Галичина в XIX ст.

1.Входження Галичини до складу Австрії.

2. Діяльність «Руської Трійці».

3. Революція 1848р. і Галичина.

4. Політична діяльність в Галичині в 60-80х рр.:москвофіли і народовці.

5. Політичні партії Галичини в кінці XIX ст. - 1914р.

1. Входження Галичини до складу Австрії. Внаслідок першого (1772) поділу Речі

Посполитої, та Константинопольського австро-турецького договору (1775) Буковина

ввійшли до складу Австрії. Так Габсбурги стали володарями великої частини українських земель площею 70 тис кВ. км та населенням 2,5 млн. людей. Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край Королівство Галіції і Володимерії з центром у Львові. Східний кордон Австрії проліг по р.Збруч, яка стала символом розчленованості українського народу. За адміністративним поглядом «королівство» ділилося на 6 округів, до складу яких входило 59 дистриктів. В 1780-1786рр. було запроваджено новий адміністративний поділ, за яким налічувалося 18 округів, з них 12 становили українську частину краю-Східну Галичину. В 1867 закріпився поділ Галичини на 74 повіти, з яких 52 знаходилися в Східній Галичині

Буковина з центром в Чернівцях спочатку була підпорядкована Генеральному військовому командуванню Галичини, в 1787-1849рр на правах окремого 19-го округу входила до складу Галичини, а з 1849р до 1918р. мала статус окремого коронного краю.

Закарпаття входило до Братиславського намісництва і поділялося на комітати: Березький, Мараморський, Угочанський, Ужанський. Таким чином навіть у складі однієї держави українські землі залишалися розмежованими.

На новоприєднаних територіях австрійський уряд запровадив централізовану систему управління. В Галичині адміністративний апарат очолював губернатор, на Буковині - президент крайового управління. Окружну, а потім повітову ланки державної влади очолювали старости. На місцях адміністративні і судово-поліцейські функції виконували дідичі. Містами управляли магістрати.

Етнічний склад населення західноукраїнських земель був строкатим. Основну його масу становили українці (в східній Галичині 1773-71%, 1910р.-62,8%; на Буковині 1857р.

58,5%, 1910р-38,4%; на Закарпатті 1857р.-69,7%). Поряд з ними жили чималим етнічними групами поляки (в Східній Галичині - 22,7%) румуни (на Буковині - 1900р. - 31,4%) угорці (на Закарпатті - 26%), а також інші етнічні меншини: євреї, німці, чехи, словаки, вірмени. Внаслідок скимілеторської політики відносна кількість українців в загальній масі населення зменшувалася, натомість зростала питома вага поляків у Східній Галичині, румунів на Буковині, угорців на Закарпатті.

Питома вага самодіяльного населення зайнятого в промисловому виробництві була мізерною. В Галичині в 1900р. - 5,8%, на Буковині - 11%, на Закарпатті - 10%.

Становно українського населення: понад 90% мешкало в селах і були задіяні £ сільському господарстві. В містах українці за кількістю перебували на третьому місці (після євреїв та поляків В Галичині, євреїв і німців - на Буковині, євреїв і угорців - на Закарпатті)

Серед новонабутих земель Австрійської імперії Галичина посідала центральне місце. Вона була її найбільшою провінцією. Але для австрійських чиновників Галичина протягом XIX ст.. Була бідною, відсталою провінцією, «напів-Азією» куди віддали їхніх колег невдах, що провинилися на службі. Імператриця Марія-Терезія мала намір обміняти Галичину на інші території. Тому протягом перших десятиліть свого панування Австрія трактувала Галичину насамперед як джерело для поповнення державної казни та армії. Однак попри це ставлення робилися кроки по інтеграції Галичини в Габсбургську монархію.

Австрійські монархи Марія-Терезія та її син Йосиф II проводили популярну тоді політику просвітництва. Головним напрямом їх політики у Галичині було ослаблення позицій польської шляхти. У 1779р. був виданий патент, який змушував поміщиків поводити себе з селянами по-людськи. В 1774р було заборонено вживати слово «уніат» як образливе. Тоді ж у Відні було засновано греко-католицьку семінарію «Барбарерум» у 1783р. й переведено до Львова.

2. Діяльність «Руської Трійці». В 30-х рр. центром українського відродження став Львів Тут у духовній семінарії виник гурток „Руська Трійця". До нього входили молоді семінаристи Маркіян Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866), Яків Головацький (1814-1888). На відміну від старшого покоління, яке було тісно пов'язане з церковними традиціями, старослов'янською церковною мовою і відзначалося консервативними поглядами молоді будителі прагнули внести зміни в тогочасну літературу шляхом упровадження народної мови. У 1834р. М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький підготували рукописний збірник „Зоря". Однак його вихід був заборонений цензурою. Щоб показати, що українською мовою можна не тільки говорити, але і висловлювати філософські та релігійні ідуї М. Шашкевич в 1836р. виголосив першу промову українською перед духовною владою і запрошеними гістьми. До того такі промови висловлювалися тільки латинською, польською, німецькою. Того ж року М Шашкевич виголосив проповідь на свято Покрови в церкві св.. Юра українською мовою Народною мовою проповіді тоді виголосили також Юліан Величковський в Успенській церкві та Микола Устянович в церкві св. Параскевії. Оскільки ректор семінарії Телеховський ніколи не дозволив би проповідувати українською мовою, молоді патріоти

подали свої проповіді польською мовою, але вивчили їх і виголосили українською.

В 1837р користуючись з м'якості цензури в Угорщині за допомогою сербських друзів «Руська Трійця» опублікувала в Будапешті збірку «Русалка Дністровська». Увівши мову галицьких послів у літературу Ця збірка довела що між їхньою мовою українців з наддніпряншини немає жодних відмінностей, а отже галичани і наддніпрянці є єдиним народом. Тираж «Русалки Дністрової» становив 1000 примірників. 3 Будапешта 100 примірників потрапило до Львова, понад 200 залишилися на руках у приватних осіб, а понад 600 пішло до Відня на цензуру Австрійські цензор чех Ерней Капітар визнав, що «збірка гарна, вдатна і одушнвлююча", але вона за своїм змістом стояла на позиціях окремішності українського народу і тому могла бути сіллю в оці поляків і росіян. З політичних мотивів Копітар боявся пустити «Русалку Дністрову» і тому відіслав тираж до Львова, так альманах опинився в руках ректора духовної семінарії професора морального богослів'я Бенедакту Левицькому. Ознайомившись з збіркою він наказав конфіскувати весь тираж. Проте цього тоді не зробили. Скриню з альманахами було знайдено в 1845р. і наказом від 22 серпня було знищено весь тираж за вийнятком одного екземпляра, який передали у бібліотеку Львівського університету. Однак власті не зупинилися на конфіскації і знищенні тиражу «Русалки Дністрової». Переслідування зазнали члени «Руської Трійці». Маркіян Шашкевич після висвячення на священника був переведений в одну з дрібних парафій, де виснажений тяжкою працею помер у 32 - річному віці. Якову Головацькому тривалий час не давали сану священника, а Івану Вагилевичу щоб уникнути переслідувань довелося перейти на протестанську віру.

Не дивлячись на поразку, діяльність «Руської Трійці» мала позитивне значення. Почин молодих семінаристів підходили Йосафат Кобринський, Антін Могильницький, Микола Устянович та багато інших. Зокрема про це свідчить випадок з цісарською родиною у Львові. Під час візиту до міста ерц-герцога Франца-Кларла у вересні 1839р. від духовної семінарії його мав привітати А. Могильницький. Для цього він написав вірш українською мовою.

3. Революція 1848р. і Галичина. Після придушення Росією Варшавського повстання багато польських повстанців втекло до Галичини. Таким чином Галичина стала тереном нового революційного руху. Тепер поляки готувалися повставати не тільки проти Росії, але і проти Австрії та Прусії. 12-13 лютого 1846р. поліція арештувала у Львові 35 осіб, які готували повстання. Проте повстання зупинити не вдалося 18 лютого повстав Краків, а 22 лютого у місті проголошено маніфест до польського народу В ньому проголошувалася скасування привілеїв шляхти передачу землі у власність селянам. Проте у березні повстання не набравши всезагального характеру зазанало поразки. Австрія окупувала і приєднала Краківську Республіку до своїх володінь.

У 1848-1849рр. в більшості європейських держав відбулися революції. Поштовхом до них стало повстання у Франції. Невід'ємною складовою частиною революцій стали визвольні рухи багатьох поневолених народів. Східної та Центральної Європи. В Австрії революція розпочалася з повстання у Відні 13 березня 1848р. Повстанню змусило втекти з столиці канцлера Меттерніха, головного творця Священного Союзу 1815р. і символа реакції. Новий уряд проголосив свободу друку, дозволив формувати народну гвардію Під впливом цих подій знову почали підніматися поляки. 18 березня у Львові польська інтелігенція підготувала звернення до цісаря в якому висловила бажання відбудувати Польщу. У федерації з Австрією з цісарем Фердінандом як польським королем. В цій ситуації австрійський уряд зробив ставку на селянство. За порадою. Губернатора Галичини Ф. Стадіона цісар 17 квітня 1848р. підписав закон про скасування панщини, звільнення селян від повинностей і надання їм волі Цей закон було проголошено народові на Великдень 22 квітня 1848р. Скасування панщини в Галичині відбувалося на п ять місяців раніше чим в інших провінціях Австрійської імперії. Однак воно було проведене з неурахуванням інтересів селян. Крім фінансового відшкодування, яке селяни мали заплатити своїм панам, в руках дідичів залишилося 90% лісів і половина всіх пасовищ та орних земель.

В день народження цісаря Фердинанда 25 квітня 1848р. було проголошено першу конституцію в Австрії. Для відзначення цісарських уродин українці Львова зібралися в духовній семінарії співаючи українських пісень. Це були перші збори в Австрійській монархії з українським характером. 2 травня в українці заснували у Львові своє представництво. Головну Руську Раду під проводом єпископа Григорія Яхмовича. Вона складалася з 30 членів Г.РР видала маніфест до народу в якому сповіщала про своє заснування і підкреслювала про єдність українців наддніпрянщини і галичан, перебудову Австрії на федерацію рівноправних народів. Одночасно ГРР почала видавати у Львові друкований орган народною мовою - часопис «Зоря галицька». Редактором газети Антін Павенцький. Газета стала досить популярною серед народу. Проте в 1849р. «Зорю Галицьку» прибрали до рук москофіли завівши в ній «язичіє». Це призвело до різкого

скорочення числа передплатників газети,а -з 1857р. вона припинила своє існування. Створення ГРР, як першої політичної організації українців Галичини збкнтежило поляків. Вони на противагу Раді заснували у Львові 23 травня пелоновільський під назвою Руський Собор на чолі з Левом Сапігою. До собору записалися 64 поляки українського походження, які називали себе русинами. Для зміцнення своїх позицій поляки запросили до Руського Собору шанованого в українських колах Івана Вагилевича на посаду редактора часопису «Дневник Руський», який вони видавали на противагу «Зорі Галицькій». Іван Вагилевич виступив проти поділу Галичини вважаючи, що українська меншина в західній частині Галичини стала б жертвою полнізації. Поділ Галичини на його думку послабив би відпірність українського населення в процесі германізації.

Згідно конституції улітку 1848р. в Австрійській монархії відбулися парламентські вибори. Вся країна була поділена на 383 мандати з яких 96 пропало На Галичину внаслідок виборів українці провели до парламенту 39 послів Серед них було 27 селян, 9 священників, один поміщик, один вчитель і губернатор граф Ф.Стадіон. В парламенті депутати - українці які внесли на розгляд чотири законопроекти, головний з яких передбачав поділ Галичини на західну і східну. Провели українці і заходи щодо обє’днання всіх західноукраїнських земель в одну провінцію. Проте це не принесло успіху.

На початку 1849р. ГРР почала організовувати по листах загони національної гвардії В березні 1849р. вона сформувала гірськострілецькі батальйони для охорони Карпатських перевалів від угорських повстанців. На заклик ГРР зголосилося 3460 добровольців, проте мобілізовано було тільки 1410 чоловік. Стрічку до прапора руських гірських стрільців вишила мати молодого цісаря Франца Йосифа, Софія. Таким чином галичани стали на захист Габсбургської монархії.

В той час коли ГРР пробувала осягнути соборність українських земель під Австрією, набагато дальше у своїх роздумах пішов сільський священник з Лемківщини Василь Подолинський В 1848р. він написав польською мовою „Голос перестороги". В яких розглянув чотири визначальні концепції долі галицьких українців, а саме, польську, австрійську, галицьку, московську. Польську концебцію тоьто злуку Галичини з Польщею автор відкидає на тій основі, що Польща понад 500 років гнобила українців і записалася темними кольорами в пам’яті українського народу. І він не вірив, що вона поступала б інакше в майбутньому. Австрійське панування в Галичині теж нічого доброго не віщує, бо австрійські німці українцям чужі і далекі. Вони робитимуть заходи щоб українців германізувати. Окрема Галицька концепція нереальна, бо галицька нація не зуміла б втриматися, вона підпала б під вплив сусідів Росія теж гнобила і гнобить Україну не менше Польщі. Обговоривши чотири перші концепції Подолинський вважав, що єдиною корисною для українського народу є п'ята концепція: соборна, незалежна, суверенна українська держава.

Дата добавления: 2015-10-24