Читайте также:
|
Службовий лист - загальна назва різних за змістом документів, які виділяються у зв'язку з особливим способом передачі тексту - поштовою пересилкою. Службові листи належать до основних засобів обміну інформацією між підприємствами та установами. На них припадає значна частина вхідної та вихідної документації.
Службові листи надсилають аби спонукати адресата до дії, роз'яснити йому щось, переконати в чомусь. Це досягається завдяки чіткості викладення та змістовності тексту.
Текст службового листа, як правило, складається із двох логічно пов'язаних частин: вступної та основної. У вступній частині зазначають факти, події, обставини, документи, дати нормативних чи інструктивних матеріалів. В останній частині тексту листа викладають його головну мету у формі пропозиції, відмови, гарантії тощо.
Службовий лист оформлюють на спеціальному / фірмовому бланку (перевагу надають кутовому розташуванню основних реквізитів) або на чистому аркуші паперу (в такому разі залишають місце для відбитка кутового чи повздовжнього штампу адресата). Залежно від обсягу тексту використовують бланки чи аркуші формату А4 або А5.
Реквізити службового листа:
o назва організації-відправника листа;
o довідкові дані про організацію-відправника листа;
o номер листа (індекс) і дата;
o адресат (одержувач) листа;
o заголовок листа;
o номер і дата листа, що правили за основу для складання відповіді;
o текст;
o перелік додатків із зазначенням кількості сторінок;
o підпис керівника;
o прізвище виконавця.
Службові листи - це єдина форма документів, де не вказується реквізит "вид документа", тобто "Службовий лист" не назначають.
Існує багато видів службових листів:
o інформаційні;
o рекламні;
o запрошення;
o супровідні;
o підтвердження
o нагадування;
o гарантійні;
o ініціативні;
o відповіді;
o рекомендаційні та інші.
40. Правопис слів іншомовного походження. Загальні та власні назви.
Пишеться И:
а) у загальних і власних назвах після 9 приголосних (д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р – «д е т и з ’ї с и ц ю ч а ш у ж и р у») перед іншими приголосними: Бразилія, циліндр;
б) у географічних назвах із кінцевим -ика, -ида: Америка, Флорида.
Винятки: Зімбабве, Сідней, Сілезія, Сімферополь, Сінгапур, Сілезія, Тіроль, Тільзіт, Тітікака, Дідро, Діжон, Рільке, Дізель (але: дизель), Россіні, цезій, а також деякі імена, наприклад Річард, Генріх.
Пишеться І:
а) на початку слова: історія, інерція;
б) у кінці незмінних слів: таксі, мерсі, попурі;
в) перед голосними та й: клієнт, радіо, чемпіон;
г) після букв, що не входять до «дев’ятки»: вітамін, кіно;
ґ) у кінці слів перед я: конфесія, теорія, аудієнція, алергія.
З И як виняток пишуться слова: Башкир, башлик, бинт, бурмистер (але: бурмістр, бургомістр), вимпел, гиря, графин, диякон, єпитимія, єпископ, єпитрахиль, єхидна, жасмин, імбир, калмик, канитель, католик, кизил, килим, кинджал, кипарис, киргиз, кисет, кит, кишлак, лимон, мигдаль, миля, мирт, митра, митрополит, спирт, схима, химера;
Вавилон, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кизилкум, Пакистан.
М’який знак пишеться для позначення м’якості семи приголосних – д, т, з, с, ц, л, н («Д е т и з ’ї с и ц і л и н и»), якщо після цих семи букв у вимові чується [й]: Нью-Йорк, ательє, медальйон, сеньйорита. Винятки: кон'єктура, кон’юктура, кон’юктивіт, ін’єкція, ад’ютант, пан’європейський, транс’європейський.
В інших випадках перед я, ю, є, ї в словах іншомовного походження пишеться апостроф, якщо у вимові після приголосних чується звук й: комп’ютер, миш’як, Монтеск’є.
Подвоєння в словах іншомовного походження
Букви подвоюються у власних назвах та похідних від них: Го лл андія, го лл андський, Маро кк о, маро кк анець, Бе сс арабія, бе сс арабський, Філі пп іни, Бо нн, Брю сс ель, Ні цц а, Бу дд а, бу дд ист, Оді сс ей, Ді кк енс, Ши лл ер, То рр іче лл і, Ма кк арті, ма кк артизм, Ро тт ердам тощо. Але немає подвоєння у словах Лі с абон, Гава н а, Ка с абланка тощо.
В українізованих запозичених іменах букви звичайно не подвоюються: А в акум, І н окентій, І п олит, Ка л істрат, Кири л о, Пили п, Са в а, Са в атій; Агне с а, Агри п ина, Іне с а, Ка м іла, Мар'я н а, Са р а.
Подвоюються букви:
а) у чоловічих іменах: Апо лл інарій, Апо лл он, Ва сс іан, Ві сс аріон, Ге нн адій, Е мм ануїл, Па лл адій;
б) у жіночих іменах: А лл а, Апо лл інарія, Апо лл онія, Бе лл а, Ва сс а, Віоле тт а, Га нн а, Жа нн а, Е лл а, Е мм а, Іва нн а, Ізабе лл а, І нн а, Маріа нн а, Ри мм а, Сте лл а, Суса нн а.
Подвоєння відбувається в словах, де збігаються кінцевий приголосний префікса і початковий приголосний кореня: сю рр еалізм, і рр еальний, і мм іграція ( але еміграція), конт рр еволюція.
У загальних назвах букви не подвоюються: сума, шосе, піца, хобі, процес. Винятки: тонна, ванна, манна (вид лишайника; сік ясеня), вілла, панна, донна, мадонна, нетто (маса товару без упаковки), брутто (маса товару з упаковкою), бонна (іноземна вихователька), аннали (літопис, хроніка), білль (законопроект), пенні (грошова одиниця), булла (грамота папи римського, послання), мулла, мірра (ароматична смола), панно, бритти (народ), гамма (грецька літера), дурра (вид рослини сорго), мотто (дотепний вислів; епіграф), канна (рослина з великими червоними квітами).
41. Документація в управлінській діяльності.
Документ – це передбачена законом матеріальна форма одержання,
зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на
папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві (стаття 27
Закону України ―Про інформацію‖).
Управлінська документація - сукупність взаємопов'язаних документів, що застосовуються для вирішення завдань управління підприємством або установою і мають нормативно-правову силу.
Управлінська документація визначає спосіб оформлення господарських операцій відповідними документами, призначений для первинного спостереження за господарськими операціями як обов’язкова умова відображення їх в обліку. Документація відіграє також важливу роль в управлінні діяльністю підприємства, забезпечує можливості контролю за збереженням майна господарства, раціональним його використанням. Вона має юридичне значення як письмовий доказ здійснення господарських операцій. Використовують документацію для аналізу господарської діяльності, фінансового контролю, аудиту й документальних ревізій.
42. Організаційні документи. Статут. Реквізити статуту.
СТАТУТ - юридичний акт, що є зведенням правил, які регулюють діяльність організацій, установ, товариств, громадян, їхні відносини з іншими організаціями та громадянами, права й обов'язки у певній сфері державного управління або господарської діяльності.
Статути можуть бути типові та індивідуальні. Типові статути розробляються для певних систем установ чи підприємств і затверджуються вищими органами державної влади та управління, з'їздами громадських організацій.
Індивідуальний статут укладається для певної організації чи установи шляхом конкретизації типових статутів і затверджується вищою установою, якій підпорядковується ця організація.
Статути після затвердження їх підлягають обов'язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України. Лише після реєстрації новостворена організація може розпочинати свою діяльність.
Реквізити статуту:
1) гриф затвердження вищою установою чи органом управління;
2) назва виду документа (статут);
3) заголовок;
4) текст;
5) відмітки про погодження та реєстрацію;
6) дата.
Статут є основою для розробки положення. Структура тексту статуту:
1. Загальні положення.
2. Мета і завдання діяльності.
3. Функції.
4. Створення й використання коштів. Майно підприємства.
5. Управління.
6. Створення та використання пайового фонду.
7. Членство. Права й обов'язки.
8. Звіт, звітність і контроль.
9. Виробничо-господарська, зовнішньоекономічна діяльність.
10. Реорганізація та ліквідація.
Статути є основою діяльності керівних громадських, кооперативних організацій, спортивних добровільних товариств, радгоспів, колгоспів.
43. Апостроф і м’який знак.
М’який знак уживається після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними приголосних: 1) у кінці слів (біль, сядь); 2) перед буквами, що позначають тверді приголосні (галька, станьте); 3) перед о (льох, сьомий); 4) перед -ся в дієсловах (погодься, умивається); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах (кольє, бульйон, Ульянов); 6) після л перед буквами, що позначають м’які приголосні (стільці, пральня); 7) у словах-винятках тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.
М’який знак не вживається: 1) після букв, що позначають губні б, п, в, м, ф; 2) після шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, х та ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте), за винятком прізвища Горький і утворених від нього слів; 4) перед буквами, що позначають м’які або напівпом’якшені приголосні (пісня, сміх); 5) після н перед буквами, що позначають шиплячі (менший, барабанщик).
Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуться з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч- пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).
Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1) після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає букви на позначення приголосного, крім р (полум’яний, в’юнкий); 2) після р, яка позначає твердий приголосний (бур’ян, на підгір’ї); 3) після префіксів і першої частини складених українських та іншомовних слів, що закінчуються на приголосний (роз’їзд, пов’язаний, ад’ютант); 4) після б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, що передають тверді приголосні, у словах іншомовного походження (миш’як, бар’єр, комп’ютер); 5) після к в імені Лук’ян та в усіх похідних від нього словах (Лук’яненко, Лук’янчук).
Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, який належить до кореня слова (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є позначають його мякість (рясно, бурю); 3) перед йо (курйоз); 4) перед я, ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного (кювет, ряса).
44. Міжнаціональні особливості спілкування у світі етикетних канонів.
Етика ділових стосунків – система знань про моральні аспекти ділових стосунків між людьми, а також людиною і суспільством.
Як складова економічної етики та етики бізнесу, етика ділових стосунків визначає систему моральних цінностей, критеріїв та параметрів у відносинах між виробниками і споживачами, між організаціями (підприємствами), між організаціями та державою, в самих організаціях та ін.
Проблема національного стилю ділових стосунків в нашій країні ще далеко не вивчена, при підготовці менеджерів цьому приділяється недостатня увага. Все це суттєво позначається на ефективності співпраці вітчизняного бізнесу з іноземними партнерами.
Розглянемо деякі національні стилі ділових стосунків [9; 23].
Американський. Американці при вирішенні проблем прагнуть обговорити не тільки загальні підходи, а й деталі, пов’язані з реалізацією домовленостей.
Для них типовими є мажорний настрій, відкритість, енергійність, дружелюбність, не дуже офіційна манера ведення переговорів.
Водночас вони поводяться впевнено і прагнуть домінувати, вважаючи, що їхня позиція єдино правильна. Напористість, а іноді й агресивність американців може призвести до певних ускладнень у переговорному процесі.
Суттєвими властивостями американських переговірників є їх високий професіоналізм та самостійність при прийнятті рішень. Вони вміють торгуватися, виявляють настійливість у досягненні своїх цілей, люблять приймати пакетні рішення, не люблять, коли переговори затягуються. Намагаючись провести переговори швидко, американці можуть заключати договори по телефону, підтверджуючи їх згодом телетайпом або факсом. А у випадку довготривалих, довірливих ділових стосунків письмове підтвердження може взагалі не знадобитися.
Американці дружелюбні, але дружба трактується по-своєму: “друзі по роботі”, “друзі по відпочинку”, “друзі родини”. Для того щоб в Америці зустрітися з друзями, потрібно повідомити про свій приїзд і зачекати на запрошення.
На ділових зустрічах американці люблять говорити про сім’ю, хобі; теми політики та релігії краще не торкатися. Розмовляють зазвичай голосно.
У ділових жінках їм подобається яскравий, ретельно накладений макіяж і коротка зачіска.
Дистанція під час розмови – велика.
Французьський. Французи приділяють значну увагу попереднім домовленостям та попередньому обговоренню проблем. Представники їхніх делегацій намагаються зберігати незалежність, але, порівняно з американцями, вони менш вільні при прийнятті рішень і “зв’язані” наданими їм інструкціями.
Французи ведуть переговори досить жорстко, не маючи “запасної” позиції. Не люблять, коли партнери змінюють свою позицію. В своїй аргументації орієнтуються на логічні доводи. Часто вибирають конфронтаційний стиль взаємин. Багато часу займає у них аналізування, тому переговори триваліші, ніж в американців. Договори, підписані французами, завжди дуже точно сформульовані й не допускають можливості різних тлумачень.
Важливим є те, що як офіційну мову переговорів вони прагнуть використовувати французьку мову. Не люблять, коли іноземці роблять помилки у французькій мові. Говорять швидко і невимушено, часто перебивають співрозмовника.
Представники еліти французького суспільства добре знаються на філософії, історії культури, мистецтві, тому бажано вміти підтримувати розмову на ці теми. Небажані розмови – релігія, політика, питання кар’єри, сімейний стан, прибутки, витрати.
При налагодженні ділових контактів часто використовуються особисті знайомства та родинні зв’язки.
В одязі французи надають перевагу класичному стилю. Діловим жінкам строгий костюм слід доповнити намистом, уважно поставитися до макіяжу. Під час зустрічі не прийнято дарувати подарунки.
Бесідують французи на короткій відстані.
Німецький. Німці надають велике значення ретельній підготовці до переговорів і приступають до них тільки тоді, коли впевнені у позитивному вирішенні проблеми. Вони докладно виробляють свою позицію, поетапно обговорюють питання.
Німці вирізняються працелюбством, пунктуальністю, бережливістю, раціональністю, педантичністю, організованістю, скептичністю. Для них мають значення статус, титули і звання людей, що беруть участь у переговорах.
Німці дуже ретельно виконують свої обов’язки і від партнерів вимагають такого ж ставлення до справи. При складанні угод намагаються передбачити великі штрафи при недотриманні гарантійного періоду на товар, що постачається.
Двері у службові приміщення слід тримати закритими: відкриті двері засвідчують неорганізованість господаря.
У виборі одягу для ділових зустрічей німці консервативні.
Обмінюватися подарунками у ділових колах не прийнято. Якщо вас запросили в ресторан, то свій рахунок доведеться оплачувати самостійно (хоча можуть бути винятки).
Відстань для бесіди – 50 см.
Англійський. Англійці, на відміну від німців, підготовці до переговорів приділяють мало уваги і прагнуть вирішити всі питання під час переговорів залежно від позиції партнерів. Вонивирізняються стриманістю,скрупульозністю, діловитістю, повагою до власності.
Характерними для них є прагматизм, емпіризм, але при цьому вони ставляться до розгляду питань досить гнучко, як правило, позитивно реагують на пропозиції іншої сторони, намагаються уникати конфронтації.
Англійці вміють терпеливо слухати співбесідника, хоча це не означає згоди. І навпаки, не люблять, коли багато говорять, вважаючи це грубим нав’язуванням себе іншим. Говорять англійці неголосно.
Потрібно бути обережним з врученням подарунків. Можна дарувати щось невелике – фірмові авторучки, запальничку, записники, а на Різдво – алкогольні напої. Дорогий подарунок розцінюється як хабар.
В англійських будинках не прийнято обмінюватися візитівками, звертатися в гостях до незнайомих людей, якщо Вас не відрекомендували.
Улюблені теми англійців – погода, спорт, садівництво, хатні тварини тощо. В неофіційних розмовах з іноземцями уникають тем про особисте життя, професійні успіхи, релігію, життя королівської родини, тем, пов’язаних з Північною Ірландією. Не люблять співрозмовників, які хизуються своєю ерудицією і категоричні у своїх твердженнях.
Діловим жінкам на переговори слід одягати мінімум прикрас. В одязі приємне враження справляє добір білого, чорного та рожевого кольорів. Макіяж повинен бути виконаний з особливою старанністю.
Англійці суворо ставляться до одягу під час візитів: на обід – смокінг, на офіційний вечір – фрак.
Відстань між співрозмовниками – 50 см.
Китайський. Китайці намагаються чітко розмежувати окремі етапи переговорів. Спочатку вони оцінюють зовнішній вигляд та поведінку партнерів, їхній статус. Намагаються з’ясувати позицію та можливості партнерів і тільки після цього висувають свої пропозиції. Остаточні рішення вони приймають тільки після затвердження їх своїм керівництвом.
Китайські бізнесмени зазвичай не зразу “відкривають карти”, поступки роблять під кінець переговорів, після того як оцінять можливості іншої сторони. Вміють уміло використовувати чужі помилки. Тому “дух дружби”, який вони намагаються пропагувати, часто буває оманливим ходом.
Велику увагу китайці приділяють виконанню досягнутих домовленостей, навіть використовуючи різні форми тиску.
В китайській делегації багато експертів з різних питань, тому її чисельність зазвичай виявляється доволі значною.
Китайці надають велике значення неформальній бесіді: розпитують про сім’ю, дітей, вік та уподобання. Подарунки прийнято дарувати організації, а не окремій особі.
Японський. Японці прагнуть уникнути обговорень і зіткнень позицій під час офіційних переговорів. Проблеми намагаються максимально обговорити під час неофіційних зустрічей. В цілому, впродовж переговорів, не змінюють свої позиції та тактику ведення переговорів. Японці йдуть на поступки, якщо поступки робить й інша сторона. Зі слабким партнером вони можуть удаватися до тиску.
Японці велику увагу приділяють розвитку особистих взаємин з партнерами. Вони дотримуються точності та обов’язковості у всьому, підкреслено демонструють свою увагу, слухаючи співрозмовників (але це не означає, що вони з ними погоджуються).
Важливим є те, що японці уміють працювати в команді, для них характерна групова солідарність.
Представники делегацій рішення самі не приймають, обов’язково його погоджують зі своїм керівництвом, на що витрачають багато часу.
Не рекомендується спілкуватися з японцями про релігію та філософію. З великою пересторогою вони ставляться до жінок-бізнесменів.
Якщо ділова зустріч відбувається в Японії, слід пам’ятати, що вуличне взуття знімають біля входу в дім, на татамі не ступають навіть у домашніх капцях. В туалет ходять в спеціальних капцях, які стоять біля входу. Не забудьте їх зняти. Потрібно завжди мати з собою велику кількість візитівок, їх відсутність здивує японців.
В Японії не використовується рукостискання, прямий погляд в очі. Важливим елементом є уклін.
Відстань для розмов – коротка.
Арабський. Визначення арабських особливостей ділових стосунків якпевного стилю є дещо умовним, адже арабський світ неоднорідний. Але ми можемо визначити певні закономірності етики ділових стосунків арабських країн.
Під час знайомства з представниками арабських країн потрібно активно висловлювати свою прихильність і гостинність. При зустрічі арабські чоловіки зазвичай обнімаються, легко поплескують один одного по плечах та спині. Але іноземцям цього робити не слід.
Для арабів важливим елементом етики ділових стосунків є встановлення довіри між партнерами. Вони віддають перевагу попереднім детальним узгодженням всіх питань. Характерною особливістю є увага до дрібниць, яким іноді інша сторона не надає уваги. Вони не люблять поспіху, розмови та переговори ведуться поважно. Труднощі й конфлікти під час переговорів іноді виникають через звичку арабів торгуватися, а також тому, що вони побоюються, що їх можуть зневажати і ними хочуть керувати.
При спілкуванні з арабськими партнерами не припустимо цікавитися здоров’ям дружини та дітей, це може їх образити.
Велике значення для представників арабського світу мають мусульманські традиції.
Арабам подобається, коли ділові жінки, що збираються вести переговори з арабами, прикрашають себе масивними та яскравими ювелірними прикрасами.
Особливо потрібно бути уважним при перебуванні в арабських країнах. Потрібно пам’ятати, що різні частини арабського світу мають свої особливості етикету та поведінки. В Північній Африці не вживають алкоголю. У Марокко після їжі вам запропонують три склянки з м’ятою – потрібно випити всі. При перебуванні на Близькому Сході не можна давати місцевому жителю гроші або подарунок лівою рукою: вона вважається нечистою, цим Ви образите людину.
В Саудівській Аравії поцілунок в маківку тлумачиться як вибачення.
Вітаючись в Тунісі, потрібно вклонитися, піднести праву руку до чола, потім до губ, а потім до серця. Цей традиційний жест є символом слів: “Я думаю про тебе, я говорю про тебе, я поважаю тебе”.
В арабських країнах іноземець не може звертатися з проханням чи запитанням до жінки арабського походження.
Дистанція для спілкування – 20 – 40 см.
Особливості етики ділових стосунків представників Росії та інших країн Співдружності,на думку зарубіжних спеціалістів [23], полягають у тому, що на переговорах вони часто звертають увагу на загальні питання і мало уваги приділяють тому, як їх реалізувати. У них переважає бажання критикувати партнерів, а не висувати власні варіанти конструктивних рішень, є прагнення не приймати ризиковані рішення.
Серйозною проблемою для ділових людей, які ведуть справи за кордоном, взаємодіють з іноземцями, що приїхали в нашу країну, ведуть з іноземцями переговори по телефону, є знання і дотримання відповідних національних норм етикету.
45. Акцентуаційні особливості сучасної укр. мови.
Акцентуаційні норми – загальноприйняті правила наголошування слів.
Розділ мовознавства, який вивчає наголос, називається акцентологією.
Часто ці норми розглядають у межах орфоепії. Для української мови характерний динамічний наголос, який полягає у
виділенні одного зі складів слова більшою силою голосу, тобто сильнішим
видихом струменя повітря
Крім словесного наголосу, виділяють ще фразовий наголос (виділення
певного слова у фразі або посилення словесного наголосу у певній
синтаксичній позиції), логічний наголос (особлива вимова певного слова
чи кількох слів у висловлюванні) і емфатичний наголос (емоційне
виділення слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків).
До особливостей наголошування слів української мови належать:
– наголошування слів з рухомим наголосом (віз, везла?);
– наголошування слів з усталеним наголосом, переважно іншомовних
(кварта?л, кіломе?тр, аристокра?тія);
– подвійне наголошування слів (за?вжди?, по?ми?лка);
– наголошування складних слів (прива?тнорабовла?сницький,
ра?боторгі?вля);
– наголошування іншомовних слів, які можуть становити труднощі у вимові
(фено?мен, до?гмат, гене?зис);
– наголошування слів, форм слів, відповідники яких у російській мові або
в діалектному мовленні мають відмінні наголоси (ки?дати, нови?й,
ви?падок, віднести?,);
– наголошування слів з метою розрізнення їх значень (ви?ходити і
виходи?ти, забі?гати і забіга?ти).
В українській мові є правила акцентуації, які поширюються на певні групи
слів:
– дієслова вести?, нести? і под. мають наголос на останньому складі,
слово бути в інфінітиві та у формах майбутнього часу – на першому, а в
минулому часі одн. (жін. та сер. р.) й мн. – на останньому (бу?де,
бу?дуть, була?, були? тощо);
– іменники на -ання наголошуються, як їх твірні дієслова (розв’яза?ння,
планува?ння тощо); у двоскладових іменниках наголошується останній склад
(знання?, звання? тощо);
– абстрактні іменники на -ин-а, утворені від прикметників, мають наголос
на останньому складі (величина?, новина? тощо);
– географічні назви на -щин-а, -чин-а мають такий наголос, як і слова,
від яких вони утворені (Ки?ївщина, Доне?ччина);
переважна більшість іменників у множині має наголос на закінченні
(листки?, сторінки? тощо);
– однаково наголошуються слова такого типу творення, як аристокра?тія,
демокра?тія; діало?г, катало?г тощо; числівники одина?дцять,
чотирна?дцять, п’ятдеся?т, шістдеся?т тощо; більшість слів однакового
типу творення мають різний наголос, напр.: вимика?ч, шука?ч і
46. Основні вимоги до лексичного складу документів.
Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків із різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи:
1. Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.
2. Стилістично забарвлена лексика обмеженого вживання (слова, що використовуються лише в окремих стилях чи в одному з них).
Стилістично нейтральна (міжстильова) лексика використовується в усіх мовних стилях (батько, сестра, голова, будинок, стіл, вітер, жито, соловей, білий, думати, сьогодні, повільно, два, десять тощо).
Стилістично забарвлена, вужчого стилістичного призначення лексика пов’язана не з усіма, а з окремими функціональними стилями. Сюди належать книжна, розмовна, просторічна лексика, діалектизми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, арготизми.
Терміни — це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи інші спеціальні поняття. Як правило, терміни — це слова іншомовного походження (вектор, генератор, політологія) або кальки з них, утворені на питомому матеріалі (кисень, напівпровідник, теплообмін).
З одного боку, термінологія повинна обслуговувати потреби тієї нації, в мові якої створена, з іншого боку, при творенні термінології слід зважати на її інтернаціональну комунікативну функцію, яка дедалі зростає. Спільні тенденції в розвитку термінології різних мов переплітаються з власними національними традиціями. Поєднання запозичених і питомих елементів у сучасній українській термінології не порушує її фонетичної га граматичної структури, її самобутнього обличчя.
Професіоналізми — це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей (назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови тощо). Наприклад: дупло (у зубі), удар (у друкарстві), підвал, шапка (у газеті). За межами даного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу.
Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному мовленні людей певної професії. У писемній формі нони вживаються у виданнях, призначених для фахівців окремих галузей науки та виробництва (буклети, інструкції тощо).
47. Паронімія юридичних термінів.
Паронімія (від др.-греч. παρα- - Приставка зі значенням суміжності, ὄνομα - "Ім'я") - подібність слів - паронімів за формою при відмінності за змістом. Також зазвичай помилкове вживання одного з них замість іншого. Наприклад адресат - адреси н т.
Пароніми – близькі за звучанням та написанням, але різні за
значенням слова, наприклад: комунікативний - комунікабельний, особистий
– особовий – особливий, воєнний – військовий, зумовлений – обумовлений.
Пароніми можуть неправильно вживатися мовцями, оскільки:
1) зазвичай є однокореневими, а отже, мають спільний семантичний елемент;
2) є однією частиною мови,
3) виконують у реченні аналогічні функції,
4) схожі за звучанням;
5) іноді вступають у синонімічні відношення.
Пароніми можна розрізняти шляхом добору слів, близьких за
значенням: економний господар – бережливий господар, економічний вибір –
вигідний вибір. гарант - гарантія. повірка - перевірка;
невіглас - невіглас;
абонемент - абонент; дефектний - дефективний;
жорстокий - жорсткий
хресний (хід) - хрещений (батько)
недоторканний - недоторканний
прихований (про речі) - прихований н ий (про людину)
48. Пояснювальна записка. Типи і реквізити пояснювальної записки.
Пояснювальна записка — це службовий документ, у якомупояснюється зміст окремих положень основного документа(плану, звіту, проекту і т.д.) або причини яких-небудь подій,фактів, порушень.
За змістом пояснювальні записки поділяють на дві групи(див. Додаток 12):
записки, що супроводжують основний документ (план,звіт) і пояснюють зміст окремих його положень. Вониоформляються на загальних або спеціальних бланкахмашинописним способом;
записки з приводу яких-небудь випадків, ситуацій, по-рушень та поведінки окремих працівників і т.д. Оформ-ляються від руки на чистому аркуші паперу.
Основні реквізити доповідної та пояснювальної записок:
1) адресат;
2) адресант;
3) назва виду документа;
4) заголовок;
5) текст;
6) підпис;
7) дата.
49. Контракт, реквізити, структура тексту.
Контра́кт — письмова угода, договір, за яким сторони, що його уклали, мають взаємні зобов'язання.
Реквізити контракту:
Назва виду документу із стислим зазначенням його призначення (на виконання обов’язків, на управління підприємством)
Дата й місце підписання
Орган, що наймає працівника
Посада, прізвище, ім’я, по батькові того, кого наймають
Текст
Підписи сторін – укладачів контракту
Печатка. Що засвідчує підпис наймача.
Структура тексту:
Загальні положення
Функції та обов’язки керівника (фахівця)
Компетенція і права керівника (фахівця)
Матеріальне та соціально-побутове забезпечення фахівця
Відповідальність сторін, вирішення спорів.
Зміна і розірвання контракту
Адреси сторін та інші відомості
Контракт складається у двох примірниках – по одному для кожної сторони; про це зазначається у тексті контракту
Дата добавления: 2015-08-20; просмотров: 88 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Закінчення -у, -ю | | | Общие понятия |