Читайте также:
|
|
У період інтенсивної розбудови системи освіти в Україні особливого значення набуває управління навчально-виховними закладами.
Управління — діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об'єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.
Управління освітою в нашій країні здійснюється на основі законів, постанов Верховної Ради, наказів, розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів України, досягнень психолого-педагогічної науки і передового педагогічного досвіду.
Органи управління освітою. Управління освітою здійснюють державні органи управління та органи громадського самоврядування.
До державних органів управління освітою належать:
— Міністерство освіти і науки України;
— інші центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади;
— Вища атестаційна комісія України;
— Державна акредитаційна комісія. Міністерство освіти і науки України є центральним
органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти. Міністерство освіти і науки України:
— бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів;
— розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
— забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
— акредитує вищі та професійно-технічні навчальні заклади, видає їм ліцензії, сертифікати;
— організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
За результатами акредитації вищих навчальних закладів Міністерство освіти і науки України, Державна акредитаційна комісія разом із міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти:
— визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;
— встановлює рівень акредитації навчального закладу;
— інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.
Вища атестаційна комісія України атестує наукові й науково-педагогічні кадри, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вчених звань. Органами громадського самоврядування в освіті є: —- Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;
— загальні збори колективів навчальних закладів;
— районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників;
— з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.
Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
Принципи управління освітою. Науково обґрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання основних принципів управління.
Принцип державотворення розкривається в тому, що функціонування усіх закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.
Принцип науковості передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, знання методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук.
Принцип демократизації полягає в тому, що, вирішуючи проблеми діяльності закладу освіти, керівник має зважати на думку членів педагогічного та учнівського колективів, батьків, громадськості, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників закладу освіти.
Принцип гуманізації потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція — учителі, учні, батьки; учителі — учні, батьки; учителі — учителі; учні — учні; учнівські лідери — рядові вихованці; батьки — діти. Загалом, принцип передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами.
Принцип цілеспрямованості потребує чіткого перспективного і щоденного планування всіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його можливостей.
Принцип компетентності ставить вимогу, згідно з якою всі працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, загальну ерудицію, сумлінно виконувати службові обов'язки.
Принцип оптимізації полягає у створенні в закладі освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.
Принцип ініціативи й активності передбачає наявність цих якостей у керівника закладу освіти та створення умов для здійснення творчих пошуків усіма педагогами.
Принцип об'єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов'язків означає систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об'єктивну оцінку її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.
Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю означає, що керівник закладу освіти несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності свого закладу зобов'язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.
Подальше вдосконалення системи освіти України покликане забезпечити високу якість навчання і виховання, належну теоретичну і практичну підготовку підростаючого покоління до життя, суспільне корисної праці, сприяти всебічному розвитку особистості.
Запитання. Завдання
1. Охарактеризуйте основні принципи побудови системи освіти в Україні.
2. Чому система освіти в Україні має багато рівнів?
3. У чому полягає суть безперервності освіти? Обгрунтуйте її доцільність.
4. Охарактеризуйте основні принципи управління освітою.
5. Чому управління системою освіти здійснюють державні органи разом із громадським самоврядуванням? Обгрунтуйте доцільність такої «подвійності» в управлінні.
6. Охарактеризуйте систему освіти однієї із зарубіжних країн. Відвідайте один із навчально-виховних закладів (дитячий садок, загальноосвітню школу, професійно-технічне училище), познайомтесь із загальними умовами його навчально-виховної діяльності.
Література
Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). — К., 1994.
Закон України «Про освіту». — К., 1991.
Лугай В. С. Філософія сучасної освіти. — К., 1996.
Онишків 3. М. Основи школознавства. — Тернопіль. 1996.
2.
Теорія освіти і навчання (дидактика)
2.1. Дидактика як наука
Передавання знань, умінь, навичок, способів пізнавальної діяльності підростаючим поколінням почалося ще на зорі розвитку суспільства. Виокремлення цих функцій у суспільний інститут відбулося лише з переходом до цивілізації. Відтоді освіта і навчання покликані не тільки озброювати молоде покоління необхідними для праці знаннями, а й формувати світогляд, духовне обличчя особттстості.
Предмет дидактики
Питання ефективної організації навчання вивчає така галузь педагогіки, як дидактика.
Дидактика (гр. didaktikos — повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.
Термін «дидактика» вживають у педагогічній літературі з початку XVІІ ст. До широкого вжитку його ввів Я.-А. Коменський. У книзі «Велика дидактика» він розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше oбгрунтував класно-урочну форму навчання. Весь процес навчання, на його думку, повинен спиратися на чуттєвий досвід. Також він наголошував на необхідності дотримуватися у процесі навчання таких вимог, як легкість, ґрунтовність, лаконічність.
Французькі просвітники XVII ст. Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, А. Гольбах та ін. виступали за поєднання навчання з ремісничою працею, за активізацію навчального процесу, опору на досвід і спостереження учнів, критикували зубріння та орієнтування на голі книжні знання.
Ці прогресивні ідеї отримали подальший розвиток у діяльності швейцарського педагога Й.-Г. Песталоцці. Він намагався практично поєднати навчання з продуктивною працею дітей на фабриці. Песталоцці вимагав будувати процес навчання на основі чуттєвого сприймання, що сприяє створенню в учнів виразних образів і чітких понять. На його думку, тільки знання, що підкріплюються вміннями та навичками, дають змогу застосовувати їх на практиці. Глибокі знання можливі також за умови, що вони здобуті в певній послідовності, систематизовані.
Значний внесок у розвиток дидактики зробив німецький педагог Й.-Ф. Гербарт. Особливого значення він надавав проблемі виховуючого навчання, у процесі якого розвиваються емпіричний, естетичний, спеціальний та релігійний інтереси. Поціновуючи розвиток мислення учнів, головне місце в навчанні він відводив давнім мовам і математиці.
В історію дидактики вписано й ім'я німецького педагога Ф.-А.-В. Дістервега. Він виступав як палкий прихильник реальної освіти. Навчання, на його думку, є активним процесом, який розвиває пізнавальні здібності учнів і сприяє формуванню в них самостійності та ініціативи. Педагог вважав, що глибоке опанування учнями знань вимагає постійного спонукання їх розуму до пізнання, самодіяльності у навчанні. Причому найкращим є той метод, який активізує навчання. Вчитель у процесі навчання допомагає учням знайти істину і таким чином озброює їх методами дослідження явищ.
Істотний внесок у розвиток теорії і практики навчання зробив К. Ушинський. Він обстоював думку, що кожен народ має право на школу з рідною мовою навчання, створив цілісну дидактичну систему, визначив основні шляхи і засоби розвиваючого навчання. К. Ушинський був поборником класно-урочної системи навчання, врахування вікових і психологічних особливостей дітей у навчально- виховному процесі. Створена ним у 60—70-х роках XIX ст. дидактична система не втратила своєї актуальності і в наші дні.
Предметом дидактики на всіх етапах її розвитку був зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом, а саме:
— визначення мети і завдань навчання;
— окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства;
— виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, спеціальної пошуково-експериментальної роботи;
— обґрунтування принципів і правил навчання на основі його закономірностей;
— вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання;
— забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.
Як частина педагогіки, дидактика базується на закономірностях і принципах цілісного педагогічного процесу, тому її можна розглядати як теорію, яка визначає загальні закономірності освіти і виховання. Але як загальна теорія навчання дидактика самостійно досліджує ті проблеми освіти й виховання, які наявні лише у процесі навчання. Через це вона є самостійною педагогічною дисципліною.
Основними категоріями дидактики є «навчання», «освіта», «викладання» (діяльність педагога в процесі навчання), «учіння» (процес пізнавальної діяльності учнів), «принципи навчання», «форми навчання», «методи навчання» і «засоби навчання».
Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 166 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Характеристика основних типів закладів освіти | | | Актуальні проблеми дидактики на сучасному етапі |