Мовний, мовленнєвий і спілку вальний етикет

Основою людських взаємин є спілкування.

Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом"^,3.

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій - чиновниками всіх рангів, лікарями, юристами, працівниками зв'язку, транспорту тощо - має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"¹⁴.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність

Спілкувальний етикет - це гіперпарадигма, яку мовці відтворюють за правилами, узвичаєними в певній мовній спільноті. Йому властива національна своєрідність, ідіоетнічність. В українців, наприклад, здавна побутує пошанна форма звертання на Ви до старших за віком, посадою, незнайомих, до батьків

13. Мовні ситуації в професійному спілкуванні.

14. Лексика. Лексикологія. Розділи лексикології.

Розділ мовознавства, у якому вивчається лексика, називається

лексикологія (гр. lexikos – ―такий, що стосується слова‖ і loqos ―наука‖).

Вперше термін лексикологія введено в обіг 1765 р. французькою

енциклопедією авторів Д.Дідро та Л. Д’Алaмбера1. Сьогодні його вживають

у вузькому (власне лексикологія) та широкому значеннях. У вузькому: це –

розділ науки про мову, у якому вивчають тільки лексику; у широкому: це –

загальна назва для позначення усіх розділів мовознавчої науки, що

займаються вивченням слова. Сюди входять:

1) семасіологія (гр. semasia – ―знак, значення‖) – вчення про значення

слів;

2) ономасіологія (гр. onomasia – ―називання, іменування) – наука, що

досліджує процеси називання;

3) етимологія (гр. etymon – ―істина‖) – наука, яка вивчає походження

слів;

4) фразеологія (гр. phrasis – ―мовний зворот, фраза‖) – вчення про

стійкі сполучення слів;

5) ономастика (гр. onomastikos – ―той, що стосується імені‖,

onomastike – ―мистецтво давати імена‖) – наука про власні назви (вона

поділяється на антропоніміку (гр. antropos – ―людина‖) – науку, що вивчає

імена людей; топоніміку (гр. topos – ―місце‖) – вивчає географічні назви;

зооніміку (гр. zoon – ―тварина‖) – власні імена (клички) тварин тощо);

6) лексикографія (гр. lexicon – ―словник‖, grapho ―пишу‖) – наука про

укладання словників.

Залежно від аспекту дослідження словникового складу мови

виділяють:

1 Kочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000 – С. 183.

1) загальну лексикологію – вивчає загальні закономірності розвитку,

функціонування, структури лексичного складу мови взагалі;

2) конкретну – з’ясовує все це щодо окремої мови (українська

лексикологія);

3) описову -займається дослідженням сучасного стану лексики,

4) історичну – закономірності розвитку і формування лексики від

найдавніших часів і дотепер;

5) зіставну лексикологію – виявлення структурно-семантичних

подібностей і відмінностей між лексичними складами кількох мов для

з’ясування спільних семантичних закономірностей;

6) прикладну лексикологію – займається питаннями культури мови,

перекладу, укладання словників.__

15. Активні і пасивні дієприкметники в офіційно – діловому і науковому стилях.

16. Законодавча стилістика. Мова права, її особливості та історія розвитку.

Дата добавления: 2015-08-20