Історія аутизму

Діти-аутисти

Виконала

студентка 56 групи

факультету педагогіки та психології

Григор єва Олена

Кіровоград 2013

План

Вступ

1. Історія аутизму

2. Психологічні ознаки та особливості розвитку дітей з РДА. Класифікація РДА за способом відгородження від зовнішнього світу. Причини появи аутичних дітей.

3.Особливості психолого-педагогічної роботи з дитиною - аутистом. Психотерапія РДА.

Висновки

Література

Вступ

Дана тема є дуже актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, а саме на території української держави, оскільки діти з синдромом раннього дитячого аутизму складають основну масу дітей, що мають одну з найбільш важких форм порушення в соціально – особистісному розвитку, потребують спеціальної психолого-педагогічної, а іноді й медичної допомоги.

Метою даної роботи є узагальнена характеристика дітей – аутистів, визначення особливості психолого-педагогічної роботи з даною категорією дітей, визначення основних методів роботи з дітьми цієї групи та розробка рекомендацій та порад педагогу у роботі з розвитку психічних, фізичних та інших відхилень у дітей – аутистів.

Основними завданнями я виділила ознайомлення з головними ознаками раннього аутизму у дітей, розробка основних психолого-педагогічних підходів, методів та технологій роботи з дітьми – аутистами, коротке ознайомлення з історією появи аутизму, різними шляхами соціалізації такої дитини, визначення рекомендацій для педагога у роботі з дитиною – аутистом.

Проблемою виховання та навчання дітей – аутистів протягом багатьох років займалось багато дефектологів, педагогів-новаторів, психологів та інших фахівців з різних країн. В процесі досліджень дітей – аутистів були визначені різні категорії таких дітей за діагностикою різних характеристик, рівнями розвитку різних сфер психічного та фізичного розвитку, та багато інших критеріїв.

Історія аутизму

Історія аутизму починається з легенд і казок про дітей, що залишались ельфами, замість викрадених. У 18 столітті з'являються медичні тексти, що містять описи людей, які, ймовірно, страждали на аутизм (хоча сам термін ще не вживався) – вони не розмовляли, були надмірно замкнуті і володіли надзвичайно гарною пам'яттю.

У 1911 році швейцарський психіатр Е. Блейлер публікує роботу «Раннє слабоумство або група шизофренії», в якій він описав особливу якість симптомів раннього слабоумства: дисоціацію, роз'єднаність, розщепленість, і позначив їх створеним ним новим терміном, який зберігся по теперішній час – «шизофренія». У цій же роботі Е. Блейлер ввів термін «аутизм» (з грец. «ауто» - сам, зм - з грец - суфікс для утворення абстрактних іменників, що позначають дію, його результат або стан). Перший опис аутизму як синдрому було дано американським дитячим психіатром Лео Каннером в його статті "Аутистичні порушення афективної контакту", опублікованій в 1943 році. Л. Каннер описав загальні характеристики 11 дітей, яких він спостерігав з 1938 по 1943 роки. Всі ці діти виявляли загальні риси, основними з яких були: надмірна ізоляція, замкнутість, відхід від яких-небудь контактів з людьми, порушення мовного розвитку і потребу в багаторазовому повторенні одних і тих же дій і одноманітності. Л. Каннер спільно з К. Эйзенбергом переглянув запропонований ним критерій діагностики аутизму і опублікував статтю "Ранній дитячий аутизм: 1943-1955".

1944 році, австрійський психіатр Ганс Аспергер описав стан аномального поведінки групи підлітків, що проявляється в порушенні соціального спілкування і комунікації, яке він назвав "аутистична психопатія", і Каннер, і Аспергер описували один і той же стан.

У 1959 році відомий американський психолог Бруно Беттелхейм опублікував статтю "Джо - механічний хлопчик", в якій він описав дитини-аутиста, з дивною, замкнутою поведінкою якого переховувався дуже обдарований, розумний хлопчик. У цій роботі червоною ниткою проходила думка про те, що саме ставлення батьків до дитини стало причиною появи у нього аутизму.

У 1970 році два батька аутичних синів - Віктор Вінстон, видавець, і Герман Прейзер, інженер, - заснували "Журнал з дитячого аутизму і шизофренії" (зараз - "Журнал по аутизму і порушень розвитку"), який став неоціненним джерелом інформації про проблему аутизму і дослідженням в цій області.

У 1970-ті роки активно вивчається недостатність пізнавальних, розумових процесів, спостережувана при аутизмі (ОКоннер 1977). Перше систематичне дослідження з метою виявлення можливих генетичних факторів, що викликають аутизм, було проведено С. Фолштейном і М. Раттером (1977).Різні специфічні інфекції як можлива причина аутизму досліджувалися З. Чесс, С. Корн і Ф. Фернандез(1971;1977 роки).

Е. Дейкіна і Б. МакМахон (1979 р.) зробили систематичне вивчення можливих збудників інфекційних захворювань в організмі матері в період вагітності, які могли б розглядатися як причина виникнення аутизму у дитини (з негативними результатами) Доктор Мері Коулман досліджувала склад крові і сечі у великої групи аутичних дітей (1970). Огляд результатів поточних нейробіологічних генетичних і фармакологічних досліджень в області аутизму був опублікований в 1987 році (під ред. Е. Шоплера і Р. Месибова).

Лікар Вінг і лікар Гоулд (1979) ввели термін "порушення аутистичного спектру", який показує, що є цілий спектр проблем і підтипів аутизму.

1991 Аннабел Штели "Звук дива" (розповідь матері про дивну лікуванні її аутичної дочки після аудіо-інтеграційної терапії); 1992 Маргарет Істам "Мовчазні слова" (розповідь матері про її спроби вивести свого аутичного невербального сина на комунікацію; в книзі наведені вірші Давида Істама, невербального поета-аутиста); 1993 Джейн Тейлор МакДоннелл і Пол МакДоннелл "Новини з кордону" (мати описує перехід її важкого аутичного сина в функціонального аутиста. 1994 Карол Джонсон і Джулія Краудер "Аутизм - від трагедії до тріумфу" (розповідь матері про корекційній роботі з сином-аутистом, якому лікарі винесли вердикт безнадійний. Зараз юнак закінчив коледж, живе незалежним життям); 1995 Марк Франкланд "Фредді-ткач: хлопчик, який боровся за вихід в світ" (Зворушлива історія, розказана матір'ю, про її боротьбу за усиновленої нею хлопчика, який виявився аутистом, і про боротьбу самої дитини з цим порушенням) і багато інших. Деякі високофункціональні аутисти самі взялися за перо, щоб висвітлити аутизм "зсередини" і розповісти світу про те, що таке бути аутистом.

Ситуація з вирішенням проблеми аутизму в Україні набагато гірше. Хоча професіонали, які займають найвищі пости в системах охорони здоров'я та освіти, заявляють про свої глибокі знання в області аутизму, непрофесіонали (тобто батьки дітей з аутизмом) не поділяють їх впевненості. Наприклад, один з провідних психіатрів України, професор, вважає, що, якщо дитина гіперактивна, вона не може бути аутистом (особисте спілкування, 1996р.), інший професор упевнений, що вербальна дитина не є аутистом, оскільки всі аутисти невербальні (Л. А. Булахова, С. М. Зінченко та деякі ін.). В Україні дітям з аутизмом не дозволяють відвідувати дитячі садки та школи (навіть спеціалізовані) - "небезпечні для інших дітей" (12 квітня 1995р.,).

В даний час основною перешкодою в роботі Товариства за права людей з аутизмом на освіту і своєчасну корекцію є так званий "радянський менталітет" деяких українських чиновників. Зараз ми тільки на самому початку шляху, який пройшли багато країн 30-40 років тому. Ми дотримуємося тієї ж дороги, використовуючи досягнення і досвід інших, що допомагає нам рухатися швидше. Ми вже пройшли довгий шлях. В Україні аутизм діагностується. Все більше людей дізнаються про аутизм і необхідності роботи з аутичними дітьми.

Дата добавления: 2015-09-01