Сечокам’яна хвороба

Цистит – це запалення слизової оболонки сечового міхура. Причинами його виникнення є неінфекційне та інфекційне походження.

Неінфекційне походження циститу пов’язане з подразненням слизової оболонки хімічними речовинами або лікарськими засобами, які виділяються із сечею внаслідок тривалого їх приймання у великих дозах (феноцитиновий чи уротропіновий цистит); випадкового введення в сечовий міхур концентрованих розчинів чи речовин з температурою більше 45°С при його промиванні, що призводять до опіків його слизової оболонки; пошкодження чужорідним тілом (каменями при СКХ).

Інфекційне походження найчастіше спровоковане кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом, протеєм, грибками тощо. Можливе виникнення циститів, етіологічним чинником яких є інфекції, що передаються статевим шляхом – уреаплазма, мікоплазма, трихомонади.

Розрізняють гострий та хронічний перебіг циститу. Для хронічного виділяють фазу загострення та ремісії.

Провокуючими чинниками виникнення гострого чи загострення хронічного циститу найчастіше є переохолодження, різноманітні патологічні процеси в організмі людини (особливо сечовидільної системи) з тривалим інтермітуючим перебігом і стани, які викликають зниження опірності організму, - в результаті чого інфекція активно розмножується і потрапляє в сечовий міхур, викликаючи запальну реакцію.

Частіше циститом хворіють жінки, що пов’язане із особливостям анатомічної будови сечовидільної системи (у жінок коротший та ширший сечівник).

Гострий цистит (ГЦ) проявляється раптово, через короткий час після провокуючого чинника. Характеризується тим, що патологічний процес поширюється лишень на слизову оболонку сечового міхура. Зазвичай пацієнтів турбують інтенсивні, постійного характеру болі, з локалізацією в нижній частині живота і спини, вище лонного з’єднання. Інтенсивність больового синдрому наростає при сечовиділенні, яке є частим, особливо в нічний період доби. Іноді хворі, особливо діти, не в змозі втримати сечу. Окрім місцевих симптомів, перебіг гострого циститу клінічно проявляється ознаками інтоксикаційного синдрому. Сеча мутна, у загальному аналізі її визначають еритроцитурію різного ступеня вираженості (кров виділяється в кінці сечовиділення), лейкоцитурію чи піурію, бактерійурію. Можливий безсимптомний перебіг гострого циститу, на виявлення якого вказують зміни клінічного аналізу сечі, призначеного внаслідок іншого захворювання.

Іноді всі симптоми захворювання без проведення терапії проходять протягом 2 – 3 днів. Однак часто гострий цистит навіть при своєчасному лікуванні триває до 8-ми днів, що може бути спричинене наявною супутньою патологією (наприклад, аденомою простати).

Загострення хронічного циститу (ХЦ) найчастіше обумовлене несвоєчасним та неправильним лікуванням гострого. Хронічний перебіг захворювання характеризується втягненням в патологічний процес всіх стінок сечового міхура. Можливий безперервний перебіг з постійними більш чи менш вираженими ознаками захворювання або ж рецидивуючий – чергування загострень та ремісій. Загострення хронічного циститу клінічно проявляється симптомами гострого, але вони менш виражені.

Сечокам’яна хвороба (СКХ) – це генетично детерміноване мультифакторіальне захворювання, яке реалізує себе за певних умов проживання людини (кліматичні та геохімічні умови, національні традиції, особливості харчування, температура навколишнього середовища, вологість грунту, склад питної води, її насиченість мінеральними солями, солями важких металів тощо).

Етіологія. А-авітаміноз, D-авітаміноз, передозування вітаміном D, первинний гіперальдостеронізм, подагра, інфекція сечових шляхів, порушення обміну речовин (оксалурія,) цукровий діабет, лімфолейкози, хвороби, які супроводжуються діареєю.

Патогенез. Сприяючими чинниками у розвитку СКХ є порушення діурезу та рН сечі, перенасичення сечі каменетвірними солями, неадекватне співвідношення активності промоторів та інгібіторів кристалізації, рівень протеолізу сечі. Важлива роль в спричиненні розвитку нефролітіазу належить також порушенню пуринового обміну, яке призводить до високого рівня сечової кислоти в крові та сечі

Клінічні критерії. Симптоматика СКХ визначається болевим синдромом, гематурією, рідше – обтураційною анурією. Розвитку даного захворювання часто передують транзиторна сечокисла гіперкристалурія (уратурія), гіпероксалурія, фосфатурія, цистинурія.

Транзиторна сечокисла гіперкристалурія виникає внаслідок порушення пуринового обміну, що призводить до різкого збільшення концентрації сечової кислоти у крові. Клінічно проявляється появою у пацієнтів скарг на періодичний біль у попереку, зміни добової кількості сечі у вигляді послідовного оліган- та поліуричного періодів, відходження з сечею великої кількості кристалів червонуватого забарвлення. Зменшення діурезу виникає внаслідок обтурації канальців конкрементами, порушенням мікроциркуляції та набряком паренхіми. Вважають, що подальший перехід у поліуричну стадію пов'язаний з досягненням певного рівня сечової кислоти у крові, яка діє діуретично, та відкладанням її депозитів периканалікулярно, що супроводжується порушенням канальцевої реабсорбції. Характерне поєднання транзиторної сечокислої гіперкристалурії з гіпертензією, хворобами системи травлення та хронічним радикулітом.

При дослідженні загального аналізу сечі зауважують велику кількість кристалів сечової кислоти, протеїнурію різного рівня, еритроцитурію (іноді гематурію), низький рівень рН, іноді циліндрурію. У більшості випадків камені сечової системи мають змішаний хімічний склад.

Гіпероксалурія проявляється ознаками оксалатної кристалурії та нападами ниркової коліки. При мікроскопічному дослідженні осаду сечі звертають увагу на велику кількість різної форми кристалів (оксалатів чи фосфорнокислих).

У загальному аналізі крові виявляють відносно великі рівні гемоглобіну та еритроцитів, що спричинене стимуляцією еритропоезу внаслідок нетривалої ішемії ниркової паренхіми.

На інтенсивність і тривалість, іррадіацію больового синдрому впливають розміри та локалізації каменя. Кристали чашечок супроводжуються мінімальною клінічною симптоматикою. Можливі скарги пацієнта на помірний ниючий біль у попереку. У загальному аналізі сечі – мікроеритроцитурія, незначна протеїнурія. Для каменів мисок характерні напади ниркової коліки. Різноманітна клінічна симптоматика притаманна каменям сечоводів. При локалізації конкремента у верхній третині сечоводу біль спершу визначається у місці його локалізації з наступною іррадіацією в поперек, пахвинну ділянку та зовнішні статеві органи. Камені ж нижньої третини сечоводу є причиною дизуричних проявів, що проявляються частими, болісними, малими порціями сечовиділеннями. Неправильна форма каменя сечоводу сприяє доступу сечі до сечового міхура, що спричиняє виявлення патологічних змін у ній. Невеликі, з гострими краями камені, просуваючись сечоводом, викликають рефлекторний спазм його стінок, що призводить до припинення потрапляння сечі в міхур і тому вона не змінена.

Локалізація, розміри, тонус мисок та сечоводів визначають можливість самостійного відходження каменя, після чого у частини пацієнтів спостерігається макрогематурія. Тривала фіксація конкремента у просвіті сечовивідних шляхів загрожує розвитком гідронефрозу, приєднанням інфекції.

Дата добавления: 2015-10-24