Про що пророки продовжують говорити нам через стільки років? Що завжди було основною вісткою для народу Божого?

Понеділок 28 вересня

сім’я єремії

Прочитайте 1 Цар. 1; 2:26. Чому цар Соломон відсторонив священника Евіятара від служіння та відіслав його до земельного наділу міста Анатот?

А священикові Евіятарові цар сказав: Іди до Анатоту на поля свої, бо ти чоловік смерти, а цього дня не вб'ю тебе, бо носив ти ковчега Владики Господа перед обличчям батька мого Давида, і що терпів ти в усьому, в чому терпів мій батько.

Е. Уайт «Патріархи і пророки», розділ 73 «Останні роки життя Давида», с. 749-750:

Ще одна чорна тінь повинна була затьмарити останні роки життя Давида. Йому вже виповнилося 70 років. Труднощі та небезпеки, на які він наражався замолоду, численні війни, турботи й печалі останнього періоду виснажили його фізично. Хоча розум царя був таким же ясним та проникливим, як і раніше, однак час брав своє. Давид шукав усамітнення, і якоюсь мірою це стало причиною того, що він втратив здатність своєчасної оцінки подій, які відбувалися в його царстві. І знову розгорілась боротьба за володіння короною. Знову далися взнаки плоди батьківської поблажливості Давида. Цього разу заволодіти престолом забажав Адонія, дуже вродливий, але безпринципний і нерозважливий. В юності він не знав жодних обмежень, бо його батько ніколи не обмежував питанням: “Чому ти так робиш?” Тепер він повстав проти авторитету Бога, Який призначив престол для Соломона. Завдяки природним здібностям і релігійності, Соломон перевершував свого старшого брата, і більш відповідав царському покликанню. Однак, незважаючи на те що Божий вибір не викликав жодних сумнівів, Адонія не залишився без прихильників. Йоав, хоч і завинив у багатьох злочинах, досі зберігав вірність престолові; однак тепер він приєднався до заколоту проти Соломона, так само як і священик Евіятар. Коли план повстання визрів, заколотники зібралися на велику учту в околиці міста, аби проголосити Адонію царем, але їхні плани були розладнані втручанням декількох вірних осіб, серед котрих провідну роль відігравали священик Садок, пророк Натан і Вірсавія, мати Соломона. Вони представили цю справу цареві, нагадавши йому про те, що згідно з божественним повелінням престол мав перейти до Соломона. Давид негайно передав свою царську владу Соломонові, який був помазаний і проголошений царем. Заколот зазнав поразки. Його головні учасники стягнули на себе смертну кару. Лише Евіятар був помилуваний з огляду на його духовний стан і колишню вірність Давидові. Але його позбавили сану первосвященика, який перейшов до Садока. Йоав і Адонія також були помилувані до певного часу, але після смерті Давида вони все ж зазнали покарання за свій злочин. З виконанням вироку над сином Давида завершилося чотирикратне покарання, що свідчило, яким огидним для Бога був батьківський гріх.

Опарін О.О. «Таємниця долі. Археологіне дослідження книги Єремії», розділ 1 «Напередодні реформи»:

Близько 645 року до х. е., в маленькому містечку Анатоті, що знаходився за сім кілометрів на північ від Єрусалиму, в Левитській родині Хілкії народився хлопчик, названий Єремією. Назва містечка, в якому народився майбутній пророк, було не випадковою (Анатот – в пер. «відповідь на молитву»). Це було левитське місто, Веніяминового племені. Саме сюди за часів Соломона був засланий первосвященик Евіятар, нащадки якого, а серед них були предки Єремії, оселилися там. Сьогодні на місці стародавнього Анатоту розташоване невелике місто Аната (31o49' п. ш., 35o15' с. д.). Неподалік від міста височіють старі каменоломні, з яких камінь у великій кількості вивозився і вивозиться до Єрусалиму. Систематичних археологічних розкопок у цьому місці не проводилось. Але як свідчать стародавні літописи і щоденники мандрівників, Анатот завжди являв собою невелике селище, яким воно і було при народженні сина Хілкійїного. «Батько Єремії був священиком, але оскільки доходи від здійснення обрядів були невеликі, він, як і інші Левити, займався землеробством і розведенням овець. У цьому напівселянському середовищі завжди цінувалося знання слова Божого... Тут недолюблювали царів, високо ставили патріархальну простоту і з благоговінням говорили про часи Мойсея». [Мень А. Історія релігії. У 7 т. М.: Слово, 1992. Т. 5. С. 158]. З дитинства головними співрозмовниками майбутнього пророка стали релігійні книги, образи та ідеї яких цілком заволоділи його душею. Однією з улюблених його книг була книга Йова. [Ренан Е. Історія ізраїльського народу. М.: В-во В. Шевчук, 2001. С. 405]. Маленький Єремія і не припускав, що пройде зовсім небагато часу, і він стане другим Йовом, повторивши у своєму житті подвиг віри стародавнього патріарха. «Єремія з дитинства мав чути про гоніння за віру в Єрусалимі, про загибель пророків і, ймовірно, нерідко замислювався над трагічними долями народу Господнього. Що чекає його в майбутньому? Як виправити те, що було зроблено у страшні роки відступництва? Чи є ще шлях до спасіння? Неважко припустити, що саме ці питання поставали перед юнаком, коли з висоти пагорбів Анатоту дивився він на далекі гори Ґілеаду і на сіру гладь Мертвого моря. Широкі панорами мимоволі навівали роздуми, а закарбовані у серці слова пророків давали думкам форму і напрям. Втім, єдине, що можна стверджувати впевнено про цей ранній період життя Єремії, - це те, що його не манили ні широкий світ, ні боротьба. Швидше за все, він волів би ніколи не залишати свого тихого містечка». [Мень. Указ. соч. С. 159]. Тим часом як в провінційному Анатоті життя йшло неспішно, всього в декількох кілометрах від нього, в Єрусалимі, воно било справжнім ключем, але не з води, а з крові. За сорок з гаком років до народження Єремії царем Юдеї став Манасія. Йому було всього 12 років, коли помер його батько великий цар Єзекія. І тому вплив матері молодого царя - став панівним. Це була жінка, котра вкрай негативно ставилася до релігійної політики свого чоловіка, що мав на меті утвердження віри в Істинного Бога і знищення язичництва. Царицю вельми активно підтримувало також військо і знать. Але якщо в період регентства відбувалося тільки поширення язичницьких вірувань, то з часу повноліття Манасії й досягнення ним реальної влади почалося насильницьке насадження язичницької релігії. Манасія різко порвав з релігійною політикою свого батька. В огорожі храму Єгови він спорудив вівтарі Ваалу і чужоземним богам. Він поставив ашерот, як колись Ахав... Євреї стали абсолютно легко наслідувати астральному культу вавилонян. В обох дворах храму вони поставили вівтарі для всіх світил зоряного неба, перед якими цар почергово поклонявся. [Ренан. Указ. соч. С. 391]. Більше того, Манасія, слідуючи хананейським звичаям, приніс в жертву власного сина богу Молоху. Зловісна статуя бога Молоха височіла в долині Гінном, розташованої на південь від Єрусалиму, яка і була ареною цих жахливих видовищ. Доносилися звідти пронизливі крики дітей, що наводили жах навколо. Люди, які поважають себе, старанно уникали цього огидного місця, і, проходячи повз, плювали на нього, внаслідок чого воно незабаром отримало назву Тофет.

Зміцнивши свій престол, Соломон у боротьбі з Адонією за царство звільнив священника Евіятара з його посади та відправив у вигнання до його рідного міста Анатот, розташованого приблизно за п’ять кілометрів на північний схід від Єрусалима. Хелкія, батько Єремії, був нащадком сім’ї священиків, що проживала в Анатоті. Деякі вважають, що Єремія, можливо, був нащадком Евіятара. У будь-якому разі ми знаємо з тексту Єрем. 1:1, що юнак належав до шляхетного роду. Як бачимо, Господь закликав до пророчого служіння людей з різних соціальних верств, а саме: пастухів, рабинів, рибалок, священнослужителів.

«Спадкоємець левитського священства, Єремія з дитинства виховувався для святого служіння. У ті щасливі роки підготовки до Божої справи він, звичайно, не знав, що йому вже від народження призначено стати “пророком народам”. Коли ж пролунав Божественний заклик, він відчув пригніченість від усвідомлення власної негідності. “О, Господи, Боже, – вигукнув він, – таж я промовляти не вмію, бо я ще юнак!..” (Єрем. 1:5, 6)» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 407).

Священники мали бути моральними й духовними керівниками нації; на них був покладений обов’язок підтримувати духовність і моральність у державі. Деякі з них були вірні цьому завданню; інші зловживали своїм становищем та порушували закон. Як ми незабаром побачимо в книзі Єремії, пророк виступав проти цих невірних священників, котрі своїми діями показали, що негідні святого звання й покликання.

Дата добавления: 2015-10-24