Порівняльні дані вживання службових частин мови дітьми старшого дошкільного віку і дорослими

Респон­денти	Частота вживання прийменників
Висока	Помірна	Низька
Діти	на, над, під, за, з(із), по	перед, між, біля, коло, через	крізь, повз, при
Дорослі	на, над, під, за, з(із), по, між, біля	перед, коло, через, упродовж, протягом	крізь, повз, при
Респон­денти	Частота вживання сполучників
Діти	а, але, і(й), та, ні	тому що, після того як, через те що, також	поки (доки), оскільки, ледве, якщо, хоч
Дорослі	і(й), та, а, ні-ні, але, або, то	щойно, доки, поки, ледве, після того як, через те що, тож, тому що	незважаючи на, дарма що, як тільки, аж поки, оскільки

Респон­денти	Частота вживання часток
Діти	ні, так, або, чи, ось, хай, невже	хіба, нехай, авжеж, аякже, лише	отож, аякже, хай, хтозна, певне, лише
Дорослі	хай, невже	аякже, лише	певно, саме

Матеріал: гумові чеберяйчики різних кольорів, розмірів, макет лісової галявини, чеберяйчик Чомусик.

Хід заняття: вихователь пропонує дітям подорож до краї­ни чеберяйчиків: «У великому темному лісі на сонячній галя­вині живуть малесенькі істоти. їх ніхто ніколи не бачив, хоча відомо, що живуть вони в лісах, серед трав. В Україні звуть їх чеберяйчиками, це уявні, фантастичні, казкові істоти.

Дехто вважає, що чеберяйчики всі однакові. Проте вони відрізняються один від одного (вихователь показує): хтось лю­бить одягатися у все строкате, яскраве, інші — у щось темнень­ке, однотонне. Оцей чеберяйчик завжди щось розшукує під сто­лом, під квіткою, під лавою. А цей перестрибує через колоду, калюжу, гриб. Хоча вони й різні, але в них є і спільне: усі чебе­ряйчики п'ють росу, нюхають квіти. Про це добре знають бджо­ли та метелики. Можливо, чеберяйчики мандрують разом із бджолами та метеликами, перелітають з місця на місце, визи­рають з-під кожного грибочка чи листочка, з-під кожної ягід­ки, щоб зустріти людей.

¾ Діти, як ви вважаєте, що вони роблять? (Діти відповіда­ють.) Так, справді, милуються світом, дивуються його багатством і ніколи не відпочивають і не втомлюються. Ще вони розносять відлуння. Луна - то справа чеберяйчиків. Вони залюбки підхоп­люють кожен гарний звук і розносять його повсюди. Коли звук або слово їм не подобається, вони нікуди не хочуть його нести, і цей звук або слово вмирають. Кожен чеберяйчик має свою влас­ну мову. Як вони розуміють один одного? Мабуть, кожен позна­чає усе, що бачить навколо, певною назвою. Потім вони обміню­ються словами-назвами. І хоча все називається по-різному, але є для всіх зрозумілим.

Вихователь пропонує дітям гру «Луна». У кожної дитини в руках чеберяйчик. Потрібно від його імені тихо сказати добре, лагідне, красиве слово, а ведучий має голосно повторити його.

— Діти, бачите, як подобається гра чеберяйчикові. А тепер давайте пригадаємо, що вони хоч і схожі між собою, але водно­час різні. Одні весь час очікують на щось страшне, інші - сміють­ся, хтось плаче чи тягне до свого житла всілякий надібок, а інші полюбляють одягатися чи роздягатися. Одні лякаються темря­ви, інші бояться тиші. Придивіться уважно до обличчя кожно­го чеберяйчика. А які вони у вас? (Вихователь пропонує дітям створиш свої ігрові ситуації з чеберяйчиками, поспілкуватися один з одним, звертається до кожного із запитанням щодо жит­тя чеберяйчика.)

Дата добавления: 2015-11-04