Шануймо незалежність

Нашій славній Батьківщині

Посміхнулась доля:

Незалежній Україні

Імпульс дала воля.

Розпростерла мати крила,

Гріється на сонці:

Вже панують „її діти“

У своїй сторонці.

Стільки мук перетерпіли

За нашу свободу!

Довели, що ми нащадки

Козацького роду.

Вже позбавились кайданів

Старого закону.

Грудьми станемо на захист

Ми свого кордону.

Наше військо молоде

Робить добру справу.

Дбає за країни інші

І свою Державу.

Незалежна Україно,

До чого ж ми дожили?!

Розплодили олігархів –

Розтягнули, що могли.

Рабський наш менталітет

Не дає нам жити.

Наше мислення старе

Треба всім змінити.

Досить вам напризволяще

Кидати країну!

Любіть міцно Батьківщину,

Як рідну дитину.

Досить вже всім розтинати

Неньку Батьківщину

Не вичікуйте, будуйте

Свою Україну!

Слава нашій Україні,

Що дала наснагу!

Присягаймо всі на вірність

Рідному ми стягу.

Багатій, міцній, Вкраїно,

Ввись злітай невпинно.

Завоюєш ти у світі

Славу неодмінно!

Марія ПУРІЙ

Народилася 1973 року у м. Стебнику на Львівщині. 1990–1995 рр. навчалася на філологічному факультеті Дрогобицького педуніверситету ім. Івана Франка. Віршувати почала у студентські роки. Працювала вчителькою української мови і літератури у Стебницькому технічному ліцеї. Публікується вперше.

* * *

Стоїть високий дуб у пишному вбранні,

Неначе той оратор давньоримський,

А поруч плаче гілка на землі,

Яку зірвав злий вітер сатанинський.

Він шарпає листки, оголюючи тіло,

Безжалісно шматує душу їй,

А велетню яке до цього діло –

Вона беззахисна в нерівній боротьбі.

Людина, відірвавшись від суспільства,

Блукає, прагне рай свій віднайти,

А потім падає, як гілка ця безлиста, –

Одна не в силах зло перемогти.

ЧОРНОБИЛЬ

Колючий дріт. А далі дике поле,

Де важко дихають чорнобильські вітри.

І посивіла осінь холодами оре

Змарнілу землю, шукаючи скарби.

Колись і тут сміялись білі хати,

Привітне сонце пестило шибки,

Та чорна смерть примусила втікати

Усіх від променевої чуми.

Аж серце рвалось, бо дорога

Бур’яном заросла до рідних берегів.

Вже дітлахів не привітає школа,

Могила на старих чекає в чужині.

Страждальна земле, чим ти завинила,

Що вісник смерті тут запанував?

Безмежне море сліз, людського лиха

На Україну посилав!

І ця трагедія ніколи

Не вивітриться у живих серцях.

Ще довго битимуть у церкві дзвони,

Ховаючи чиєсь чорнобильське дитя.

* * *

На різних берегах життя

Ми опинилися весною.

Минуть роки – і забуття

Снуватиме над головою.

Ти вийшов із Країни знань,

Зосталась я її слугою.

В майбутньому не знай страждань,

Минуле попливе з водою.

Тобі Шевченко і Франко

Лише присняться опівночі,

Як згадка про шкільний урок,

Невинний погляд в мої очі.

ВЕЧІР

Всміхається вечір мені,

Немов той юнак чарівний,

Який приснився у сні

І грав на скрипці дивній.

А зорі танцюють танок,

Неначе Дніпрові русалки,

Кидаючи сяйво в ставок,

Майструють незримі гойдалки.

Ніч колисатиме їх,

Співаючи місячну пісню.

І вітер в долонях моїх

Засне у годину цю пізню.

* * *

Намисто розірвалось у черешні,

Яке нанизала малинова пора.

Й собі у коси заплела зелені

Червоний бісер запашна трава.

Щодня вона вмивається росою,

Розчісує волосся вітерець,

І горицвіт повільною ходою

Веде кохану під кінець.

Дата добавления: 2015-10-28