Передмова. Пріоритетною складовою навчального процесу під час підготовки спеціалістів

Пріоритетною складовою навчального процесу під час підготовки спеціалістів будь-якого профілю була, є і залишатиметься гуманітарна освіта. Оскільки саме цей сегмент знань формує світогляд особистості, дозволяє активізувати її творчий потенціал, виховує інтелігентність тощо.

Серед базових дисциплін гуманітарного циклу вагому роль посідає «Історія української культури», оскільки саме цей предмет дозволяє систематизувати та впорядкувати в єдину картину всю парадигму людської діяльності, прослідкувати та зрозуміти найменші порухи, яких зазнавало людство загалом і українство зокрема, учить не лише аналізувати, але й прогнозувати новітні тенденції в розвитку суспільства.

Особливо значимою ця дисципліна видається в сьогоднішніх умовах євроінтеграції України чи то глобалізації в цілому, адже за підготовкою висококласного професіонала, здатного конкурувати на світовому ринку праці, варто пам’ятати про знання і збереження унікальності культурно-ментальної сфери, усвідомлення своєї етнічної неповторності, розуміння ролі і значимості тих культурницьких процесів, що відбувалися на теренах твоєї країни. Це ті знання, які не лише виокремлюють особистість з-поміж інших їй подібних, але й сприяють її інтеграції в мультикультурний простір.

Запропонований навчальний посібник відповідає як змістові, так і кількості годин, передбачених типовою програмою з даної дисципліни. Обмежена кількість годин лекцій (14 годин), зумовила лаконічний і водночас місткий виклад запропонованого матеріалу. Зважаючи на вагому роль самостійної роботи, пропагованої кредитно-модульною системою, окремий відсоток матеріалу лише окреслено в лекціях, акцентовано увагу на наріжних каменях тієї чи іншої проблеми задля ґрунтовного самостійного її опрацювання студентами.

Представлена після кожної теми вибірка тестових завдань дозволить не лише здійснити самоперевірку засвоєного матеріалу, але й проводити підготовку до підсумкового модульного контролю, попередньо ознайомившись із структурою та змістовим наповненням пропонованих завдань.

Окремою складовою є глосарій, який містить культурознавчі терміни, оперуючи якими можна глибше осягнути навчальний матеріал, узагальнити знання з дисципліни, що вивчається, і врешті збагатити лексичний запас студентів.

Список літератури диференційовано за трьома критеріями: підручники, енциклопедії та словники, додаткова література. Думається, такий принцип полегшить пошук потрібної інформації, зорієнтує студентів щодо вагомості і ґрунтовності опрацьованого матеріалу, дозволить ефективніше організувати самоосвіту.

ЛЕКЦІЯ№ 1

«ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ» ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

ПЛАН

1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна, її предмет, мета і завдання.

2. Методи культурологічних досліджень.

3. Функції культури.

4. Типологія культур.

1. «Історія української культури» як навчальна дисципліна, її предмет, мета і завдання.

Культурологія – це цілісна система знань, яка розкриває сутність, структуру і функції культури як складного суспільного феномена. У культурології поєднуються гуманітарні, природничі і соціальні науки. Навчальний курс інтегрує знання з таких дисциплін, як філософія, етика, естетика, історія, антропологія, етнографія, археологія, літературознавство, мовознавство, релігієзнавство, музикознавство, які спрямовані на вивчення процесів діяльності людини і функціонування суспільства.

Як наукова дисципліна «Культурологія» своїми витоками сягає античності. Але сам термін «культурологія» ввів у науковий обіг при аналізі проблем культури американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975), який розробив теорію культури та обґрунтував її об’єктивність.

Культура як термін походить від латинських слів «colo», «cultio», що означає обробіток. До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися із землеробською працею. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, освіта, духовне життя людини, тобто вже йдеться про обробіток людини, її вдосконалення. У цьому значенні даний термін вперше вжив Цицерон у 45 р. до н.е. У добу Середньовіччя слово «культура» продовжує функціонувати у сфері сільського господарства, але в інших сферах людського життя воно набуває значення «культу». Починаючи з XVII ст. термін «культура» вживається як самостійна категорія, що позначає духовний світ людини, яка спроможна протистояти природі.

Американські культурологи Крейєр А. і Клаксон А. у 1952 році нарахували 164 визначення терміна «культура», через 20 років француз А.Моль репрезентував 250 варіантів визначення, сьогодні їх нараховується близько 500.

У широкому розумінні – це все, що створене людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні – ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється в побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, у фізичному та моральному вихованні.

Поняття «культура» – це стиль і рівень досконалості, що досягається в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяльності, вміння (культура праці, культура мови, культура поведінки тощо), сам процес створення і розподілу матеріальних і духовних цінностей, їх використання.

2. Методи культурологічних досліджень.

Як же вивчити таке складне й багатопланове явище, як культура?

Для цього необхідно розглянути методи культурологічних досліджень. Поняття «метод» означає спосіб, шлях, підхід дослідника, що виявляються в сукупності прийомів, операцій, процедур пізнавальної діяльності, які забезпечують її відповідність природі досліджуваного об’єкта, і як наслідок – істинність пізнання.

У культурології як науковій дисципліні акценти зміщені з розуміння культури в цілому на вивчення її в певних просторово-часових меж, на опис і пояснення її конкретних форм з опертям на певний матеріал, що вимагає й особливих, а не лише загальних методів.

При вивченні культурології широко застосовуються такі методи:

Загальні:

- діалектичний – розглядає культуру як різнобічне, внутрішньо-суперечливе явище, що розвивається й вимагає конкретного вивчення;

- системний – розглядає культуру як систему, елементи якої знаходяться в єдності й формують своєю взаємодією цілісність, у світлі якої має смисл кожен елемент;

- структурно-функціональний – застосовується, якщо необхідно виділити й розглянути елементи, що складають культуру, виявити роль кожного такого елемента в її функціонуванні;

- аналітичний – дозволяє розглядати явища культури, так би мовити в «чистому вигляді»;

- діахронний – вивчає виклад явищ, фактів і подій як світової, так і вітчизняної культури у хронологічній послідовності;

- синхронний – порівняльний аналіз культурного процесу в певний хронологічний проміжок;

- компаративний – виявлення загальних та особливих закономірностей культури в ході її діалогу з іншими культурами за якоюсь ознакою, виявляє тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур, визначає їх спорідненість і своєрідність;

- типологічний – під час порівняння різних культур здійснюється узагальнення характеристик культурних «організмів»; виявляється типологічна близькість історико-культурних процесів;

- історичний – аналіз передумов, процесу виникнення.

Особливі методи:

- культуроантропологічний – культура розглядається як сукупність конкретних цінностей, форм, соціальних зв’язків, опредмечених форм культурної діяльності, механізмів передачі культурних навиків від людини до людини;

- семіотичний – ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему, структуру або текст будь-якого артефакту;

- біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливостей творців культурних цінностей»;

- логічний – виявлення законів руху цілого з урахуванням логіки самого дослідника.

3. Функції культури.

Функції культури:

- Людинотворення. Соціалізації. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що споконвічно позбавлені соціального спілкування й культурного оточення.

- Інформаційна. Передавання соціального досвіду. Історична наступність культури.

- Пізнавальна. З допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі.

- Нормативна. Усвідомлення того, що людина перебуває у межах культури, сприяє розумінню існування певних культурних заборон, табу, норм. Культура як система моральних обмежень і положень.

- Комунікативна. Спілкування людей у часі і просторі, у конкретності й загальності.

- Аксіологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих або інших феноменів.

- Адаптаційна. Пристосування до середовища проживання. На початку розвитку культури ця функція була найбільш важливою. У цей час вона поступово опускається все нижче за ступенем важливості. Проте у сучасних умовах дана функція трансформується й можна говорити про пристосування до соціального середовища, про виживання у цьому середовищі. Якщо виходити з цього, то адаптаційна функція є найбільш важливою для людини як члена суспільства.

- Інтеграція й диференціація людських спільнот. Культура розділяє різні народи або об’єднує один народ. Культура роз’єднує людей різних субкультурних спільнот або поєднує їх в одну таку спільність.

4. Типологія культур.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте чіткої межі між ними не існує.

Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання – це рівень розв’язання екологічних проблем і виживання людства на землі.

Духовна культура – пов’язана зі словом «дух» – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії – основне питання філософії.

Матеріальна культура покликана задовольняти наші фізіологічні потреби, дати людям насамперед їжу, одяг, житло, полегшити їх зв'язок і спілкування, тоді як духовна культура через органи чуттів впливає на наші почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію, настрій, психіку тощо.

Водночас між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість. Буття визначає свідомість, а висока свідомість спонукає людину зробити кращим буття, викликає прагнення до ідеалу в усьому: організації харчування, відпочинку, будівництві житла, одязі, людських взаєминах тощо.

Разом з тим, духовна культура доволі часто піднімається вище свого економічного і політичного становища за змістом і покликанням.

Світова культура – це вікова сукупність культур цілого світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні.

Крім загальної, виділяють культуру певного регіону, наприклад, європейсько-північно-американська, далекосхідна, індійська, арабо-мусульманська, тропічно-африканська та латиноамериканська.

Виділяються, хоча й не чітко розмежовуються, культурні епохи Стародавнього світу, Середньовіччя, Відродження, Нового часу і сучасності, хронологічні рамки яких розпливчасті.

Національна культура тісно пов’язана з поняттям «етнос» і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників.

Українська культура бере свій початок з часів Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами протягом усієї його історії.

Дата добавления: 2015-09-04