Життя у провінції

Спочатку мандрування паризької трупи були безрадісні - духовна і світська влада переслідувала комедіантів, чинячи їм всякі перешкоди. Бували випадки, коли їм не дозволяли грати, а якщо дозволяли, то забирали перший, найщедріший збір на користь монастиря або якого-небудь богоугодного закладу.Актори продовжували надриватися в трагічному репертуарі і успіхом не користувалися. Будь-яка ярмаркова трупа могла відбити у них глядачів: куди приємніше було реготати над грубуватими жартами фарсу, чим пригнічувати позіхання, годинами вислуховуючи патетичні крики трагіків. У старовинних фарсах жив невмирущий, бадьорий дух народу, його енергія, кмітливість, дотепність і талант. І Мольєр, природно, повинен був звернутися до цього живильного джерела народного театру.Але у французькій провінції окрім фарсів великою популярністю користувалися і виступи італійських акторів-імпровізаторів, так звана комедія «Дель Арте». Мольєрівській трупі не раз доводилося пасувати перед веселими, динамічними спектаклями італійців, що уміли полонити своїх глядачів дотепністю і жвавістю діалогів, спритністю і невимушеністю рухів і загальним життєрадісним тоном представлення. Цей театр, що виріс на основі національної фарсової традиції, мав вже усі риси професійного мистецтва. До нього-то на перших порах і пішов на виучку Мольєр з товаришами. Було вирішено створювати за прикладом комедії «Дель арте» веселі спектаклі з імпровізаціями, в яких були б використані традиції рідного французького фарсу.У трупі вже були такі досвідчені актори, як Дюфрені з дружиною, комік Дюпарк (Гро-Рене) і актриси Катрін Де-Бри і Терез Горла, майбутня знаменита мадемуазель Дюпарк. Мабуть, що, запозичуючи у італійців комічні трюки і дотепні сюжетні положення, Мольєр сам складав свої перші коротенькі комедії-фарси, в яких акторам надавалася повна можливість імпровізувати. Так народилися: «Закоханий лікар», «Три лікарі суперника», «Шкільний вчитель», «Літаючий лікар» (додаток 4,5), «Ревнощі Барбульє» (додаток 2), «Горжибюс в мішку», «Ревнощі Гро-Рене», «Гро-Рене учень» (додаток 6) і т. д.Більшість цих комедій писалися для Дюпарка, і, як видно із заголовків останніх п'єс, герой не міняв навіть свого імені. У цих фарсах фігурували традиційні італійські маски і розвивалися хитромудрі сюжетні ситуації. Але разом з умовними персонажами тут виступали і фігури, наділені реальними психологічними рисами, були деталі живого побуту, звучала соковита народна мова.З названих фарсів збереглися два, зазвичай приписуваних Мольєру, - «Ревнощі Барбульє» і «Літаючий лікар». Сюжет «Ревнощів Барбульє» будувався на спритній витівці юної дружини, якій вдавалося упіймати свого сварливого чоловіка в ту саму пастку, яку він готував для неї. В образі Барбульє, створеному за типом фарсової маски простодушного чоловіка, проступали цілком життєві риси. Що ж до «Літаючого лікаря», то тут миттєві переодягання слуги Сганареля давали прекрасну можливість для створення динамічного сюжету маленької комедії. Працюючи над фарсами, Мольєр домагався злиття традицій національного народного театру з досягненнями італійської комедії «Дель арте», і, таким чином, у молодого драматурга відбувалося як первинне освоєння принципів реалізму, так і знайомство з технікою побудови комедії.Нові спектаклі публіці дуже подобалися. Тепер Мольєрівські актори сміливо змагалися з італійцями, і часто перемога виявлялася на стороні французької трупи; розігрувані ними п'єси були близькі глядачеві і по мові і по загальному побутовому колориту.

У 1655 р. Мольєр звернувся до комедії прославленого італійського актора Н. Барбьєрі «Безрозсудний» і, переробивши її, створив комедію «Очманілий», що перевершила італійське першоджерело в майстерності характеристик і композиційній стрункості.

Юний Лелій за допомогою слуги Маскариля намагається вирвати з рук работорговця Труфальдіна свою кохану Селію. Несподівані і надзвичайно забавні колізії п'єси будуються на тому, що легковажна прямолінійність і простодушність Лелія багаторазово руйнують хитромудрі плани Маскариля. Таким чином, розвиток дії був не довільним, а мав певні психологічні передумови. Дія народжувалася самими героями, тоді як в італійській комедії персонажі блукали в лабіринті підлаштованих ситуацій.

По суті «Очманілий» залишалася фарсовою п'єсою, що складається з ланцюжка комічних епізодів. У неї ще не було реальних характерів і побутової визначеності, герої діяли у умовному сценічному світі. Але образ спритного, привабливого, тямущого і енергійного Маскариля, вільного від грубої користі і готового прийти на допомогу молодості і любові, давав натяк на виникнення в комедії Мольєра достовірно народного характеру. Саме з Маскариля, що втілює народний розум, життєрадісність і плебейську енергію, починається галерея знаменитих Мольєрівських слуг.

Дата добавления: 2015-09-02