Фінансова криза на підприємстві

Банкрутство підприємств у ринковій економіці є звичайним явищем, оскільки життєвий цикл 20 – 30% новостворених підприємств в силу різних причин досить короткий. Так, висока собівартість продукції вітчизняного виробника, зменшення попиту на неї та невдалий менеджмент на макро- та мікроріні є головними причинами збільшення кількості неплатоспроможних підприємств і поглиблення фінансової кризи.

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.

Фактично фінансова криза на підприємстві проявляється у нездатності фінансування операційної діяльності через погіршення платоспроможності до повної її втрати, появу перманентних збитків та зменшення власних джерел фінансових ресурсів, відсутність потенціалу для успішного функціонування і як наслідок банкрутство.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:

1. Джерелами (факторами) виникнення: ендогенна криза (внутрішні причини), екзогенна криза (причини не залежать від діяльності підприємства);

Екзогенні (зовнішні) фактори

Ендогенні (внутрішні) фактори

· спад кон'юнктури в економіці в цілому; · зменшення купівельної спроможності населення; · значний рівень інфляції; · нестабільність господарського та податкового законодавства; · нестабільність фінансового та валютного ринків; · посилення конкуренції в галузі; · криза окремої галузі; · сезонні коливання; · посилення монополізму на ринку; · дискримінація підприємства органами влади та управління; · політична нестабільність у країні місцезнаходження підпри­ємства або в країнах підприємств - постачальників сировини (споживачів продукції); · конфлікти між засновниками (власниками).

· низька якість менеджменту; · дефіцити в організаційній структурі; · низький рівень кваліфікації персоналу; · недоліки у виробничій сфері; · прорахунки в галузі постачання; · низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції; · прорахунки в інвестиційній політиці; · брак інновацій та раціоналізаторства; · дефіцити у фінансуванні; · відсутність або незадовільна робота служб контролінгу (планування, аналіз, інформаційне забезпечення, контроль).

2. Видом кризи:

· стратегічна криза (зруйновано виробничий потенціал і відсутні довгострокові фактори успіху) зумовлюється рядом факторів: неправильним вибором місця розташування підприємства, неефективною політикою збуту та асортиментною політикою, недосконалим плануванням та прогнозуванням або його відсутністю, помилковою політикою диверсифікації, неефективним апаратом управління, дефіцитом в організаційній структурі, відсутністю виробничої програми, наявністю зайвих виробничих потужностей, відсутністю або недієздатністю системи контролінгу;

· криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу) завдяки такими факторами: несприятливе співвідношення цін та собівартості, невиправдане завищення цін, ризиковані великі проекти, зростання собівартості за стабільних цін, зменшення обороту від реалізації продукції, збитковість окремих структурних підрозділів, придбання збиткових підприємств, значні запаси готової продукції на складі, високі витрати на персонал, процентні ставки, неефективна маркетингова політика;

· криза ліквідності (загроза втрати або неплатоспроможність підприємства) спричинена неврахуванням вимоги золотого правила фінансування (конгруентність строків), незадовільною структура капіталу, роботою з дебіторами, наданням незабезпечених товарних кредитів, відсутністю або незначним рівнем страхових (резервних) фондів, великим обсягом низько ліквідних оборотних активів і капіталовкладень із тривалим строком окупності, зниженням кредитоспроможності та високим рівнем кредиторської заборгованості. Загальний прояв форс-мажорних обставин є чинником будь-якого виду кризи.

3. Стадією (фазою) її розвитку: а)криза, що не загрожує існуванню підприємства (за умови переведення на режим антикризового управління); б) фаза, яка загрожує існуванню підприємства та потребує фінансової санації; в) кризовий стан, який несумісний з подальшим існування підприємства.

Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів [23].

Дата добавления: 2015-10-02