Практичне заняття 4.

Тема. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань. Способи творення термінів певного фаху.

Після засвоєння цієї теми студенти повинні:

знати: Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань. Способи творення термінів певного фаху.

вміти: оформлювати бібліографію, посилання,вживати терміни певного фаху.

Важливою складовою реферату, курсової, дипломної робіт є список використаної літератури, отже, бібліографія – це опис літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів з певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги.

Розрізняють бібліографію:

реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;

рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Досить складною роботою при виконанні наукового дослідження є огляд літератури з проблеми. Щоб уникнути примітивності помилок в аналізі літератури, слід уважно систематизувати погляди вчених.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок у розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації й вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора. У кінці кожної роботи подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

· у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

· в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

· у хронологічному порядку;

У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво, місце видання, рік.

Бібліографічний опис роблять мовою документа.

Існують дві системи бібліографічного опису: повна й скорочена. За повною системою описуються всі показники видання: автор, назва, місце видання (місто), видавництво, рік, кількість сторінок і все, що вміщується на окремій картці:

Бойко О. Д. Історія України [Текст]: посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О. Д. Бойко. – К.: ВЦ «Академія», 1999. – 568 с.

Часом потрібна не ціла книга, а окремий твір автора в збірці його праць, або ж робота одного з авторів колективної монографії. Тоді прийнято трохи інший вид запису, напр.:

Трубецкой Е. Н. Владимир Соловьев и его дело / Е. Н. Трубецькой // Книга о Владимире Соловьеве / Е. Н. Трубецкой – М.: Сов. писат., 1981. – С. 456-471.

Найбільші міста, в яких є численні видавництва, для простоти подаються однією літерою: К. – Київ, М. – Москва, СПб. – Санкт-Петербург тощо. Для менших міст прийнято писати повну назву: Львів, Чернівці та ін. Якщо інколи місце видання не позначено, ставлять б.м. – «без місця» (або лат. варіант «S.L.» – «Sine locum»).

Часом трапляються видання, на яких не позначено року. Тоді ставиться б.р. – «без року» (або лат. – «S.a» – «Sine anro»).

Коли роботу написано колективом авторів (більше трьох), звичайно, обмежуються прізвищами перших трьох авторів з додатком «та ін.».

Не менш важливо звернути увагу на систему крапок і ком; на те, що в одному випадку кількість сторінок позначається великою «С», а в другому – малою «с» тощо. Усе це – свідчення вашої наукової культури.

Друга система бібліографічного опису (скорочена) простіша, її використовують у повсякденній навчальній роботі; коли після автора й назви вказано лише місце видання та рік, напр.:

Пентилюк М. І. Робота зі стилістики у 8-9 класах. – К., 1989.

При написанні контрольної, курсової, бакалаврської робіт студент повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати, з яких наводяться факти в роботі, або на ідеї та висновки, на яких розроблюються проблеми, завдання, питання, вивченню яких присвячене дослідження. Такі посилання дають змогу відшукати документи й перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела, на яке подано посилання. Посилання в тексті роботи на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, напр., «... у працях [1 – 7]...».

Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато й вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати порядковий номер цього джерела за списком літератури, наведеному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані.

Якщо в тексті дослідження необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Напр.: «... незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації [6, с. 29]¹».

Відповідний опис у переліку посилань:

6. Дороніна М.С. Культура спілкування ділових людей [Текст]: навч. посіб. / М. С. Вороніна. – К.: «КМ Асаdіетіа», 1998. – 192 с.

Відповідне подання виноски:

¹ – розділ 1. Ділове спілкування. – С. 29.

Посилання на ілюстрацію розміщають у текстах за згадуванням предмета, що став об’єктом зображення, напр.: мал. 36. Повторні посилання на ілюстрації супроводжуються скороченим словом див. (див. мал. 36).

Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, напр., «рис. 1.2». Посилання на формули дослідження вказують порядковим номером формули в дужках, напр. «... у формулі (2.1)». На всі таблиці роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, напр.: «... в табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», напр.: «див. табл. 1.3».

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

· текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вислів «так званий»;

· ·цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту й без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту й позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, усередині, укінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

· кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

· при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

· ·якщо необхідно виявити ставлення автора роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

· ·якщо автор праці, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. – М. Х.), (підкреслено мною. – М. Х.), (розрядка моя. – М. Х.).

Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку" приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку /. Вихованця [42; 44; 46]; "У працях [1-5]"; [Городенська2009)

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: "рис. 1.1", "див. табл. 1.1.", "у формулі 1.1" тощо.

Взірець оформлення покликань:

"Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами йекзистенційнйми потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина" [5,13].

Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що "уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <...> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою"

О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення - недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5,126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.

У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002]. _

Практичні завдання для самоперевірки

Завдання № 1. Перекладіть текст українською.

Главными физическими свойствами известняка являются пластичность, позволяющая придавать изделиям из него любую форму, долговечность, чистота цвета, прочность, однородность структуры, а также высокие теплоизоляционные свойства. Его можно пилить, резать и колоть в любом направлении, обрабатывать на токарном станке или вручную, воплощая любую архитектурную задумку. Этот материал бурно реагирует на кислотные соединения и растворяется в воде. В результате его разложения образуется углекислый газ. Известняки используются в виде: щебня, дробленого песка, минеральной ваты и крошки, бутового камня и т.д. В строительстве с помощью этого материала получают бетон и строительную известь, используют его для заливки фундаментов. Он широко применяется в цементной промышленности, дорожном и железнодорожном строительстве (для защиты берегов, гидротехнических сооружений), в металлургии и сельском хозяйстве. Этот материал используется также в: пищевой, нефтяной, коксохимической, целлюлозно-бумажной, кожевенной, кабельной, стекольной, резиновой и лакокрасочной промышленностях. Натуральный камень известняк применяется для электросварки в качестве мела для покрытия электродов, для полировки предметов из цветных металлов и перламутра, а также для теплоизоляции технологического оборудования и строительных конструкций....

Завдання №2. Перекладіть наведені анотації українською мовою, використовуючи мовні кліше

1. Рохлин Л. Л. Структура и свойства сплавов системы РЗМ Аннотация. Изучены строение и свойства магниевых сплавов, легированных редкоземельными металлами (РЗМ). Проведено сравнение этих сплавов спромышленными магниевыми сплавами. Показана перспективность применения в промышленности сплавов магния, легированных ранее неприменяемыми РЗМ.

Ключевые слова: магниевые сплавы - промышленные магниевые сплавы-редкоземельные металлы - легирование магния - конструкционные материалы -легирование редкоземельными металлами - бинарные сплавы магния.

2. Огибалов П.М. Механика полимеров

В книге впервые на современном научном уровне изложены основные вопросы механики полимеров и представлены их характерные особенности физико-химического строения и механического поведения освещены некоторые необходимые вопросы из статистической физики, теории деформаций и напряжений. Рассмотрены теории и критерии прочности изотропных и анизотропных материалов со склерономными и реономными свойствами. Предназначено студентам механико-математических факультетов, а также аспирантам, научным работникам и инженерам, занимающимся вопросами прочности и жесткости полимерных материалов.

Завдання №3. Прочитайте текст, доберіть влучну назву. Складіть план і анотацію до тексту

Нобелівська премія - одна з найбільш престижних міжнародних премій. Її сума змінюється в залежності від доходів Нобелівського фонду. Нобелівська премія заснована за заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млн шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності. Нобель помер 1896 року, після чого парламенти Швеції та Норвегії (які тоді утворювали міждержавний союз) протягом 4 років (до 1900 року) узгоджували конкретні умови нагородження. Спочатку в своєму заповіті, складеному 14 березня 1893, Нобель висловив бажання направити кошти від своїх патентів на будівництво крематоріїв у великих містах, чим, за його думкою, мав займатися стокгольмський Каролінський інститут. Однак ще в 1886 році Папа Римський визнав кремацію неналежною формою поховання.

1895 року Нобель склав інший заповіт, де наказав створити фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству. Зазначені відсотки, у відповідність із заповітом, ділилися на 5 рівних частин, які призначаються для заохочення відкриттів у галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і особливі досягнення перед людством у справу миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. Це пов'язано із сумною історією кохання Альфреда. Дівчина, яку він кохав вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки.

За час існування премії було введено лише одне нововведення: 1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Які ви знаєте способи творення термінів?

2. Розкажіть про правила оформлення бібліографії.

3. Розкажіть про призначення посилань і правила оформлення.

Дата добавления: 2015-10-24