День народження

Пролетять за днями дні.

Ми, веселі і смішні,

Підіймем бокали пурпурові.

Ллється радість, чути сміх.

Можна й чарку, це не гріх

Випити, щоб всі були здорові.

Любимо батьківський дім:

Тепло й затишно у нім.

Ми зібралися на іменини.

Принесли у цю оселю

Щире слово, сміх веселий.

Найріднішій на землі людині.

Вип’ємо за Вас до дна,

Хай хміліє голова.

А незгода покидає дім.

Хліб із сіллю на столі,

Мир і злагода в сім’ї

І в серці Вашім, нене, молодім.

8 червня 2001 р.

ГОРОБИНА КОМАНДА

Грали в м’яч горобці

Якось дивно – на ріці.

Не було такого поля,

Щоб розбігтися доволі,

Де б не скошена трава,

Де б не гралась дітвора,

Щоб було рівненько-гладко,

Бо ж в футболі все в порядку.

Воротар м’яча впіймав,

З ним шубовсть – і в воду впав.

Виліз мокрий на жердинку,

Замочив не тільки спинку.

Всі сміються: бідолаха

Необачний, він невдаха,

Через нього й м’яч промок.

Пролунав судді свисток.

Шум затих, всі розійшлися

І розмови полилися.

Грали в м’яч горобці

Трохи дивно – на ріці.

ЛИСИЧКА

Захворіла лисичка ангіною,

Не виходить до звірів у ліс.

Зайчик біг лісовою країною

Звістку Леву жахливу приніс.

А сорока цю звістку підхóпила,

Донеслася ця звістка до нас.

Вона хвора лежала і плакала,

Каже, що лиш мед врятує нас.

Щось із горла в животик мій капає,

Щось солоне таке і гірке

Чув ведмідь про сестрички біду

І приніс цілу бочку медку.

Утомився ведмідь, аж мокрий увесь:

Цілу нічку медок добував,

Але щирого, доброго слова

Від лисички він так й не почув.

Сів бідолаха, напився водички,

Позітхав, постогнав, почвалав.

Й більш ніколи до тої сестрички

Він ні жалю, ні туги не знав.

Червень 1996 р.

Людмила СОЛОД

Народилася 24 березня 1962 року в Дрогобичі, в багатодітній сім’ї. У 1979 році закінчила середню освіту в школі-інтернаті №2 міста Борислава, у 1981 році отримала диплом кравця верхнього одягу ПТУ №54 міста Дрогобича. У 1980 році вийшла заміж, виховала трьох дітей. Українка.

ТРУСКАВЕЦЬ

Мій любий Трускавець. О Трускавець –

Перлина Прикарпатської долини!

Довкруг лісами оповитий весь,

Людей лікує від давен донині.

Дзюркочуть джерела грайливо,

Нафтуся у бювети подається,

Курорт оберігається дбайливо,

Із краників бальзам цілющий ллється –

Цілющий порятунок для людей.

У скверах – сосна, і смерека, й туя,

Магнолія й китайська вишня є.

У Трускавці живу, свій світ творю я.

20.05.03

МОВА

Останні подихи зими –

Полегшено земля зітхає.

Від перших дотиків весни

Душа моя пісні співає.

В рядки вкладаються слова,

Строфа мелодію складає.

І мова, люба, дорога,

До мене щиро промовляє.

13.03.04

* * *

Час невпинно летить в далечінь,

Посріблив сивиною волос.

Під очима – осіння тінь.

Дозріває поезії колос.

Його Радо в добірний стіжок,

Я складаю, як мати, з любов’ю.

Порошить бездарності сніг-сніжок,

Розум живиться талант-травою.

День сказав: Готувати жнива –

Не німі уста вірші писали.

Правда душ від добра ожива,

Не шукаю у творчості слави.

Словники дарували зерно,

Воно рясно у серце впадає.

І, коли проростає воно,

Думи сонячним щемом проймає.

14.07.04

* * *

Розкажу, що в дитинстві чула

Про свій рід тобі розповім:

У родині нашій все було,

Тому діло і справа в тім –

Батько за маркітність[9] відсидів,

Хоч з війни прийшов інвалід,

Все ж насіння тут своє вивів,

Отаман козацький прадід.

Мама із шляхти польського дому,

Дідуся – убили куркуля.

Дерево із мішаного роду…

Бойківщино, я донька твоя!

14.09.04

МАМА

Так багато, рідна ненька, ніжних віршів

Хочеться лише для тебе написати.

Може, рід наш козацький не зміцнів?

За мою Батьківщину дякую, мати!

Утекла. Матуся, ти не остарбайтер,

Західна Вкраїна дівчину прикрила,

Поносив не по Дніпру життєвий катер,

А мені Галичина до болю мила.

Скільки за всі, лише твої, роки життя

Влад змінилося? Таку жінку не зламати,

Бачили в дітях, онуках своє майбуття.

Є в них Батьківщина, є Бабуся-Мати!

14.03.04

* * *

Людино! Боже твориво, живи!

Тобі відкрито, що є добре на світі,

Живи, твори та Бога не гніви,

Для тебе все – земля, і сонце, й квіти.

Любов Творця безмірна і без меж,

Як хочеться, хоч краплю, так любити.

У Біблії ти Бога пізнаєш

І вчишся за Його Законом жити.

29.09.02

РОМАШКИ

Сказав хтось, що сонце є одне у світі, –

А в лузі, в полі стільки їх сія’!

Знайомі усім нам ніжно-білі квіти,

На показ виставля зелена трава.

Пругке стебельце вітерець не ламає,

Отава від грози землю обійма,

Біленьку голівку ромашка здіймає,

До сонця сміється: Я така сама!

У небі одне ти, а нас, подивися,

Твоїх відображень, як в небі зірок.

У небесах котишся і далі котися,

А нам, де зійшли ми, не зробити крок.

Почались покоси, від коси впадемо,

Улітку наступнім знову щоб цвісти.

Із людьми в помешкання їхнє ідемо

У білих віночках їм красу нести.

07.06.03

ПОДИХ ВЕСНИ

Тепло жадане землю обігріло,

Замилувався світом небосхил,

На видноколі перед вітром тліло.

Від подиху весни весь край ожив.

Бруньки ще тільки вічка показали,

До сонця посміхаються вони,

Здається, довго так тепла чекали,

Від холоду стомилися зими.

Сніжинки залишились на мережках,

Милується лісковий квітковид.

У межах, все сприймаю в певних межах

Казковий ілюзійний краєвид.

23.04.03

* * *

На старт! Розслабся і зразу зберись…

Бігуни такі, як ти, на старті.

Не панікувати, вперед не рвись,

В Україні змагання, не в Спарті.

Увага! Це не вперше. Стійка є,

М’язи моїх ніг і рук заграли.

Місце відстояти, перше – моє!

Тільки ноги, щоб не підкачали.

Марш! Вітре, опір мені не чини

Час у долю секунди вложити,

Швидше всіх – є на те бігуни.

Фініш. Грудьми мені стрічку збити!

15.09.03

* * *

Чужі страждання… Посміхався,

Не помічав. Не вмів відчути?

Повз них проходив, не вагався.

Як же тобі сьогодні бути.

Чужі страждання… Хіба бу’ли?

Миттєво час спливав щасливо,

А зараз день і ніч тортури,

Весняну повінь літом змило.

Осінній спів дощу байду’же,

Одноманітно в землю стука,

Твоє страждання ранить дуже,

Питаєш: Чи надовго мука?

Чужий, ти знаєш про страждання,

Прийди, з тобою поділюся,

Один страждав, повір, востаннє,

Одна страждати я боюся.

20.01.98

УКРАЇНА

Волошкові поля, ромашкові кили’ми,

Озер прозорі води, джерельні струмки –

Символіка моєї України

Оспівана давно і на віки.

Українська мова – веселкові верета,

Дзигою танцює і музою зліта,

Як плаче, сміється – чути здалéка,

Вміє будувати й творити дива.

Старий Дніпро, Карпати – гори величаві,

Створені Богом для спочину місця.

Ціную прабатьківські звичаї,

Я також частинка їхнього життя.

05.06.03

ЗРАДНИК

Всміхнувся зрадник: Зрада у мені,

Людина надто упевнена в сóбі.

А як летять беззастережно дні,

А скільки часу – власній особі.

Усюди „я“ і у всьому бачить,

Сміється упереджено: – Не треба,

Нічого невідоме не значить,

Від Бога манна не впаде із неба.

Ну що ж, улесливо, люди, даю,

Беріть, як можете і де візьмéте,

Живете у гріху і не в раю.

24.06.03

МАТІР

Калиновим цвітом матері очі,

Мудрістю всміхаються в далечінь,

Кращої долі бажали пророчо,

Нам передала багато умінь.

Як тобі в дорозі, люба дитино?

Чи згадаєш неньку, хоч у піснях?

Із Богом завтра нову стрінеш днину,

Бачу у мріях твій зоряний шлях.

Мамою кличеш матір дружини.

Бачить онуків хочу хоч раз.

Вас у саду пам’ятає калина.

Обробила поле для усіх нас,

Руки старечі спочинку не знають,

Серце твоє тужить, мами – мовчить,

На чужині сина коли вітають,

Кличе Батьківщина, мати – не спить.

02.09.03

* * *

У 30-ті роки стихійного не було лиха,

І не війна, й не пошесть це гуляла,

А смерть на ім’я Голод, що так стиха

Людей цілими селами вбивала.

Ні, не століття з днів отих минуло,

Очевидців вистачає у наш час багато,

Бо шістдесят років назад це було…

Розкажи нам, Україно, земле наша, Мати.

– Українці всього світу пам’ять шанували,

А ви тут, на Батьківщині, про це мало знали.

Уста мої не відкривались правду вам казати,

Бо за неї, як злочинців, кидали за ґрати

Дітей моїх. Важко рану болючу ятрити.

Я повинна на той Голод вам очі відкрити.

Як по селах колгоспи утворювати стали,

На обшири родовиті злидні завітали.

І у кожному селі, у кожній хатині

Чую плач та бачу сльози – журюся понині.

В один час, в одну годину дзвони задзвонили –

Вашу совість, вашу пам’ять від сну розбудили.

Людським голосом озвались в містах монументи

В честь загиблих, заморених, для вас просто – мертвих.

06.12.93

* * *

Шатують зорі небозвід,

Розсаджують свій родовід,

У сутінках ніч проступає,

Лаштунки всюди розставляє.

За шторами став силует –

Міських будинків трафарет,

Очища, темніші, ніж ночі,

Всміхаються зорям охоче.

Ось там одне не спить вікно,

Щось свідчить світові воно.

Світанок перший прочитає:

Поета почерк добре знає.

Чи вірш, чи пісня – все одно:

Слова на суд людей дано.

Самотність – наснага любові,

Твір вирвався із пут неволі.

14.11.04

* * *

В обличчя дихнула весна,

Заграла барвами надії,

З очей спадає пелена,

Ласкаве сонце тішить мрії.

Прокинулось із сну живе,

Бруньки набухнено шепочуть:

– Байдужість серця не торкне,

Теплом втішаємось охоче.

Така була, була весна.

Така? Здається… Ні. Не знаю…

Змінилась не вона, а я –

Від неї нове щось чекаю.

15.03.05

БОЙКІВЧАНКА

Бойє бойко! Ваша бойківчанка

Києву, Житомиру шле привіт,

Разом з ним – прикарпатські співанки –

Український пісенний дивосвіт.

Водограї на цимбалах грають –

Івасюк мелодії занотував.

Бойківщина славна співає:

– Вже народ України вільний став.

Воля, опришки, трембіти звуки,

Довбуш, Бандера, чую сміх Карпат.

Каже мати: Єдині будьте,

Українці – бойко, гуцул, східняк.

16.02.05

Василь ГЕНСЬОР

Народився 5 січня 1949 року в с. Летня на Дрогобиччині.

1965 р. закінчив Летнянську восьмилітню школу.

1966 р. вступив до Стрийського ПТУ № 8, яке закінчив 1967 р. За фахом електро-газозварювальник.

1968–1970 рр. – служба в армії, після якої працював за спеціальністю.

1974–1989 рр. – Дрогобицький долотний завод.

1989–2002 рр. – БУ-47, м. Трускавець.

Двоє дітей. Дочка Розалія, 1976 р. н., син Тарас, 1982 р. н., онук Павлик.

Тепер – на пенсії.

Дата добавления: 2015-10-28