НЕ 2.4. Формування інноваційного освітнього середовища у вищих навчальних закладах у контексті вимог Болонського процесу

1. Стратегічні завдання розвитку вищої освіти України

2. Інформатизація навчального процесу у ВНЗ.

3. Сприяння європейській співпраці в галузі гарантій якості освіти.

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами.

Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки – утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріори­тетності цих сфер та фактичне її забезпечення.

Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, щоб готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності у XXI столітті. Основні напрями модернізації визначено у Національній доктрині розвитку освіти, схваленій II Всеукраїнським з'їздом освітян і затвердженій Указом Пре­зидента України у 2002 році.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

Перше. Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу, з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Такою вона і повинна стати.

Друге завдання – модернізація освіти. Глобалізація світу, його інформаційна багатоманітність обумовлюють включення людини у незрівнянно складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин, що суттєво ускладнює життєву поведінку людини. Тому освіта повинна готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалась у житті не страхом, а власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Ось чому здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості

Третє завдания в модернізації освіти полягає у переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчальний заклад, що має в аудиторіях лише дошки, парти та підручники, відходить у минуле

Четверте завдання полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Тут є два підзавдання. Одне полягає у забезпеченні знання державної мови. Сьогодні 75% дітей у школах навчаються українською мовою, решта – вивчають державну мову. Проблем тут у певних регіонах України чимало і обумовлені вони, передусім, відсутністю україномовного середовища. Друге, в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом. Ось чому поряд із ґрунтовним вивченням української, рідної мови в освіті робляться кроки щодо забезпечення вивчення іноземних мов.

Щодо розвитку вищої освіти, то стратегічні цілі обумовлені її новими функціями у сучасному світі. Вища освіта сьогодні не є виключно засобом підготовки фахівців для народного господарства. Отримання вищої освіти, окрім цього, стає все більш обов'язковим етапом у розвитку людини.

Важливою проблемою залишається якість вищої освіти.

Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі.

У зв'язку з європейською орієнтацією України загалом та входженням України до європейського освітнього і наукового поля зокрема наголос все більше робиться на якості освіти, універ­сальності підготовки випускника та його адаптованості до ринку праці, на особистісній орієнтованості навчального процесу, його інформатизації, визначальній важливості освіти у забезпеченні сталого людського розвитку.

Основні принципи цих реформ полягають у наступному:

по-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система: учень —> студент —> фахівець (бакалавр, магістр);

по-друге, реалізація стандартів освіти в їх зміс­товому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях:

базовий принцип – самостійність і творча активність того, хто навчається, і хто навчає, який навчається та удосконалює свій фаховий рівень протягом усього життя;

зміст – гуманістичність, фахова глибина і досконалість;

методи – інноваційні технології;

по-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір.

Тому основним змістом діяльності вищого навчального закладу повинно стати формування інноваційного освітньо-виховного середовища, що передбачає: зміну організації і змісту освіти з метою інтеграції у світовий освітній простір; оптимізацію кадрового забезпечення; комплексне вдосконалення професійної майстерності педагогів через опанування інноваційними і дослідно-експериментальними видами діяльності.

Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного і методичного забезпечення, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні його визначено в таких межах: бакалавр – не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст – 24 год. на тиждень; магістр – 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.

Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботита контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземних мов тощо. В навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу).

Творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов'язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з урахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо, тому для оптимізації самостійної роботи студентів потрібні нові її форми.

Як відомо, сьогодні методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісноорієнтовануформу.

Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекції до консультативно-оглядового означення проблеми та аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти за основу навчання беруть самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні, технології навчання. Як показують моніторинги, часто причиною неуспішності студента в сучасних умовах соціально-економічного, політичного, психоло­гічного та побутового перевантаження є його невміння організувати свою навчальну діяльність поруч із соціальною та побутовою зайнятістю. Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога студентові в організації навчальної та інших видів діяльності і чітке розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та в позааудиторний час. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до ідеї використання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується у процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом зі складанням підсумкового іспиту чи заліку з даної навчальної дисципліни.

Мета ІНДЗ: самостійне вивчення частини програмового матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу і розвиток навичок самостійної роботи.

ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних під час лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

ІНДЗ визначає зміст і технологію самостійної роботи сту­дента та структурує її.

ІНДЗ містить елемент пошукової, частково науково-дослідної роботи і виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.

Орієнтовна структура ІНДЗ:вступ (зазначається тема, мета і зав­дання роботи та основні її положення); теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання); методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт); основні результати роботи та їх аналіз (подаються, статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо); висновки; список використаної літератури.

Оцінка за ІНДЗ є компонентом підсумкової оцінки з навчального курсу. Питому вагу ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни визначає викладач.

Ефективність новітніх технологій навчання за таких норм матеріального забезпечення: доведення парку комп'ютерної техніки до норми 1 комп'ютер типу Pentium на 8 студентів (в ідеалі – на 5), формування комп'ютерних класів на факультетах і кафедрах, інформаційно-довідкових комп'ютерних відділів та електронних читальних залів бібліотек, створення. Інтернет-клубів та електронних залів для самостійної роботи і відпочинку у студентських гуртожитках.

Дата добавления: 2015-10-24