Мова права

Якщо в природній мові ситуація наявності багатозначних, неточних і незрозумілих висловів є цілком припустимою, то в спеціалізованих мовах наук намагаються запобігти їх виникненню та існуванню. Однозначність, усність і точність — це три вимоги, що висувають до мови будь-якої науки, зокрема до мови права.

Невизначеність правової термінології у більшості випадків як практичної, так і теоретичної діяльності правознавця може призвести до небажаних результатів. Тому мова права містить, як правило, таку термінологію, яка відповідає вищезазначеним вимогам.

Так, наприклад, у судочинстві завжди потрібно знати, чи підпадають дії людини під ту чи іншу статтю закону. Від цього знання безпосередньо залежить життя та доля людини, визначення її винності або невинності. В зв'язку з цим у правових кодексах намагаються однозначно, чітко та ясно зафіксувати термінологію, яка використовується в судочинстві. Зокрема, намагаються чітко вказати, які саме дії підпадають під означення «злочину», «крадіжки», «спекуляції», «хуліганства» тощо.

Однак треба зазначити, що в праві також існують терміни, які можна охарактеризувати як багатозначні, нечіткі або неясні.

Мова права конкретизується в таких формах функціонування, як мова юридичної науки (загальної і спеціальних теорій права), мова законодавства, мова судочинства, мова нормативно-правових актів та ін.

В межах цієї семантичної системи можна визначити такі семантичні категорії: висловлювання, імена (загальні, одиничні, абстрактні, конкретні), юридичні терміни ("право", "юридичний закон", "законність", "правопорядок", "правопорушення", "злочин", "покарання" і т.д.), які мають особистий смисл і предметне значення. Всі юридичні терміни з точки зору семіотики є знаками, мовними виразами, які позначають певний правовий об'єкт.

Мова права або юридична мова з точки зору логіки розрізняється за такими характеристиками:

— теоретична мова (мова юридичних теорій, мова юридичних законів);

— емпірична мова (прикладна мова), тобто, мова правового аналізу, правозастосування, мова тлумачення та ін.;

— об'єктний рівень мови права або об'єктна мова — це система знаків і символів природної і штучної (формалізованої) мови, які репрезентують і відображають реальні об'єкти (предмети, явища, процеси), які досліджують (пізнають) юристи у процесі правової діяльності.

— метарівень (метамова), тобто система символів і знаків, які використовуються для аналізу самої мови, в тому числі об'єктної мови. Наприклад, такі юридичні терміни, як "право", "правовідношення", "правопорядок", "закон", "законність" і т.п. відносяться до об'єктного рівня мови права, а висловлювання: "Слово "право" складається з п'яти букв" — до метарівня. Природна мова, яка є засобом мислення і пізнання для людей, часто виконує функцію "метамови" по відношенню до формалізованої мови. Відповідно, спеціальна мова права, яка відноситься до природної мови, може бути використана як метамова по відношенню до формалізованої мови права (при використанні мови кодів, знаків дорожнього руху, мови програмування), мови логіки і математики у правовій діяльності, коли мова права береться як знаково-символічний засіб вказівки і аналізу використання формалізованої мови у правовому пізнанні.

17. Публічний виступ. Рекомендації до підготовки.

Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літе­ратури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і друго­рядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окре­мих частин тексту, їх послідовностітаобсягу.

4.Складання тез виступу.

5. Написання остаточного тексту виступу.

18. Мовознавство як наукова дисципліна. Загальне та часткове мовознавство.

Мовознавство, або лінгвістика (від лат. lingua — мова) — це наука про мову як суспільне явище, що служить засобом зносин людей, знаряддям творення й вираження думок, тобто як явище загальнолюдське. Мовознавство — це наукова дис-ципліна, що займається дослідженням природи мови, її струк-тури, функціонування та розвитку. Предметом мовознавства є мова у всіх формах її прояву. алежно від проблем і мети вивчення мовного матеріалу мовознавство поділяється на загальне і часткове.

Загальне мовознавство — це теорія науки про мову, що спирається на філософське розуміння природи і суті мови. Во-но вивчає різні мови світу в їхньому давньому і сучасному стані для з’ясування загальнолюдських властивостей мовного про-цесу. Загальне мовознавство вивчає: 1) проблему предмета лінгвістики; 2) проблему місця мовознавства в системі наук; 3) методи проведення лінгвістичного дослідження; 4) проблему класифікації існуючих мов світу; 5) систему та структуру мови.

Часткове мовознавство — це наука про конкретну мову (російську, українську, англійську, німецьку та ін.), які вико-ристовуються як засіб спілкування.

Внутрішнє членування мови, що виявляється у розрізненні мовних рівнів, служить підставою для виділення відповідних розділів мовознавства, для яких ці рівні виступа-ють предметом дослідження. Такими розділами є фонетика, лексикологія та граматика.

Вивчення звукового складу мови і всього того, що пов’язане зі звуковим вираженням змісту в мові, є предметом фонетики.

19. Мова судочинства.

“Мова судочинства”. Судочинство в УРСР здійснюється

українською мовою. Якщо особи, які беруть участь у справі, не володіють

українською мовою, їм забезпечується право виступати в суді, через

перекладача, рідною мовою. Слідчі і судові документи вручаються особам,

які беруть участь у справі, на їхню вимогу, в перекладі іншою мовою, якою

вони володіють.

20. Мова як найважливіший засіб людського спілкування. Функції мови.

Мова – найважливіший засіб людського спілкування, нерозривно пов’язаний із мисленням, це засіб передачі інформації, засіб управління людською поведінкою.

Функції мови (від лат. functio — виконання, здійснення) — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в сусп. вжитку. Основна, визначальна Ф. м. — комунікативна. Мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. Комунікативна функція є важливим чинником розвитку мови

Імпресивна ж функція (від франц. impressif — такий, що справляє враження) полягає у дії мовлення на адресата незалежно від того, як адресат її сприймає. Яскравий вияв такої функції — військові команди. Для виконання цієї функції мова має спец. засоби: звертання, наказовий спосіб дієслова тощо, які вживаються переважно для того, щоб домогтися від слухача бажаного для мовця результату.

1. Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

2. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

3. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4. Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

21. Терміни. Їх місце в діловому мовленні.

Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання — науки, культури, техніки, політики, економіки, називаються термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується із інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.

Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні вживаються у медицині, технологічні — в техніці і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема в діловодстві. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання.

Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ускладнює розуміння змісту документа.

Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистеїггва має свою термінологію.

Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:

математичну (множення, кут, дільник, квадрат);

фізичну (молекула, електрон, калорія, енергія, вольт);

електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція);

радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач);

літературознавчу (драма, поема, анапест, сюжет, персонаж);

лінгвістичну (фонема, фонологія, афікс, іменник, сполучник, синтаксис, лексикологія, пароніми, діалект, метатеза, гіпотаксис, парадигма);

філософську (метафізика, базис, діалектика);

фінансову (банк, кредит, дебет, баланс, фінансувати);

хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди);

22. Законодавство України про використання державної мови.

23. Мовні ситуації юристів.

24. Поняття державної (офіційної) мови в законодавстві інших держав світу.

Державний (офіційна) мова - мова, за яким у тій чи іншій державі або в межах іншої юридично визначеної території законодавчо закріплений найвищий юридичний статус у встановлених законом випадках у порівнянні з іншими мовами, які можуть на даній території використовуватися.

Державна мова - це насамперед мова конституції даної держави, а тому можна вважати, що держави, які не мають кодифікованою конституцією, не мають і державної мови. Найчастіше державною (офіційною) мовою є мова найчисленнішого народу (етнічної групи) цієї держави ^{[джерело не вказано 332 дні]}. У той же час законодавством деяких держав визначено, що офіційні державні документи повинні видаватися і на інших мовах.

Приблизно половина країн у світі мають державні мови. У деяких (наприклад, Албанії, Франції, Німеччині або Латвії) державна мова єдиний. В інших (наприклад, Білорусії, Бельгії, Канаді, Фінляндії, Афганістані, Парагваї, Болівії, Індії, Швейцарії, ПАР) державних мов більш одного.

У деяких країнах, таких, як Ірак, Італія, Іспанія і Росія, існує одна державна мова для всієї країни і, на додаток до нього, державні мови для окремих регіонів (наприклад, татарська мова в Татарстані). Деякі країни, такі, як США, не мають державної мови для всієї країни, але мають такої для окремих своїх частин, наприклад, штатів в США. І, нарешті, в деяких країнах поняття державної мови взагалі відсутня, наприклад, в Австралії, Еритреї, Люксембурзі або Тувалу. У більшості подібних випадків, проте, де-факто існує якийсь один основна мова, а також є цілий ряд офіційних документів, якими встановлюються сфери використання тих чи інших мов.

Деякі країни (африканські держави, а також Філіппіни) як спадщину свого колоніального минулого зберігають державні мови та мови навчання (наприклад, французький або англійська), які не є національними мовами населення цих країн або, принаймні, мовами, на яких говорить більшість населення.

На противагу цьому ірландська мова, якою говорить менше третини населення Ірландії, є національною мовою і першим державною мовою цієї країни. Що ж стосується англійської мови, якою говорить більшість населення, то він названий в конституції Ірландії лише як другу державну мову.

У деяких країнах питання про те, в якій сфері спілкування слід використовувати ту або іншу мову, перетворився на серйозну політичну проблему. У сучасній історії це особливо характерно для російської мови в державах на території колишнього СРСР (див. Російська мова).

Як правило, привілейований статус державної (офіційної) мови означає обов'язковість його використання у встановлених законодавчо випадках, але не означає заборони використання інших мов або встановлених графічних систем писемності.

25. Мова і нація. Суспільне значення укр. мови. Мовна проблема в Україні.

Мова — осереддя людської гідності.. Наша українська мова, попри всі злигодні зберегла себе і свого творця -український народ. Вона єдина національна мова українського народу, це мова, яка стала одним з вирішальних чинників самобутності українського народу, важливим складником розбудови Української держави. Нею послугову ються також українці, які проживають за межами України: у Роси; Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах світу. Українська мова належить до східної підгрупи слов’янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім’ї, і є однією з найпошире ніших мов світу (близько 50 млн. носіїв, з яких 38 млн. проживає в У країні 7 шш. – у східній діаспорі, 5 мдн. – у західній, – це її (після російської) місце серед слов’янських мов. Про красу, багатство, милозвучність та інші “ії високі якості сказали чималослів і українці, й тукртнпі. А 1934 рою/ в Парижі на всесвітньому конкурсі краси мов українська мова посіла III місце (І місце -італійська, II місце – перська). ”Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій тери торії України”.

26. Іменник. Родовий відмінок однини. Закінчення іменників чол. роду залежно від їх значення.

В українській мові іменники чоловічого роду другої відміни у родовому відмінку однини мають закінчення -а, -я чи -у, -ю.

У ряді іменників вибір закінчення суттєво впливає на значення слова. У той же час правила чинного правопису, що регламентують вибір правильного закінчення (їх наведено нижче), є доволі складними, заплутаними та розмитими.^[1] Нерідко мовці та, насамперед, літературні редактори мусять звіряти правильне написання таких слів у родовому відмінку з орфографічним словником.

---

Дата добавления: 2015-08-20