Практичне заняття 1.

УДК 81’362

Інструктивно-методичні матеріали до виконання практичних завдань з дисципліни Українська мова (за професійним спрямуванням) для студентів хімічного факультету денного відділення / Укладач О.О. Пустоварова.- Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2015. - 51с.

Укладач: О.О. Пустоварова, ст.викл.

Відповідальний за випуск: А.М. Ополонін, зав. каф.,

доцент, к.ф.н.

Рецензент: А.М. Ополонін, зав. каф.,

доцент, к.ф.н.

Затверджено на засіданні методичної комісії факультету КІ

Протокол № від 09.06. 2015 р.

Голова комісії М.Г. Лорія

ВСТУП

Практична робота студентів має різноманітні форми і стає пріоритетною формою роботи: конспектування першоджерел, підготовка рефератів, виконання індивідуальних завдань, контрольних робіт, доповідей, ділових та ситуативних ігор тощо. Практична робота – це форма навчального процесу, яка передбачає свідому діяльність людини з набуття знань і здійснюється на базі самостійних занять, планомірної та систематичної роботи над різноманітною навчальною та довідковою літературою, художньою та науковою літературою, публіцистичними періодичними виданнями.

Практична робота передбачає:

- осмислення лекційного курсу;

- вивчення, конспектування та критичне осмислення навчальної літератури;

- роботу над конспектами лекцій при підготовці до практичних занять;

- творчий пошук відповідей на проблемні питання, поставлені в лекції, на практичних заняттях або в питаннях для самоконтролю;

- складання тез або плану виступу;

- обробку довідкових матеріалів, періодичних видань, публіцистики та ін.;

- роботу з науковими матеріалами для підготовки їх до ділових ігор, дискусій та інших активних форм навчання;

- підготовку до контрольних робіт тощо.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Практичне заняття 1. 5

2. Практичне заняття 2. 12

3. Практичне заняття 3. 16

4. Практичне заняття 4. 27

5. Практичне заняття 5. 34

6. Практичне заняття 6. 40

7. Практичне заняття 7. 49

8. Питання модульного контролю 53

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3

Наукова комунікація як складова фахової діяльності

Практичне заняття 1.

Тема. Українська термінологія в професійному спілкуванні. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.

Після засвоєння цієї теми студенти повинні:

знати: історія і сучасні проблеми української термінології, ознаки термінів, термінологію обраного фаху.

вміти: правильно передавати українською термінологію обраного фаху.

Термінологія може виконувати свої основні функції, позначати наукові поняття й задовольняти потреби спілкування фахівців у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кін. ХІХ – на поч. ХХ ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В. Вюстер.

У Радянському Союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка займалася зокрема проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (ГОСТи) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів (ГОСТ), 47 тис. галузевих стандартів (ОСТ), 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників.

Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті – поч. 30-х рр.). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими словами – державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».

В Україні діє два основоположні стандарти:

ДСТУ 1.5:2003. Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів;

ДСТУ 3966-2000.с Термінологія. Засади і правила розробляння стандартів на терміни та визначення понять.

У стандартах закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворення й удосконалення української науково-технічної термінології.

Є два головні правила, записані у стандартах:

· усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої головного (прямого) призначення;

· за наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського, треба вживати українське.

Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:

· дієслова недоконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на – ння (- ття) позначають дію (процес): вимикати – вимикання;

· дієслова доконаного виду й утворені від них віддієслівні іменники на- ння (- ття) – подію: вимкнути – вимкнення;

· зворотні дієслова на – ся – неперехідну дію: світло вимикається;

· безособова форма дієслова на - но, - то – дію в безособових реченнях: світло вимкнено;

· віддієслівні іменники із суфіксами (крім на - ння, - ття, що позначають дії чи події), без суфіксів і на – овання – предмети, стани, наслідки дій чи подій: вимикач;

· дієприкметники (пасивні) – стан об’єкта дії: вимикний, вимкнений, вимиканий;

· дієприслівники – стан суб’єкта дії: вимикаючи;

· віддієслівні іменники – дійові властивості суб’єктів і об’єктів дії: вимкнутий, вимикальний.

Першому правилу підпорядкована ціла низка інших правил:

1. Треба вживати українську дієслівну форму на позначення дії (процесів) замість віддієслівного іменника, який більш притаманний російському науковому стилю. Неправильно: По-перше, складання списку термінів мовою оригіналу. Правильно: По-перше, складають список термінів мовою оригіналу. Неправильно: Адаптування іншомовних слів полягає в їхньому достосуванні до граматичної системи мови. Правильно: Адаптуючи іншомовні слова, їх достосовують до граматичної системи мов. Неправильно: Оцінювання ефективності процесу керування за такими параметрами… Правильно: Ефективність процесу керування оцінюють за такими параметрами…

Слід уникати, де це можливо, нагромаджування віддієслівних іменників на -ння,уживаючи замість них відповідні слова.

2. Потрібно уникатисловосполучень «дієслово + віддієслівний іменник», де дієслова тільки вказують на дію, тоді як іменники її називають. Такі словосполучення можна замінити створеним від іменника дієсловом:

Сьогодні в Україні віснує велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично - довідкові, тлумачно - перекладні.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них - російсько-українські видання, що зумовлено як об'єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу в різні історичні періоди (російську, німецьку або польську). Українсько - російських словників зараз виходить набагато менше.

Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько - українськими найчастотнішими є англійсько - українські, латинсько(українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше - чотири (семимовними).

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад:

Імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення.

(А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. (Львів, 1994)).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині -Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці -переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п'ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1. систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2. відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3. поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві;

в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни);

4. вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою "нерекомендований");

5. підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6. формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7. рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

Українська термінологія в професійному спілкуванні. Історія і сучасні проблеми української термінології Сучасна українська термінологія практично не відрізняється від зафіксованої у радянських і теперішніх академічних словниках. Зросійщеність основних термінів і термінних слів термінологи й філологи пов’язують передусім з термінологічними бюлетенями Інституту мовознавства 1934–1935 років, які вилучили з ужитку 14,5 тисяч українських термінів і замінили їх термінами, нашвидкуруч створеними на зразок російських. На початку 90-х років минулого століття ніхто не сумнівався, що для утвердження державності треба відроджувати українську мову в усіх сферах суспільного життя, бо внаслідок кілька вікового чужомовного панування її понівечили та перетворили в суржик, а сферу вживання обмежили побутом, красним письменством і піснями. У 1992–1994-х роках термінологію розробляли (і фінансували) у межах “Державної програми розвитку української мови”, далі ця тема та згадка про відродження поступово зникли, а проблем не вирішували, чому сприяли, зокрема, двомовні (російсько-українські) та чисто російські стандарти. Напрями діяльності Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ), оперті на засадах відродження української науково-технічної термінології та розвитку фахової мови, не втратили своєї актуальності й сьогодні – в розрізі вимог Конституції України (статті 10, 11) та Постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 998 про “Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, бо “Нині мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій. Українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо” (цитата зі згаданої Постанови).

Протягом 60-70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки; закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами; упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання. Розвиток лексиграфії у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 — поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато — 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом української мови на державний рівень. Проте словники, що з’являються в цей час, неоднакові за наук. рівнем.

Отже, основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна: — нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення; — відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода); — інтернаціональний характер; — стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним); — здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність – зношуваний. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на 3 основні групи:

1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і под. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Наприклад, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, технополіс, приватна власність.

3. Вузькоспеціальні терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: ресори, стіжок, десерт і под. Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці — професіоналізми та номенклатурні назви.

Способи творення термінів Наукові терміни української мови, зокрема економічні, утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: чиста конкуренція, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, перепродукція), суфіксів (оподаткування, оборотність), складанням слів і основ (матеріаломісткість), скороченням слів (СЕП (система електронних платежів), СЕЗ (спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: державне замовлення. Синтаксичний спосіб - найпродуктивніший спосіб творення термінів у наш час.

4. Запозичення — називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів

Кодифікація термінів це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології це вироблення термінів еталонів, зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Українські електронні термінологічні словники У списку словників представлені лише найважливіші й найповніші словники української мови всіх видів.

двотомний «Словник синонімів української мови»,

нове видання «Орфографічного словника української мови».

перевидання «Пересопницької Євангелії». Програмою «Словники України», окрім традиційних, себто виданих на папері, передбачалося і створення їх електронного відповідника для інформаційних комп’ютерних систем.

В кінці 2001 р. тиражем 30 тисяч примірників появився електронний словник української мови. Це – інтегрована лексикографічна система «Словники України», яка об’єднує п’ять словників: орфографічний, орфоепічний, синонімічний, антонімічний та фразеологічний, а також функцію словозміни. За допомогою системи «Словники України» користувач може дізнатися про написання, наголошення, вимову близько 152 тисяч слів української літературної мови, а також одержати повну інформацію про відмінювання цих слів в усіх граматичних значеннях (відмінках, числах, особах тощо). Система «Словники України» укладена на основі сучасних академічних словників української мови за допомогою словозмінної класифікації та комп’ютерних програм, розроблених фахівцями Українського мовно-інформаційного фонду. Авторами цього електронного словника є В. Широков, І. Шевченко, О. Рабулець, О. Костишин, М. Пещак.

Практичні завдання для самоперевірки

Завдання №1. Перепишіть словосполучення, знімаючи риски. Письмово поясніть написання підкреслених слів.

Росiйсько/мовне, електро/технiчний, механiко/технологiчний, сiльгосп/технiка, верстато/складальний, аграрно/сировинний, жовто/гарячий, західно/український, авто/магістраль, вище/зазначений, пів/Європи, радіо/фізичний, /у/країнська /і/нженерно- /п/едагогічна /а/кадемія, /р/ектор /а/кадемії, /з/авідувач /к/афедри /з/варювання /к/андидат /т/ехнічних /н/аук /д/оцент /с/іренко, /м/іністерство /о/світи /у/країни, /к/онституційний /с/уд /у/країни, /г/олова /в/ерховної /р/ади /у/країни, /д/ень /н/езалежності, /к/онституція /у/країни, /н/обелівська /п/ремія, /з/авідувач /к/афедри /п/олітології та /у/країнознавства.

Завдання №2. Відредагуйте подані речення.

1. Винесено подяку секретареві Олегу Марченко. 2. Ваша ідея сама слушна. 3. Серед проблем, якими займається відділ, чільне місце займає аудит. 4. Залишилося лише вислухати промову завідувача кафедрою. 5. Ми співставили собівартість продукції і виявили, що наша виявилася дешевша. 6. Багаточисельні помилки не дозволили вам перемогти. 7. Трьохденний семінар з проблем малого бізнесу відбудеться в жовтні. 8. Підготуйте пропозиції щодо міроприємств, приурочених до ювілею підприємства.

Завдання №3. Перекласти подані нижче дієприкметникові звороти. Записати всі можливі варіанти.

Полученная информация; компрометирующие бумаги; соответствущие контрдействия; встречающиеся в практике стандартные ситуации; меры, ориентированные на прикрытие некоторых стандартных ситуаций; организованные встречи.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:

1. Що таке кодифікація, стандартизація документів?

2. Які термінологічні словники вам відомі?

3. Які вимоги ставляться до термінів та правил їх утворення?

4. На які групи поділяються терміни?

5. Правила укладання резюме, автобіографії, заяви.

Дата добавления: 2015-10-24