Перехід до категорії „не лінійності” світу

Ще однією проблемою сучасної освітньої системи є її націленість на ілюзорну простоту світу, його лінійність, що негативним чином позначається на якості отриманих знань. Загальноосвітня школа вчить вирішувати переважно лінійні завдання, розвиваючи у учнів ілюзію лінійності та простори світу. Визначаючою властивістю лінійного світу є принцип суперпозиції, що широко застосовується в математичних, логічних та загальнонаукових судженнях. Сутністю даного принципу є те, що сума рішень і є рішенням, або навпаки, результатом сумарної дії на систему є сума отриманих результатів [1, 194 – 195]. Даний принцип добре застосовується за умови одно векторних зв’язків світу та його простої впорядкованості, проте швидкий погляд на трьох вимірну відкриває нам багатошаровість зв’язків між суб’єктами, їх частинами, що не вписуються в лінійну площину, застосовану раніше. Використання лінійної перспективи згубно діє при конструюванні багатовимірних об’єктів, дослідження факторів їх подальшого розвитку. Особливо це дається взнаки в ході надання прогнозів, коли люди екстраполюють минулий сектор розвитку в майбутнє [1, 194 – 195], не проводячи аналіз факторів, нехтуючи новими силами, що будуть впливати на становлення об’єкту, що досліджується в майбутньому.

„Життєвий” цикл природних та штучних систем не вмістити в лінійну площину, адже при виникненні нової системи йде порушення „життєвого” циклу інших систем, в результаті невід’ємного взаємовпливу всіх існуючих природних та штучних організацій. Стадія гомеостазу не триває вічно, вона закінчується в певній точці, передумовою чого є вплив на систему зовнішніх чи внутрішніх чинників, виведення її з рівноваги супроводжується зміною властивостей системи. Пояснення даного феномену не може надати лінійна парадигма, згідно з якою в будь-якій точці свого існування система має однакові властивості та елементи. Відомий вітчизняний дослідник синергетики В.Г. Буданов [1, 195] подає наступний приклад зміни властивостей об’єкта при порушенні стану гомеостазу. Пружне тіло резинка, перед розривом втрачає свою пружність, стає еластичною, тобто при виході з гомеостазу, під дією хаосу, йде перегрупування властивостей об’єкта, виникають нові якості з якими система не може існувати, що призводить до руйнації системи, а саме до розриву резинки.

Виходячи з того, що порушення стану гомеостазу, в багатьох випадках призводить до руйнації системи, Буданов В.Г. робить висновок про складність радикальної перебудови системи, екстраполюючи даний висновок на систему освіти, ми бачимо, що важко перевчитись, необхідно відразу вчитись правильно.

Радянська система освіти залишила нам у спадок лінійне світобачення, згідно з яким світ складається з простих елементів, що вивчаються в наборі шкільних дисциплін. Учні за період навчання звикають до вирішення простих задач, що унеможливлює їх розв’язання в реальних життєвих ситуаціях, особливо за відсутністю синергетичного розуміння світу, знань та навичок по їх вирішенню. Причиною радянської лінійності світу було надбання теоретиків даної системи, а саме К. Маркс, визначаючи подальший шлях розвитку суспільства, говорив про єдино можливий шлях, що лежить через диктатуру пролетаріату. Ф. Енгельс, продовжуючи дану думку, визначає єдино можливі сили здатні призвести до всесвітньої диктатури пролетаріату. На основі поданих концепцій В. Ленін формулює вимоги цілеспрямованого будування комуністичного суспільства та відповідного поетапного виховання особистості [8, 30 – 35].

Існуюча лінійна парадигма, що широко використовувалась в філософській та освітній галузі, мала наступні риси [8, 30 – 31]:

- визначалась незмінність структур, зв’язків об’єктів незалежно від стану гомеостазу, зовнішніх та внутрішніх сил, що діють на дані об’єкти;

- випадковість розумілась другорядним фактором, ні яким чином не впливаючи на існування системи;

- загальні положення науки мали статус точного знання, що передбачало їх математичне обґрунтування та визначення;

- припускалась оборотність процесів та їх непередбачуваність;

- явище нестійкості мало статус негативного, такого, що руйнує систему. Звідси, визначалось завдання по подоланню даного явища за допомогою глибинного вивчення сутності речей;

- еволюція розглядалась прямолінійним процесом, яким можна керувати та при дотриманні певних умов отримати бажаний результат.

Панування та культивування лінійної парадигми негативно вплинуло на розвиток освіти та науки, які виходячи з створеної філософської концепції лінійності, намагались розв’язати проблеми прямолінійними шляхами, застосовуючи незмінний дослідницький апарат до всіх явищ, що вивчалися, нехтуючи при цьому зовнішніми силами, які діють на об’єкт та факторами зміни системи. Такі спроби призвели до виникнення глобальних проблем, розв’язання яких виявилось неспроможним при застосуванні традиційної лінійної парадигми.

Звернення до основ синергетичної парадигми дозволяє розглянути світ з іншої точки зору: з позиції його багатоплановості, мультизв’язності, нестійкості. Динаміка світу позначається на становленні всіх суспільних систем, в тому числі освітньої системи. Головною рисою освітньої системи, яка необхідна за умов сучасного розвитку, є її відкритість до технологічних перетворень, адже замкненість системи на самій собі призводить до неминучої її загибелі в певній точці існування системи. Одним з етапів розвитку освітньої системи, визначаємо виникнення дистанційного навчання, яке за своєю сутністю є продовженням динаміки освітньої галузі, новим варіантом впорядкування інформаційного хаосу.

Дистанційне навчання містить інструменти, за допомогою яких легко зрозуміти нелінійну перспективу, воно допомагає моделювати нелінійний світ, знайти та порівняти різні варіанти розвитку системи, побачити результати кожного напряму у загальному циклі „життєдіяльності” системи.

Дата добавления: 2015-08-27