Производственно-технологическая інфраструктура

Протягом 1998-99 років у надрах китайськихгосинститутов стався низку серйозних структурні зміни: об'єднання контрольних відомств і міністерств, розукрупнення природних монополій, серйозні кадрові перестановки. Усі вони були спрямовані на поліпшення державного регулювання ринковими процесами країни - з одного боку, і ліквідацію зайвого централізованого контролю над найдинамічніше що розвиваються секторами економіки. Однією з таких секторів є галузьИнформационних Технологій (ІТ) - галузь, найнаочніше демонструючи ефективність економічної та інвестиційної політики Китаю межі нової доби.

У 1979 року, від початку експерименту зі Вільними ЕкономічнимиЗонами і притягненням ПІІ китайську владу віддавали усвідомлювали у цьому, що з допомогою іноземних інвестицій, можна підняти країни, але неможливо розвивати економіку тільки завдяки традиційному цих інвестицій. Економіка країни, знекровлена "великими стрибками" і "великої культурної революцією", потребувала у припливі капіталу, а й у свіжих технологіях, дозволяють підвищити рівень виробництва, наситити внутрішній ринок та виходити зовнішніх ринках з найбільш конкурентоспроможною готової продукцією. З іншого боку, розвиток виробництва з допомогою іноземних інвестицій і шляхом імпорту технологій мало не гальмувати розвиток власних технологій, а сприятиме створенню духовних більш передової, більш просунутої, проти зарубіжними аналогами продукції.

Тому офіційна державна політика, по-перше, ставила всілякі бар'єри по дорозі імпорту країну застарілих чи другорядних технологій, а по-друге, всіляко стимулювала створення іноземними корпораціями наукових установ та дослідницьких центрів безпосередньо біля КНР. Такі визнані авторитети у сфері ІТ, як Motorola, IBM, LucentTechnologies, Hewlett-Packard, Microsoft, Nokia, Cisco, AT&T та інших. створюють на середині 1990-х років в найбільших містах Китаю власні дослідницькі центри, у яких працюють, і навчаються працювати з новітні технології тисячі й десятки тисяч китайських інженерно-технічних працівників та закордонних вчених. Іноземні корпорації не шкодує коштів різні некомерційні програми, фонди, гранти, щедро фінансують навчання китайських фахівців у провідних навчальних центрах Старого і Нового Світу.

Та найголовніше - як довгострокове забезпечення стратегію розвитку науку й техніки - керівництво країни у 1988 року приймає генеральну програма розвитку китайкою науку й техніки ">ФАКЕЛ".

Покладання власні сили. Головна мета програми ">ФАКЕЛ" не лише розвиток національної науку й техніки, а й якнайшвидше запровадження у виробництво передових вітчизняних розробок. Хоча формально спільніпредприятия(но не підприємства з 100% іноземним капіталом) вважаються допущеними до брати участь у програмі, фактично що ця програма досі закритою для іноземного капіталу. Насправді це, будь-які контрибуції з боку іноземних інвесторів у вигляді коштів чи технологій у проекти ">ФАКЕЛА" вітаються, але зворотний зв'язок як експорту технологій чи доступу іноземних фахівців до технічним досягненням Китаю держава заохочує. (Останнім часом спостерігається обережна тенденція до зміни ситуації: багато китайські продукти високих технологій вже роблять серйозні заявки на світових споживчих ринках).

Саме програма ">ФАКЕЛ" стала тим далекоглядним кроком китайських стратегів, який дозволив Китаю в рекордно стислі терміни підняти власну науку і техніку, а водночас і іекспорт-ориентированние наукомісткі галузі. Вже на середину 90-х багато високотехнологічні і технічно складні продукти, (наприклад - телевізори, відеомагнітофони тощо.) збираються на 100 відсотків із китайських комплектуючих. Небувалий зростання кількості спільних підприємств, імпорт передових технологій, зростання виробництва наукоємних і технічно складних товарів, особливо побутового призначення, викликають окремих випадках до перевиробництву і держави змушене втручатися у ці процеси Шляхом заборони створення нових СП (приміром з виробництву телевізорів, пральних машин та інших). Однак у багатьох галузях, особливо у галузі електроніки і ІТ, Китай як і значно відстає від передових країн світу. Програма ">ФАКЕЛ", а за нею та інші програми державного устрою і комерційного фінансування, покликані створити максимально комфортні умови у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, у китайської науці й техніці.

Китай стає таким ринком електронну комерцію, кількість користувачів якого з прогнозам досягне до кінця 1999 року 6.7 млн., що у 318 (!) відсотків вища, ніж у 1998 року. Кількість підключень до мережному простору протягом п'яти років зросте у середньому становив 60 відсотків, і до 2003 року може перевищити позначку 33 млн. користувачів.

Слід зазначити, що такі програми виникають не так на порожньому місці й є лише директивними установками уряду. Насправді: завдяки державну підтримку вже на початку 1990 у Китаї почали з'являтися звані "Зони високих технологій". Зазвичай, що це освіти, створювані задля залучення додаткових коштів, з єдиною метою стимулювання фундаментальних досліджень, і якнайшвидшого запровадження у громадянське виробництво різних технологій подвійного застосування. "Зони високих технологій" базувалися, зазвичай, біля чи з сусідству з академічними і вищими навчальними закладами (за офіційними даними - у програмі залучено 60 відсотків із 800 вузів та галузевих науково-дослідних установ країни). Спочатку багато хто такі зони або не мали ніяких адміністративних чи географічних меж і існували тільки на папері та умонастроїв учених, промисловців і адміністраторів. Пізніше зони одержують у китайської преси й в офіційних документах найменування "Індустріальні парки високих технологій". Проте насправді - лише окремі з такихПарков можна вважати юридично оформленими структурами. До сьогодні Парки Високих Технологій здебільшого є організаційні одиниці, покликані сконцентрувати інтелектуальні ресурси у певних географічних центрах і акумулювати певні капітали (державний і комерційний) на фінансування роботи проведення науково-дослідницьких і інженерно-технічних кадрів над певними тематиками.

З декларованих сьогодні китайським Міністерством Науки і Техніки п'ятдесяти трьохПарков Високих Технологій - тільки п'ятьох оголошено відкритими до участі іноземних партнерів із країн АСЕАН (!) - у містах Пекін, Сучжоу,Хефей, Сіань іЯньтай. Фактично - Парки Високих Технологій, офіційно не відкриті до участі інофірм, територіально і суто організаційно перетинаються зСпецЭкономЗонами, відкритими зонами техніко-економічного розвитку. Наприклад, в Сучжоу, крім відкритого іноземцям Парку Високих Технологій, діє п'ять Зон Розвитку центрального рівня життя та десятьТехнико-економических зон провінційного підпорядкування. Таке сусідство дозволяє вченим уПаркам дуже ефективно взаємодіяти із зарубіжними компаніями і у міжнародному науково-технічному обміні.

Відповідно до китайської статистиці - малі і середніх підприємств в китайську промисловість становлять близько 90 відсотків відсотків, а продукція, ними вироблена, - 60.3 відсотка (джерело - China Science and TechnologyNEWSLETTERNo.164,Sep.30 1998; маю на увазі все промислові підприємства, Не тільки зайняті у виробництві hi-tech продуктів). Малі і середніх підприємств дають 75 % робочих місць у країні. Частка експорту підприємств від загального обсягу експорту становить близько 65 відсотків по протязі останніх кілька років.

Досвід розвитку китайської галузі високих технологій і ІТ, зокрема, показує, що малі і середніх підприємств здатні домагатися успіхів на внутрішніх та зарубіжні ринки, перетворюючись згодом у гігантські корпорації з оборотами на кілька сотень мільйонів. [10]

У Китаї технопаркам надають великого значення. Більшість їх створено у вирішенні Держради КНР. Національні й іноземні незалежні інвестиції у яких сягають мільярдів доларів.

Політика "зовнішньої відкритості" проводиться масштабу всього Китаю. Але з реальних умов цієї країни, вона почалося з приморських районів. У результаті реалізації політики "зовнішньої відкритості" у Китаї справді сформувалася "золота берегова смуга" у східних відкритих приморських районах. Вона охоплює 11 з 31 провінції, міста центрального підпорядкування і автономні райони, і навіть 293 міста Київ і повіту.

ВідмінністьЗЭТР від ВЕЗ лише у цьому, що вони орієнтовані залучення технологій і наукомістких виробництв.

Китайські технопарки є яскраве виявлення офіційної політики "контексті жодна країна - дві системи". У Китаї зараз 53 національні парки, що становлять спеціальні технологічні зони, 50 провінційних парків і 30 парків при університетах.

Китайські технопарки мають такі відмінності проти іншими:

1. їх розташовано, зазвичай, поза індустріальних зон і концентруються навколо великих своїх наукових та інженерних центрів;

2. парки добре інтегровані у регіон чи місто, де є, і працюють у тісному контакті з місцевою адміністрацією;

3. держава забезпечує суворе керівництво, фінансової підтримки і відданість забезпечує управління парками;

4. податкові привілеї й інші переваги, які залучають іноземних інвесторів;

5. в дедалі більшому ступеня видно зрушення від адміністративно-командних соціалістичних методів господарювання до підприємницькому менеджменту.

У першій половині 2000 року у Китаї налічувалося вже 53ЗРВТ державного підпорядкування, які охоплювали міста Пекін,Охань,Шеньян,Нанцзин, Гуанчжоу, Чунцін, Сіань, Шанхай іШеньчжень. П'ятьЗРВТ (в Пекіні, Сучжоу,Хефее,Сиане іЯнтае) було визначено парками розвитку науку й технологій Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в (АТЕС). Крім зон державного підпорядкування у Китаї створено ряд зон місцевого (провінційного) рівня.

Відкриття зон розвитку високих і нових технологій (технопарків) є щодо новим явищем у процесі реалізації політики реформ в відкритості зовнішнього світу, що розпочалася побував у Китаї 1978 року. Про успіх цього виду спеціальній економічній зони може свідчити хоча б те що, що протягом останніх кілька років щорічні доходи технопарків від торгової, промисловій і науковій діяльності росли загалом на 30%.

Маючи відносні переваги в галузях, як електроніка, виробництво нових матеріалів, біотехнологія, фото- і електромеханіка, нові джерела електроенергії, і навіть захист довкілля, китайські технопарки перетворилися на важливі розбудови нові й високих технологій у країні. Як вважають місцеві експерти, зони, з урахуванням їхньої промислової структури, відіграватимуть дедалі більше активну роль подальшої оптимізації та реструктуризації економіки КНР.

Умовою надання спеціальних пільг національним підприємствам, і СП є отримання ними статусу високотехнологічного підприємства. Він установлюється п'ять років (для технологій, з тривалим періодом освоєння - до 7лет).[11]

Головна метаХейлунцзян – встановити показники і зафіксувати пріоритети повсякденної роботи різних підприємств і закупівельних організацій провінції зі створення інфраструктури інноваційної діяльності. Фактично він покликаний виконувати роль метронома для адміністративних органів провінційного і місцевого рівнів, задає їм параметри побудови системи інноваційної діяльності.

Досягнення поставленої мети народне уряд провінціїХейлунцзян робить ставку, звані, «науково-технічні підприємства» (на січень 2009 року підприємств, мають це звання відповідно до державним стандартом, у провінціїХейлунцзян – 1756). До цієї категорії ставляться підприємства, використовують нові, і технології виробництва, і навіть приватні підприємства, відповідальних державному стандарту люди, отримавши статус «науково-технічний підприємство»).

Ще один напрямок докладання зусиль народного уряду провінціїХейлунцзян – підтримка створення великими і середніми підприємствами провінції власних науково-дослідних підрозділів у тісне співробітництво з провінційнимиВУЗами та Московського НДІ, і навіть формування корпусу малих та середніх підприємств, що співробітничають із науковими організаціями та навчальними закладами.

Робота з формуванню корпусу інноваційних підприємств зв'язана у провінціїХейлунцзян зі створенням серії експериментальних майданчиків з урахуванням підприємств провінції. У роботі керівництвом провінції робиться ставка на «>Руководящую програму технічних інновацій» прийняту Міністерством науку й техніки КНР, Державний комітет ресурсів Держради КНР іВсекитайским радою профспілок. У 2008 року біля провінції було 6 інноваційних підприємств державного рівня, які мали власної експериментальної базою, і навіть 36 підприємств провінційного рівня. До 2010 року планується довести кількість таких підприємств інноваційного типу до 50, інноваційних експериментальних підприємств провінційного рівня до 100, і навіть мати 300 підприємств інноваційного типу, що працюють у режимі «бізнес-інкубатора», тобто готових через певний час вийти з тепличних інкубаційних умов у режим реальної економіки.

Керівництво провінціїХейлунцзян планує прискорити створення спеціалізованих «бізнес-інкубаторів» для науково-технічних підприємств у кожному повітовому місті провінції з прицілом те що, аби піти до 2010 року кожна адміністративно-територіальна одиниця провінції мала «бізнес-інкубатор» для науково-технічних підприємств. Довідково: за станом січень 2009 року уХейлунцзян було 8 «бізнес-інкубаторів» для науково-технічних підприємств державного рівня життя та 18 «бізнес-інкубаторів» провінційного рівня.

З метою вдосконалення інноваційної середовища, народне уряд провінціїХейлунцзян поклав він завдання створення підвідомчої території мережі позабюджетних організацій, координуючих і що фінансують інноваційну діяльність у її аспектах.

Якщо 2007 року у провінціїХейлунцзян загальний обсяг продукції нові й високотехнологічних виробництв становив 206 млрд. 800 млн. юанів, чи до 2010 року тільки підприємствами промислового пояса з допомогою нові й високих технологій, за розрахунками, буде зроблено своєї продукції суму 350 млрд. юанів. Можливості для цих сміливих планів було відкрито актом Міністерства науку й техніки КНР, у грудні 2005 року затвердила створення провінціїХейлунцзян 4-го за рахунком біля КНР пояса розвитку нові й високий виробничих технологій у прив'язці до реалізації проекту створення промислового пояса «Харбін – Дацин -Цицикар». [12]

Дата добавления: 2015-10-02