Тести до теми. 1. Хто з українських художників був автором Державного герба і Державної печатки

1. Хто з українських художників був автором Державного герба і Державної печатки гетьманату, кліше перших українських грошових знаків:

1. М.Бойчук.

2. О.Мурашко.

3. Г.Нарбут.

4. Ф.Кричевський.

2. Основними ознаками модернізму були:

1. Заперечення романтизму, прагнення до боротьби.

2. Заперечення реалізму, заглибленість у внутрішній світ.

3. Заперечення класицизму, пошук суспільного ідеалу.

4. Правило трьох єдностей, виникнення трагікомедії, емоційність.

3. Основоположником кубізму в скульптурі є:

1. М.Бойчук.

2. О.Мурашко.

3. О.Архипенко.

4. Ф.Кричевський.

4. Культурно-освітнє відродження в 20-их роках ХХ ст. позначилося появою таких інституцій:

1. Масонських об’єднань.

2. Братств.

3. Народницьких рухів.

4. Просвіт.

5. Назвіть прізвище режисера-новатора, реформатора українського театру першої третини ХХ ст.:

1. М.Садовський.

2. П.Саксаганський.

3. Л.Курбас.

4. М.Гайдай.

6. Як називають процес винищення радянськими каральними органами української творчої інтелігенції:

1. Коренізація.

2. Розстріляне відродження.

3. Шовінізм.

4. Українізація.

7. Найвідомішими педагогами-художниками відкритої в Києві 1917 р. Української академії мистецтв були:

1. К. Брюлов, Л. Боровиковський, Т. Шевченко.

2. М. Примаченко, К. Білокур, Т. Яблонська.

3. Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук.

4. М.Ванштейн, І.Григор’єв, В.Рижих.

8. М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара та О. Бургардт у своїй літературній діяльності відомі як:

1. Київські неокласики.

2. Харківські символісти.

3. Київські неоромантики.

4. Львівські сюрреалісти.

9. Організатором (1937) і балетмейстером Ансамблю танцю УРСР був:

1. П. Вірський.

2. П. Вантух.

3. Г.Завгородній.

4. Ю.Левицький.

10. До напрямків модернізму належить художній напрям:

1. Класицизм.

2. Романтизм.

3. Реалізм.

4. Імпресіонізм.

ЛЕКЦІЯ №7

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА

ПЛАН

1. Специфіка становлення сучасної культури України.

2. Постмодернізм як світоглядно-естетична система.

3. Тенденції розвитку сучасного мистецтва.

1. Специфіка становлення сучасної культури України.

Якщо творчий злет української культури був підготовлений національними процесами кінця XIX — початку (10-ті роки) XX ст., то зміни в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона і розвивалася, якщо не в радянській Україні, то за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національно спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші).

Поступово допускається, а потім і визнається існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів. Надається значна свобода у виборі репертуару та діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному реалізму.

Проголошення волею народу незалежності України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як "посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими відносинами між людьми в цілому (як суб´єктами культури), новими умовами (в тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення.

Культурна трансформація, що триває в суспільстві, пов´язана з появою нових духовних потреб, які були пробуджені зростаючим інтересом до національної культури, а також потоком нових культурних цінностей — як вітчизняних (які були або заборонені, або знаходились у "шухлядах"), так і зарубіжних.

Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов´язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються і виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, новаційності, авангардності, справжньої народності.

У зв´язку з різноманітністю змін і впливів в культурі загальна її структура залишається не усталеною, що дає підстави стверджувати, що сучасне культурне життя характеризується новим співвідношенням професійної, самодіяльно-художньої, традиційно-народної та релігійної культури, тобто певною структурною мозаїчністю.

Примітною особливістю розвитку української культури, пов´язаною з її відкритістю, є розгортання діяльності ініціативно створюваних добровільних товариств, об´єднань, асоціацій різного спрямування, які поступово закладають важливе підґрунтя громадянського суспільства. Значна частина цих об´єднань плідно співпрацює з різними зарубіжними культурними, благодійними, науковими, освітніми інституціями, сприяючи входженню України в культурний європейський простір. Проте навальна, агресивна пропаганда західних цінностей в їх не кращих зразках певною мірою почала деформувати ще не усталену систему національних цінностей, робити привабливим для молоді "героїв" західного світу, часто чужих нашій моралі і нашому менталітету, що починає викликати протест громадськості, особливо інтелігенції.

У зв´язку з підвищеною конкурентністю західної і російської культури та значним зниженням показників освоєння і продукування культури української в суспільстві починає усвідомлюватись необхідність протекціонізму щодо неї з наданням їй певних пільг і переваг, особливо у виданні україномовної літератури, кіновиробництва та кінопрокату. Опрацьовано декілька концепцій розвитку української культури за участю відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М. Дзюби, М.І. Гончаренка, М.В. Поповича, П.П. Толочка та інших.

Риси сучасного етапу розвитку культури:

Позитивні:

· подолання самоізольованості культури;

· відновлення історичної пам'яті народу;

· розкріпачення суспільної свідомості;

· відновлення і поширення релігійної культури;

· звільнення від догматів, стереотипів радянських часів;

· поява нових жанрів, типів, напрямів мистецтва і загалом культури;

· «повернення» емігрантської культури на батьківщину, зв'язок з діаспорою.

Негативні:

· непродумане руйнування цінностей радянського періоду;

· залежність культурного розвитку від примх ринку, комерціалізація культури;

· згортання до мінімуму державного фінансування культури;

· звуження поля діяльності установ культури;

· поширення і засилля масової культури;

· криміналізація сфери культури;

· агресивність деяких релігійних сект;

· поляризація.

Наука й освіта незалежної України

Провідним науковим центром є Національна академія наук України. На сьогодні в ній нагромадилися серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень, понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджуються у виробництво. Серйозною вадою є поділ науки на академічну, вузівську і галузеву. Великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні створює низький рівень фінансування.

У складних умовах перебувала і перебуває освіта, хоча процеси оновлення охопили і цю важливу галузь (Болонська декларація). Зроблено перші суттєві кроки щодо реформування професійно-технічної і вищої освіти. З метою більш тісного зв'язку міністерства професійно-технічної освіти та вищої освіти були об'єднані. Скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірні форми навчання, здійснюється перехід на ступеневу підготовку: молодший спеціаліст, бакалавр, магістр. Поряд з державними створюються навчальні заклади різних форм власності.

2. Постмодернізм як світоглядно-естетична система.

Постмодернізм – (від лат. після і модернізм) сукупна назва тенденцій духовного життя (світоглядних принципів, мистецьких досягнень) другої половини ХХ – початку ХХІ ст., що характеризується переглядом позицій модернізму.

Хронологія постмодернізму

Перехід від модернізму до постмодернізму припав на середину 1950-х років (спочатку в архітектурі).

У 60-70-ті роки постмодернізм охоплює різні національні культури.

У 80-і він став домінуючим напрямом сучасної культури.

Термін “постмодернізм” уперше був використаний у книзі Р. Ранвіца «Криза європейської культури» (1917), проте широкого застосування набув ближче до кінця ХХ ст.

Сьогодні говорять не лише про «постмодерністську творчість», але й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо.

Передумови виникнення постмодернізму:

1. Руйнування традиційних світоглядно-філософських систем, перехід до постіндустріального типу мислення.

2. Теорія завершеності історії, існування “після часу”.

3. Ідея про те, що світ абсурдний, а значить спроби його пізнати та змінити теж абсурдні.

4. Прогресуюча глобалізація, криза національних культур.

5. Розпад соціалістичних тоталітарних систем.

6. Екологічна криза і загроза вичерпаності ресурсів.

7. Засилля масової культури і формування суспільства споживання.

8. Розвиток технічних засобів (поліграфія, аудіо- та відеотехніка, електронні системи звукової і світлової маніпуляції, телебачення).

9. Комп’ютерна революція, виникнення віртуальної реальності, гіпертексту.

Модернізм

Орієнтація на майбутнє

Песимізм

Розчарування світом

Нестача нового

Дистанція між творцем і споживачем

Наявність ідеї, мети творчості

Результат – твір мистецтва

Зневага до масової культури

Наявність позиції

Скандальність

Аристократизм

Перевага ідеального

Первинність як позиція

(«Ми – нове»)

Пошук нової моралі

Пошук власного стилю

Кордон «мистецтво-немистецтво»

Постмодернізм

Зануреність у минуле у минуле

“Оптимістичний песимізм”

Нудьга

Пересит

Співтворчість автора і споживача

Відсутність ідеології, гра

Результат – симулякр, фікція

Зацікавленість масовою культурою

Іронія

Конформізм

Демократизм

Комерційність

Вторинність як позиція

(«Ми – все»)

Аморальність

Змішування, цитатність

Усе може називатися мистецтвом

Риси постмодернізму:

1. Недовіра до політики, філософії, ідеології та взагалі авторитетів та ідеалів.

2. Моральний релятивізм, відносність моральних норм.

3. Деканонізація героїки.

4. Комбінація різних, часто протилежних ідей, культур, ментальностей.

5. Поєднання стилів і жанрів.

6. Іронія та самоіронія.

7. Цитатне мислення.

8. Гра автора з читачем, глядачем

9. Апокаліптичність

10. Гра автора з читачем, глядачем

11. Колажність

12. Ототожнення дійсності і фантазій.

13. Загравання з масовою культурою, демонстрація несмаку, вульгарності, “секс, садизм і насильство”.

14. Мовні експерименти, позацензурність, нульовий синтаксис.

Прикладами такої естетики можуть зокрема слугувати:

серія фоторобіт“Колективне червоне” Арсена Савадова, “Живі” скульптури Деміана Хьорста, живописна серія “Манківуд” Іллі Чічкана у візуальному мистецтві,

роман “Сучки отримують все” Ірени Карпи, “Павлік Марозов” Леся Подерв’янського, роман “Андроїд Кареніна” Бена Вінтерса, роман “Московіада” Юрія Андруховича, вірш “ Любіть Оклахому” Олександра Ірванця, роман “Хозарський словник” Мілорода Павича, роман “Назву себе Гантенбайн” Макса Фріша у літературі,

театральна вистава “Гамлет. Сни” Андрія Жолдака, фільм “ Три історії” Кіри Муратової, мультсеріал “Симпсони”).

Специфіка українського постмодернізму:

· Досить пізнє виникнення на теренах України (кінець 80-х рр. ХХст.);

· Постколоніальність (переборення комплексу вторинності);

· Посттоталітарність (переборення радянського світогляду);

· Крім модернізму протистоїть ще й соцреалізму;

· Деконструкція культу шістдесятництва, яке стало зразковим в національній культурі;

Специфіка українського постмодернізму:

· Залишкова віра в Смисл життя і мистецтва;

· Пошук духовного опертя, нових ідеалів;

· Соціальність, критика соціальних стереотипів;

· Міфологічність, орієнтація на глибинні основи буття;

· Пошук національної ідентичності;

· Недовіра до масової культури, претензія на елітарність.

3. Тенденції розвитку сучасного мистецтва.

Сучасна українська культура крім постмодерних тенденцій презентує також напрям неотрадиціоналізм, що втілює в собі реалістичну академічну культуру, декоративний фольклоризм (неоархаїку), неоромантизм (постшістдесятництво), а також соцарт.

Живопис

Проникнення нових технологій у мистецтво призводить до масштабного оновлення форм і засобів вираження в сучасному українському живописі: виникає інсталяція (мистецтво стає тривимірним за рахунок об’єднання його з музикою, скульптурою, кіно, світловими та чуттєвими ефектами (дотик, нюх) тощо).

Найвідоміші художники сучасної України:

Іван Марчук,

Тиберій Сильваші,

Олег Тістол,

Василь Цаголов,

Олександр Гнилицький,

Олександр Ройтбурд,

Ілля Чічкан,

Жанна Кадирова,

Арсен Савадов,

Євгенія Гапчинська.

Художня фотографія

Фотомистецтво постає нерозривно пов’язаним з живописом та скульптурою, створюючи часто з ними одне ціле (колаж, інсталяція).

Представники:

Арсен Савадов,

Борис Михайлов,

Ілля Чічкан.

Основу сучасної художньої фотографії становить постановочне продумане композиційно фото.

Особливістю сучасного фото також є його подальша комп’ютерна обробка.

Архітектура

Оскільки постмодернізм сформувався як напрям в архітектурі ще в 50-х рр. ХХ ст., то в сучасну Україну цей напрям прийшов уже як певна західна традиція, яка об’єднала тенденції хай-теку та концептуалізму з іронічністю форм.

Тенденції в сучасній архітектурі:

- поєднання плавних форм із різкими;

- відсутність чіткої окресленості будівель;

- ансаблевість (будівля зводиться або на контрасті з оточенням, або разом зі зміною навколишнього простору);

- принципова еклектичність стилів.

Архітектура Запоріжжя

також розвивається в загальному постмодерному руслі.

Прикладами цього архітектурного напрямку є висотна будівля на пл. Фестивальній, офісний центр по вул. Перемоги, башти-близнюки на Набережній, банк і боулінг на пл. Свободи.

Театр

Сучасний український театр також зазнав впливу постмодернізму. Поряд із традиційною школою психологічної акторської гри з’являються тенденції експериментаторства, пошуку нової естетики.

Відбувається оновлення жанрової системи, виникають хепенінг (вистава, у якій глядач – активний учасник дійства) і рок-опера (наприклад, “Біла ворона” Г. Татарченка та Ю. Рибчинського).

Відомими сучасними театральними режисерами є

Роман Віктюк

Вистави: “Служниці” (Жан Жене), “Майстер і Маргарита” (Михайло Булгаков), “Саломея” (Оскар Вальд), “Едіт Піаф” (Ксенія Драгунська) та ін.

Андрій Жолдак

Вистави: “Один день з життя Івана Денисовича” (Олександр Солженіцин), “Не боюся сірого вовка” (Едвард Олбі), “Гамлет. Сни” (за мотивами В. Шекспіра), “Гітлер love. Сталін love” (Василь Барка) тощо.

Кіно

Попри кризу в сучасному кіномистецтві, українське кіно все ще залишається досить відомим у світі, проте здебільшого на рівні фестивального типу фільмів, а не масового прокатного продукту.

Сучасне українське кіно тяжіє здебільшого до постмодерної естетики

Відомими кіномитцями сучасної України є

Кіра Муратова (“Три історії”, “Два в одному”, “Мелодія для шарманки”, “Настроювач” тощо).

Михайло Іллєнко (“Молитва за гетьмана Мазепу”, “Сьомий маршрут”, “Той, що пройшов крізь вогонь”).

Ігор Стрембіцький (“Подорожні”).

Олег Санін (“Мамай”).

Тарас Ткаченко (“Собачий вальс”).

Степан Коваль (“Йшов трамвай 9-ий номер” (анімаційний)).

Література

Література, безпосередньо орієнтована на постмодернізм, починає свій відлік з 80-х рр. із творчості таких угруповань, як «Бу-ба-бу» (Ю.Андрухович, В. Неборак, О.Ірванець), «Пропала грамота» (Ю.Позаяк, В.Недоступ, С. Либонь) та «Нова дегенерація» (І. Андрусяк, С. Процюк, І. Ципердюк).

Проте найбільш відомими письменниками-постмодерністами в українській літературі 80-початку 90-х рр. ХХ ст. стали

Юрій Андрухович

Твори: “Рекреації”, “Московіада”, “Перверзія”, “12 обручів”, “Таємниця” та ін.

Оксана Забужко

Твори: “Польові дослідження з українського сексу”, “Сестро, сестро”, “Дівчатка”, “Музей покинутих секретів” та ін.

Також відомими письменниками 90-х рр. ХХ ст. стали

Тарас Прохасько (“З цього могло би вийти декілька оповідань”, “НепрОсті”),

Сергій Жадан (“Цитатник”, “Депеш Мод”, “Ворошиловград”),

Юрій Іздрик (“Острів Крк”, “Воццек”, “Таке”).

У 2000-них вдало дебютували і стали популярними

Ірена Карпа (“Фройд би плакав”, “Перламутрове порно”, “Сучки отримують все”, “Добло і Зло”),

Любко Дереш (“Культ”, “Намір”, “Архе”, “Трохи пітьми”),

Таня Малярчук (“Як я стала святою”, “Ендшпіль для Лізи”, “Згори вниз”, “Говорити”, “Звірослов”, “Біографія випадкового чуда”).

Постмодернізм, як і вся сучасна культура, – явище динамічне і багато в чому непередбачуване у своєму розвитку, тому потребує постійного оновлення знань і свого теоретичного осмислення.

Дата добавления: 2015-09-04