Класифікація правових титулів

Право землекористування характеризується видовою різноманітністю. Класифікація даного права ґрунтується на суттєво важливих ланках, які відбивають схожість або відмінність його окремих видів.

Існує такий перелік критеріїв щодо розподілу правових титулів землекористування:

1) Цільове призначення;

2) Суб’єкти землекористування;

3) Термін користування;

4) Обсяг повноважень користувача;

5) Платність;

6) Ступінь захисту та пріоритет;

7) Відношення до права власності.

В залежності від цільового призначення земельної ділянки, що використовується виділяють для будівництва індивідуальних гаражів, для індивідуального дачного будівництва, для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва, для ведення фермерського господарства, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для здійснення підприємницької діяльності. Можлива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель, а саме:

· землі житлової та громадської забудови;

· землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

· землі оздоровчого призначення;

· землі рекреаційного призначення;

· землі історико-культурного призначення;

· землі лісогосподарського призначення;

· землі водного фонду;

· землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. [2, cт.19]

Серед суб'єктів постійного землекористування розрізня­ють сільськогосподарські та несільськогосподарські держав­ні і комунальні підприємства, установи та організації. Пер­шим надаються земельні ділянки у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей, та ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва, другим — для здійснення відповідної несільськогосподарської діяльності.

За суб’єктами права землекористування розрізняють право землекористування громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб. Це право можуть здійснювати лише дві категорії суб'єктів:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Держава та територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (наприклад, навчальні зак­лади, заклади охорони здоров'я). При цьому держава, ство­рюючи конкретну юридичну особу (державне підприємство), закріплює за нею майно на праві повного господарського ві­дання, а за державною установою (організацією) — на праві оперативного управління.

Передбачена законом можливість підприємств, установ та організацій виступати як самостійний суб'єкт постійного землекористування являє собою їх земельну правоздатність. Така правоздатність завжди відповідає цілям та завданням діяльності юридичної особи, які закріплені в статутних доку­ментах. Деякі юридичні особи, зокрема державні і комуналь­ні сільськогосподарські підприємства, установи та організа­ції, обов'язково виступають носіями прав та обов'язків щодо постійного використання землі. Можливе функціонування й інших державних чи комунальних юридичних осіб, діяль­ність яких не пов'язана з використанням земель, тобто вони не наділяються земельною правоздатністю.

Юридичні особи, які володіють земельною правоздатністю, завжди дієздатні, тобто вони здатні своїми діями набувати і здій­снювати права та обов'язки у галузі землекористування. Земель­на праводієздатність може бути притаманна лише самостійно оформленим як єдине ціле юридичним особам, а не їх структур­ним підрозділам. Юридичні особи, що володіють земельною пра-водієздатністю, набувають статусу суб'єктів постійного землеко­ристування з моменту надання їм земельної ділянки.

За терміном користування право землекористування може бути постійним чи тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого терміну.

Тимчасове користування землею може бути короткостроковим — до трьох років і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти років. У разі виробничої необхідності цей термін може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Довгостроковим же (до 50 років), як правило, повинно бути користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей.

Постійне землекористування може здійснюватися лише на землях, які перебувають у державній або комунальній власності, тимчасове ж— на землях, що належать суб'єктам колективної або приватної власності.

За обсягами повноважень користувача існує повне та неповне право користування. До повного права землекористування слід відносити користування на підставі правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими особами на іншому повному праві, у тому числі власником. До неповного права землекористування слід відносити право землекористування, що може співіснувати із повним і тим більше неповним правом користування - наприклад, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт, право земельного сервітуту тощо.

За ступенем захисту та пріоритетом виділяють речове або зобов’язальне право.

Речові права, на відміну від зобов´язальних, характеризуються тим, що вони:

· мають абсолютний характер;

· своїм предметом мають індивідуально визначену річ;

· характеризуються «правом слідування»;

· похідні, залежні від права власності як основного речового права.

Право землекористування поділяється на загальне, відокремлене та спільне. Характерною ознакою загального землекористування є те, що воно здійснюється необмеженим колом осіб безкоштовно і без спеціального на те дозволу.

Існують й інші критерії класифікації права користування. [22, c.224]

Дата добавления: 2015-09-04