Народна музика

Нових ознак набула творчість співців-кобзарів, які об’єднувалися в кобзарські братства. Найвідоміший кобзар ХІХ ст. – Остап Вересай.

Активізувалася діяльність із вивчення і популяризації української пісенної творчості. Збирачами фольклору та представниками аматорського етапу його вивчення були: Леся Українка, Марко Вовчок, Дніпрова Чайка, Марія Заньковецька.

Науково-етнографічний етап започаткував М.Лисенко, він заклав основи української музичної фольклористики.

Важливу національно-просвітницьку роль відіграла опера. Прикладом поєднання народної та професійної творчості є опера «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського.

Микола Лисенко – музично-громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог. Створив національну композиторську школу. Свої сили спробував майже у всіх музичних жанрах. Його творчість типова для романтичного мистецтва.

Оперна спадщина:

· історико-героїчні («Тарас Бульба»);

· лірико-побутові («Наталка Полтавка»);

· комічна («Різдвяна ніч»);

· лірико-фантастична («Утоплена»);

· опера-сатира («Енеїда»).

Започаткував жанр дитячої опери («Коза-дереза», «Пан Коцький»).

Хорова музика:

· урочиста кантата («Радуйся, ниво неполитая»);

· ліричні твори («Сон», «Пливе човен»).

Понад 80 вокальних і хорових творів музикант написав під впливом творчості Т.Шевченка (цикл «Музика до Кобзаря»).

М.Лисенко майстерно поєднував класичну і романтичну музику, що знайшло відображення у жанрі романсу («Коли розлучаються двоє», «У мене був коханий рідний край»).

Музичні принципи М.Лисенка знайшли продовження у творчості:

· Кирила Стеценка – громадського, музичного діяча, диригента, священика, педагога (у його творчості кантати, хори, церковна музика, обробки народних пісень);

· Якова Степового – автора камерної музики (вокальної та інструментальної), фортепіанної спадщини (сонати, фантазії, п’єси-мініатюри);

· Миколи Леонтовича – майстра хорової мініатюри

Дата добавления: 2015-09-04