Казкове кохання

Я тобі намалюю ранок

Кольоровими фарбами ночі,

Напишу про ніжний світанок,

Як твої непрочитані очі.

Я тебе зачарую літом

І, шепочучи клена листками,

Стану блідо-рожевим цвітом

І розтану, як вечір зірками.

Я тобі подарую ніжність,

Промінь сонця теплом залоскоче,

Заведу за обрій у вічність,

Відчиню своє серце охоче.

Я покличу тебе, кохання,

Ти прийдеш, прилетиш опівночі.

Гіркувате спросоння зітхання:

Ти не поряд, засмучені очі.

Я для тебе мальований ранок

Кольоровими фарбами ночі,

Викидаю у сірий світанок,

Як твої непрочитані очі.

13 квітня 1997 р.

* * *

Поміж синіх гір в самоті блукаю,

Поміж срібних зір лише тебе шукаю.

Глянь у мої сни, повернись до мене.

Тихо шелестить листячко зелене.

Догорає ніч теплим поцілунком,

Гаснуть сотні свіч, день здається трунком.

Лиш тобі одній, серденько, шепочу.

Глянь у мої сни, я до тебе хочу.

Я шукатиму тебе поміж квіток,

Я гукатиму тебе поміж зірок,

Я питатиму про тебе у весни

МОНО, прийди до мене в сни.

27 серпня 1999 р.

МАЛЕНЬКІЙ

Я понесу тебе на крилах

В тепле літо, степи широкі.

Не потривожать нас з тобою

Навіть мавки зеленоокі.

Я буду пестити тебе

Як пестить вітер волошки в житі.

І зацілую твої очі –

Ніжні квіти росою вмиті.

Кружлятимуть над нами зорі

До світанку,

А місяць стиха оберігатиме наш спокій аж до ранку

Від горя й лиха.

3 березня 2000 р.

НЕНЬЦІ МИЛЕНЬКІЙ

Миленька, квіточко моя,

Кохана зіронько Оксанко.

Як пелюстки троянд, уста –

Їх цілуватиму до ранку.

Шепоче місяць за вікном

„Щасливих днів тобі, рідненька!“

А серце просить знов і знов

Тебе назвати, люба, „ненька“.

Промінчик світла і тепла

В тобі живе, в тобі радіє.

Щасливо день за днем сплива,

Хвилини щастя – серце мліє.

Вечірня зіронька встає

З небес в віконце зазирає.

Ви, рідні, – все, що в мене є,

Ви те – чого душа бажає.

Лютує вітер за вікном.

Мороз тріщить, фарбує ши’бки.

Мої кохані, рідні рибки,

Зігрію вас своїм теплом.

20 лютого 2001 р.

ДЕ ТИ?

Де ти, моя люба, забарилася?

Чом ти, моя доленько, спізнилася?

Під твоїм віконцем в тиші я стою,

Нишком виглядаю зіроньку свою.

Засвіти на мить маленьку свіченьку –

Світло розітне надвоє ніченьку,

Серденько зігріється промінчиком,

В шибку я постукаю камінчиком.

Виходи до мене, милий зайчику.

Приходи, не бійся, побігайчику,

В небі поміж зорями шептатися

В місячному сяйві цілуватися.

Край вікна замерехтіла свіченька.

Не страшна тепер холодна ніченька,

Бо несу в долонях своїй дівчинці

Серденько зігріте цим промінчиком.

17 березня 2000 р.

* * *

Твій корабель кудись несе,

І ти забудеш про усе:

Про наші теплі літні дні,

Як дарував себе мені.

Ти обіймав мене крильми,

До сонця вирушали ми.

Йшло з твого серденька тепло,

З тобою весело було.

Моя рука в твоїй руці,

Роси краплина на щоці.

В моїй душі ти не погас –

То я молю в останній раз:

„Повернись! Усміхнись!“

Хай за вікном холодний дощ,

Мандрує осінь бруком площ.

Крадеться вечір до вікна.

Ти не один. Я не одна.

Палає свічка на столі

Затихли тіні на стіні

Не вірю я своїм очам.

Бо я сама. І ти не сам!

ПРИЧАСТЯ

Чи треба ще чогось для щастя?

Одне-однісіньке причастя –

Солодкий трунок губ твоїх,

Бо замолити хочу гріх.

Я встану нишком до схід сонця,

Поставлю свічку край віконця.

У Господа попрошу долі,

Щоб не лишав одного в полі

Байдужих і чужих думок.

Ні, я не гордий – зроблю крок,

І два, і три, і скільки треба,

Аби з тобою, щоб до неба

Полинути в жагучу вись.

Я вірю час мине… колись.

Ми цілувалися з тобою край озера,

Понад водою кружляли зорі.

Ніжні трави шептали місячній заграві.

Що сотні років до світання не бачили

Таке кохання, щоб чарувало кожним звуком.

Єдиним, хоч два серця, стуком

Єдиним для двох думок…

Тепер байдужими руками

Розводить доля нас обох

По різні сторони дороги.

За що нам сум? За що тривоги?

За що ненависть прикра й люта?

За те що кров не кров – отрута!

Гіркої ревності слова.

Інакше б ревність не змогла

Прогресувати в наших жилах.

Якщо б любов у серці жила.

Хоч, може, доля і примхлива,

Гуркоче грім, вщухає злива,

І очі знову заблищать

Сльозами радості за долю,

Що не лишила в чистім полі

Нас одиноко загибать.

Ми поряд – це велика сила.

Ми разом – доля не зломила

Шалену пристрасть і вогонь

Серця, які взяли в полон

Любов і вірність лебедина.

Ми відтепер одна людина

Сміємось разом, разом тужим,

Розходимось і знову дружим,

Одне на одного чекаєм,

Бо щиро серденьком кохаєм.

Тому, що стрілись в ту годину,

Коли любов у серце лине.

До того два льодовики –

Тепер кохання на віки!

2 0 лютого 2001 р.

Дата добавления: 2015-10-28