Трансформація моделей економічного розвитку Китаю у хх-ххі ст. В контексті забезпечення національної самодостатності

Здійснений ретроспективний аналіз моделей економічного розвитку Китаю, розкрито сутність їх ключових компонент. Обґрунтовані конкурентні переваги національної економічної моделі на сучасному етапі, визначені ендогенні та глобалізаційні детермінанти самодостатнього розвитку.

Ключові слова: національна економічна модель, національна самодостатність, конкурентні переваги, економічний розвиток, глобальна інтеграція.

Осуществлен ретроспективный анализ моделей экономического развития Китая, раскрыты особенности трансформации их ключевих компонент. Обоснованы конкурентные преимущества национальной экономической модели на современном этапе, определены эндогенные и глобализационные детерминанты самодостаточного развития.

Ключевые слова: национальная экономическая модель, национальная самодостаточность, конкурентые преимущества, экономическое развитие, глобальна інтеграція

Retrospective analysis of Сhinese model of economic development is realized, peculiarities of transformations of key components are disclosed. Competitive advantages of national economic model of China on modern stage are substantiated, endogeneous and global determinants of further self-reliant development are identified.

Key words: national economic model, self-reliance, competitive advantages, economic development, global integration.

Вступ. На початку ХХІ ст. глобальне економічне середовище перебуває у стані динамічних трансформацій. З’являються нові світові лідери, нові галузі, нові ринки, що змушує країни до розроблення та застосування нових стратегій зростання та оновлення моделей розвитку. Боротьба за світове лідерство найпотужніших економік світу у період становлення та розвитку капіталістичної системи ніколи не оставляла осторонь економіку Китаю. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбувались в економічній системі країни у ХХ ст., отримували неоднозначне трактування, адже для більшості науковців економічна система Китаю представляє інтерес, насамперед, як унікальний успішний досвід конвергенції соціалізму та капіталізму. У ХХІ ст. Китай стає важливим суб’єктом світової економіки, а роль потужної економічної системи Китаю у міжнародному вимірі можна визначити навіть як каталізатор процесів глобалізації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Трансформації економічної системи Китаю та ключові компоненти моделей, що реалізовувались в країні у ХХ ст., досліджуються такими вченими, як Б. Нейтон [1], Р. Пеербум [2], Й. Хуанг [3], Дж. Кінг [4], О. Шенкар [5]. Проте, на жаль, до сих пір науковці ігнорували наукову та практичну цінність досліджених моделей розвитку Китаю (на різних етапах його розвитку) з точки зору забезпечення національної самодостатності. Прагнення досягти високої міжнародної конкурентоспроможності, прагнення посісти місце серед світових лідерів завжди перебувало в основі реалізованих Китаєм моделей, які варіювали від спроб автаркізації до лібералізації та активної глобальної інтеграції.

Метою дослідження є аналіз ключових компонентів реалізованих моделей економічного розвитку Китаю з метою визначення її конкурентних переваг на сучасному етапі глобалізації та обґрунтування положення щодо самодостатності китайської моделі розвитку.

Результати дослідження. Національне багатство Китаю стало об’єктом численних міжнародних економічних конфліктів на протязі ІХХ-ХХ ст. Становлення капіталістичної системи на початку 1800-х рр. в країнах Західної Європи потребувало додаткових джерел економічного зростання, що зумовило зіткнення національних інтересів Китаю та Великобританії, яка прагнула посилення своєї економічної могутності та світового лідерства. Британські купці знайшли спосіб зменшити торговий прибуток Китаю та розгорнули торгівлю індійським опіумом, внаслідок якої к 1830 р. Китай спіткала не лише проблема зменшення надходжень від міжнародної торгівлі та зумовлений цим процес уповільнення економічного зростання, а й низка соціальних проблем через масове вживання наркотичних засобів. Прагнення припинити потік наркотиків до країни призвів до розгортання у 1839 р. Опіумної війни між Китаєм та Великобританією, яка у 1842 р. закінчилася підписанням Нанкінського Договору, за яким Гонг Конг та ще п’ять міст були передані під іноземний контроль. До 1895 р. Китай взяв участь ще у чотирьох війнах, які закінчилася поразкою, виплатою репарацій переможцям та передачею понад 80 міст під іноземний контроль. Внаслідок японсько-китайської війни, що розпочалась у 1895 р., Тайвань був переданий Японії, а заборона на іноземні інвестиції була скасована. Іноземний капітал активно линув до країни, переважно у відкриті міста, серед яких найбільшої концентрації він набув у Шанхаї. У 1901 р. війська шести європейських країн, США та Японії захопили Пекін, уряд було відправлено під домашній арешт, а над справлянням податків та встановленням тарифів встановлено власний контроль. Таким чином, протягом ІХХ ст. відбувалось нав’язування Китаю інтервенціональної ліберальної моделі економічного розвитку. Проте, на нашу думку, ці процеси слід розглядати лише як невдалу спробу примусового відкриття країни до зовнішнього світу.

У 1911 р. колапс імперського правління династії Чінь призвів до громадянської війни, але завдяки зусиллям Гоміндану - Націоналістичної партії Китаю у 1927 р. країну було об’єднано. Новий уряд провів інвентаризацію національних ресурсів та започаткував розробку планів національного розвитку, які передбачали значні інвестиції у освіту та модернізацію сільського господарства, що заклало первинні основи успіху китайської національної економічної моделі наздогоняючого розвитку (протягом 1912-1936 рр. промислове виробництво зростало на 8-9% щороку).

Поділ Китаю за сферами іноземного впливу (Японії та європейських країн) призвів до реалізації двох моделей індустріалізації: моделі відкритих портів та манчжурської моделі. Особливостями реалізації моделі відкритих портів стали: переважний розвиток легкої промисловості та виробництва споживчих товарів; іноземне інвестування в умовах конкурентного середовища, що призвело до акумулювання національних капіталів та, як результат, активізації внутрішнього інвестування. Так, у 1933 р. текстиль вже становив 42% загального обсягу виробництва Китаю, продукти харчування (зокрема й тютюн) – 26%, з них 78% продукції було виготовлено на підприємствах з національним капіталом. Реалізація у відкритих портах принципів ринкового саморегулювання зумовила розвиток технологічного трансферу та призвела до диверсифікації виробництва.

Маньчжурська модель індустріалізації була реалізована під егідою японського капіталу, який ставив за мету розвиток добувної та важкої промисловості для забезпечення потреб розвитку японської економіки. Японський уряд стримував процеси технологічного трансферу, монополізувавши процеси поставки та обслуговування обладнання для виробництва. У цей період в регіоні сформувалась концентрична система поділу праці на чолі з Японією. У внутрішнє коло входили Тайвань та Корея. Як частина імперії ці країни розвивались за принципами зростання добробуту: розвивалась інфраструктура, зростав рівень грамотності та освіти, інвестиції спрямовувались у охорону здоров’я тощо. Маньчжурії, яка формувала середнє коло, була відведена роль постачальника сировини та напівфабрикатів для японської промисловості. Інші регіони Китаю розглядались як обширні ринки збуту та потенційні інвестиційні об’єкти. Протягом 1936-1942 рр. темпи індустріалізації в регіоні становили 14% на рік. У зв’язку з поразкою Японії у Другій світовій війні та приходом до влади Комуністичної партії у 1949 р., Китай було виключено з системи східно-азійської економічної інтеграції та ініційовано реалізацію соціалістичної моделі розвитку.

Передумови реалізації соціалістичної моделі Китаю були закладені у попередні етапи. Так, була сформована важка індустрія Маньчжурії, територія якої після окупації радянськими військами, звільнилась від Японії та була передана уряду Китаю. Збережений апарат та фахівці Націоналістичної партії перейшли на сторону Комуністичної партії. Починають діяти плани національного розвитку. Рівень людського капіталу внаслідок підвищення рівня грамотності, розвитку мережі університетів, розвиненої транспортної інфраструктури почав зростати. Відмінності стратегій індустріалізації Китаю та його колишніх територій Тайваню та Гонг Конгу за соціалістичної моделі наведені у табл. 1.

Таблиця 1.

Дата добавления: 2015-10-02