Італійське мистецтво

В італійському мистецтві епохи Відродження прийнято виділяти такі періоди:

· XIV ст. треченто (13..) – Передвідродження (або Проторенесанс, те, що підготувало початок Ренесансу – грец. «протос» - «перший»);

· XV ст. - раннє Відродження - кватроченто;

· кінець XV- XVI ст. - високий Ренесанс - чинквеченто;

· кінець XVI - початок XVII ст. - пізнє Відродження.

поч. 16 ст.

кін. 13 ст. поч. 17 ст.

Італія

Р Е Н Е С А Н С

Головними центрами культури Відродженняспочатку були міста Ф л о р е н ц і я, Сіена, Піза, потім — Падуя, Феррара, Генуя, Мілан і пізніше за всіх, з другої половини XV ст. — заможня багата купецька Венеція. З XVI ст. столицею італійського Відродження став Рим. Починая з цього часу інші центри мистецтва крім Венеції, втратили значення.

Проторенесанс – Передвідродження (XIV ст.) - треченто

В італійській культурі XIII—XIV ст. на фоні ще сильних візантийських та готичних традицій з'являються риси нового мистецтва — мистецтва Відродження.

■ Флоренція була найбільшим культурним центром Італії, першою в Італії стала республікою. Її конституцію було прийнято у 1293 р. Флоренцію називали «квіткою Італії», суперницею Риму. Політична влада належала купцям і ремісникам. Особливий вплив на місто мали декілька найбагатших сімей, які постійно суперничали між собою.

АРХІТЕКТУРА.

■ Церква Санта-Кроче, одна з найбільших у Флоренції, будівництво розпочато Арнольфо ді Камбіо наприкінці XIII ст (фасад створено у XIX ст.).

■ 1296 – початок будівництва собору Санта-Марія дель Фьоре (Флоренція). Арнольфо ді Камбіо хотів вкрити вівтарну частину собору великим куполом. Однак після смерті зодчого у 1310 р. Будівництво затягнулося і було завершено пізніше. 1334 - по проекту Джотто було розпочато будівництво колокольні собору - кампаніли — прямоукутної башти зі ступінчастим горизонтальним членінням і вишуканими готичними вікнами стрельчастої арочної форми.

Палаццо дела Сіньорія (Флоренція), побудований нібито Арнольфо ді Камбіо — символ незалежності Флоренції.

СКУЛЬПТУРА. Ніколо Пізано (бл. 1200 – 1278 або 1284).

Шістикутна мармурова кафедра (1260) – видатне досягнення ренесансної скульптури. Кафедра з білого, рожево-червоного і темно-зеленого мармуру - ціла архітектурна споруда. Нікколо Пізано використав традиційні сюжети та мотиви. Головне досягнення – надання формам об'єму і виразність. Богоматерь нагадує римськую богиню Юнону, алегорія Сіли у вигляді оголеного атлета — античного героя Геракла.

Особливе месце в італійській скульптурі кінця XIII — початку XIV ст. належить Джованні Пізано (1245 или 1250 — після 1314), учень і помічник Ніколо Пізано, який став більш відомим майстром, ніж його батько. Найбільш відомі кафедри Пизанського собору і церкви Сант-Андреа в Пістойе, а також статуї святих, пророков, Мадонн, драматичні сцени «Распяття» та «Побиття малюків».

ЖИВОПИС.

Джотто Ді Бондоне (1266-1337) – започаткував італійське Відродження у живописі. У своїх творах, написаних на релігійні сюжети, він починає відходити від середньовічного площинного, двомірного зображення. Застосовує світлотінь для надання фігурам об'ємності. Розташовуючи їх в декількох планах, Джотто намагався досягнути глибини зображення. Його сучасник Петрарка писав, що відчував перед витворами Джотто “захоплення, яке доходило до заціпеніння.

З робіт Джото найбільш чудовими є фрески, які найкраще збереглися в Капелі доль Арена в м. Падуя (ця капела - невелика церковна споруда для молитов однієї сім'ї або зберігання реліквій - побудована на арені античного амфітеатру, звідки і назва); 38 сцен з життя Христа і Марії утворюють величний епічний цикл. Євангельські сюжети представлені як реальні події. Живою, виразною художньою мовою розповідають вони про щирість і взаєморозуміння ("Зустріч Марії та Єлизавети"), про підступність і зраду ("Поцілунок Іуди", "Бичування Христа"), про глибину страждання матері ("Оплакування") та ін. Джотто вводить пейзажне тло, постаті набувають об'єму і природності рухів, з'являється тривимірний простір: герої не "висять" у повітрі, а мають твердий ґрунт під ногами. У фресках є ознаки побуту, що надають їм вірогідності і певного настрою. Драматичної насиченості образів, психологічної та емоційної виразності вчитиметься у Джотто не одне покоління художників. Він був не лише живописцем. На Джотто було покладено керівництво будівництвом головного флорентійського собору Санта Марія дель Фьоре. За його проектом була побудована знаменита дзвіниця, розцвічена смужками білого, зеленувато-чорного і рожевого мармуру, і яка досі прикрашає місто.

Раннє Відродження (XV ст.) - кватроченто

■ Флоренція була найбільшим культурним центром Італії, першою в Італії стала республікою. Її конституцію було прийнято у 1293 р. Флоренцію називали «квіткою Італії», суперницею Риму. Політична влада належала купцям і ремісникам. Особливий вплив на місто мали декілька найбагатших сімей, які постійно суперничали між собою.

Наприкінці XІV ст. у Флоренції розгорнулися бурхливі події. Ця боротьба закінчилася поваленням республіканського ладу, перемогою банкірського дому Медічі, його голова Козимо Медічі, став неофіційним правителем Флоренції. Встановлєна тиранія родини Медічі. Правління одного з них - Лоренцо Медічі, прозваного Пишним (онук Козимо) відмічене неймовірним зовнішнім блиском, розквітом мистецтв. У будинку Медічі збиралися письменники, поети, вчені, архітектори, художники. В архітектурі тоді сталися справжні зміни. У Флоренції разгорнулося масштабне будівництво, швидко змінювалося місто.

Це викликало зростанням народного невдоволення. Народний гнів вилився у велике повстання, очолене ченцем Савонаролою, який полум'яно проповідував простоту і помірність.

Раннє Відродження пов'язане з цілою плеядою майстрів, серед яких визначальною для становлення нового мистецтва стала творчість архітектора Брунеллескі, скульптора Донателло, художника Мазаччо.

■ Філіппо Брунеллескі (1377-1446, Флоренція) - засновник ренесансної архітектури Італії, скульптор, перший майстер, який усвідомив необхідність реформ і ясно сформулював ідеї нового художнього мислення. Найбільшу славу принесло Брунеллескі будівництво купола собору Санта Марія дель Фьоре у Флоренції – блискуче інженерне рішення. Будівництво собору почалося за півстоліття до Брунеллескі, ще Джотто спорудив дзвіницю, було закладено підмурівок основної будівлі, зведено стіни. Наслідуючи готичну традицію, собору надали восьмикутну форму. Брунеллескі змінює задум, ставить і вирішує технічно найскладніше завдання - перекриває отвір діаметром в 42 метри куполом без будівничих лесов. Це була перша після середньовіччя купольна будова в Європі. Брунеллескі створив новий архітектурний стиль, який характеризується стрункою гармонією і пропорційністю частин, впорядкованістю будови. Для розвитку живопису поворотне значення мало відкриття Брунеллескі законів лінійної перспективи.

Винайдена незвичайно складна для того часу конструкція: легкий пустотілий купол мав подвійну оболочку та каркас з восьми ребер, який оперезував кільця. Грандіозний купол, вкритий темно-червоною черепицею, зв'язаний міцними білими ребрами та оперезаний витонченими біломармуровим світловим ліхтарем, урочисто парит над містом як величний образ Флоренції. Видатний італійський архітектор Леон Баттиста Альберті, присвятив Брунеллескі свій трактат про живопис, писав, що ця «велика споруда, що піднімається до небес осяює собою всі тосканські землі». Творіння Брунеллескі передує багатьом чисельним купольним храмам в Італії та інших країн Європи.

1421—1428 - Брунеллескі побудував бокову капеллу церкви Сан-Лоренцо у Флоренції.

Знаменита капелла Пацці (1429—1443) — справжня перлина раннього Відродження. Розташована в глибині вузького двору церкви Санта-Кроче, капелла багатого флорентийського роду Пацці має при вході вишуканий шістиколонній портик з великим центральним арочним прольтом.

На початку 1430-х рр. Брунеллескі разом зі своїм другом, скульптором Донателло відвідав Рим.

Пізніші великі будови Брунеллескі — флорентийскі церкви Сан-Лоренцо (1442—1444) і Санто-Спіріто (розпочато ним у 1444 р.; закінчена вже після його смерті у 1487 р.)

■ Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, якого називали Донателло (1386-1488, Флоренція) – в родині ремісника, скульптор, виступив істинним новатором. Розповідали, що безкорисний Донателло вішав гаманець з грошми на двері своєї майстерні, і його друзі брали звідти стільки, скільки їм потрібно.

Він відродив типи скульптурних зображень, які не створювалися з часів античності: круглу статую, зображення оголеної фігури, кінний пам'ятник, скульптурний портрет. Він прагнув показати життєву правду.

Зв'язок з античною традицією простежується й у кінному пам'ятнику кондотьєру Гаттамелаті (ісп. Gatta в перекладі - “Строката кішка” - прізвисько знаменитого й удачливого ватажка найманих військ) в Падуї. Кондотьєр зображений в одязі древньоримського імператора.

Статуї святих наружних ніш фасадів церкви Ор Сан-Мікеле во Флоренції.

1416 – створено всесвітньо відомого «Святого Георгія» — юнак-воїн зі щитом в руці. У нього зосереджений, глибокий погляд; він міцно стоїть стоит на землі, широко розставив ноги. В статуях пророків Донателло особливо підкреслював їх характерні риси, інколи грубі, навіть жахливі, але живі і природні. У Донателло пророки Іеремія і Аввакум —духовно збагачені натуры. Їх потужні фігури приховані фалдами плащів. Життя позначилося глибокими зморшками обличчя Аввакума, він став лисим, за що його у Флоренції и прозвали Цукконе (Гарбуз).

1430 - Донателло звертається до популярного в епоху Відродження біблійного сюжету про Давида, простого пастуха, який переміг велетня Голіафа і став народним героєм. Він створив «Давида», який топче голову переможеного Голіафа — першу оголену статую в італійській скульптурі Відродження. Статуя призначалася для фонтана внутрішнього двору палаццо Медічі. Библійський пастух, переможець велетня Голіафа, — одного з улюблених образів Ренесансу. Зображуючи його юнацьке тіло, Донателло переробив цей образ у дусі свого часу. Замислившись, спокійний Давид в капелюсі пастуха, який прикриває його обличчя, підпирає ногою голову Голіафа і нибито ще не усвідомлює, що здійснив подвиг.

1433 – Донателло завершив мармурову кафедру флорентийського собору: всю кафедру займає хоровод путті, радіють і пляшуть (подібні античним амурчикам, середньовічним ангелам у вигляді оголених хлопчаків, інколи з крилами, зображених в русі). Це улюблений мотив скульптури італійського Відродження, який поширився в мистецтві XVII—XVIII ст.

Майже 10 років Донателло працював в Падуї, старому університетському місті, одному з центрів гуманістичної культури, батьківщині глибоко шанованого католицькою церквою Святого Антонія Падуанського. Для міського собору, присвяченому Святому Антонію, Донателло виконав в 1446—1450 рр. великий скульптурний вівтар з багатьма статуями та рел'ефами. Центральне месце під балдахіном зайняла статуя Мадоны с Младенцем, з обох сторін якої розташовані шість статуй святих. Наприкінці XVI ст. вівтар був розібран і до сьогодні збереглася лише частини, тому неможливо уявити яким він був.

До сьогодні збереглися чотири вівтарних рельефи, що зображують дивні діяння Святого Антонія, що дозволяє оцінити незвичайні прийоми техніки: багатолюдні сцени в реальній життєвій ситуації на фоні міських споруд і аркад.

В останні роки перебування у Флоренції Донателло переживав душевну кризу, а його образи ставали більш драматичні. Він створив складну і виразну групу «Юдіфь і Олоферн» (1456—1457); статую «Марія Магдаліна» (1454—1455) у вигляді виснаженої старухи у звірячій шкурі; трагічні за настроем рельефи для церкви Сан-Лоренцо, були завершені вже його учнями, які брали з гаманця стільки, скольки було необхідно.

ЖИВОПИС.

■ У живопису роль новатора належить Мазаччо, який прожив дуже коротке життя - всього 27 років. Він продовжив традиції Джотто і завершив його реформи. Його головним твором стали розписи капели Бранкаччі в церкві Санта Марія дель Карміна у Флоренції. Фрески зображують епізоди з життя святого Петра і два біблійних сюжети - “Гріхопадіння” і “Вигнання з раю”. У цих розписах дуже багато було зроблено в живопису вперше: анатомічно правильно зображено оголені тіла, за допомогою світлотіні передано їх величину, фігури представлено в природному русі, за допомогою лінійної перспективи створено глибокий простір. Уперше ж Мазаччо персонажам картин надав портретних рис своїх сучасників, зокрема замовника - Філіппо Бранкаччі.

Високий Ренессанс ( кінець XV- XVI ст. ) - чинквеченто

Початок XVI ст. - в Італії економічний занепад, політична криза і початку іноземної інтервенції.

Однак саме в цей період, всупереч роздробленості, яка зберігалася, і міжусобним війнам, міцніє розуміння загальнонаціональної єдності, настає небачений розквіт мистецтва.

Період отримав назву - високе Відродження (або високий Ренесанс).

Творчість найталановитіших майстрів, яких вже сучасники називали їх божественними. Вважається, що в плеяді геніальних майстрів Високого Відродження:

· Сандро Боттічеллі

· Леонардо да Вінчі уособлює - інтелект

· Мікеланджело – міць

· Рафаель– головний носій гармонії.

Складається самобутня венеціанська школа живопису (Джорджоне, Тіціан).

■ Великою своєрідністю відзначається творчість Алессандро Філіпепі, якого прозвали Сандро Боттічеллі (1445-1510, Флоренція), сучасник Леонардо да Вінчі і молодого Мікеланджело. Він часто звертався до античної міфології, яка нещодавно була під церковною забороною.

· Вчився живопису у Філіппо Ліппі, відвідував майстерню знаменитого скульптора и живописця Верроккьо, де зблизився з Леонардо, який також був учнем Верроккьо.

Його ім'я стало відомим завдяки картині «Поклоніння волхвів» (1476), котра привабила увагу родини Медічі. На картині зображено три покоління цих некоронованых правителів Флоренції. Боттичелли стал работать при дворе Медічі.

· Всесвітньо відомі картини зрілого періоду:

«Весна» (бл. 1477—1478) - алегорична картина, написана для прикрашення вілли Медічі, належить до числа найбільш складних творів Боттічеллі:

· на фоні темної зелені фантастичного саду – витончені граціозні фігури. Квітучий луг під їх ногами нагадує яскравий килим. В глибині композиції – стоїть меланхолічна Венера у вишуканій сукні. ЇЇ оточує свита: амур з луком парит над її головою, три юні грації у хороводі, з рощі вибігає німфа, яку переслідує фавн. На передньому плані Весна, або богиня Флора, у вінку, стрімко і легко йде ледь торкаясь босоніг землі. В лівому куті — постать юнака, якого зазвичай називають Меркурієм;

· Боттічеллі використав прийом — найтончшу штриховку золотом деяких деталей, серед них — квіти, плоди, промені, візерунок тканини. Вражають окремі фігури і групи, особливо три грації, що танцюють, їх вбрання ніби з повітря. Ці три грації уособлюють ВЕСНУ, що наближається, свято природи і людських почуттів.

Однак в цій картині відчувається і притаманний Боттічеллі сум, відстороненність. Персонажі занурені у себе, одинокі.

Картина «Народження Венери» (1483—1484) менш пов'язана з алегорією, але не менш приваблива:

· картина зображує Венеру, богиню любові і краси, яка пливе у великій раковине. «Човен» подгоняють до берега бог и богиня ветру, які летять в обіймах один одного. На березі Венеру чекає німфа, яка прагне найскоріше накинути на її плечі світло-малинове покрывало, що заткане квітами. Майстер золотить волосся Венери, що розвівається, і це надає її жіночості щось неземне. Поява божества, яке далеко від реальності, відображено холодними, прозорими, світлими фарбами.

Ботічеллі розписував стіни Сикстинської Капелли, стеля якої через півстоліття вкрилася розписами Мікеланджело

Леонардо да Вінчі (1452-1519), прожив67 років, став засновником нового етапу розвитку мистецтва, найнезвичайніша постать в історії світової культури. Він втілив в собі ідеал людини Відродження: вмів все і у всьому був геніальним. У сфері мистецтва Леонардо був живописцем, скульптором, художником, музикантом, залишив безліч записів про мистецтво, які після його смерті були видані під назвою “Книга про мистецтво”. Він займався анатомією, фізіологією, зоологією, ботанікою, географією, геологією, механікою, гідравлікою, математикою - цей список можна продовжувати. Багато з його ідей на сторіччя випередили свій час (ось тільки деякі з них: ідея літального апарата важчого за повітря і парашута, конструкція баштового підйомного крану, гвинтового домкрату, роликового підшипника і ін.). Однак із скульптурних творів Леонардо не збереглося жодного, його сміливі архітектурні проекти не були здійснені, художніх полотен до нас дійшло небагато. Пояснення криється в тому, що до всього Леонардо ставився як дослідник, сам процес вивчення, пізнання цікавив його більше кінцевого результату.

Вже в молоді роки Леонардо да Вінчі прийшов до думки про нерозривний зв'язок науки і мистецтва. Анатомічні дослідження художників, які раніше стосувалися правильного зовнішнього зображення людського тіла, він розповсюдив на весь організм.

Вище за інші мистецтва Леонардо ставив живопис. Своїм зображенням людських фігур він додав небачену раніше рельєфність, використовуючи вивчені ним закони оптики. Художники XVI ст. оволоділи перспективою, Леонардо да Вінчі оволодів простором. Він першим осягнув мистецтво зображення своїх персонажів не на тлі, а всередині простору. Цьому відчуттю сприяла м'яка, з напівтонами, світлотінь.

· 1460-ті рр. – одного разу Верроккьо, вчитель Леонардо, отримав замовлення на картину «Хрещення Христа» (Дерево, олія, 177×151 см, Флоренція) і доручив Леонардо написать одного з двох янголів. В ті часи так зазвичай робили у художніх майстернях: учитель писав картину разом з найталановитішими помічниками-учнями. Два янголи, написані Леонардо і Верроккьо, однозначно продемонстрували преревагу учня Леонардо над своїм учителем. Як написав сучасник Вазари, вражений Верроккьо закинув пензель і більш ніколи не повертався до живопису (на картині унизу ліворуч – янгол Леонардо);

· 1472-1475 – «Благовіщення» (олія, 98×217 см, Флоренція). Євангельский сюжет про звістку архангела Гавриїла Діві Марії про народження Ісуса Христа.

· Зображення Мадонни – один з поширених сюжетів доби Відродження.

■ 1478 - серед ранніх рабіт картина «Мадонна з квіткою» («Мадонна Бенуа», «Madonna Benois»), олія, 48×31,5 см, Державний Ермітаж, Санкт-Петербург.

Леонардо відмовився від деталей, які відволікають увагу та від насиченого фону. Картина сприймається як звичайна сцена щасливого материнства юної Марії. Дві великі фігури заповнюють весь простір картини, і лише за вікном у темряві видно чисте холодное блакитне небо. На картині відображена мить, коли молода мати, сама ще лагідна як дівчинка, простягає, посміхаясь, своїй дитині дає квітку і спостерігає, як малюк уважно розглядає невідому річ. Саме квітка поєднує обидві фігури між собою.

■ 1483 – «Мадонна у гроті» (Мадонна у скелі) – перша вівтарна композиція Високого Відродження: існує дві майже однакові картини, які зберігаються у Луврі (Франція) і Лондонській національній галереї (Британія). На картині зображена Дева Марія, яка стоїть на колінах, і кладе руку на голову Іоанна Хрестителя. Праворуч янгол притримує малюка Ісуса, який підняв руку у жесті благословіння. Картина наповнена ніжністю та спокоєм, що контрастує з пейзажем із базальтових скель. Такий фон і нав назву картині. Зображення кожної рослини виконано зі знанням природи. Леонардо передае глибину простору не лише через прийоми геометрії, а через прийом, який італійці називали сфумато (контури оперезані легкою димкою, розмивчасті).

■ 1490-1491 – «Мадонна Літта» (холст (переведена з дерева), темпера, 42×33 см, Ермітаж, Санкт-Петербург) Сюжет: приваблива молода жінка тримає в руках немовля, якого годує груддю. Гірський краєвид у блакитних тонах теж характерна ознака робіт майстра Високого Відродження. Гори присутні і в інших роботах Леонардо. Жінка дивиться на дитину ніжно і задумливо. Ледь помітна усмішка додає Мадонні ще більшої привабливості й краси. Якщо придивитися, то помітно, що маленький Христос притримує лівою рукою щиглика.

Робота була написана для правителів Мілана, потім перейшла до сім'ї Літта, і кілька століть перебувала в їхній приватній колекції. Сьогодні картина зберігається Ермітаж, Санкт-Петербург.

· Серед робіт Леонардо да Вінчі є чотири жіночих портрети:

■ 1474-1476 – «Портрет Джиневри де Бенчі» -лише в ХХ ст. з'ясовано, що зображена Джиневра д’Амеріго де Бенчі, флорентійськая поетеса, інтелектуалка XV століття. Це єдина картина Леонардо, що знаходиться за межами Європи і висталялася на продаж після війни; на даний час знаходиться в Національній галереї мистецтв у Вашингтоні;

■ 1489-1490 – «Дама з гоностаєм» (музей Чарторыйских, Краков);

■ 1490-1498 – «Прекрасна Ферроньєра» (дерево, олія. 62 × 44, Лувр, Париж, Франція). Ферроньєрка –прикраса на лобі може бути обручем, стрічкою або ланцюжком з дорогоцінним чи напівдорогоцінним каменем, перлиною, чи розеткою з дорогоцінних каменів;

■ 1514-1515 - портрет Мони Лізи, “Джоконда”, дружини багатого флорентійця Франческо дель Джокондо. Найбільш знаменита картина Леонардо да Вінчі і, напевно, всього світового живопису - принципово новий портрет, так раніше ніхто не писав. При зовнішній нерухомості моделі художник передав “життя душі”, заклавши таким чином основи психологічного портрета.

· 1495-1497 - фреска “Таємна вечеря” (Ultima cena) на стіні трапезної домініканського монастиря Санта-Марія-делла-Грація поблизу Мілана: наукова продуманість, ретельний розрахунок відразу звертають на себе увагу. До теми, яка трактувалася багаторазово, Леонардо підійшов по-новому, зумівши передати психологічний конфлікт, відкритий вияв сильних почуттів: зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп'яттям.

Неканонічність «Тайної вечері» була закладена самим Леонардо. Майстри задовго до Леонардо малювали цей сюжет: у камені відтворили його ще майстри готики. Особливо часто до цього сюжету зверталися художники 15 століття. До Леонардо вже була ціла низка «Тайних вечерь» (у Андреа Кастаньо, у Гірляндайо-батька). Неканонічність стінопису Леонардо полягала в тому, що «Він (Леонардо) відкинув звичайні канонічні традиції — і розмістив Іуду Іскаріота серед апостолів, а не вдалині, по інший бік столу, як це робили до нього». Іуду тепер можна було впізнати за кошелем з срібняками, що той мав у руці, та острахом, що відбився на обличчі.

Доля цього уславленого твору Леонардо трагічна. Ще за життя майстра фарби почали осипатися. В ХVІІ ст. у стіні трапезной пробили двері, знищивши частину композиції, а в XVIII ст. приміщення перетворили у склад для сіна. Значну шкоду фресці нанесли невміла реставрація. В 1908 р. були проведені работи щодо розчищення та укріплення розпису.

Під час Другої світової війни стелю і пвденну стіну трапезної зруйнувала бомба. У 1945 р. реставрація врятувала розпис від подальшого руйнування. Однак про велике творіння майстра можно лише уявляти.

Отже, творчість Леонардо да Вінчі невичерпна.

Рафаель Санті (1483-1520), прожив 37 років, родом з Урбіно, провів у молодості декілька років у Флоренції, багато чим зобов'язаний її мистецтву. Міркуючи про своєрідність творчості Рафаеля, відомий мистецтвознавець Б.Р.Віппер пише: “Леонардо перевершує його силою інтелекту, Мікеланджело - могутніший, Джорджоне - мелодійніший, Тіціан - барвистіший, прекрасніший. Але справа в тому, що у нього є і велика сила інтелекту, і могутня фантазія, і витонченість”. Геній Рафаеля з'єднав, синтезував творчі досягнення попередників. Вважається, що всіх своїх великих сучасників Рафаель перевершив у майстерності композиції.

З творчістю Рафаеля пов'язана уява про красу і гармонію.

У творчості Рафаеля знайшов багатогранне втілення образ Мадонни, а найулюбленіший – Мадонна з малюком. На цю тему ним написана безліч картин, найбільш прославлена з яких

· «Сикстинська Мадонна» – образ досконалої краси, картина була вівтарним образом у церкві святого Сикста монастиря Чотирьох ченців у невеликому місті П'яченце. Згодом монастир змусили продати картину правителеві Саксонії. У кінці Другої світової війни разом з іншими картинами Дрезденської галереї вона була знайдена радянськими солдатами в покинутій каменоломні і врятована.

Погляд темних без блиску очей Мадонни спрямован поверх і крізь глядача. Цьому погляду доступно те, що приховано від інших. В образі Христа, крупного красивого малюка, спостерігається щось не по-дитячому напружене і провидення. Рафаєль досяг редкісної динамічної рівноваги: простота і ідеальність, божественність дива і реальність доповнюють і збагачують один одного. Ліворуч від Мадонни папа Сікст IV в молитві спостерігає диво. Потупивши погляд Свята Варвара з легкістю парит в облаках. Два янголи, опершись на парапет, дивляться поверх і повертають увагу до центрального образу.

· «Мадонна Конестабілє» (Ермітаж, С.-Петербург, Росія)

Рим не мав власної художньої школи, проте він стає на початку XVI ст. найважливішим центром мистецтва Італії, чому сприяла політика папського двора. Значна частина творчого життя Рафаеля пройшла в Римі. Найзначнішою його роботою був розпис чотирьох станц (станці - великі кімнати, зали) папського палацу у Ватікані. Найбільш знамениті фрески Станци делла Сеньятура (зал засідань папського церковного суду). Сюжети чотирьох фресок на її стінах - алегорії різних сфер духовної діяльності людини. Пронизана духом Ренесансу фреска “Афінська школа” (апофеоз філософії). Рафаель розташовує композицію так, неначе античний портик продовжує простір кімнати. У центр він вміщує фігури Платона та Арістотеля - мислителів, які втілювали два шляхи пізнання світу - ідеалістичний і матеріалістичний. Їх оточують інші античні філософи.

Рафаель прожив усього 37 років, але здійснив дуже багато, довів до кінця великі починання, смерть перервала останню його роботу - керівництво будівництвом храму Св. Петра в Римі.

Мікеланджело Боунарроті (1475-1564) прожив 89 років, довге і трагічне життя, повне великих звершень. Те, що він створив, - грандіозне і за масштабом витворів, і за силою образів. Відданий гуманістичним ідеалам, він прославляв силу і свободу людини. Мікеланджело став свідком краху цих ідеалів, знищення республіки, розгрому Риму. Головною темою його творчості стає пафос боротьби. Вчився він в рідному місті - Флоренції, але в його творчості не відчувається впливу вчителів. Мікеланджело вважав себе насамперед скульптором, але і художником, і архітектором.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Мікеланджело_Буонарроті

· мармурова колоссальна статуя «Давида» (висотою 5,5 м) прославила Мікеланджело. Статуя уособлювала всю міць людини: Давид тільки готується нанести супротивнику удар каменем, але вже відчувається, що це переможець, який усвідомлює свою фізичну й духовну силу. Вазарі писав, що вона “забрала славу у всіх статуй: сучасних і античних, грецьких і римських”. Виготовлена на замовлення Флорентийської республіки. Спеціальна комісія найвизначніших художників вирішила встановити цю статую перед палацом Синьорії у Флоренції в 1504 р., що закріпило за нею суспільне значення, зробило символом боротьби за республіку і незалежність. Встановлення перетворилося у всенародне лікування. «Давид» прикрашал майдан понад трьох з половиною століть. В 1873 р. монумент був встановлений в Галереї Академіії витончених мистецтв у Флоренції. Сьогодні на тому місці, де встановив статую сам Мікеланджело, теперь знаходиться мармурова копія. http://uk.wikipedia.org/wiki/Давид_(Мікеланджело)

· «П'єт́а» або «Опл́акування Христа́» (італ. Pietà) — мармурова скульптура (174×195×69 см), що зображає Богоматір, яка тримає тіло свого сина-Бога (Ватикан, Італія, Музей Собор Святого Петра). http://uk.wikipedia.org/wiki/П'єта_(Мікеланджело)

· розписи Сикстинської капели у Римі Мікеланджело виконував на замовлення Папи. На це пішло 4 роки роботи (площа фресок - 600 квадратних метрів). Художник використовує біблійні сюжети - створення світу, великий потоп, але творить не смиренні християнські образи, а могутні, титанічні фігури. Це - гімн людині, її красі, силі, творчому началу. Враження від живопису Мікеланджело сучасники визначали терміном, який українською звучить як “грізна велич”.

· Під час повстання у Флоренції в 1527 р. (вигнання Медічі) і облоги міста Мікеланджело був на боці республіки, відав будівництвом оборонних споруд. Після поразки він був вимушений переховуватися. Як умова прощення йому була висунута вимога закінчити споруду капели Медічі. Зрозумілий трагізм створених ним в цей час скульптур (алегорії Ранку і Вечора, Дня і Ночі).

· Через три десятиріччя Мікеланджело повертається в Сикстинську капелу і розписує вівтарну стіну - фреска “Страшний суд”. Він малює образ вселюдської катастрофи, що було співзвучно трагічному краху гуманістичних ідеалів, який відбувався на його очах. Цей твір викликав могутню громадську підтримку і різке засудження церкви, аж до наміру Папи знищити розпис, який все-таки побоялися здійснити і замінили наказом “одягнути” оголені фігури (декілька художників домалювали драпіровки, які вже в наш час, в ході реставрації, прибрані). З архітектурних проектів Мікеланджело найбільш грандіозний - купол собору Св.Петра в Римі.

Довше за інші райони Італії незалежність зберігала Венеція, де склалася яскрава і самобутня венеціанська художня школа.

Тіціан Вечелліо (1477-1576) – залишив величезну спадщину, його творчість зеніт венеціанського Ренесансу. Він написав безліч портретів. “Не було такої іменитої людини, володаря або знатної дами, які не були б зображені Тіціаном”, - писав Вазарі. Це був новий крок у портретному мистецтві. Тіціан створює образи складні, суперечливі, особливо в пізніх роботах. Багато художників вчилися у Тіціана майстерності зображення світла, розлитого по всій картині. Його ідеал життєрадісний, життєстверджуючий. Головна особливість живопису Тіціана - багатство колориту. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BD

· Автопортрет

· “Венера”

· “Любов земна” і “Любов небесна”

· “Магдалина, яка кається”

· “Св. Себастьян” - одна з останніх картин, трагічна як і останні роботи Мікеланджело.

· Портрет папи Павла III

Тінторетто (повне справжнє ім'я Якопо Робусті, 1518-1594).

До кінця XVI ст. саме в живописі найвиразніше виявлялася криза епохи Відродження.

Напрям в мистецтві того часу називають ман'єризм: художники копіювали технічні прийоми високого Ренесансу, повторювали образи, використовували живописні відкриття, але колишнього пафосу, сили думки, гуманістичної глибини вже не було. Все більшу роль починає відігравати зовнішня нарядність, декоративність.

Північне Відродження - ХV-ХVІ ст.

Нідерланди	Німеччина
художника малювали світ так, ніби вперше його бачили – ретельно і детально: кожна билинка – предмет мистецтва	А́льбрехт Дю́рер (1471-1528)– живописець, математик, анатом, інженер, патріот. Він жив у неспокійний і бурхливий час (селянські повстання і початок Реформації) Його портрети- глибокі національні образи. Його гравюри дивували навіть сучасників. Тема смерті - часта тема його графіки. Відомі графіки «Вершник, смерть і диявол», «Св. Ієронім», «Меланхолія» зазвичай тлумачать як навіяні настроями в Німеччині напередодні Реформації та селянських воєн. «Чого тільки не може він виразити одним кольором (чорним) тінь, світ, блиск, нерівності, чого тільки не зображує він -, навіть те, що неможливо – вогонь, промені, грім, блискавки, туман, відчуття і навіть душу…»
Брати Губерті Ян ван Ейк(1385-1441)одни з перших освоїли івдосконалили олійну техніку, їх картини особливо яскраві, глибоко розкривали людську душу
І Босх: його мистецтво складне, алегоричне, демонологічне, з тонким відчуттям природи, гротескне;, людські вади художник вважає невиправними і невигойними «Корабель дурнів», «Сад насолод», «Сім смертних гріхів», «Віз сіна»
У творчостіП. Брейгеля-старшого (Мужицький)нідерландське мистецтво повністю вийшло з тенет середньовіччя; ним утвердився особливий пейзаж «Мисливці на снігу», «Сліпці»
Хуго ван дер Гус

Іспанія (Ель-Греко).

Висновки

Епоха Відродження і Реформації в історії світової культури має революційну, поворотну роль. Не можна назвати таку сферу культури, в якій би не виникли явища, процеси, що визначили весь подальший розвиток, аж до сучасного їх стану:

- на зміну церковному світогляду, який панував неподільно, приходить новий погляд на світ, в центрі якого стоїть людина, гуманізм;

- в науці замість умоглядності, далеких від дійсності логічних побудов виникає дослідне природознавство і, як результат цього, здійснюється величезний крок уперед у пізнанні навколишнього світу і самої людини, виникає спеціалізація у науці;

- об'єктом вивчення стає і саме людське суспільство, починаються пошуки шляхів його справедливого устрою;

- утворюються сучасні національні європейські літератури і професіональний театр;

- унікальним є історичний феномен ренесансного мистецтва, яке дало людству найвеличніші твори.

Дата добавления: 2015-10-28