Категорії „порядку” та „хаосу” в системі освіти

Двома найголовнішими поняттями якими оперує синергетика, як наука про процеси самоорганізації складних відкритих систем є “закон” і “хаос”, так як виходячи з хаотичності елементів системи вона приводить її до загальної організації згідно з певним законом цієї системи. Роздивимось категорії, які складають фундамент синергетики більш докладно.

В історії філософської думки простежується зв'язок змін у змісті категорій закону і хаосу зі зміною історичних епох, з розвитком науки.

Виділяють такі співвідношення закону і хаосу:

- часова модель (хаос виникає раніше порядку, закону або періодично його змінює);

- просторова (хаос знаходиться на периферії, нижче, вище космосу, впорядкованого світу);

- якісно-кількісна (хаос – неякісний стан, який не можна охарактеризувати кількісно, космос — гармонійне якісне буття);

- формально-змістовна (хаос — многовид змісту, який впорядковується формою).

В історії філософії існують різні ціннісні підходи до категорій закону і хаосу. Давні греки оцінювали ці категорії переважно естетично (космос, порядок – прекрасне; хаос – безобразне), у середньовіччі переважає етичний підхід (закон, порядок – божественне, священне; хаос – грішне; священне протистоїть хаосу, який слід перетворити у космос). У буржуазній, прагматичній свідомості закон, порядок асоціюється з обчислюваністю, як те, що може принести прибуток і тому закон – природне явище, а хаос – неприродне, що підлягає викорінюванню.

Вводиться така точка зору, за якою найбільш повне охоплення сутності закону можливе на основі його зіставлення із хаосом. Співставлення закону як стійкого, повторюваного, необхідного, суттєвого, загального зв'язку між явищами з окремими протилежними моментами (випадковим, несуттєвим, безладним тощо) не допомагає зрозуміти діалектику закону. Його як комплекс вказаних властивостей потрібно співвіднести не з окремими протилежними властивостями, а з їх комплексом, який і охоплюється категорією "хаос". Робиться висновок, що між категоріями закону й хаосу існують відношення, властиві усім парним категоріям діалектики: вони здобувають визначеність через взаємне заперечення і разом з тим покладають одна одну [4, 104].

Категорія “хаосу” видозмінювалась з розвитком науки, так своїм закріпленням вона зобов’язана теорії відносності, яка знищила ілюзію абсолютного простору і часу, квантовій теорії, зруйнувавши ілюзію абсолютно точного вимірювання. Сучасна ж концепція хаосу повністю виганяє лапласівський ідеал передбачення поведінки класичних макроскопічних систем. Останнє особливо важливо, оскільки нова революція втручається безпосередньо в об'єкти людського масштабу.

На доказ того, що створення нової науки про хаос є революцією в науці, наводять найрізноманітніші аргументи. Підкреслюється, що відкриття динамічного хаосу – це, по суті справи, відкриття нових елементів руху, так само фундаментальне за своїм характером, як і відкриття елементарних часток кварків і глюонів як нових елементів матерії. Дж. Глейк вважає, що наука про хаос – це наука про процеси, а не про стани, про становлення, а не про буття. Наука про хаос міждисциплінарна, оскільки "хаос зламує кордони, які розділяють різні наукові дисципліни" [4, 105].

Така міждисциплінарна наука розглядається як один з варіантів синергетики – науки про процеси самоорганізації, яка досліджує загальні закономірності переходу від хаосу до порядку і навпаки.

Особливістю нової концепції хаосу є те, що її становлення проходило в нерозривній сукупності з прогресом ЕОМ. Так, з відкриттям теорії “хаосу” змінюється погляд на комп’ютер, він вже розглядається не як великий арифмометр, а як універсальний прилад для проведення експериментів, тобто дослідження хаосу породили нову техніку використання комп’ютерів. Ця техніка пов'язана не лише з надвисокими швидкостями обчислень, а з поданням інформації у візуальній формі графічних образів. Робота з такими образами відкрила перед дослідниками "фантастичний" світ структур, які приховуються за видимою хаотичною поведінкою оточуючого нас світу.

Таким чином, наука про хаос – це продукт взаємодії з комп'ютерами, в ході якої відбувається напрацювання інтуїтивного розуміння специфіки хаосу як "постнекласичного" об'єкту сучасного наукового пізнання [4, 106].

Синергетика, також, підкреслила важливість і недостатню розробленість поняття інформації у науці. Кібернетичне розуміння інформації виявляється неспроможним, бо в системах, які самоорганізовуються, нерідко неможливо виділити блоки приймання, передавання, кодування, декодування, так як і власне каналів передавання інформації. Натомість синергетика висуває на передній план такі поняття, як оцінювання станів системи, якість і цінність інформації, проблему утиску інформації в скінченні алгоритми.

Виходячи з вищевикладеного можемо зробити висновок, що синергетика оперує двома протилежними станами системи, нерозривно зв’язаними один з одним, “хаосом” та “законом”. Протягом розвитку людства хаосу приписувалось негативне значення, як то “безобразне”, “гріховне” тощо, проте з бурхливим розвитком науки було відкрито існування даної категорії, у якості необхідного елементу, в будь-якій динамічній системі. Концепція хаосу проходила період свого становлення та переосмислення у нерозривній сукупності з впровадженням ЕОМ, завдяки чому погляд на комп’ютери та на інформацію, яку вони обробляють був змінений.

У сучасній філософії хаос постає багатовимірним явищем, його не можна уникнути, подолати, позбавитися. Хаос – світовий, соціальний, політичний, економічний, знаннєвий, інформаційний, індивідно-генний, хаос багатьох Я однієї особистості. Хаос може тільки організовуватися з більшою чи меншою мірою порядку. Будь-яка наука фактично є стратегією організації хаосу. Адже класифікація, раціоналізація, монізація чи плюралізм – загальнонаукові методи встановлення порядку на хаосних структурах. Синергетика, наука про породження порядку хаосом.

Педагогіка, методика викладання та філософія освіти не складають виключення. В парадигмі освіти минулого учнів навчали, що знання побудовані згідно з чіткими незмінними законами, їм навіювалося життя в світі закону, порядку тощо. Як наслідок отримавши стандартну існуючу освіту учням досить складно пристосуватись до постійних змін алогічного динамічного світу.

Через призму зміни парадигм у філософії і науці по-новому осмислюється ідея Ніцше щодо призначення освіти – організувати хаос у собі. Сьогодні виникає потреба розбудови філософії освіти на засадах визнання первинності факту хаосу в усіх висхідних моментах філософської концепції освіти [4, 107].

Шлях виходу з сучасної кризи освіти вчені вбачають перш за все у відмові від застарілої механістичної картини світу, заснованої на безпосередньому чуттєвому досвіді і класичній логіці. Сучасні досягнення природничих наук перевернули колишнє розуміння оточуючої людини дійсності. Основа природи, за сучасними уявленнями, більше вже не є "об'єктивним світом". Вона – неподільна тріада, яка складається з суб'єкта, об'єкта і процесу інтеграції, що відбувається між ними.

Розглянемо теоретико-методологічні концепції "Цілісної школи", опубліковані в книзі С.Ф. Клепко “Інтегративна освіта і поліморфізм знання”, в яких обґрунтовуються філософський принцип цілісності, уявленням про існування у природі універсальних творчих сил, які мають потенціал самоорганізації і діючих в усіх системах і процесах за схожими сценаріями. Використання універсальних принципів цілісного процесу вважається важливим не лише для оздоровлення основ буття, досягнення кращої якості життя людини, але і для педагогічної науки, у вирішенні всіх проблем якої необхідно ''співзвуччя з природою", що означає врахування в педагогічній діяльності еволюції природи, принципів її самоорганізації в плані як космології, біології, так і культури. При цьому не ставиться під сумнів людина як самостійно мисляча і діюча істота. Змінюється лише акцент в її дослідженні: він переноситься з аналізу впливу процесів "реагування" на проблеми самоорганізації.

Концепція цілісної школи розвиває ідеї про те, що мистецтво людського буття полягає в дотриманні правил гри, при яких сила самоорганізації в системах природи (включаючи людський організм) може показати свою конструктивну сторону, оскільки в людині закладено вищий параметр порядку, який концентрує творчий потенціал. Недотримання цих правил призводить до порушення рівноваги, що й відбулося в даний час, коли постало питання виживання людства [4, 108]. Сфера панування хаосу розширилась, й навіть там, де людина звикла бачити чітку систему зараз панує її відсутність, наприклад знання завжди розглядалися як система, проте ототожнення знань з незнаннями є причина констатації їх нецілісності, а це призводить до відсутності системи, й як наслідок – до хаосу.

Ствердження об'єктивної хаосності природи, суспільства, людини, особистості, знання тощо викликає необхідність зміни парадигми авторитарної педагогіки на парадигму співробітництва, визначає роль нового принципу педагогічної діяльності: викладач є посередником, який споруджує місток від неорганізованого мислення учня до критичного і творчого мислення особистості. Саме так змінюється роль викладача.

Проте методика, яка панує у сьогоднішній школі, не включає органічно цей принцип у педагогічну практику. Учня продовжують розглядати як об'єкт, що може мислити або не мислити з тієї чи іншої проблеми.

Таким чином, будь-яка наука є стратегією організацію хаосу. Виходячи з цього твердження змінюється погляд на освітній процес взагалі та категорію “знань” в цілому: призначенням освіти є організація хаосу в кожному учні, а знання з чіткої, логічної категорії переходять в хаотичну.

Дата добавления: 2015-08-27