Роль церкви у вихованні підростаючого покоління

Важливим аспектом сучасного суспільного життя є повернення до основ релігійного світогляду та традицій. Ця потреба зумовлена такими чинниками:

— досвід тисячоліть переконливо доводить, що релігія виявилася неперевершеною і незмінною основою життє­діяльності більшості людей;

— у релігії особистість знаходить найбільш універса­льну систему захисту від негативних явищ суспільного та особистого життя;

— релігія вимагає від віруючих постійної відповідаль­ності за свою поведінку;

— релігія на основі свободи вибору дарує особистості істинну свободу.

Згідно зі ст. Зо Конституції України церква і релі­гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви, що означає світський характер дер­жави, а також світське навчання і виховання в усіх ти­пах закладів освіти.

У декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопа­да 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійсню­ють батьки в межах родини відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії в місцях, пристосованих для цього.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні орга­нізації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації ма­ють право... створювати для релігійної освіти дітей і до­рослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать...».

Церква є педагогічною установою — колективною ін­станцією, метою якої є виховання, удосконалення людсь­кого життя. На думку російського релігійного філософа Семена Франка (1877—1950), церква повинна відстоюва­ти гідність людини, робити все, що допомагає людині ста­ти людянішою, знову і знову нагадувати суспільству, що без Бога найвищий смисл людського існування ніколи не може бути відкритий.

Церква (релігійна община) опікується кожною люди­ною від народження до самої смерті. Вона використовує кожну нагоду, писав М. Стельмахович, щоб нагадати бать­кам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхідність достойної поведінки.

У релігії є чого повчитися, що перейняти педагогам. Так, у християнстві це:

— постать Спасителя — ідеал безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої особистості. Він любить народ, і народ любить його. Він приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал Боголюдини пережив ві­ки й тисячоліття;

— програма морального самоочищення, самовдоскона­лення людини, «наука життя», яка протягом століть фор­мувала і продовжує формувати істинну людяність, високу духовність, чистоту потаємних почуттів, роздумів і справ;

— професійно-педагогічна майстерність релігійних ді­ячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської ду­ші, переконувати, ненав'язливе та делікатно «лікувати» духовність;

— релігійна культура як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише сло­вом, а й конкретною справою.

До засобів впливу релігії належать обстановка в цер­кві, богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовують­ся і засоби покарання: позбавлення благословення, споку­тування гріхів, прокляття, піддання анафемі.

Методиками релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Важливе значення має загальна організація релігійної діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, щоденні мо­литви, суворе дотримання постів, церковні свята. Вихов­ний вплив мають релігійна музика, живопис, архітектура.

Потенційні виховні можливості церкви та її реальний виховний вплив потребують їх врахування і тісних взає­мозв'язків цього суспільного інституту з іншими вихов­ними інституціями.

Дата добавления: 2015-10-28