Прохання на прощання

О, моя мила, рідна Галю,

Ти не плач і не журись!

Ну, а за мою грішну душу

Ти щиро Богу помолись!

Я мушу взяти із собою

Пістоль і шабельку святу

І вірного коня з собою

Може, й не згину у бою.

Ой, Галю, дай мені хустину,

Де вишите твоє ім’я.

Коли буде важка хвилина,

То вийму ту хустину я.

Згадаю хату і обору,

Стару криницю з журавлем.

Тебе з русявою косою,

Під бровами в очах з вогнем.

Уб’ють мене, ти не журися,

А діток виховай, як слід.

Про мене не забудь, молися.

Молися рано і в обід.

До Бога посилай прохання,

Аби не вимер козацький рід,

Щоби дітей своїх зберіг

Від кривди, голоду і бід.

28 грудня 1990 р.

МАТЕРІ

Полетіла доля ген у чисте поле,

В піднебесся, в зоряну блакить.

Рідна моя нене, Ви як та тополя,

Що на вітрі листям шелестить.

Приспів:

Вічно молодою згадую вас, нене,

Не забуду ласки і тепла.

Знаю. Кожен вечір молитесь за мене –

Квітами надія проросла.

Пролетіло літо, пролетіла осінь

Йде назустріч осені зима.

Вбралися у срібло місячні покоси

І на Ваших скронях сивина.

Приспів.

Вічно молодою згадую вас, нене,

Не забуду ласки і тепла.

Знаю. Кожен вечір молитесь за мене

Квіткою надія проросла.

Приспів.

Не тривож даремно, вітре, ту хатину

Де самотньо свічка мерехтить.

То моя матуся зараз, в цю хвилину,

Виглядає сина і не спить.

Приспів.

Рідна ненько, Ви ще не старенька,

Бо серденько Ваше молоде.

Радості багато – внуків повна хата.

Доля скоро правнуків знайде.

КОЛИСКОВА

Хрещеникові Петрусеві Горечку

Ось і вечір настав –

Саме час, мій малюк, засинати.

Сонко-дрімко знайшов

Стежку з неба до нашої хати.

Під вікном побажав

Сонця променем доброї ночі,

Теплим подихом трав

Заколише, заплющує очі.

Засинає ставок,

Засинає над вечір діброва.

Галас стих ластівок

Лиш ледь чутна між листям розмова.

Тільки зорям не спати,

Світити до самого ранку.

Вітру – ноти гортати,

Співати тобі колисанку.

Спи, бо вечір прийшов

Саме час, мій малюк, засинати.

Сонко-дрімко знайшов

Стежку з неба до нашої хати.

20 червня 1996 р.

МРІЯ

Збудую храм

І назову твоїм ім’ям

У світлі днів,

У темряві ночей.

Повір словам:

Його бракує нам

У серці знов

Тремтить п’янка любов.

Свіча горить.

Залишилась єдина мить.

Нехай рида.

Нехай вогонь гойда.

Не буде страх

Глумитися в чужих думках.

Він за вікном

Давно сповитий сном.

Та скажеш: Ні!

Проб’є годинник на стіні,

В останній раз

Він бачив разом нас.

Тоді вночі

Погасло полум’я свічі.

Моя вина,

Що ти – ще не вона.

7 лютого 1997 р.

ОКСАНО-МАРІЄ

Забриніло літо

Криком журавлиним,

Зве мене на північ –

В чужину.

Не шукаю долі

У чужому полі,

Знаю, що у рідній стороні

Трошки свого серця

Залишу для тебе,

А частинку твого

Я візьму.

Стукають колеса:

Де твоя адреса?

Де моя адреса?

Там, де ти!

В Щецинські простори,

На Балтійське море

В невідомість,

В синю далину.

Ти мене чекаєш

І, напевно, знаєш,

Що на цілім світі

Ми одні.

Бо нікого в світі

Не любив, о небо,

Як люблю лише тебе

Одну.

Там, де місяць сходить,

Там, де зорі бродять,

Де мені від тебе

Не втекти.

Оксано-Маріє,

Ніжна моя мріє,

Я біжу до тебе крізь літа.

Оксано-Маріє,

Серденько зігріють

В посмішці твоїй п’янкі уста.

15 червня 2000 р.

* * *

Ген за обрієм стелиться шлях.

Хоч полину за небокрай,

Я на тебе чекатиму в снах –

Ти до мене скоріше вертай.

Заховалися зорі в житах,

Усміхається водограй.

Я тебе обійматиму в снах –

Ти до мене скоріше вертай.

Тепле літо пливе в небесах,

Розлітається молочай.

Я тебе пригортатиму в снах –

Ти до мене скоріше вертай.

Заховалась осінь в снігах,

Занімів на часинку гай.

Ти не хочеш приходити в снах –

Прощавай, прощавай, прощавай!

У безодню ховаються дні,

Мов хмаринки, біжать роки

Самота пропливає в журбі,

В різні боки розносять стежки.

27 лютого 2000 р.

ОКСАНОЧЦІ

Догорає свічка в тебе у віконці,

Очі не змикаються – не до сну.

Ранками морозними виграє на сонці

Сніг, а серце крається з жалю.

Темними ночами думаєш про нього,

Тужиш, квилиш чайкою на зорі.

Виглядаєш легіня миленького свого,

Доки не розвидніє на дворі.

А серце не знає, не знає дівоче,

Що він лиш до неї хоче.

А серце дівоче не відає, не знає,

Що він лиш її кохає.

Застелила крига воду у ставочку.

Хтось торкнув дівчиноньку за плече –

Серденьком відчула милого сорочку,

Сльози щастя хлинули із очей.

Дякувати Богу, що живий, здоровий,

Не загинув безвісти в чужині.

Що до мене, серденько, не забув дорогу

Доля посміхнулася і мені.

Так серце чекає, бо знає дівоче,

Що він лиш до неї хоче

Так серце дівоче чекає, бо знає,

Що він лиш її кохає.

26 листопада 1999 р.

Дата добавления: 2015-10-28