Поняття «процесуальна форма», «процесуальний акт», «кримінально-процесуальний документ», «рішення» у кримінальному судочинстві, їх співвідношення.

Під час провадження у кримінальних справах важливе значення має дотримання вимог кримінально-процесуальної форми.

Процесуальна форма – це сукупність умов, установлених законом для здійснення слідчих і судових дій; це порядок процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також громадян, залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення й оформлення процесуальних дій.

Процесуальна форма запобігає певною мірою можливим помилкам у прийнятті рішень.

Кримінально-процесуальний закон встановлює чіткий порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах та складання процесуальних актів, визначає певну процесуальну форму. Без процесуальної форми розслідувану кримінальну справу практично неможливо довести до логічного кінця, бо її недодержання приведе до скасування всіх отриманих результатів. Отже, процесуальна форма - це умови, послідовність проведення окремих процесуальних дій а також порядок їх оформлення.

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної форми посідає складання процесуальних документів.

Процесуальні акти, належним чином оформлені у письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізовану частину процесуальної форми, найбільш видиму її сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяльності правоохоронних органів. Більшість документів, складених органами розслідування, прокуратури і суду, мають велике морально-виховне значення (обвинувальний висновок, вирок) та певні психологічні наслідки.

Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згідно з законом докази мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В іншому разі вони не матимуть юридичної сили.

Правильно оформлені процесуальні документи і процесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істини в справі, сприяють зміцненню режиму законності, захисту прав і свобод громадян.

Важливе значення мають не тільки вимоги правильного і грамотного складання процесуальних документів, а й належна їх систематизація, розташування матеріалів кримінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці питання закон практично не регламентує, а лише вказує, що матеріали досудового слідства розміщуються в томах підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було користуватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслідування особливо у багатоепізодних багатотомних справах.

Проте, чи всі матеріали, документи, які одержані та складені в період розслідування, повинні підшиватися до справи при направленні її до суду? Однозначної відповіді на це питання немає. Воно повинно вирішуватися стосовно кожної конкретної справи. питання. Якщо перевіряється багато версій, то у справі нагромаджується велика кількість документів. Матеріали слідства, які відносяться до версій, що не мають прямого відношення до обвинуваченого, слід сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним заголовком і направити до суду, котрий встановить, які версії перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об’єктивно досліджувались обставини справи.

Якщо обвинувачувані притягуються до відповідальності за декілька злочинів, то доцільно документи систематизувати за епізодами і щодо кожного обвинуваченого. Для зручності користування том справи треба комплектувати з 300 сторінок документів (не більше). Якщо є дуже громіздкі документи (200 і більше сторінок кожний), то їх доцільно підшивати в окремих томах. Це можуть бути, наприклад, матеріали ревізій, експертиз, обвинувальні висновки, вироки. В окремих томах можна підшивати і матеріали з конкретних епізодів, щодо кожного обвинуваченого.

Порядок розміщення процесуальних документів (вироблений практикою) такий:

· постанова (ухвала) про порушення кримінальної справи, усі матеріали, одержані на початковій стадії кримінального процесу;

· процесуальні документи, з допомогою яких встановлюються події злочину і особи, які до нього причетні (протоколи допитів, оглядів, обшуків, виїмок, матеріали експертиз та ін.);

· постанова про притягнення особи як обвинуваченого, протокол її допиту, документи про запобіжні заходи, матеріали перевірки показань, пояснень обвинуваченого;

· дані, які характеризують особу обвинуваченого, потерпілого й інших учасників процесу; матеріали, що розкривають причини, умови і обставини, які сприяли вчиненню злочинів; матеріали, які характеризують обставини, що пом'якшують й обтяжують провину обвинуваченого;

· документи, пов'язані з оголошенням про закінчення досудового слідства, ознайомлення з матеріалами справи обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, відповідача, їх представників, заяви, клопотання і рішення щодо їх розгляду;

· обвинувальний висновок з додатками, постанова про припинення справи чи інший документ, яким закінчується провадження в справі.

Матеріали судового розгляду справи розміщуються по окремих стадіях, етапах судочинства (попередній розгляд справи суддею, судовий розгляд з його етапами, апеляційне провадження та ін.) в порядку і послідовності, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством.

За зовнішнім виглядом кримінальна справа має бути оформлена як книжка.

Речові докази, їх знімки, описи додаються до справи в окремому пакеті.

Процесуальна форма є однією з гарантій встановлення істини, безпомилкового застосування кримінальної репресії. Саме вона зобов’язує здійснювати слідчі й судові дії в передбаченому законодавством порядку з дотриманням встановлених умов і послідовності. Наприклад, обвинувачення висувається і пред’являється у формі постанови; показання потерпілого, свідка, обвинуваченого фіксуються в протоколі допиту тощо.

Докази у кримінальній справі з’являються тільки за умови, якщо вони отримані з належного джерела, в установленому порядку й відповідним чином оформлені. Тому всі діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду в кримінальному судочинстві відбувається в певній процесуальній формі. Процесуальна форма обумовлює письмовий характер кримінального судочинства, а тому, документування всієї процесуальної діяльності є однією з умов успішного провадження досудового розслідування та здійснення правосуддя.

Документ є основною одиницею офіційно-ділового стилю. Документи використовуються в різних галузях людської діяльності, ділянках знань, сферах життя. Вони є об’єктом дослідження різних наукових дисциплін. Тому поняття «документ» багатозначне і залежить від того, у якій галузі й для чого він використовується.

З латинської «documentum» означає взірець, посвідчення, доказ. Енциклопедичним словником документ потрактовано як:

1) письмовий акт, здатний служити доказом юридичних відносин або юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки;

2) офіційне посвідчення особи (паспорт, трудова книжка тощо);

3) достовірне історичне письмове джерело;

4) матеріальний об’єкт, у якому міститься певна інформація (наприклад, перфораційна картка)[1].

Автори «Універсального довідника-практикуму з ділових паперів» тлумачать документ як засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної діяльності та розумової діяльності людини[2].

Отже, документ – це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Кримінально-процесуальний документ – це письмовий документ, складений на підставі кримінально-процесуального закону вповноваженим на це суб’єктом у зв’язку зі здійсненням будь-яких процесуальних актів (виконанням процесуальних дій або прийняттям рішень), в якому засобами писемного мовлення зафіксована інформація про хід і результати діяльності учасників кримінального процесу[3].

Кримінально-процесуальні документи виконують інформаційну, пізнавальну, комунікативну, правозастосовну, правозахисну, засвідчувальну, запобіжну, правоохоронну і виховну функції, забезпечують можливість здійснення правосуддя, прокурорського нагляду, судового контролю.

Кримінально-процесуальний документ – це форма, в якій зафіксоване або певне рішення, або проведення певної дії. Саме кримінально-процесуальний документ відображає зміст та форму рішення, засвідчує хід та результати процесуальної дії. Процесуальний документ – це елемент процесуальної форми, в якому закріплюються отримані фактичні дані – докази.

Документ – це різновид процесуального акта. У сучасній українській мові та в юридичній науці під «актом» розуміють як прояв людської діяльності, так і документ – словесне відображення цієї діяльності через письмову мову.

Тому «процесуальний акт» - це єдність процесуальної дії або рішення та його засвідчувальної частини – процесуального документа.

Процесуальний документ є засобом фіксації та дотримання процесуальної форми, її важливий елемент.

Під час доказування у кримінальній справі всі висновки про обставини скоєного злочину робляться на підставі зібраних фактичних даних, які повинні бути отримані в установленому законом порядку і належним чином зафіксовані у протоколах. Без цього зібрані у ході розслідування фактичні дані не мають сили доказів. Всі рішення у кримінальній справі повинні бути обґрунтовані та вмотивовані у відповідному процесуальному документі. Обов’язкове складання кримінально-процесуальних документів при проведенні досудового розслідування та судового розгляду необхідне для фіксації висновків, зроблених органом дізнання, слідчим, прокурором та судом (суддею).

Дата добавления: 2015-10-02