Я хрищу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! Він христитиме вас Святим Духом й огнем.

Е. Уайт «Христос – надія світу», розділ 10 «Голос волаючого в пустелі», с. 106-108:

Йоан докоряв ізраїльським учителям, доводячи, що їхні гордість, егоїзм і жорстокість уподобили їх до “поріддя гадючого”, зробили смертельним прокляттям для народу, а не дітьми праведного й слухняного Авраама. І хоча ці люди отримали світло від Бога, вони були гіршими за язичників, до яких ставилися з такою зверхністю. Вони забули скелю, із котрої були висічені, і яму, із котрої їх витягли. У здійсненні Свого наміру Бог ні від кого не був залежний. Як Свого часу Він покликав Авраама із язичницького середовища, так само Він міг покликати й інших на Своє служіння. І хоча їхні серця здаються такими ж мертвими, як каміння пустелі, Його Дух може оживити їх для виконання Божої волі, здійснюючи в них Свою обітницю. “Сокира, — говорить пророк, — вже лежить біля коріння дерев: усяке дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь”. Цінність дерева визначається не його назвою, а плодами. Якщо плоди недобрі, то назва не врятує дерева від знищення. Йоан оголосив юдеям, що репутація перед Богом визначатиметься їхнім характером і життям. Саме ж визнання віри є даремною справою. Якщо їхнє життя і характер не узгоджувалися із Законом Божим, вони не могли бути Його народом. Слова Йоана, що спонукували слухачів досліджувати свої серця, переконували їх у власній гріховності. Тому вони приходили до нього із запитанням: “Що нам робити?” Йоан відповідав: “У кого дві сорочки, нехай дасть неімущому, а хто має поживу, нехай робить так само”. Митників він наставляв уникати несправедливості, а воїнів — не чинити насильства. Кожний, хто бажає стати підданим Царства Христового, — навчав він, — повинен засвідчити про це своєю вірою й покаянням. В цьому разі виявлятимуться такі якості, як доброта, чесність і вірність. Вони служитимуть нужденним і приноситимуть свої дари Богові. Вони рятуватимуть беззахисних і подаватимуть іншим приклад доброчесності й співчуття. Таким чином послідовники Христа свідчитимуть про перетворюючу силу Святого Духа. У своєму повсякденному житті вони виявлятимуть справедливість, милосердя і Божу любов. Якщо ж так не станеться, то вони уподібняться до полови, яку буде вкинуто у вогонь. “Я хрещу вас у воді на покаяння, — проголошував Йоан, — а Той, Хто прийде після мене, сильніший за мене: Йому я недостойний взуття нести; Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем”. Пророк Ісая сповістив, що Господь очистить Свій народ від беззаконня “духом суду та духом вогню”. Господь так промовляв до Ізраїля: “І на тебе Я руку Свою оберну, і розтоплю в горнилі твою жужель та відділю все оливо від тебе”. По відношенню до гріха “Бог наш — то нищівний вогонь”. В усіх, хто підкоряється Його силі, Дух Божий знищує гріх. Якщо ж люди міцно тримаються гріха, вони стають одне з ним. Тоді слава Божа, що знищує гріх, знищить і їх. …У дні Йоана Хрестителя Христос мав з'явитися, аби явити світові характер Бога. Вже сама Його присутність мала відкрити людям їхній гріх. Лише ті, котрі побажали очиститися від гріха, зможуть спілкуватися з Ним. Тільки чисті серцем могли перебувати в Його присутності.

Е. Уайт «Євангелізм», с. 272:

Звернення до серця. Багато братів намагаються виправити поведінку ближніх, обрушивши критику на порочні, на їхню думку, звички. Вони йдуть до тих, хто, як їм здається, помиляється, і вказують їм на їхні недоліки. Вони кажуть: «Ти одягаєшся не так, як повинно». Вони намагаються зірвати з людини прикраси і все, що їм видається порочним, але не прагнуть при цьому утвердити їх уми в істині. Ті, котрі бажають виправляти інших повинні являти їм привабливість Христа, говорити їм про Його любов і співчуття, вказувати на Його приклад і жертву, відкривати їм Його Дух; і при цьому зовсім не слід торкатися одягу. Немає необхідності робити одяг ключовим питанням вашої релігії. Є щось набагато важливіше. Говоріть про Христа, і коли серце людини навернеться до істини, все, що не відповідає в ньому Слову Божому, відпаде само. Безглуздо обривати листя з живого дерева, бо вони виростуть знову. Але якщо докласти до коріння сокиру, листя опаде назавжди. Бажаючи показати людям нікчемність усього земного, ви повинні привести їх до живого Джерела, дати їм пити з Нього, поки їх серця не наповняться любов'ю Божою і Христос не зостанеться в них як джерело води, що тече в життя вічне (Ознаки часу, 1889 1 липня). Очистіть джерело – тоді і потоки очистяться. Якщо серце правильне, то ваші слова, одяг і вчинки зміняться (Свідчення для Церкви, т. 1, с. 158).

Е. Уайт «Свідчення для Церкви», т. 1, с. 383, 384:

Служителям істини для теперішнього часу, які сповіщають неприємне свідоцтво, що викриває гріхи окремих людей, з тим щоб видалити всіх ідолів зі стану Ізраїлевого, слід бути великодушними. Їм треба проповідувати серйозну і важливу істину, і якщо вона прокладе шлях до серця, то зробить для приймаючого її те, що ніщо інше зробити не в змозі. Але якщо істина, сказана в явленні Духа, не розтрощує ідолів, то безглуздо чинити тиск на людину і принижувати її. Може здаватися, що деякі люди міцно приліпилися до своїх ідолів, однак я бачила, що нам не слід поспішати залишати бідних і ошуканих. Нам завжди треба пам'ятати про те, що всі ми - заблудлі смертні, що Христос виявляє велике співчуття до наших слабкостей і любить нас, незважаючи на те, що ми помиляємося. Якби Бог поводився з нами так, як ми часто поводимося один з одним, то нас давно б уже не було в живих. Коли служителі проповідують пряму і неприємну істину, вони повинні дозволити їй самій здійснити необхідне відрізання і відсікання, але не робити цього самостійно. Їм треба прикладати сокиру істини Слова Божого до коріння дерева, і тоді потрібний вплив здійсниться. Сповіщайте свідоцтво так само прямо і безкомпромісно, ​​як воно записано в Слові Божому, але відчувайте в своєму серці зігріваючий, життєдайне вплив Святого Духа з усією Його ніжністю і тугою за душами, що гинуть і тоді робота в народі Божому принесе свої плоди. Причина, по якій вплив Святого Духа майже не відчувається, полягає в тому, що служителі навчилися обходитися без Нього. Їм не вистачає благодаті Божої, поблажливості і терпіння, посвячення та жертовності. Це єдина причина, по якій деякі люди сумніваються у свідоцтвах Слова Божого. Вся справа не в Слові Божому, а в них самих. Їм не вистачає благодаті Божої, відданості справі Божій, особистого благочестя і святості. Через це вони бувають непостійні і найчастіше виявляються на стороні сатани в великій битві за душі людські. Я бачила, що як би рішуче люди ні відстоювали істину, якими б благочестивими вони не здавалися, нам тим не менше слід побоюватися їх, якщо вони починають висловлювати недовіру до деяких текстів Письма, заявляючи, що ці тексти змушують їх засумніватися в богонатхненності всієї Біблії.

Божий суд – це не неминуча подія, але він настане, якщо люди не звернуть зі своїх злих шляхів. Однак не так просто змінитися, особливо якщо люди звикли чинити зло. Хто з нас не помічав, як швидко людина звикає до зла, котре ще зовсім недавно було для неї огидним? Мета пророків полягала в тому, аби показати людям, настільки жахливий гріх та які неминучі його наслідки. Ця вістка, звичайно, не була їхньою особистою, вона походила від Господа.

Пророки не розповідають, яким чином Слово Боже було відкрите їм або як вони чули його. Часом Бог говорив з ними безпосередньо; іноді Святий Дух відкривав їм вістку уві сні, у видінні або через «тихий лагідний голос» (1 Цар. 19:12). Однак, отримавши вістку, пророки передали волю Божу не тільки простим людям, а й у разі необхідності – царям, імператорам і воєначальникам.

Виконання цього завдання покладало велику відповідальність: якщо вони скажуть правду, можновладці можуть убити їх; а якщо не скажуть правду – їх спіткає Божий суд. Бути пророком означало виконувати складну місію, і на підставі біблійної розповіді можна сказати, що пророки серйозно ставилися до виконання свого покликання.

Ми можемо радіти, бо вони виконали свою місію і залишили нам свою вістку в Біблії. У цьому розумінні їхній голос продовжує звучати й сьогодні. Постає запитання, подібне до того, яке звучало за днів пророка Єремії: чи прислухаємося ми?

Дата добавления: 2015-10-24