Закінчення -у, -ю

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -у(ю) (в залежності від групи), коли вони мають значення:

№	Значення	Приклади
	Речовини, маси, матеріали	азоту, асфальту, бальзаму, борщу, водню, воску, гасу, гіпсу, граніту, квасу, кваску, кисню, льоду, меду, медку, піску, пороху, сиру, спирту Виняток: хліба
	Збірні поняття, а також назви сортів плодових дерев	альбому, ансамблю, архіву, атласу, батальйону, березняку, вишняку, гаю, гурту, загалу, капіталу, каравану, каталогу, кодексу, колективу, лісу, оркестру, парку, полку, пролетаріату, реманенту, рою, саду, сушняку, тексту, товару, тріумвірату, хору; сюди належать назви кущових і трав'янистих рослин: барвінку, бузку, буркуну, гороху, звіробою, молочаю, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю; кальвілю, ренету, ренклоду Виняток: вівса
	Назви будівель, споруд, приміщень та їх частин (крім назв архітектурних деталей)	будинку, вокзалу, ґанку, даху, заводу, залу, замку, каналу, коридору, магазину, мезоніну, метрополітену, молу, палацу, поверху, сараю, тину, універмагу, шинку Винятки: (переважно з наголосом на закінченні) бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; обидва закінчення — -а (-я) та -у (-ю) приймають іменники: мосту й моста, паркану й паркана, плоту й плота
	Назви установ, закладів, організацій	архіву, інституту, клубу, комісаріату, комітету, радгоспу, університету, штабу
	Переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо, а також їх зменшені форми на -к	абзацу, валу, байраку, краю, лиману, лугу, майдану, полігону^[2], рову, ручаю, світу, уривку, яру Винятки: горба, хутора тощо; ліска, майданчика, ставка, ярка
	Явища природи	вихору, вогню, вітру, граду, грому, дощу, жару, землетрусу, інею, морозу, туману, урагану, холоду
	Назви почуттів	болю, гніву, жалю, страху
	Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять	авралу, архіву, бігу, виду, винятку, галасу, голосу, грипу, дисонансу, догмату, екзамену, експорту, екскурсу, ідеалу, інтересу, канону, кашлю, клопоту, колоквіуму, конфлікту, крику, лету (льоту), ляпасу, мажору, міражу, мінімуму, модусу, моменту, принципу, прогресу, процесу, реалізму, регресу, рейсу, ремонту, ритму, роду, руху, сайту^[3]^[4], світогляду, складу, сорту, спорту, способу, стиду, стогону, тифу, толку, характеру, хисту, ходу, шуму Винятки: ривка, стрибка, стусана
	Терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ін., а також літературознавчі терміни Див. також правило № 9	аналізу, електролізу, імпульсу, синтезу, стемінгу, ферменту; альманаху, епосу, жанру, журналу, міфу, нарису, образу, памфлету, реферату, роману, синтаксису, стилю, сюжету, фейлетону тощо
	Назви ігор, танців та абстрактних творів мистецтва (музичних, кінематографічних)	балету, вальсу, волейболу, джазу, краков'яку, мультику, пейнтболу, танку, танцю, тенісу, фільму, футболу, хокею Винятки: вірша, гопака, козака (козачок)
	Більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот)	водогону, вододілу, водопроводу, живопису, живоплоту, манускрипту, родоводу, рукопису, суходолу, трубопроводу Винятки: електровоза, пароплава
	Переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот)	вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, затору, запису, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), розділу, сувою, усміху, успіху Виняток: заголовка
	Назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей, штатів і т. ін. Див. також правило № 5	Амуру, Бугу, Гангу, Дунаю, Нігеру, Нілу, Рейну, Сейму, Хоролу; Байкалу, Ельтону, Мічигану, Світязю, Чаду; Евересту, Ельбрусу, Паміру, Уралу; Котліну, Кіпру, Криту, Родосу, Сахаліну, Каніну, Пелопоннесу; Алжиру, Афганістану, Казахстану, Єгипту, Іраку, Китаю; Донбасу, Ельзасу, Кавказу, Сибіру

27. Лексико – семантичні особливості. Функціонування юридичних термінів. Полісемія.

За позамовними зв’язками лексичних одиниць (тематичні групи

термінів). Класифікація дуже широка й визначається критерієм, актуальним

для дослідника.

За семантикою:

Однозначні.

Багатозначні: конституція, право, вина, кредит, суд.

Юридичний термін – це слово чи словосполучення, яке має юридичне

значення, що виражає правове поняття, яке використовується в процесі пізнання

та усвідомлення об’єктивної дійсності з погляду права

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний ) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. основні ознаки терміна:

– системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій

має термінологічне значення;

– точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть

поняття, яке він позначає;

– однозначність у межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів за-

гальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів – однозначні, що зу-

мовлено їхнім призначенням;

– наявність дефініції, яка чітко окреслює, обмежує його значення [8].

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

– нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

– відсутність синонімів;

– інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко

спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу).

різних умов можуть неоднозначно сприйматися суб’єктами права.

Українська правнича термінологія є суттєвим важелем у розвитку фунда-

ментальної української юридичної науки. Розвиток права завжди пов’язаний з

обговоренням і формуванням термінології. Лінгвістична досконалість текстів

нормативно-правових актів безпосередньо пов’язана з рівнем досконалості пра-

вничої термінології української мови [9, c. 15].

Розширення знань з української юридичної термінології сприяє глибшому

розумінню та засвоєнню державно-правових явищ, підвищенню рівня загальної

професійної компетентності

28. Запозичення як засіб найменування правничих понять.

Правнича термінологія еволюціонує з розвитком держави, адже зі змінами державного устрою тісно пов’язані зміни в суспільних відносинах, що регулюються правом. Протягом останнього десятиліття правова система України активно реформується під впливом правничої науки розвинутих правових держав, право поширюється на сфери суспільних відносин, які раніше не регулювалися законодавством нашої країни. Процес розширення понятійного апарату багатьох галузей права супроводжується активізацією запозичення іншомовних термінологічних одиниць.

Розвиток правничої терміносистеми тісно пов’язаний із формуванням української термінології взагалі, тому термінології права притаманні тенденції, що характеризують становлення загальнонаціональної термінології. Це стосується і вирішення проблеми доцільності використання в ній іншомовних елементів. Унаслідок активного застосування національного критерію нормативності терміна при унормуванні правничої термінології, проблема нормалізації запозичень переміщується з вивчення суто лінгвістичних аспектів питання запозичення на розгляд його соціолінгвістичних аспектів. На нашу думку, аналітичний підхід до вивчення та оцінки мовних явищ є ефективнішим за імперативний, оскільки головну роль у нормалізації процесу запозичення повинні відігравати мовні чинники. Для визначення ролі англомовних запозичень у формуванні терміносистеми права, а отже й для її унормування, є важливим дослідження причин появи цих запозичень та особливостей їх освоєння мовою-реципієнтом.

адвокат, акт, інавгурація, конституція, політика, юстиція — юридична

термінологія, латинські та грецькі запозичення.

29. Місце юридичних термінів у мові права. Поняття юридичного терміна. Джерела юридичної термінології.

1. Основа багатьох термінологій – слова літературної мови (закон, злочин,

держава, право).

2. Терміни, запозичені з інших мов разом з реаліями і поняттями, що вони

позначають, наприклад: юнкер, гауптвахта, штурм, батальйон, лафет —

військова термінологія, запозичення з німецької і французької мов;

адвокат, акт, інавгурація, конституція, політика, юстиція — юридична

термінологія, латинські та грецькі запозичення.

3. Деякі терміни з'являються а) у результаті калькування — перекладу

відповідних іншомовних термінів: народовладдя – демократія,

міжнародний - інтернаціональний), б) шляхом транслітерації (побуквений

спосіб відтворення слів, написаних за допомогою однієї алфавітної

системи, засобами іншої алфавітної системи): аудит (англ. audit), депозит

(англ. deposit), в) шляхом трансфонування (відтворення звучання слова):

менеджмент (англ. management), леверидж (англ. leverage).

4. Нові терміни створюють штучно на базі слів рідної мови або запозичень

шляхом додавання до твірної основи тих або інших афіксів

(морфологічний словотвір), наприклад: векселедавець, кримінально-

виконавче право, латентна злочинність.

30. Дієслівні форми на -но, -то, у фаховому тексті.

Безособова форма дієслова на -но, -то твориться від пасивних дієприкметників шляхом заміни закінчення на суфікс -о: прочитаний — прочитано, виконаний — виконано, розглянутий — розглянуто. Ця форма — незмінювана. Вона, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. При ній підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано, всі питання розглянуто, помилок не помічено.

Безособову форму на -но, -то вживають замість пасивних дієприкметників, коли є потреба наголосити на дії, а не на ознаці.

Наприклад, у реченні Ухвала прийнята одноголосно дієприкметник варто замінити безособовою формою: Ухвалу прийнято одноголосно. А от у реченні Хлопці були зморені після далекої дороги цього зробити не можна.

За своїм значенням безособова форма на -но, -то виражає дію, минулу недавно: Останній екзамен складено, школу закінчено (О. Донченко). Якщо ж повідомляється про давно закінчену або майбутню дію, то ця форма вживається з допоміжним дієсловом було або буде: А в самому низу картини, в окремих клітках, було ще намальовано щось на зразок виставки чи прейскуранта кар за гріхи (О. Довженко). Невдовзі буде розпочато будівництво ще однієї лінії метро в Києві (3 газети).

31. Стилістика. Стилі. Стилі мовлення.

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика)

Системи функціональних стилів різноманітні у різних мовах і в різні

періоди існування однієї мови. У багатьох сучасних літературних мовах

виділяють п’ять функціональних стилів: офіційно-діловий, науковий,

публіцистичний, художній, розмовний. Виділяють також епістолярний (стиль

приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії та церкви) стилі.

Для характеристики функціонально-стильової системи важлива також

форма мовлення – усна чи писемна. На основі цього розмовно-побутовий

стиль, реалізуючись в усній формі мовлення, протиставляється чотирьом

писемним (книжним) – офіційно-діловому, науковому, публіцистичному та

художньому. Книжні стилі більш організовані, стабільні й традиційні щодо

унормування, використання мовних засобів у них має більш складний

характер. Усне мовлення безпосередніше, менш продумане наперед і менш

оброблене. Цим зумовлена його синтаксична організація та добір лексики

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділових паперів: міжнародних

договорів, законів, постанов, указів, статутів, наказів, розпоряджень, різних

видів судово-слідчої документації (акт експертизи, вирок, обвинувальний

висновок, протокол допиту тощо), якому властива значна жанрова

різноманітність, тому що тексти офіційно-ділового стилю обслуговують

потреби суспільства в державному, політичному, економічному,

громадському житті. Офіційно-ділове мовлення повинне бути близьким до

наукового стилю за точністю, до публіцистичного – за гнучкістю, до

художнього – за доступністю.

Науковий стиль обслуговує сферу науки. Основне призначення стилю

– повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування

гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань. Цей стиль

використовується в науковій діяльності, освіті, науково-технічному прогресі.

Твори цього стилю містять наукову інформацію, яку необхідно довести до

різних верств населення.

Публіцистичний стиль характерний перш за все для засобів масової

інформації – газет, радіо, телебачення. Публіцистичний стиль служить для

передачі багатогранної інформації про внутрішнє життя країни та події за

кордоном.

Розмовний стиль обслуговує спілкування людей у побуті, сім`ї, на

виробництві, в особистому та громадському житті.

Художній стиль характеризується єдністю комунікативної та

естетичної функції мови. Головною рисою стилю є вираження

індивідуальності автора, його світобачення, світовідчуття, світовідтворення

32. Синоніми юридичних термінів. Групи синонімів.

Синонімія – тотожність чи близькість значень різних за звучанням

мовних одиниць.

1. Абсолютні синоніми – слова з тотожними значеннями: бусел – лелека –

чорногуз; фольклор – народна творчість.

2. Семантичні (ідеографічні, поняттєві синоніми) – слова і

словосполучення, які відрізняються відтінками значень: молодість –

юність; злочин - правопорушення.

3. Стилістичні синоніми – слова, які мають однакове значення, але

відрізняються стилістичним забарвленням: толковий – башковитий;

жити – мешкати.

Семантико-стилістичні – слова, які відрізняються відтінками значень та

стилістичним забарвленням: іти, крокувати, плентатися, шкутильгати,

шкандибати, ноги волокти, повзти.

5. Контекстуальні синоніми – частковий збіг значень слів спостерігається

лише в конкретному тексті, наприклад, у вірші Василя Симоненка

«Перехожий» як контекстуальні чи / та семантико-стилістичні синоніми

вживаються слова і словосполученн

захисник

(той, хто захищає кого-небудь) заступник, оборонець, адвокат

свідок

(той, хто сам спостерігав події) очевидець, понятий.

33. Ділова бесіда як форма усного спілкування.

Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації. Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв’язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки. Звичайна сфера застосування усного мовлення – бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, не двозначність;

логічність;

стильність;

відповідність між змістом і мовними засобами;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

вживання сталих словосполучень;

різноманітність мовних засобів;

нашаблонність у побутові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

відповідність інтонації мовлене вій ситуації

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

34. Розписка, її реквізити, види розписок.

Розписка – документ, у котрому підтверджують дії, що вже відбулися

(одержання грошей, матеріальних цінностей, документів від підприємства чи

приватної особи). Складається у довільній формі на чистому аркуші паперу

від руки або машинописним способом.

Типи: приватна (особа приймає цінності від іншої особи); службова

(особа – представник установи – отримує цінності від іншої установи).

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Текст:

1) прізвище, ім’я, по батькові, посада особи, яка дає розписку і

підтверджує отримання цінностей;

2) прізвище, ім’я, по батькові, посада особи, яка передала цінності;

3) у чому конкретно дано розписку (вказуються точні найменування

матеріальних цінностей, їхньої кількість і вартість – словами і

циф 4) на підставі якого розпорядження чи документа одержано

цінності;

5) відомості про документи (паспорт, посвідчення), що засвідчують

особу, яка отримує цінності;

6) підстава передачі і отримання цінностей.

3. Підпис особи, яка отримала цінності.

4. Дата.

5. Іноді у розписці зазначають свідків, тобто осіб, у присутності яких її

було написано. Такі особи засвідчують документ своїми підписами.

Текст розписки розпочинається словами: Видано мною, вчителем...; Я,

учитель середньої школи №...

Дата пишеться словесно-цифровим способом.

У розписці категорично забороняється робити будь-які виправлення і

стирання. Всі вільні місця між текстом та підписом перекреслюють. Розписку

складають у 1 примірнику і зберігають так само, як гроші і матеріальні

цінності. рами);

35. Анотація, рецензія, відгук, реферат, структура цих документів.

Анотація (лат. аnnotation - зауваження, примітка) - короткі відомості про

книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших

особливостей.

Реквізити:

1. Віхідні жанри джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання,

структура, обсяг, ілюстрації).

2. Перелік ключових проблем опрацьванного джерела (за розділами,

главами).

3. Актуальність і адресат джерела

Відгук (різновид рецензії) — це документ, де викладаються думки

фахівця (колективу) з приводу тієї чи іншої роботи (наукової статті, розвідки,

що мають друкуватися в часописах, наукових збірниках тощо), а також

висновки про різноманітні наукові й навчальні роботи, звіти, вистави, фільми,

твори образотворчого мистецтва тощо.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Текст, який містить:

• короткий виклад основних положень аналізованої роботи;

• висновок з пропозиціями, оцінкою і критичними зауваженнями.

4. Підпис.

5. Печатка.

6. Штамп підтвердження підпису.

7. Дата.

Рецензія (від лат. rесеnsіо — розгляд, оцінка) — стаття, що аналізує і

оцінює будь-який твір, спектакль, концерт тощо. Рецензувати можна

монографії чи науково-популярну літературу, твори всіх видів мистецтва:

художні твори, кінофільми, театральні вистави, твори образотворчого мис-

тецтва, музики і т. д. Автор рецензії називається рецензентом.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (який містить назву рецензованої роботи, прізвище та

ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст, що складається з двох частин:

• короткий виклад змісту роботи;

• висновки, зауваження, оцінки автора рецензії.

4. Підпис та посада особи, яка рецензувала роботу.

5. Дата.

Якщо потрібно, підпис в рецензії засвідчують печаткою або спеціальним

штампом.

Реферат (від лат. Refere - доповідаю, повідомляю) - публічний усний

виступ чи письмовий твір, у якому стисло викладаються основні положення

первиннго документа - статі, результатів наукового дослідження. Це може бути

і доповідь на будь-яку тему, що складається з огляду літературних та інших

джерел з певної галузі науки. У рефератах акцентується увага на нових

відомостях.

Реферат готується за одним або кількома джерелами. У ньому автор подає

чужі та власні думки. У рефераті потрібно не тільки викласти все найголовніше

з обраної теми, а й дати власну оцінку, зробити висновки. Працюючи над

рефератом, слід дотримуватися послідовності у власних діях:

1) скласти список бібліографічних джерел, які були використані в

рефераті;

2) опрацювати кожне з літературних джерел, визначивши його основну

думку та виписавши цитати;

3) скласти план реферату, продумавши деталі кожного пункту;

4) написати текст реферату, використавши попередньо опрацьований

матеріал та висловивши власні думки з обраної теми;

5) естетично оформити реферат, надрукувавши його.

Особливу увагу треба звернути на правильність оформлення титульної

сторінки та списку використаної літератури. Не забувайте, що чужі думки,

використані в тексті, повинні бути взяті в лапки або ж потрібно зробити

покликання на наукове джерело, з якого наведена певна теза.

Реквізити:

1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

2. Назва закладу, в якому навчається автор.

3. Назва кафедри, на якій виконано роботу.

4. Заголовок (тема реферату).

5. Місце і рік написання.

6. Текст, який складається з: вступу; основної частини; висновків.

7. Список використаної літератури.

Реквізити 1-5 зазначаються на титульній сторінці.

36. Антонімія юридичних термінів.

37. Основні риси офіційно – ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль має такі ознаки:

1) уніфікованість і стислість викладу;

2) широке використання обов’язкових стандартних висловів, стійких

мовних зворотів, які скорочують процес укладання текстів (напр., відповідно

до; у зв'язку з потребою, у зв'язку з необхідністю (а не " тому що немає ");

згідно з тощо);

3) використання суспільно-політичної, дипломатичної, юридичної,

наукової, військової, адміністративно-канцелярської термінології

(законодавство, комюніке, конституція, правоздатність, роззброєння,

статус-кво, ультиматум тощо);

4) відсутність емоційно-експресивної лексики (вояцтво, злодюга,

мертвець, потворний, гидкий, довжелезний тощо);

5) відсутність розмовно-просторічної лексики (мерзотник, борзописець,

пізнувато, недоумкуватий тощо);

6) застосування усталених висловів (покласти відповідальність, подати

пропозицію, порушити клопотання, провадити (проводити, робити) обшук,

накласти (накладати) стягнення, піддавати (піддати) катуванню тощо);

7) використання запозиченої лексики, інтернаціоналізмів (напр.,

бізнесмен, фракція, президент, корпорація, відеотелефон тощо);

8) використання іменників з абстрактним значенням (порушення,

здійснення, винесення, затримання, вилучення тощо);

9 використання безособових і наказових форм дієслова (виконати,

пропоную, довести (до відома), наказую тощо);

10) наявність дієслів теперішнього часу (надсилається, розглядає тощо);

11) вживання пасивних конструкцій (напр., обговорюється питання,

задовольняються вимоги тощо);

12) прямий порядок слів у реченні;

13) тенденція до використання складних речень;

14) поділ тексту на пункти, підпункти, параграфи.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

- адміністративно-канцелярський;

- дипломатичний;

- законодавчий;

- юридичний.__

38. Числівник, поєднання числівників з іменниками.

Числ́івник — самостійна частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий?

1. Після числівника один навіть тоді, коли він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: Гора Говерла має висоту дві тисячі шістдесят один метр.

2. Після числівників два і більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п’ять років, десять століть. Причому при числівниках два, три, чотири (навіть тоді, коли вони входять до складених числівників)іменник має форму називного відмінка (три брати, чотири будинки, дев’яносто чотири відсотки), а при числівниках п’ять і більше — форму родового відмінка(п’ять братів, шістдесят будинків, дев’яносто дев’ять відсотків).

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матерí (множина) — дві мáтері, синú — три сúни, сéла — чотири селá. Часом особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п’ять та більше: книжóк (родовий відмінок множини) — п’ять кнúжок, сторінóк — шість сторíнок, голóк — десять гóлок.

Якщо іменник стоїть перед числівником і вказує на приблизність, то й перед два, три, чотири він ставиться в родовому відмінку множини: дн ів два, тижн ів три, місяц ів чотири.

Прикметники після числівників два, три, чотири ставляться переважно в називному відмінку множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Проте при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера.

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, з трьома братами; шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках.

Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйону гривень, мільйоном гривень.

3. Після дробових числівників іменник стоїть незмінно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті процента, двох десятих процента, двом десятим процента, двома десятими процента. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п’яті виробів, одна десята запасів нафти.

Якщо є вислів з половиною, з чвертю, то іменник набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п’ять з чвертю років.

4. Збірні числівники поєднуються:

а) з іменниками чоловічого роду, що означають назви осіб, тварин та птахів: двоє киян, троє школярів, четверо коней, п’ятеро орлів;

б) з іменниками середнього роду: двоє вікон, троє відер (а також: два вікна, три відра), двоє лошат, четверо телят, п’ятеро хлоп’ят;

в) з іменниками, що мають лише множину: двоє воріт, троє окулярів, четверо ножиць (а також: три пари окулярів, чотири пари ножиць).

Після збірних числівників (крім обидва) іменник стоїть у родовому відмінку множини: двоє селян, троє татар, троє голубів, четверо дверей. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: двох селян, двом селянам, з двома селянами.

5. У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше (число місяця) лютого, першому (числу місяця) лютого, з першим (числом місяця) лютого, з двадцять четвертим серпня, з першим вересня.

39. Довідково – інформаційні документи. Пояснювальні, доповідні та службові записки. Реквізити цих документів.

Доповідна записка - це службовий документ, адресований керівникові даної чи вищої організації, в якому автор інформує про ситуацію, що склалася, про події та факти, що мали місце, про виконану роботу, а також наводить свої висновки та пропозиції.

Доповідні записки можуть готуватися як із власної ініціативи, так і за вказівкою керівництва. Здебільшого мета ініціативної доповідної записки - спонукати керівника до прийняття конкретного рішення. Тому текст доповідної записки'чітко поділяється на 2 частини: у першій, констатуючій, наводять факти або описують ситуацію, а в другій - викладають пропозиції, прохання. Доповідні записки, в яких керівника інформують про хід робіт, подають регулярно. Доповідні записки з основних питань діяльності підприємства зберігаються 5 років.

Оформлення цих документів залежить; від адресата. Внутрішні доповідні записки (що подаються керівникові структурного підрозділу або підприємства) оформляють на чистому аркуші паперу від руки. Зовнішні доповідні записки (що виходять за межі підприємства) оформляють на загальних бланках.

Пояснювальна записка - це службовий документ, в якому пояснюється зміст окремих положень основного документа (плану, звіту, проекту) чи причини якихось подій, фактів тощо.

У залежності від змісту та призначення пояснювальні записки поділяють на 2 групи:

o Записки, що супроводжують основний документ (план, звіт) і пояснюють зміст його окремих положень. їх оформляють на загальних або спеціальних бланках установи машинописним способом.

o Записки із приводу якихось випадків та ситуацій, що склалися із провин та поведінки окремих працівників тощо. Текст таких пояснювальних записок має бути переконливим і має містити неспростовні докази. Оформляють їх на чистому аркуші паперу від руки.

Викладення тексту може бути прямим, тобто коли він містить у визначеній послідовності вступ, доказову частину та висновки, та зворотним - коли доказова частина стоїть після висновків.

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках - за ініціативою підлеглого..

Дата добавления: 2015-08-20