Сукупні витрати і потенційний ВВП

Кейнсіанська теорія стверджує, що макроекономічна рівновага можлива як за умов повної, так і неповної зайнятості, а її умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами. А саме це співвідношення визначає розбіжність між потенційним ВВП і рівноважним ВВП та інфляцією.

Ситуація, коли сукупні витрати відповідають потенційному ВВП, тобто дорівнюють потенційно необхідним сукупним витратам, є ідеальною для економіки. Проте зазвичай сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

В умовах неповної зайнятості запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. Унаслідок цього в економіці виникає рецесійний розрив. Рецесійний розрив – це величина, на яку автономні витрати потрібно збільшити, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити приріст реального ВВП до рівня потенційного без росту цін (інфляції). Формулу розрахунку рецесійного розриву можна представити так:

D r = (Yp–Y): М_E, (5.4)

де ∆ r – величина рецесійного розриву;

Yp – потенційний ВВП;

Yp – Y – перевищення потенційного ВВП над реальним;

М_E – мультиплікатор видатків.

Графічна модель рецесійного розриву зображена на рисунку 5.3.

Рис. 5.3. – Рецесійний розрив

Графічно рецесійний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е₂) і лінією запланованих сукупних витрат (Е₁) і відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Виходячи з графіка рецесійний розрив визначається як:

∆ r = ₂ – ₁ (5.5)

Доцільно пам’ятати, що графічна модель рецесійного розриву та його формула не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжується зростанням цін.

Далі розглянемо ситуацію, коли у випадку повної зайнятості на фазі піка (буму) виникає перевищення сукупних витрат над величиною потенційного ВВП – інфляційний розрив. Інфляційний розрив – це величина, на яку потрібно зменшити автономні витрати, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити зниження номінального ВВП до рівня потенційного за рахунок зниження цін (дефляції). Якщо виразити номінальний ВВП як добуток потенційного продукту на дефлятор цін, то формулу розрахунку інфляційного розриву можна представити так:

∆ i = (Yn – Yp): М_E = (Yp – Ip ∙ Yp), (5.6)

де ∆ i – величина інфляційного розриву (з негативним знаком);

Yp - потенційний ВВП;

Ip – дефлятор цін;

Ip ∙ Yp - номінальний ВВП;

Yp – Ip Yp – відставання потенційного ВВП від номінального;

М_E – мультиплікатор витрат.

Графічний аналіз інфляційного розриву подано на рисунку 5.4. Він показує, що інфляційний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат (Е₁) і запланованих сукупних витрат (Е₂) і являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати,тобто i = ₂ – ₁.

Рис. 5.4 – Інфляційний розрив

Оскільки в умовах повної зайнятості даний розрив викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва його називають інфляційним. Саме він викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним на мультиплікативній основі і призводить до того, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

Yp = Yp∙Р – ∆ ∙М_E. (5.7)

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію (потенційний ВВП), що не збільшує обсяг виробництва, а лише викликає зростання цін (інфляцію). Проте інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП, а це спричиняє інфляційно – експансійний розрив, в умовах якого фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально.

Таким чином, інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії, який дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

Дата добавления: 2015-09-02