Психологічний та кримінологічний портрет особистості, яка вчиняє насильство в сім’ї

Якщо говорити про аморальні, протиправні форми насильства, то це форми людської поведінки, котрі мають неадекватні форми розв'язання протиріч па тих же рівнях, що і вказані джерела насильства. В залежності від рівня актуального конфлікту суб'єкта насильства, рівня причин, які призводять до насильства, можна виділити такі "типи" насильників:

1. "Насильник-мораліст", який керується надмірними індивідуальними ми та особистісними мотивами при скоєнні насильства. До цього типу належать "соціально виправдані" випадки насильства (воїнський при ви конанні бойового завдання, поліцейський при виконанні спеціального завдання і т. ін.). Соціально неприйнятні форми насильства відзначають ся в тому випадку, якщо трапляється заміна суб'єктів (хтось бере па себе роль захисника, месника, борця превенції за свободу і т. ін.). Основою такого насильства є, перш за все. усвідомлення власне ідентифікація із потребами групи та її правами (держави, народу, нації, етносу набутим у класу і т. ін.);

2. "Насильник — цинік", який керується постійними егоцентричними мотивами при скоєнні насильства. Соціально виправданих форм насильства у цьому випадку не існує. Такий насильник має надто критичний розум, щоб усвідомлювати задумане та скоєне. Але егоцентризм не дає можливості розвитку морально-ціннісних структур. Це тин, який здатний добре маскувати свої дії. Глибинними причинами такого насильства є проблеми ідентифікації, власної самореалізації та соціалізації;

3. "Насильник — маргінал", який керується гедоністичними та маргінальними мотивами при скоєнні насильства. Це соціально невиправдані форми насильства. Глибинними суб'єктивними причинами такого типу насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація. До такого типу належать особистості деграданти із редукованими цінностями, а регуляторами соціальної поведінки насильства є дезадаптація, нездатність до толерантності, глибокої емпатії, рефлексії, глибокий егоцентризм і певна інфантилізація і т. ін. До такого типу належать особи деграданти із редукованими цінностями і регуляторами соціальної поведінки: алкоголіки, наркомани, побутові насильники, примітивні садисти й т. ін.

4. "Патологічний насильник", який здійснює насильницькі дії під впливом головної психопатологічної детермінанти (маніяки-насильники із глибокими патологіями особистісного, емоційного та інтелектуального розвитку — розумово відсталі, експлозивні, істеричні, шизоїди і форми психопатії, відповідні форми психіатричних захворювань і т. ін.) або уявлення про тип насильника дає можливість усвідомити пі ляхи походження потенційних насильників, а отже, і шляхи нейтралізації, превенції насильства. [32, с. 168-169]

Варто виділити такі кримінологічні типи осіб, які вчинили насильницькі злочини в сім'ї, можна таким чином:

1. Ситуативний тип. Злочинці цього типу до вчинення злочину характеризуються позитивно або нейтрально, загалом схильні до наслідування загальноприйнятих правил соціальної взаємодії. Аморальні елементи свідомості й поведінки такої особи, її мікросередовища виражені незначною мірою. Більш істотні дефекти механізму взаємодії соціального середовища й особи виявляються у складній конфліктній ситуації, у тому числі внаслідок непідготовленості до неї. Для таких осіб характерні невміння стримуватися в конфліктній ситуації, соціальний інфантилізм відсутність інтелектуальних, емоційних і вольових ресурсів, необхідних для вирішення складної конфліктної ситуації, нездатність прогнозувати наслідки своїх вчинків і т.п.

· Раптово-конфліктний підтип. Особи цього підтипу досить орієнтовані на загальноприйняті правила поведінки, схильні будувати її з урахуванням групових норм, враховувати думку свого оточення. Рівень їх агресивності відповідає середньому рівню. Такі особи здатні до диференційованої, адаптивної й опосередкованої поведінки і конструктивного розв'язання виникаючих міжособистісних протиріч. Вони володіють достатніми особистісними ресурсами для вирішення більшості виникаючих проблемних ситуацій.

· Афективний підтип. У зазначену групу ввійшли злочинці, які вчинили кримінальне насильство в сім'ї у стані сильного емоційного потрясіння, напруження. Для таких осіб характерна орієнтація на дотримання загальноприйнятих норм і правил, низька агресивність. У конфліктах вони прагнуть знайти компроміс, але разом з тим мають низьку емоційну стійкість і слабку стресову толерантність. Злочинцям цієї групи найменш притаманні риси афективної ригідності, що перешкоджає тривалій кумуляції негативних переживань і сприяє більш гнучкій поведінці.

· Накопичувально-афективний підтип. Ця група об'єднує б які вчинили насильство у стані гострого емоційного напруження спровокованого діями потерпілих. Винні характеризувалися високим рівнем асоціальності та найнижчим, порівняно з іншими типами, рівнем агресивності. Для них характерні афективна ригідність, емоційна нестійкість, конформність, схильність До самозвинувачення, напруженість, тривожність, високий контроль емоцій і поведінки, високий інтелект, позитивно спрямовані цінності схильність прогнозувати наслідки своєї поведінки та інші особливості, що перешкоджають прояву агресивно-насильницьких спонукань в поведінці. Зазначені особистісні особливості сприяють формуванню у злочинців даного підтипу схильності до тривалого накопичення негативних переживань, фіксації на них, внаслідок чого насильство в сім'ї вчинюється в умовах тривалої психотравмуючої ситуації, викликаної систематичною протиправною і (або) аморальною поведінкою потерпілого. Ситуативні психотравмуючі чинники у взаємодії з гальмуючою агресією призводять до кумуляції (накопичення) емоційної напруженості, яка розряджалася в насильницьких діях через механізм «останньої краплі».

2. Нестійкий тип. До цього типу належать особи, які загалом характеризуються негативно і які раніше допускали порушення моральних норм і вчинювали різні правопорушення, у тому числі й у сфері сімейних відносин. Вони неналежно виконують вимоги суспільно прийнятих соціальних ролей, але спрямованість на вчинення насильницьких дій проти особи у них явно не виражена. Вчинення насильницьких злочинів нерідко стає для них засобом досягнення особливо значимих цілей, заволодіння певним «благом» (наприклад, утвердження в ролі глави сім'ї, самоствердження, підпорядкування своїй волі, заволодіння матеріальними цінностями і т.п.).

3. Стійкий тип. Для представників цього типу характерна і стійка агресивно-насильницька спрямованість, сформованість стереотипу застосування грубої сили. Вони виникають у мікросередовищі, де норми моралі і права систематично порушувались. Їхня злочинна насильницька поведінка в сім'ї випливає зі звичного стилю життя та обумовлюється стійкими антигромадськими поглядами, асоціальними установками й орієнтаціями. Ці особи ведуть аморальний, антигромадський спосіб життя.

4. Злісний тип. Ці злочинці відрізняються чіткою і стійкою агресивно-насильницькою спрямованістю, яка має глибоко укорінений, домінуючий, злісний характер, внаслідок чого їхні злочинні дії значною мірою втрачають ситуаційний характер. Провокація з боку потерпілого, як правило, взагалі відсутня, або незрівнянна з наслідками, які наступили. Зазвичай вони самі створюють конфліктну ситуацію для задоволення власного бажання застосувати до потерпілого насильство (часто насильство в сім'ї вчинюється ними в умовах відсутності будь-яких міжособистісних протиріч). У них спостерігається максимально високий рівень агресивності, що є для них домінуючим способом самоствердження і має характер самоцінності. Тому сімейне насильство для них є самоціллю.

Слід зазначити, що ця типологія має умовний характер і не кожен злочинець може бути безповоротно віднесений до того чи іншого типу (підтипу). Зустрічаються також і змішані типи злочинців, яким притаманні риси різних типів. Загалом, особа злочинця, який вчинив насильство в сім'ї, характеризується істотною соціально-правовою і морально-психологічною деформацією. Разом з тим слід пам'ятати, що немає єдиної спільної риси характеру особи, яка викликала б відхилення в поведінці і вирізняла осіб, схильних до такої поведінки, серед осіб, які дотримуються соціальних норм. Принципово розрізняє злочинців і незлочинців не одна якась властивість або їх сума, а якісно неповторне сполучення та комплекс особистісних якостей, що мають характер системи. [23, с. 34, 38, 40]

Загалом, психологічні риси, характерні для чоловіків, що постійно вдаються до насильницьких дій, є наступними:

- дефектний, неадекватний образ себе, в тому числі неадекватна самооцінка (невідповідна життєвим реаліям: зазвичай занизька, незважаючи навіть на можливу об’єктивну успішність, що призводить до поведінки, спрямованої на підвищення самооцінки за рахунок інших осіб) або дисгармонійна самооцінка (занизька в одних сферах та зависока в інших).

Такі чоловіки нездатні прийняти себе такими, якими вони є, з власними перевагами та недоліками, а тому намагаються поводити себе відповідно до сценарію абстрактного «справжнього чоловіка», який включає до себе агресивність, грубість, жорсткість, демонстрацію сили, низьку емоційність тощо;

- високий рівень потреби у владі, встановленні тотального контролю над подіями та пануванні над людьми, але контроль не пов’язується із самоконтролем, а власна жорстокість (в тому числі до дітей та домашніх тварин) декларується як необхідність доведення «своєї чоловічої гідності»;

- впевненність у «природній», «генетичній» перевазі чоловіка над жінкою, стійке дотримання традиційних уявлень про розподіл соціальних та сімейних ролей, гіперрольова («надчоловіча») поведінка;

- нерозвиненість емоційної сфери при слабкому самоконтролі та високій схильності до сплесків гніву (загалом, гнів є емоцією, яка проявляється найчастіше, а всі інші вважаються тими, що «не гідні справжнього чоловіка»);

- пов’язування успіхів та невдач із зовнішніми факторами, схильність звинувачувати у своїх невдачах інших осіб або списувати на несприятливий збіг обставин (зокрема, для виправдання насильства над дружиною використовується аргумент провини самої жінки, впливу алкоголю, наявності проблем на роботі тощо, але аж ніяк не власними особистісними рисами та/або проблемами);

- скарги на відчуження від інших людей і самотність, які насправді є наслідком нездатності до близьких емоційних контактів і неспроможності будувати зрілі міжособистісні стосунки на засадах компетентності. Фактично, чоловік, схильний до сімейного насильства, «власнору» створює ситуацію самоізоляції, але не може собі в цьому зізнатись для того, щоб не руйнувати власний образ «Я». Такі чоловіки характеризуються недовірою до інших, уникненням розмов про себе та власні проблеми, низьким рівнем емпатії, невмінням приймати допомогу та підтримку (її сприймають як недовіру до можливостей такого чоловіка або спосіб принизити його гідність) та обговорювати особистісні проблеми з іншими;

- походження (з великою імовірністю, але не обов’язково) з родини, в якій стосунки будувались на насильницьких засадах: багато чоловіків, схильних до сімейного насильства, або були свідками постійного побиття чи приниження матері або самі страждали від насильства або байдужості з боку батьків;

- намагання применшити неадекватність своєї поведінки як у власних, так і в чужих очах (подібно до того, як хворі на алкоголізм чи наркоманію схильні доводити оточуючим відсутність в них залежності від спиртного чи наркотику). Слід зазначити, що така поведінка є не брехнею, а своєрідним самозапереченням, способом психологічного захисту та збереження позитивного уявлення про себе;

- схильність до побудови залежних стосунків і страх втратити жінку, який трансформується у власницьке ставленні до неї та дітей, що пояснюється як демонстрація «справжньої любові» (наприклад, патологічні ревнощі, намагання ізолювати дружину та дітей від будь-яких занять поза сімейною сферою, обмеження кола їхніх друзів та спілкування з іншими людьми, застосування фізичної сили як «способу виховання поваги до себе», тощо).

Фактично, близькі ставляться у позицію, коли вони мають повністю підкорятись чоловікові, щоб довести свою любов до нього, а найменші прояви особистісної незалежності (навіть у вигляді «несанкціонованої» зачіски або незвично приготовленої страви) сприймаються як спроба замаху на «чоловічу гідність», на «позицію голови сім’ї» або «зневага до батька»;

- низький рівень усвідомлення того, що агресивне поводження може мати серйозні наслідки для життя та здоров’я інших людей. Як наслідок, недовіра до скарг близьких людей на хвороби, біль, травми, погане фізичне почуття, а також заперечення можливості психологічного травмування, емоційних розладів, які розглядаються як «жіночі балачки», не гідні уваги. [14, с.134, 136]

Таким чином, розрізнивши первинне насильство як патологічний процес від тваринного насильства, яке е засвоєним та соціальний ситуації розвитку та життєдіяльності людини, можна виявити головні шляхи превенції насильства.

Дата добавления: 2015-09-01