квiтiв i зеленi. Насичене благосною силою, осяяне усмiхом мудро?
вибачливостi, прорiзане зморшками вiчностi лице злегка нахилене донизу, до
застиглого ряботiння голiв. Руки простягненi вперед таким теплим
утихомирюючим рухом, що, зда?ться, хмари стануть на колiна й схилять
кудлатi сиво-золотистi голови.
I серед тишi в хмари, в стiни лiсу, в сотнi тисяч блискаючих очей
луна?:
"Браття, Дух Матерi-Землi благословля? нас на путь у землю обiцяну!"
Але Труда раптом iз жахом хапа? себе за голову: переплутали,
переплутали. Вперед же телеграму! Господи, телеграму ж уперед! Чи нi? Чи
вперед Благословення? Так, дiйсно, переплутали.
"Браття! З другого кiнця Матерi-Землi вчора прилетiв до нас вiсник
вiдродження. Париж нам шле привiтання. Париж склика? всесвiтнiй Конгрес
Творчо? Працi".
Труда не чу? вже бурi оплескiв: ах, боже мiй, це ж Макс там,
бiдненький, корчиться вiд одчаю - споганили, зiм'яли, знiвечили такий
момент, як Благословення Землi. Ну, що тепер робити з цим Благословенням?
За ним мав бути гiмн, хори, оркестр. I раптом - Париж, Конгрес.
Але тут iз-над обрiю густими пiдземними гудами насувають уже першi
хвилi гiмну. Важкий тупiт тисячi дружних нiг. Iз гуду, з тупоту ростуть,
здiймаються вгору, займають усе поле, небо, хмари, переливаються через
тини лiсiв могутнi, переможнi, трiумфальнi голоси.
Труда блiдне так само, як усi лиця навкруги, встромля? очi в
просторiнь, з усi?? сили тисне одною рукою другу, щоб не тремтiли, i чу?,
як моторошний солодкорiжучий мороз проходить по сяйнi, по руках, пiд
волоссям на головi i рве груди, розсува? криком, риданням, молитовним
зойком.
А гiмн росте, густiша?, оркестр, хори злилися, втягли голоси тисяч
грудей, розсунених морозом, розiдраних екстазом. Жах надзвичайного, захват
самознищення, згублення себе, перелиття в?дине, страшне, могутн?. Впасти
на колiна, рiзати себе, виривати серце й кидати його туди в?дине,
всевладне, дихаюче моторошно блаженним морозом.
Принцеса Елiза одною рукою хапа?ться за бiк екiпажа, другою - за графа
Адольфа. Смертельна блiдiсть посинила нiс i лягла жахною печаттю на
фiалковi опуклi повiки.
- Ваша свiтлосте! Ради бога! Вам недобре?
Голова помалу крутиться з боку на бiк, а рука нестямно божевiльне
впива?ться з колючим болем у лiкоть графа Адольфа.
Але потроху стиха? ы наста? тиша. Але в очах ще екстазний спiв, i
молитовний зойк, i жах, i незнайденiсть себе. Ще не вичерпано до дна щастя
вiддати себе, розплистися, злитися. I вмить десь у куточку дзвiнко,
тоненько, ледве чутно на крихiтному клаптику моря стриба? на голови:
- Слава Рудольфовi Шторовi!
Кинено iскру Майновими шнурами летить вона далi, росте у вибухи, вибухи
зливаються в грюкiт.
- Слава Рудольфовi Шторовi! Слава Рудольфовi Шторовi!
Велетенська ряба птиця знову люто лопотить безлiччю крил, розрива?
хмари бурею крику. Буря перелiта? на гору, гаса? вихорами тiл, жене?х
угору до пiднiжжя Сонячно? машини, до нiг Матерi Землi. Вихори зливаються,
бурно колишуться. I от знову прожогом сунуть униз, трiумфуючи, i на руках
сво?х, на плечах, на головах несуть свого iдола.
Принцеса Елiза бере з рук графа Адольфа бiнокль i приставля? до очей
Бiнокль дрiбно-дрiбно труситься, ходить у рiзнi боки Все в склi стриба?,
злива?ться в хаотичну, розхлюпану жовто зелену пляму. Але що сталося? Що
за дивний, iнший рух серед голiв? Чого плями облич задираються вгору?
Принцеса Е вiза чу?, як граф Адольф робить усiм тiлом такий рух, неначе
хоче зiрватися з екiпажа.
- Ваша свiтлосте!
Принцеса Елiза швидко вiдiйма? бiнокль вiд очей i поверта?ться ди
графсi Еллснберга. I насамперед бачить, що йому якось чудно побiлiли очi,
широко розплющенi, напруженi, за гостренi. Вони всгромленi в небо на край
обрiю, туди, за Берлiн, навiть на момент не звертаються до?? свiтлостi.
Голова принцеси Елiзи круто поверта?ться в той бiк, i принцеса почува?,
як?? власнi очi стають теж напруженi, гострi й напевно побiлiли. Iз-за
обрiю в небо сунеться чудна хмара; вона одного рiвного темного кольору, з
правильно обточеними лiнiями, це - велетенський широкий конус шпилем
уперед. Конус сунеться з помiтною швидкiстю, закриваючи собою хмарини,
займаючи щораз бiльшу та бiльшу частину неба. Безшумний, непорушне
застиглий, вiн пливе одною масою, тiльки часом кiнчик конуса, як хобот
страховища, немов нанюхуючи, помаленьку руха?ться то вправо, то влiво. I
що ближче, то передня частина його ста? яснiша вiд задньо?, рiдша, ряба.
Вже видно, що страховище немовби вкрите лускою, що кожна лусочка? окреме
довгасте тiло.
- Що це, графе?!
Граф Адольф на момент скручу? вниз до лиця принцеси бiлi дикi очi.
- Армiя Союзу Схiдних Держав!
I знову в екстазi молитовностi впива?ться в страшну хмару.
Вона ж дивним чином розгорта?ться одною частиною щораз ширше та ширше,
як вiяло. Велетенське вiяло, що перо за пером, сектор за сектором
розпуска?ться в конус, потiм у пiвколо, потiм у цiле коло.
На полi свята вiдразу вщуха? всякий рух. Нова точка святочно? програми?
Але нi, не з програми свята це явище. Це дуже мовчазне, моторошне
страховище не ма? святочного вигляду. I непокiй, тривога, страх, жах уже
хвилями здiймають море голiв. А тiнь од страшно? хмари вже темним, рiвно
обрiзаним серпанком укрива? голови, вже видно масу крил i тулубiв
апаратiв, спереду менших, далi бiльших, а ще далi величезних левiафанiв.
Глухий рiвний шум, як од дощу, сиплеться згори на голови.
- Азiатська армiя!
- Негри!
- Окупацiя!
- Жовто-чорне вiйсько!
- Рятуймося!
- Спокiй, громадяни! Ради бога, спокiй! Тут дiти, жiнки!
Але де може бути мова про спокiй серед листя лiсу, на який налетiла
буря - воно трiпочеться, рветься, гойда?ться скаженими вимахами, не маючи
сили вирватись, прикуте сво?ю масою до одного мiсця.
Аж ось гримить громовий голос рупорiв од краю до краю поля!
- Громадяни! Заховуйте порядок! Розходьтеся без панiки! Найвища Ра?а
Вiльно? Спiлки сьогоднi сповiстить вас екранами про все. Порядок,
громадяни!
Металiчний велетенський голос сво?ю силою втишу? хвилювання листя.
Звернувши очi вгору на мовчазно шипучу хмару, напружено чогось ждучи вiд
не?, усi?ю стихi?ю прагнучи вирватися з-пiд не? пiд захист будiвель, збита
маса голiв помалу сунеться, видушу?ться потоками у вулицi.
I вмить iзгори з-пiд хобота страховища вибуха? страшенний гуркiт
вистрiлу.
Море голiв здрига?ться, як од пiдземного вдару, жаху, i за ним
здiйма?ться такий ураган панiки, що принцеса Елiза iнстинктивно втягу?
голову в плечi й згина?ться. Але в той самий мент якась сила пiдхоплю???,
графа Адольфа, екiпаж, коня й морем несе кудись. Iззаду, з бокiв на екiпаж
натискають тiла, налягають на плечi, на голову, ступають ногами на колiна.
Принцесу Елiзу зсунуто з сидiння на дно екiпажу скрючену, поламану,
завалену тiлами. Чийсь чобiт наступив на шию й душить до землi, топчеться,
лама? шию. Екiпаж гойда?ться, часом на?жджа? на щось м'яке, пiдгецу?,
хилита?ться, от-от перекинеться. В жахно-розгорнених очах принцеси крiзь
ноги часом мигне картина потопаючих покрючених пальцiв, божевiльних очей,
хижо вискалених зубiв, закривавлених шматкю облич. I весь час дикий,
звiрячий, несамовитий гуд крикiв, стогонiв, зойкiв, благань, прокльонiв,
гарчання.
I знову вибух iзгори. I новий вибух урагану жаху. Екiпаж, як по
поламаному м'якому мосту, скаче по тiлах, перехиляючись то в один, то в
другий бiк. Нога з ши? зрива?ться на груди Елiзи, сова?ться, топче, на
голову наляга? колiно й при гина? додолу. Дихати нема чим. Усе зника?.
Коли принцеса розплющу? очi, на нiй уже нема? тiл. Граф Адольф обома
руками тягне?? догори, взявши?? пiд пахви. Принцеса, трудно пiдвiвшись,
сiда? на сво? мiсце. На плечi сукня розiдрана й оголено бiло-злотисте
тiло. Од виска по щоцi йде кривава смуга - зiдрана шкiра. Кiнчик носа
синювато-блiдий. Граф Адольф витира? рукою пiт iз чола й знову дивиться
вздовж вулицi. Вулицею жене скажений потiк тiл, ули ваючись у дверi
будинкiв. А в перспективi вулицi далеко да леко видно край святочного
поля. I якраз шматок горн з крихiтними фiгурками трону Сонячно? машини.
То? само? Сонячно? машини, що так гордо палила тiнi минулого. А в небi не
тiнь Минулого, а грiзна, велична реальнiсть Дiйсностi.
***
Розметеним ураганом листям несуться вулицями учасники великого свята.
Голови?хнi час од часу задираються до неба, затримуючи задиханий бiг, i
шукають: над Берлiном, як велетенськi орли-падло?ди над трупом, кружля?
зграя лiтакiв. Од них, як пiр'я розшматовано? здобичi, безперестану
сиплються на землю папiрцi, зигзагами, кокетливо спадаючи в колодязi'
вулиць. Однi тiкають од них, другi пiдхоплюють i жадно читають.
Граф Адольф зупиня? коня й зiстрибу?, ловить два папiрцi й пода? один
iз них принцесi Елiзi, а сам чита? другий.
Принцеса Елiза, притримуючи лiвою рукою роздерту на правому плечi
сукню, мляво бере папiрець i водить по ньому важкими, немов знеможеними
очима.
"Громадяни Берлiна!
Братнi народи Сходу з чуттям глибокого жалю й болю довiдалися про
нещастя, що спало на половину спiльно? всiм нам землi, про ту хоробу, яку
принесла з собою всiм народам Заходу так звана Сонячна машина. Поспiшаючи
на помiч захiдним братам, Союз Держав Сходу вислав до?вропи й Америки
експедицi? для врятування населення вiд загибелi.
Виконуючи волю мого уряду, я, головний комендант експедицi? до
Нiмеччини, оповiщаю громадянам Берлiна:
Боротьба з епiдемi?ю Сонячно? машини, що несе з собою божевiлля,
хороби, ру?ну цивiлiзацi? й вимирання людства, шовинна провадитися рiшуче,
швидко й радикально.
В iнтересах цi?? боротьби всю Нiмеччину, а надто округи Берлiна
оголошу?ться на станi вiйськово? окупацi?.
Округа Берлiна радiусом на двадцять кiлометрiв оточу?ться свiтляним
кордоном. Нi одна людина не смi? й не може вийти за цеп кордон, усяка
спроба потягне за собою неминучу смерть неслухняного, як тiльки вiн увiйде
в смугу смертоносного свiтла.
В Берлiнi встановлю?ться Тимчасовий Уряд, призначений мною.
Всi громадяни повиннi слухатися й пiдлягати його розпорядкам
безоглядно. Найменший непослух каратиметься смертю.
Увесь державний, полiтичний, економiчний, правовий i культа рiши
устрiй, зруйнийгiний епiдемi?ю, вiдновлю?ться.
Тому всiм громадянам пропону?ться негайно верну?ися до виконання сво?х
громадських обов'язкiв, перерваних нещастям. Урядовi iнституцi? мусять
негайно приступити до функцiонування, всi урядовцi вiд завтрашнього дня
верiакпься на сво? посади.
Власники промислових, торговельних, фiнансових пiдпри?мств займають
сво? покинутi мiсця.
Службовцi, прикажчики, робiтники негайно приступають до сво?? працi.
Всi ушкодження вiд ру?ни повиннi бути надолуженi в якнайкоротшому часi.
Поки не буде вiдновлене нормальне годування, вживання Сонячно? машини
допуска?ться з таким обмеженням: один апарат Сонячно? машини на десятеро
людей. Кожний будинок повинен вибрати комiтет, що ма? доглядати за точним
виконанням цього розпорядку. Решта скла мусить бути знесена до участкових
полiцiйних установ i передана представникам влади.
Всяке ухиляння вiд виконання потягне за собою тяжкi наслiдки. Коли
через два днi населення не знесе дев'ять десятих скла, що? на територi?
берлiнсько? округи, все мiсто буде вимертвлене газом, за винятком тих, що
принесуть стекла й матимуть на те посвiдки.
Всяку агiтацiю й пропаганду Сонячно? машини серед солдатiв експедицi?
на мiсцi каратиметься смертю.
Так само пiд страхом негайного на мiсцi розстрiлу забороня?ться
прилюдне вживання Сонячно? машини й сонячного хлiба.
Всi здоровi елементи краю закликаються до помочi й активно? боротьби з
нещастям.
Головний комендант експедицi? Союзу Схiдних Держав у Нiмеччинi
Сукурамi"
Граф Адольф обережно склада? вiдозву вчетверо, хова? в кишеню й
нетерпляче зирка? на принцесу Елiзу. Ах, господи, вона ще не отямилась i
досi вiд цього кошмарного бiгу дикого гурту - так повiльно й так
непричетне чита?. Наче не вiсть про визволення, про вiдновлення життя, а
якийсь манiфест сонце?стiв чита?.
Ну, нарештi скiнчила. Можна рушати далi.
- Дозвольте, ваша свiтлосте,?хати?
Принцеса Елiза байдуже хита? головою й заплющу? очi.
- Тiльки будь ласка, помалу. Ступою. Граф Адольф уже був пiдняв батiг,
але тут же тихенько опуска? його: "помалу". В такий момент?хати ступою,
коли треба гнати iз швидкiстю радiю, коли вiд нього, графа Адольфа,
залежить, може, успiх усi?? кампанi?!
Граф Адольф зирка? на мертвечо-блiде, в моторошно червоних плямах лице
принцеси з заплющеними очима, вага?ться, знову зирка?.
- Ваша свiтлосте! Дуже прошу менi вибачити. Я розумiю ваш стан. Але
дозвольте менi вияснити вам ситуацiю.
?? свiтлiсть слабо розплющу? очi й мляво скоса дивиться на графа
Адольфа.
- Рiч у тому, ваша свiтлосте, що його свiтлiсть принц Георг на мене
поклав надзвичайно важне завдання. Оскiльки ви пригаду?те собi, я вже мав
честь докладати вам, розпорядження його свiтлостi було, щоб у день
прибуття армi? Союзу Схiдних Держав усi ватажки й проводирi сонце?стiв
були позбавленi можливостi шкодити всiй дезинфекцiйнiй операцi?.
Пригаду?те собi, ваша свiтлосте?
Пригаду?, слава богу - лице вмить ожива?, аж неначе здригу?ться все, аж
сiда? рiвнiше.
- Так, пригадую. Ну?
- Отже, я мушу поспiшати до виконання сво?х обов'язкiв. Крiм того, ваша
свiтлосте, ми, берлiнська органiзацiя, мусимо взяти участь у всiй акцi?.
Мусимо органiзувати зараз же деякi акти, якi... якi, так би мовити,
пiдкреслили б перед Союзом Схiдних Держав конечнiсть iнтервенцi?. Особливо
тепер, коли сонце?сти виявляють нахил до яко?сь органiзацi?.
Граф Адольф обережно озира?ться по вулицi. Але хто там може слухати -
отара в панiцi летить.
- Вибачте, графе, я не розумiю, що ви хочете сказати, але прошу менi
вияснити спочатку перше. Кого саме вам наказано... забрати?
- Насамперед, як я вже мав честь вам донести, ваша свiтлосте, Рудольфа
Штора. Його свiтлiсть принц Георг цiлком виразно писав менi про це. Хоч як
менi особисто це прикро - товариш мiй, можна сказати, дитячих лiт, але ви
розумi?те, ваша свiтлосте, що iнтереси всього нашого нещасного народу
повиннi...
- А ще кого?
- Брата його, всiх колишнiх iнаракiстiв, проводирiв усiх немонархiчних
партiй. Iмен не зазначено, але на мене покладено обов'язок самому намiтити
осiб, яких треба... лiквiдувати. Його свiтлiсть, пишучи про це, ще не знав
про заснування Вiльно? Спiлки. Отже, розумi?ться, всю Раду??. Мiж ними,
хоч як не прикро менi особисто, доведеться й пана... пана Мертенса. Коли,
звичайно, вiн не прилучиться до здорових елементiв. Отже, ваша свiтлосте,
ви розумi?те, що я...
- Так, розумiю. Прошу?хати якомога швидше!
- Граф Адольф вдячно схиля? голову й ошпарю? батогом по кiстястiй спинi
коня. Геро?чна дiвчина: перед громадським обов'язком усi особистi
страждання моментально зникають, готова сама бiгти й везти бричку, коли це
потрiбно великiй справi.
- Графе, а без вас нiхто не може цього зробити? В очах навiть тривога.
- Нi, ваша свiтлосте, без мого розпорядження нi один член бойово?
органiзацi? не може виступити. Тому-то я мушу якомога найшвидше поспiшати,
бо там уже десь уся органiзацiя чека? на мене. Я тiльки завезу вашу
свiтлiсть додому й зараз же помчу до нашого штабу.
Принцеса Елiза сидить уже рiвно, напружено, суворо стиснувши брови й не
бачачи нi тiкаючо? отари, нi кружляючих у небi хижакiв, нi жахно? тривоги,
що розлива?ться по всьому Берлiну. Вона вся заглиблена в свою тривогу.
Дома ще нема нiкого. Дiм сто?ть порожнiй. Навiть Ганса Штора нема?.
Граф Адольф хоче зупинити коня перед ворiтьми, але принцеса Елiза
просить його за?хати в двiр i зайти до не?. Вона ма? дещо сказати графовi.
Граф Адольф, затиснувши зiтхання, охоченько в'?жджа? в двiр.
У себе в хатi принцеса Елiза просить графа Адольфа почекати кiлька
хвилин, iпоки вона переодягнеться й приведе себе до пуття.
- Прошу вибачити, ваша свiтлосте, але...
?? свiтлiсть холодно кива? й виходить, навiть не вiдповiвши.
Чортзна-що,?й-богу! Тут кожний мент дорогий, а вона iз сво?ми дурними
переодяганнями. Там вiдбува?ться величезна подiя, рiша?ться доля людства,
а жiнцi насамперед?? краса.
Але граф Адольф зовсiм скручу?ться всерединi вiд обурення, коли
принцеса верта?ться: ма?те собi, ця дурна дiвчина просить його почекати,
поки при?де додому графiвна Труда! Так, так, посидiти тут i почекати. Бо
вона, бачите, вiддала Трудi до схову коронку Зiгфрiда й бо?ться, що, як
настануть усi цi подi? i з Трудою щось сiанеться, то пропаде коронка
Зiгфрiда. Проклята, iдiотська коронка, чорт би?? нарештi взяв! Перш за
все, як може якась розумна людина давати не тiльки коронку, а будь що до
схову такiй iдiотцi й пришелепуватiй особi, як Труда? По-друге, принцеса
може чудесно сама чекати Страховища й визволяти свою коронку, не
затримуючи бозна для чого людину, на яку покладено важкi обов'язки.
Потрет?...
- Прошу великодушно простити мене, ваша свiтлосте, але я уклiнно прохав
би вiдпустити мене. Труда прийде додому, i ви самi зможете...
Принцеса Елiза рiшуче й непохитно суворо крутить головою:
нi, вона настiйно просить графа Адольфа лишитися. Коли графiвна через
пiвгодини не при?де, вони по?дуть удвох шукати?? по Берлiну. Сама вона
цього зробити не може. Граф, звичайно, розумi?, що коронка Зiгфрiда
повинна стояти вище над те, чи годину ранiш, чи пiзнiш буде вбито кiлька
сонце?стiв. Коли б принцовi Георговi довелося стати перед таким питанням,
вiн, розумi?ться, нi хвилини не вагався б.
Граф Адольф покiрно схиля? голову. Чи вагався б принц Георг, чи нi -
цього не знати, але, коли момент буде пропущений, коли сонце?сти
'поховаються й завдання не буде виконане, вiдповiдати за це буде не принц
Георг, не коронка Зiгфрiда, а граф Елленберг. I обiцяне (виразними
натяками в усiх листах обiцяне!|) канцлерство вислизне з рук графа
Елленберга, як щука з рук дволiтньо? дитини.
А, з другого боку, пiти всупереч волi iстоти, що команду? й принцом
Георгом, - також явна помилка, i канцлерство ще менш певне, нiж щука в
руках дволiтньо? дитини.
I граф Елленберг, покiрно вклонившись, бере в руки товстелезний том
"Теорi? омне?зму" й тихенько перегорта? сторiнки.
А?? свiтлiсть у нетерплячцi й тривозi ходить по кiмнатi, шелестячи
шовком переодягнено? сукнi. На червоному розпущеному волоссi збоку
гойда?ться, як у павутиннi пiд вiтром роса, краплина води пiсля вмивання.
Червонi плями й здертiсть на щоцi присипанi пудрою, i вони зробилися
блiдо-фiалковими.
Тривога ж росте з кожною хвилиною. Принцеса то стане й напружено слуха?
- зда?ться, чути кроки в домi! - то знов ходить i весь час погляда? то у
вiкно на вулицю, то у вiкно в сад.
Раптом зупиня?ться бiля вiкна на вулицю й пильно дивиться. Граф Адольф
уста?, швиденько нечутними кроками пiдходить i з-за плеча князiвни визира?
теж на вулицю.
Там же всього-но Ганс Штор. Але в досить цiкавому виглядi не величний i
рiвний, як колись, не суворо похнюплений, як останнiми часами, а
збентежено-радiсний, розкудовчений, iз незвично прудкими вимахами рук, iз
блискучими очима. В руках невеличкi знайомi папiрцi. О, так нiхто, мабуть,
щирiше й глибше не радi?, як милий чесний Ганс Штор.
От вiн бачить у вiкнi принцесу. Вона його не кличе, а йти без заклику,
без наказу?, рочумiьться, порушення Порядку. Але сьогоднi, в такий
надзвичайний момент, таке крихiтне порушення може дозволити собi навiть
Ганс Штор. Та й не сам вiн дозволя? - його несе силг"о, дужчою за нього,
до вiкна. I не вiн сам дозволя? собi першим заговорити до?? свiтлостi, а
ця сама сила. Вiн уклiнно просить вибачення, але вiн хоче привiтати??
свiтлiсть iз величезним святом, iз переддвiр'ям повернення Великого
Порядку, з кiнцем страхiтних i ганебних часiв.
Принцеса Елiза тихо дяку? й чудно, пильно дивиться згори на пiдведене,
осяяне глибоким, невтримним захватом, класично гарне лице в рамцях
посрiблено? чорно-синьо? бороди.
- Тiльки, на жаль, пане Шторе, тяжкими жертвами доведеться оплачувати
це повернення.
Ганс Штор, вклякши у поштивостi, суворо й грiзно трусить головою.
- Для Вiчного Порядку нема?, ваша свiтлосте, тяжких жертв! Правда вища
над усе, ваша свiтлосте!
Принцеса ще пильнiше й ще чуднiше дивиться на Ганса Штора.
- Боюсь, пане Шторе, що вам особисто доведеться принести тяжкi жертви.
Ганс Штор iще непохитнiше, ще рiшучiше стрiпу? головою.
- Для Вiчного Порядку нема? тяжких жертв, ваша свiтлосте! Нема нiчого
особистого, коли мова мовиться про вiчнi закони. Тiльки радiсть! Накажете
подати?сти, ваша свiтлосте?
Принцеса Елiза помалу крутить головою - нi, вона не хоче?сти. А чи не
бачив пан Штор графiвни Труди?
Пан Штор не бачив i озира?ться, немовби збираючись негайно бiгти шукати
??.
У ту ж мить до ганку пiдкочу? авто, i з нього трудно й помалу вилазять
старi Елленберги. Ганс Штор прожогом кида?ться помогти висiсти й привiтати
з великим радiсним святом.
Але принцесi Елiзi видно, як старий граф спочатку не розумi?, потiм
умить спалаху? гнiвом i важко йде в дiм, пiдтримуючи пiд руку графиню. А
Ганс Штор суворо й непохитно йде за ними.
Принцеса Елiза швидко виходить iз кiмнати: старi повиннi знати, де
Труда.
В холi, притиснувши Ганса Штора спиною до величезного камiна,
перегнувши до нього масивне костисте тiло, старий граф грiзно трусить
папiрцем перед самим лицем рiвно витягненого управителя.
- Ви - злочинець, Шторе!
- Чим же я злочинець, пане графе?
- Ви - злочинець, Шторе! Злочинець, я вам кажу!
- Чим же я злочинець, пане графе?
- Ви - жорстокий, безсердечний злочинець, Шторе!
Принцеса Елiза швидко пiдходить i обережно торка?ться плеча старого
графа. Вiн поверта? до не? стрiхасте, гнiвно посiрiле лице й зараз же
рукою з папiрцем i показу??й на зацiпенiлого в суворiй упертостi
злочинця.
- Полюбуйтеся! Знаменитий зразок фанатичного релiгiйного бузувiрства.
Та ви - божевiльна людина, Шторе, ви це розумi?те чи нi?
- Чим же я божевiльний, пане графе?
- Ха! Чим вiн божевiльний! Його дiтей, його рiдних дiтей убивають, а
вiн трiумфу?. Це - не божевiлля? Порядок? Та пiдiть ви за Берлiн, бiдний
ви чоловiче, пiдiть подивiться, який порядок принесли з собою вашi
спасителi. Поле трупами всiяне. Тисячi, мабуть, невинних мирних людей
розтоптано, покалiчено. Спасителi?! Вбiйники! Розбiйники! Чого?м треба
тут? Хто?х прохав нас рятувати? Такi божевiльнi, як ви? Га?
Принцеса Елiза нiколи не бачила старого графа в такому станi. Раз у
раз, навiть у найтяжчi моменти катастроф, масивно стриманий,
по-фiлософiчному насмiшкуватий, тепер йому аж голова труситься вiд
обурення.
- Вибачте, графе, я хотiла вас спитати...
- Порядок?! Це такий порядок вони несуть? Смерть, смерть, смерть! За
все смерть. Та яке вони мають право, азiатськi розбiйники, вдиратися на
нашу землю?! Та ганьба вам, Шторе, ганьба вам, старому солдатовi! Та ви
повиннi хапати нiж, сокиру, дубину й бiгти бити, виганяти цих розбiйникiв,
а не трiумфувати, що вони ваших дiтей убиватимуть. Чу?те ви?!
Ганс Штор, весь вирiвняний, закам'янiлий, сто?ть непорушно з
блiдо-сiрим, як iз вапна вилiпленим лицем.
Принцеса Елiза знову легенько торка?ться кiнчиками пальцiв плеча
старого графа.
- Вибачте, графе, чи не можете ви менi сказати...
- Сонячна машина?! Та хоч би ми тут пекельнi машини вживали, що?м до
того? Та, може, ця машина в мiльйон разiв краща за весь?хнiй i ваш
Порядок, Шторе, зна?те ви це? Вiд сьогоднiшнього ж дня я вживаю Сонячну
машину. Чу?те, Шторе? I нiяких менi комiтетiв у домi! Нехай посмiють
явитися сюди вiднiмати?? в нас. Сам сво?ми оцими нiкчемними руками буду
боронитися. А ви можете йти до них i газом та смертю робити Порядок.
Можете! Швидше! Бiжiть! Чого ж ви сто?те: це ж непослух! Усi "здоровi
елементи" повиннi "активно помагати". Помагайте ж, карайте мене й сво?х
дiтей смертю. Трiумфуйте, Шторе!
Ганс Штор не трiумфу?, але раптом з усi?? сили з лютим розмахом скида?
руками, впива?ться ними собi у волосся i без дозволу графа, розтоптавши
Порядок, швидко виходить iз холу.
Старий граф уражено дивиться вслiд управителевi й трудно, волосяно сопе
настовбурченими вусами.
Тодi принцеса Елiза рiшуче бере старого за руку вище лiктя й сильно
стиска???.
- Графе, ви не можете менi сказати, де Труда? Велика притихла постать
од цього невеличкого слiвця зразу мiня?ться: жваво поверта?ться й швидко
встромля? в принцесу вколотi тривогою очi.
- А що таке?! Що сталося?!
- Нiчого, нiчого не сталося. Я тiльки питаю, ви не зна?те, де Труда?
- Вона з Максом 'по?хала до сво?? Комуни на нараду. А що таке?
Небезпека?
- Нi, нi, нiчого, абсолютно нiчого. Менi треба?? бачити в однiй
справi. Дякую, графе! Графе Елленбергу, ми зараз?демо до Комуни!
Граф Адольф сто?ть у кутку холу й уважно розгляда? з дитинства знайому
йому до найменшо? рисочки картину - "Зустрiч" Кунца. його нiтрошки не
обходить розмова батька iз Штором, вiн собi чека? на принцесу. Можна
?хати? З охотою!
- Але, напевно, ваша свiтлосте, нiчого такого не сталось?
- Нiчого, нiчого, запевняю вас! Будьте здоровi й спокiйнi, графе.
Iстинно з охотою й радiстю?де тепер граф Адольф по iдiотську коронку.
"На нараду!" Значить, там тепер уся банда зiбрана докупи. Краще й не
треба. Спасибi коронцi, спасибi милому, збитому на старiсть iз пантелику
батеньковi.
А принцеса навiть капелюша нiякого не бере - так iз непокритою червоною
короною волосся й сидить на бричцi, вся нетерпляче витягшись до сво??
коронки. О, що тепер коронка, коли он тi грiзнi орли в небi тримають у
кiгтях сво?х iншу корону, яку хутко-хутко спустять?й на голову. Дурненька
дiвчина, вона навiть не дивиться нi на що, не бачить, що дi?ться.
- Ваша свiтлосте, я дуже дякую вам за те, що ви наказали менi лишитися
з вами. Тепер i друге завдання, покладене на мене, я, напевно, виконаю.
Голова принцеси живо поверта?ться до графа Адольфа. I принцеса Елiза
бачить лукавий, тримкии од стриманого захвату смiшок у сiреньких очах.
?? свiтлiсть не розумiють? А нарада? Всiх, значить, одним заходом, як
мишей у пастцi, можна забрати. Знаменито, прекрасно, краще й бажати собi
не можна!
Принцеса Елiза вiдверта?ться. Бiдна, дурненька дiвчина, вона нiчого,
крiм сво?? тривоги за нещасну коронку, не вiдчува?.
- Будь ласка, графе, пiдганяйте коня, вiн надзвичайно помалу бiжить.
- Стомився, ваша свiтлосте, вiд ранку не годований. Но-о, ти! А
дивiться, ваша свiтлосте, яка шамотня серед райських мешканцiв! Ага,
Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |