Сутність, інструменти і види монетарної політики та роль центрального банку в її проведенні

Вихідним пунктом розробки і впровадження грошово-кредитної політики є те, що регулюючи за допомогою певних засобів кількість грошей в обігу, можна впливати на обсяг ВВП.

Сукупність заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошового обігу з метою регулювання господарської кон’юнктури, має назву грошово-кредитної, або монетарної політики.

Цілі грошово-кредитної політики можна розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс). Використання проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру визначається тим, наскільки стало він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Рис. 7.3 – Зміна рівноваги на грошовому ринку внаслідок: а) зростання доходу; б) зменшення пропозиції грошей

Описаний механізм встановлення і підтримання рівноваги на грошовому ринку успішно працює лише у ринковій економіці з розвинутим ринком цінних паперів та адекватною реакцією економічних суб’єктів на зміни тих чи інших змінних, наприклад, процентної ставки.

Існує два види монетарної (грошово – кредитної) політики:

1. Політика, що спрямована на обмеження пропозиції гро­шей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску в економіці, має назву стримуючої монетарної політики або політики дорогих грошей;

2. Політика, що спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості має назву стимулюючої монетарної політики або політики дешевих грошей.

Грошово-кредитна політика проводиться Центральним банком країни (в Україні – Національним банком України) за допомогою певних кредитно- грошових інструментів прямого та не прямого впливу, які направлені на регулювання грошової маси.

До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям.

До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать:

1) операції на відкритому ринку цінних паперів;

2) зміна облікової процентної ставки;

3) зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами прямого та непрямого монетарного регулювання. Інструменти прямого впливу є ефективними лише в короткостроковому плані як засіб запобігання надмірній кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції між банками, викривленням структури їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання.

У більшості країн грошово-кредитна політика визначається урядом, а впроваджується в життя центральним банком країни, який випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов’язкові резерви комерційних банків, є міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду, виступає покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках. Центральний банк використовує інструменти грошово-кредитної політики з метою впливу на кількість грошей або на відсоткові ставки. Основними інструментами грошово-кредитної політики є такі:

1. Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком у населення, фірм, банків або продаж їм державних цінних паперів (облігацій) з метою зміни величини або структури резервів комерційних банків, а отже, пропозиції грошей. У першому випадку резерви комерційних банків збільшуються, пропозиція грошей зростає; у другому – зменшуються, що спричиняє зменшення пропозиції грошей в економіці.

2. Політика облікової ставки – це зміни облікової ставки відповідно до кон’юнктурних коливань в економіці. Відсоткову ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною, а позики – дисконтними. Центральний банк контролює обсяг позичених у нього коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позики у центральному банку, що збільшує пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує до дисконтних позик і стримує збільшення пропозиції грошей в економіці. Загалом зміна облікової ставки сигналізує про наміри центрального банку щодо майбутньої монетарної політики.

3. Політика нормування резервів – найжорсткіший інструмент грошово-кредитної політики. Центральний банк установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, тобто частку активів, які у вигляді наявних грошей і засобів на рахунку в центральному банку є резервом комерційних банків. Норма резервування впливає на здатність банківської системи створювати гроші за двома напрямами: вона змінює величину надлишкових резервів комерційних банків та розмір грошового мультиплікатора, який дорівнює оберненій величині норми обов’язкових резервів і розраховується за формулою

Мd=1 / Р, (7.12)

де Md – грошовий мультиплікатор;

Р – норма обов’язкових резервів.

Приріст грошової маси, який зумовлюється появою в банківській системі надлишкових резервів, визначається за формулою

Д = І∙Md, (7.13)

де І – сума надлишкових резервів, яка з’явилася в одному з банків.

Грошово - кредитна політика також може бути гнучкою, жорсткою і проміжною. Гнучка грошово-кредитна політика – це політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою (рис. 7.4).

За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає верти­кальна крива пропозиції грошей (рис. 7.5).

Рис. 7.4 – Гнучка грошово-кредитна політика

За жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Рис. 7.5 – Жорстка грошово-кредитна політика

Проміжному типу грошово-кредитної політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента.

Дата добавления: 2015-09-02