|
Розрізнення на слух | Послідовність становлення звуків у дитячому мовленні |
1. Шиплячі - свистячі 2. Тверді - м'які 3. Сонорні - шумні 4. Глухі - дзвінкі 5. Проривні - фрикативні | 1. Сонорні - шумні 2. Глухі - дзвінкі 3. Проривні — фрикативні 4. Тверді - м'які 5. Шиплячі - свистячі |
Отже, найпершими і найлегшими в розрізненні на слух є шиплячі та свистячі, потім - тверді та м'які. Дуже важко розрізняються при сприйманні проривні і фрикативні звуки. У процесі становлення артикуляції спостерігається зворотне явище. Найлегшими для сприймання є сонорні й шумні, глухі, дзвінкі. Звуки ч, ш, ж, л,р з'являються на останньому етапі, вони є важкими для вимови. Водночас не слід забувати про індивідуальні властивості засвоєння звуків дітьми. О. Гвоздев наголошує, що в його сина до 1 року 9 місяців при наявності 87 слів були відсутніми такі звуки: в, ф; тверді різновиди н, д, т; африкати - ц; тверді різновиди с, з, л, н; усі різновиди шиплячих і звук р.
Упродовж усього другого року життя звуковимова в дітей ще не досконала. Діти випускають деякі звуки, замінюючи їх легшими. Спостерігається загальна пом'якшеність мовлення, злиття двох звуків у один.
Учені (О. Гвоздев, М. Хватцев та ін.) описують типові недоліки звуковимови дітей цього віку. З-поміж яких: заміна звука п звуками к, ф; звука т звуком т'; проривного к звуком т; звука в звуком п; звука г звуками к і д; звука х звуком ф; звука в звуком в'; звука л звуком л'.
Водночас досить рано (вже у 2-3 роки) діти диференціюють помилкову вимову від правильної (О. Гвоздев, Н. Швачкін, Р. Левіна, С. Бернштейн та ін.). Як зауважує О. Гвоздев, діти виступають «борцями» за правильну вимову. Дитина ще сама не вимовляє правильно звук, але відчуває й негативно реагує на неправильну вимову звука іншими. Звідси висновок: дорослий повинен завжди правильно вимовляти звуки. Це ще раз підкреслює взаємозв'язок двох аналізаторів — слухового і мовленнєво-рухового — у процесі оволодіння дитиною звуковимовою.
Значним досягненням у розвитку мовлення дітей є поява граматичних форм рідної мови. Становлення граматичної правильності мовлення у дітей та закономірності засвоєння граматичних значень розкрито в роботах М. Красногорського, О. Гвоздева, Д. Ніколенка, Ф. Сохіна, В. Ядешко та ін.
Д. Ніколенко поділяє засвоєння граматичної будови рідної мови в ранньому віці на два періоди: пасивне засвоєння (розуміння граматичних значень), яке триває з 5-6 місяців до початку другого року життя, та активне засвоєння граматичних значень (другий, третій роки життя). Тривалість пасивного оволодіння граматичною будовою мови залежить переважно від виховного мовного впливу дорослих.
На основі вивчення формування граматичної будови мови О. Гвоздев поділив переддошкільний вік на два періоди.
Перший період - від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців. Це період, коли дитина складає речення з аморфних слів - коренів, що вживаються в одному незмінному вигляді в усіх випадках їх використання. Цей період чітко поділяється на дві стадії: а) стадія однослівного речення (1; 3—1; 8); б) стадія речень з кількох слів, переважно двослівні речення (1; 8-1; 10).
Другий період - від 1 року 10 місяців до 3 років. Це період засвоєння граматичної структури речення, пов'язаний із формуванням граматичних категорій та їх зовнішнього вираження. Для нього характерним є швидкий ріст різних типів простого й складного речень. У межах цього періоду виокремлюються гри стадії: а) формування перших форм (1; 10-2; 1); б) використання флективної системи рідної мови для вираження синтаксичних зв'язків (2; 1-2; 3); в) засвоєння службових слів для вираження синтаксичних відношень (2; 3-3; 0).
У розвитку дитячого мовлення важливу роль відіграють речення. Оскільки в реченні завжди щось висловлюється, воно є одиницею мови як знаряддя мислення і спілкування. Коли саме у мовленні дітей з'являються перші речення і що є їх основою? Основою речення, на думку Д. Ніколенка, є предикативність, що передається словом та інтонацією. З появою предикативності у мовленні дітей пов'язані й перші речення, які спостерігаються в активному мовленні наприкінці першого, на початку другого років життя. Основною ознакою предикативності у мовленні дітей є віднесення змісту висловлюваного до дійсності. Наприклад, Наташа П. (11 місяців 20 днів) проситься гуляти, вимовляючи: «Пру-пру»; в 11 місяців 25 днів вона, ставши на ніжки, сказала: «Тя» (встала); у 12 місяців, дивлячись на курочку, вона говорить: «Тьотя». Сашко А. (1 рік 2 місяці), побачивши іграшки, якими гралися інші діти, правильно називає їх (пірамідка, коник), виконує словесні доручення. Оля К. (11 місяців) цілеспрямовано вживає слова «мама», «баба», «дай». Побачивши намальовану кішку, вона називає її «кс». Льоня (1 рік 2 місяці), побачивши зайчика і кішку, сказав: «зайчик - вуси», «кицька - кіт». Така віднесеність слів до дійсності засвідчує наявність у мовленні дитини основної ознаки речення - предикативності. Дитина досить рано починає розуміти предикативність у пасивній формі, коли сама ще не володіє мовою як засобом спілкування. На прохання дорослого вона виконує різноманітні дії (подає, піднімає, відкриває рот, ховається тощо).
Предикативність яскраво виявляється і в однослівних реченнях, що є першою стадією у становленні граматичної будови мови. Так, однослівні речення з'являються наприкінці першого року життя. За своїм значенням слова-речення становлять закінчене ціле і виражають якесь повідомлення. Наприклад, «моко» можна «перекласти» на мову дорослих «дай молока», «я хочу молока», «ось молоко», «на молоко». Перші слова-речення позначають здебільшого назву особи (тато, мама, тьотя); тварин (ав-ав, киця); частин тіла (ука, нозя); назву предметів та окремих дій із ними. Нерідко значення таких речень можна зрозуміти лише за допомогою інтонації. Залежно від інтонації О. Гвоздев виокремлює такі типи перших слів-речень: а) наказові, що виражають бажання, вимогу; б) номінативні, що супроводжуються окликом й зустрічаються досить часто; в) кличні.
Речення мають ситуативний характер, їх розумінню допомагає обстановка, ситуація, в якій дитина вимовляє це слово. Наприклад: а) «бай-бай» (хочу спати, лягає); б) «бай-бай» (гойдає ляльку, гладить по голівці); в) «бай-бай» (плаче, піднімається, не хоче спати). Іноді розумінню допомагають жести дитини, міміка. Наприклад, «кіга» - просить книжку для розглядання, протягує руку; «кіга» - бере книжку, дає матері, щоб прочитала. Слова у таких реченнях аграматичні, аморфні.
Панування однослівних речень продовжується, за О. Гвоздєвим, до 1 року 8 місяців. У віці від 1 року 9 місяців до 1 року 10 місяців з'являються перші двослівні речення. Як свідчить практика, ці речення дитина конструює цілком самостійно, оскільки їх структура зовсім не схожа на структуру речень у дорослих. «Не можна говорити про формування граматичної будови мови, як тільки наслідок засвоєння дитиною граматичних форм у «готовому вигляді», готових мовних сполучень, - пише О. Гвоздев. - Дитина, поєднуючи слова в речення, водночас аналізує їх за морфологічними елементами, це дає можливість дітям не тільки відтворювати в мовленні готові шаблони, а й самостійно будувати граматично правильне мовлення».
Двослівні речення поділяють наказові (дай мяц) і розповідні, в яких повідомляється про щось (киця ам). У двослівних реченнях пропущене дієслово, що виконує роль присудка. Отже, позначення предметів для дитини легше й важливіше, ніж позначення дії. У мовленні дитини номінативні й стверджувальні речення з'являються досить рано, а заперечні - значно пізніше, заперечення найчастіше пропускаються. Вживання заперечення «ні» фіксується у віці 2 років 3 місяців.
Н. Серебряникова вивчала особливості перших двослівних речень дитини. Вона вказує на те, що поява перших речень можлива лише у разі, якщо у словниковому запасі дітей є 40—60 слів. Двослівні речення найчастіше складаються з позначень людини й дії; з'являються вони нерегулярно і складаються з окремих слів, структурно не оформлених.
Наприкінці другого року життя (1 рік 10 місяців) у мовленні дітей з'являються речення з 3-4 слів і питальні речення. Перші питальні речення виражаються лише самою інтонацією («Мама купила яблука?»). Після двох років дитина вживає частку так, вимовляючи з питальною інтонацією, трохи пізніше - речення із запитанням про місце дії з прислівниками де, куди. У віці 1 року 9 місяців О. Гвоздев відзначає появу однорідних членів речення. Спочатку вони виражаються в однакових формах переліку (О ля прца, Тоса прца, киця прця), які вживаються без сполучників, зв'язок між ними виражається лише інтонацією переліку. Однорідні члени зі сполучниками з'являються в 1 рік 3 місяці. Першим дитина вживає сполучник і, що об'єднує два слова (мама і тато), потім він вживається перед кожним однорідним членом (і мама, і Катя, і киця...). У віці 1 рік 9 місяців — 1 рік 10 місяців у мовленні дітей спостерігаються вже перші складні речення без сполучників. Зв'язок між ними передається інтонаційно.
Другим етапом в оволодінні граматичною будовою є засвоєння флективної системи рідної мови, правильне вживання відмінкових форм. Перші вияви флективності, як відзначає більшість дослідників, можна помітити вже на початку другого року життя.
На другому році життя діти оволодівають діалогічною формою мовлення. Водночас ініціатором діалогу в цей період має бути дорослий. Особливості розвитку діалогічного мовлення дітей цього віку досліджувала М. Попова. Автор підкреслює, що активний діалог з дітьми цього віку залежить від багатьох умов: а) рівня мовленнєвого розвитку дітей; б) вміння дитини спілкуватися з дорослим з різного приводу; в) вміння адекватно відповідати на запитання дорослого.
Для розвитку діалогічного мовлення дітей вихователю упродовж дня потрібно постійно звертатися до них із запитаннями, стимулювати мовленнєві відповіді. Перші діалоги з дітьми повинні бути нетривалими, з перервою, щоб діти не відволікалися. У першій половині року здебільшого вихователь сам і запитує, і відповідає. Відповіді дітей мають вибірковий характер, найчастіше одним словом (мімікою, жестами).
На другому році життя формуються такі функції діалогу: а) вплив на співрозмовника; б) вираження власних думок. Розвиток цих функцій цілком залежить від вдалого формулювання педагогом різних запитань: узагальнювальних, коли відсутня пряма вказівка на предмет («Що ти хочеш?»); конкретних («Що тобі дістати?»); уточнювальних («Що тобі дістати зі столу?»); запитань, що надають можливість вибору («Синій чи зелений олівець?») та ін. Вчити дітей відповідати на запитання потрібно поступово: спочатку використовувати мовленнєві зразки (це лялька) і пропонувати їх повторити, стимулюючи мовленнєві відповіді дітей.
Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей другого року життя:
1 рік — 1 рік 6 місяців. Розуміє назви багатьох навколишніх предметів (їжі, одягу, іграшок) і багатьох дій, виконує на прохання дорослого прості дії з предметами («закрий», «дай», «поклади»). Розуміє питальні звертання («Хто налив?», «Хто пошив лялі платтячко?»). Свою діяльність і рухи супроводжує звуконаслідувальними назвами, вимовляє багато наслідувальних звуків («гав-гав», «му» та ін.). Легко наслідує дорослого, повторює за ним закінчення слів і прості слова. Характерною є гранаслідування у формі белькотання - «монологу». Спілкується з дорослим, звертається з проханням, скаргою, супроводжуючи це жестом чи мімікою, іноді додає знайомі слова. Виконує спочатку прості («Принеси черевички» - до 1 року 3 місяців), а згодом складніші словесні доручення («Візьми серветку і сядь за стіл»).
Словниковий запас дитини близько 30-40 слів, вживає узагальнюванні слова (собака — великий, маленький, білий, чорний, живий, іграшковий, на картинці тощо), ще чимало полегшувальних слів-складів (ту-ту, бі-бї). Звертається із запитанням «Що де?» Словник складається здебільшого з іменників і дієслів. Вживає слова-речення. Наприкінці цього періоду з'являються двослівні речення. Однак ще багато белькоче, а слова вживає в процесі спілкування з близькими людьми в момент зацікавленості, радості, здивування.
1 рік 6 місяців — 2 роки. Виявляє підвищений інтерес до розмови дорослих, вдається до виконання окремих дій, що випливають із розмови, яка до дитини безпосередньо не звернена. Розуміє питальні речення («Хто?», «Що?», «Де?»). Вимовляє слова на означення цілого речення (іноді супроводжує їх жестом). Переходить від дитячих звуконаслідувальних слів до мовлення дорослого, але слова вимовляє уривками (мо, потім моко замість молоко, бака замість собака). Легко повторює за дорослими слова і фрази.
З 1 року 8 місяців повторює усе, що чує, щодня з'являються нові слова. Запас слів швидко зростає, наприкінці року — до 300 слів. Полегшувальні слова замінюються правильними. У словнику з'являються прикметники і займенники. Узагальнює предмети за істотними ознаками. З'являються речення з двох-трьох слів, що побудовані аграматично. Звернення до дорослих набуває мовної форми. До двох років оволодіває три-, п'ятислівними реченнями з'являються флексії. Мовлення стає засобом спілкування з дорослими. Звертається із запитанням «Що це?». Бажання і прохання передає словами. Мовлення яскраво виражене емоційно.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 281 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Тип: відповідності. | | | Тема: «Особливості процесу становлення мовлення дітей у ранньому віці (умови, чинники, закономірності, тенденції)». |