Зміст фіскальної політики, цілі та інструменти

Досягнення економікою рівноваги не можливе без державного регулювання цих процесів. Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в сукупності становить єдину систему макроекономічного регулювання економіки. Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит.

Фіскальна політика – це політика, направлена на регулювання сукупного попиту і реального національного доходу за допомогою державних витрат, трансфертних виплат і оподатковування з метою впливу на соціально-економічний розвиток.

Найважливішим інструментом фіскальної політики є державний бюджет. Функції державного бюджету:

Фіскальна функція бюджету полягає у вилученні за допомогою податків та інших джерел, які мають допоміжний характер, частини доходів громадян, підприємств, установ, організацій для утримання державного апарату, виробництва суспільних благ, тобто забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів (природоохоронні заходи, архіви, бібліотеки тощо), або ж мають недостатні для забезпечення на­лежного рівня розвитку джерела фінансування (фундаментальні наукові дослідження, оперні театри, музеї тощо).

Розподільча функція бюджету полягає в тому, що акуму­льовані в державному бюджеті грошові засоби уряд викорис­товує для перерозподілу, спрямовуючи їх на розвиток виробничої та соціальної інфраструктури, інвестування в капіта­ломісткі галузі з тривалим строком окупності витрат, на структурну перебудову, прискорення НТП, зростання життєвого рівня населення, вирішення соціальних проблем.

Стимулююча функція бюджету проявляється в тому, що, змінюючи базу та ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи тощо, уряд здійснює стимулюючу (обмежувальну) політику, впливаючи на циклічні коливання економіки, зміну її структури тощо.

Контрольна функція бюджету виконується завдяки тому, що він у грошовому вираженні віддзеркалює відтворювальний суспільний процес, виявляє економічні пропорції, відхилення від рівноваги тощо.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

–податки;

–відрахування на соцстрах та інші види відрахувань;

–державна позика (внутрішня та зовнішня);

–емісія грошей;

– продаж державного майна.

Надання бюджетних засобів підприємствам, установам та організаціям для повного або часткового покриття їхніх витрат на заходи, передбачені бюджетом, називають бюджетним фінансуванням. Форми виплат із державного бюджету:

–асигнування – видатки на утримання підприємств та ус­танов;

–субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;

–субвенції – державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;

–дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період. Стан бюджету може бути:

- збалансований, коли видаткова частина держбюджету дорівнює доходній.

- дефіцитний, коли видатки перевищують доходи.

- профіцитний, коли доходи перевищують видатки.

Ще одним інструментом фіскальної політики є податки. Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави.

Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система.

За економічним змістом податкова система – це сукупність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів.

Джерелом оподаткування незалежно від об'єкта оподаткування є чистий дохід суспільства.

Об'єкт оподаткування – це кількісно визначений економічний феномен, який служить базою для нарахування податків.

Об'єктами оподаткування є:

· дохід (підприємства або населення);

· майно (нерухоме і рухоме).

За механізмами формування податки поділяються на дві основні групи: прямі і н епрямі.

Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів і поділяються:

· реальні – земельний; домовий; на цінні папери;

· особисті – прибутковий податок з населення:

–податок на прибуток корпорацій;

–податок на приріст капіталу;

–податок із спадщини і дарувань;

–майновий податок.

Непрямі податки вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача продукції:

· фіскальні монополії – індивідуальні;

– універсальні (податок з обігу);

–на додану вартість.

· Акцизи – на окремі види товарів.

· Мита за походженням: експортні; імпортні

- за цілями: фіскальні; протекціоністські; антидемпінгові

- за ставками: специфічні; адвалерні; змішані.

Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

, (6.1)

де T_сер(Y) – середня ставка оподаткування;

T – величина податкових надходжень;

Y – дохід.

Оподаткування може бути: прогресивним, регресивним, пропорційним.

Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від нульової
до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають максимуму (рис. 6.1).

T_max

Рис. 6.1. – Крива Лаффера

---

Дата добавления: 2015-09-02