Синергетика – сфера перетину наукових дисциплін

Тема: Синергетичні контексти освіти.

План

(Вступ)

1. Синергетика – сфера перетину наукових дисциплін

2. Категорії „порядку” та „хаосу” в системі освіти

3. Перехід до категорії „не лінійності” світу

4. Визначення не замкненості та нестійкості освітньої системи

5. Вплив синергетичної парадигми на становлення нових засобів навчання

ВСТУП

Життя в період полурозпаду, так можна охарактеризувати звичний цикл функціонування природних та штучних систем з позиції синергетичного знання. Розвиток комп’ютерних технологій в ХХІ столітті дозволив людині осягнути мінливість світу в якому руйнація одних структур призводить до побудови інших. Синергетика – наука, яка поєднує математичний, філософський апарат з прикладними дисциплінами, що надає можливість застосовувати її методологічний базис для вирішення проблем у всіх наукових дисциплінах. Саме на перетині математичних методів обчислення кількісної сторони з філософською базою пояснення якісної сторони та дисциплін, що характеризують досліджуване явище, народжується синергетична парадигма, що поєднує в собі багато аспектність аналізу предмета.

Враховуючи широкий спектр варіювання прикладних дисциплін від природознавчого до гуманітарного спрямування, визначаємо можливість застосування синергетичної парадигми про вивченні організації та діяльності освітньої системи, а саме нової форми навчання – дистанційного навчання. Дистанційне навчання представляє собою багатокомпонентну систему, засновану синтезі інформаційної та освітньої системи з комп’ютерним програмним забезпеченням. При цьому на діяльність та результативність дистанційного навчання впливають всі компоненти вище перелічених систем.

В рамках нашого дослідження ми зупинимось на впливі синергетичної парадигми, фундаментальних синергетичних категорій „порядку” й „хаосу ” на становлення дистанційного навчання, з’ясуємо можливість прогнозування футурологічних тенденцій розвитку системи за допомогою синергетичного апарату, прослідкуємо залежність зміни парадигми навчання від системних перетворень. В ході вивчення характеристик системи дистанційного навчання, особлива увага прикута до трьох найголовніших, з позиції автора, - не лінійності, не замкненості, нестійкості освітньої системи. Дані характеристики подані у якості передумови еволюції будь-якої системи, головного чинника її розвитку.

Синергетика – сфера перетину наукових дисциплін

Ми живемо в швидко плинному світі, майже щодня виникають нові системи, явища, приходячи на зміну старим, що поступово прямують до небуття. Будь-яке явище в світі має дві найголовніші етапи свого існування: становлення (гомеостазу) та загибелі (переходу к хаосу). Зміна гомеостазу та хаосу уособлює цикл життєдіяльності кожного еволюційного процесу [1, 189]. Стан сучасного суспільства постійно знаходиться в процесі еволюції, в іншому випадку воно приречене на застій та загибель.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу, розвиток комп’ютерних технологій, впровадження їх в повсякденне життя, призвело до виникнення та тиражування великої кількості інформації, наслідком чого є інформаційна криза, породжена інформаційним хаосом. Освітня галузь не залишилась осторонь суспільних змін, в сферу освіти були введені технічні засоби передачі знань, які вплинули на трансформацію освіти та на виникнення нової форми навчання – дистанційної, поряд з очним та заочним навчанням. Наука синергетика вивчає вплив еволюції й хаосу на системи, в тому числі суспільні, досліджує закони їх функціонування, причини виникнення та загибелі.

На зорі свого виникнення синергетика мала визначення: “деяка Х-наука, яка займається дослідженням процесів самоорганізації, а також процесів утворення, підтримки та розпаду структур в системах, природа яких вивчається в різних наукових дисциплінах” [9, 162]. Діапазон застосування синергетики того часу не виходив, як правило, за межі біології та соціології. Виникали постійні суперечки на предмет можливості отримання позитивних чи негативних результатів застосування нового наукового напрямку при вирішенні різноманітних проблем.

Синергетика – міждисциплінарна наука, що включає в себе синтез на базі взаємодії математики, філософії та предметних дисциплін [1, 183]. Математика виконує роль апарату обчислення, за допомогою якої визначається точні межі розвитку хаосу, дія його на систему. Філософія надає інструменти осмислення процесів, що проходять, а предметні дисципліни – застосовують отримане абстрактне знання до конкретної галузі.

Широкий інтерес до синергетики виникає з боку представників гуманістичного напрямку, який підкріплюється перспективою створення універсальної теорії, спроможної описати переходи будь-яких систем, що розвиваються, в якісно нові стани, переходи, визначаючі виникнення нового у світі. Таким чином, синергетика постає прямим продуктом нового знання та породженого цим знанням нового наукового світогляду.

Становлення наукового напрямку стало наслідком нової ситуації у світі, яка виникла під впливом плеяди великих відкриттів ХХ ст. Було сформульовано наступний постулат: “Синергетика – це новий світогляд відмінний від ньютонівського світогляду” [9, 163]. Для того, щоб зробити висновок необхідно роздивитися відмінність.

Класична фізика постулювала оборотність основних фізичних законів, яка припускає рівноправність всіх шляхів розвитку як від минулого так із майбутнього, виразом цього поняття є лапласівський детермінізм, стверджуючий тісний взаємозв’язок всього існуючого у світі. Тобто при певних відомих параметрах будь-якої системи уявляється можливим дати опис її майбутніх станів. З цього боку видавалося незрозумілим існування необоротних процесів, зокрема в термодинаміці. Проте за допомогою подальшого розвитку науки та відкриттю синергетичних принципів, прийшло розуміння того, що в світі існують лінійні, незворотні процеси, які дають можливість спонтанного виникнення нових типів структур, в результаті чого виникає можливість переходу від хаосу до порядку.

Будь-яка система може перебувати в двох станах: стаціонарному та стані змін. Під впливом зовнішніх чинників, чи завдяки внутрішнім протиріччям, стаціонарний стан закінчується, а в розвитку системи наступає новий етап, який характеризується порушенням внутрішньої рівноваги. З такого кризового стану потрібен вихід в один з можливих якісно нових станів. Параметри системи при яких виникає криза, називають кризовою точкою розвитку. Наступний кризовий етап розвитку характеризується переходом системи до якісно нового стану двома шляхами: деструктивним шляхом, який призводить до руйнації впорядкованої системи, або конструктивним шляхом, який здійснює перехід до стабільного стану з більш високим рівнем організації, порівняно з попереднім.

Вирішальну роль мало відкриття явища самоорганізації матерії. Це поняття визначає експериментально відкриту можливість матерії в певних умовах здійснювати процеси спрямовані на підвищення впорядкованості системи, що розвивається.

Як результат змін, що відбулися, об’єктами подальших активних дослідів стали відкриті системи, що розвиваються, які в знаходяться в позиції нерівновагі по відношенню до оточуючого середовища. У розвитку таких систем особливий інтерес викликають ситуації, в яких відбуваються переходи в якісно нові стани. Механізми таких переходів носять універсальний характер, незалежно від того, в якій науковій дисципліні вивчається дана система. Необоротність виникаючих процесів розвитку та нерівновага складних систем в певних умовах породжують самоорганізацію матерії, яка забезпечує переходи до якісно нових станів, що призводить до породження нового.

Дата добавления: 2015-08-27