Поняття про методи навчання

Успіх навчання залежить як від правильного визначення його мети і завдань, так і від способів досягнення їх, тобто від методів навчання. Незважаючи на те, що методи навчання використовуються протягом багатьох віків, з самого виникнення школи розробка теорії методів навчання завдавала і завдає вченим-педагогам немало клопотів. Спостерігаючи за процесом навчання в школі, дидакти і методисти звернули увагу на надзвичайну різноманітність видів зовнішньої діяльності вчителя і учнів на уроці. Ці види діяльності і стали називати методами навчання: вчитель розповідає – він використовує метод розповіді; діти читають книгу – метод роботи з книгою; учень розв'язує задачі – метод розв'язування задач; учитель викликав учня для перевірки знань — метод усного опитування і т.д.

Визначення, що таке метод навчання, - важке, непокірне і вередливе дитинча дидактики. Віки схилились над його колискою, а воно не поспішає виходити з неї [21, с. 25].

Відповідь на питання дидактики "як навчати?" дає категорія методів навчання. Без них неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу, організувати пізнавальну діяльність учнів. Метод навчання - важлива ланка в дидактичній системі "мета - зміст - методи - форми - результат навчання ".

Дати конкретне визначення такому поняттю як «метод» неможливо, але під методом найчастіше розуміють взаємопов’язану діяльність вчителя й учнів, спрямовану на розв’язання різних завдань.

У сучасному педагогічному словнику С. У. Гончаренко визначає метод навчання як певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети [ 5, с. 205]

Розгляд методу навчання як системи у функціональній та предметній площинах дає нам можливість сформувати його визначення. Метод навчання - це система прийомів, дій, операцій, що складають взаємозв'язані способи діяльності вчителя та учнів і спрямовуються завдяки врахуванню педагогом певних психологічних закономірностей засвоєння змісту освіти на досягнення поставлених цілей навчання, виховання та розвитку учня. [9]

Таким чином, метод навчання передбачає, перш за все, мету вчителя і його діяльність з допомогою наявних у нього засобів. В результаті виникає мета учня і його діяльність завдяки наявності відповідних засобів. Під впливом цієї діяльності виникає і здійснюється процес засвоєння учнем навчального змісту, досягається визначена мета або результат навчання. Цей результат слугує критерієм відповідності методу меті. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність їхньої пізнавальної діяльності, можливість застосовувати знання на практиці.

Загальні методи навчання є багатомірним педагогічним явищем, що містить у собі ряд аспектів: гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); логіко - змістовний (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); психологічний (врахування психологічних механізмів пізнання); педагогічний (досягнення навчальної мети).

Будь-який метод є системою цілеспрямованих дій учителя, які забезпечують організацію пізнавальної і практичної діяльності учня, засвоєння ним змісту і тим самим досягненню мети навчання. Іншими словами, метод навчання передбачає обов'язкову взаємодію вчителя і учня, спрямовану на організацію навчання учня, а в результаті цієї діяльності реалізується процес навчання, засвоєння учнем змісту освіти.

1.1.1.Види методів у навчальному процесі

У навчанні виокремлюється два види методів:

1)метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання керівної функції – викладання.

2) метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями і навичками - учіння.

Отже, методи навчання є складним, багатовимірним педагогічним явищем, у якому відображаються об'єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і форми навчання. Цей зв'язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотний: принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичного втілення.

Кожний метод навчання має виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, а й стимулювальну та корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам'яті, емоційно-почуттєвої сфери).

1.2. Функції методів навчання

Прийнято виділяти такі загально педагогічні функції методів навчання: навчальну, виховну, розвивальну, стимулюючо-мотиваційну, контрольно-корекційну.

Навчальна передбачає способи пошуків ефективного засвоєння учнями обсягу передбачених навчальною програмою знань, умінь та навичок.

Виховна, будучи зв'язаною з навчальною, реалізується у двох напрямах:

1) на основі використання виховних можливостей змісту програмового навчального матеріалу;

2) на основі вироблення у процесі досягнення навчальних цілей вольових рис характеру, формування почуттів внутрішнього порядку та завершеності.

Розвивальна випливає безпосередньо із суті навчальної та виховної, оскільки окремо розвивальної діяльності немає.

Однак різні методи по-різному впливають на різні сфери розвитку особистості. Наприклад, на розумовий розвиток учня, його вміння здійснювати різноманітні розумові операції (аналіз, синтез, систематизація, узагальнення і т. д.) більший вплив справляють проблемні, евристичні, дослідницькі методи навчання, ніж репродуктивні.

Стимулюючо-мотиваційна функція навчального методу полягає у використанні вчителем таких прийомів, дій та операцій, які здатні викликати в учня ті внутрішні імпульси, що допомагали б йому мобілізувати свою волю та увагу для досягнення поставлених цілей. Це, наприклад, досягається за рахунок використання проблемних завдань, евристичних запитань, ситуацій здивування, відкриття, показу парадоксальності в явищах.

Контрольно-корекційна функція забезпечує здійснення всіх інших функцій методів навчання. Однак до сьогодні проблематичним залишається контролювання і корекція мотиваційної, виховної та розвивальної функцій. Відносний рівень їхньої реалізації можна визначити лише на основі аналізу результатів навчальної, трудової діяльності учнів та їх поведінки.

1.3. Класифікації методів навчання

Метод навчання є складним багатоаспектним явищем. За кожним із цих аспектів методи групують, створюючи класифікації методів навчання - упорядковані за певною ознакою їх системи.

На думку багатьох дослідників (Ю. Бабанського, В. Онищука, О. Савченка, М. Махмутова, Т. Шамова, Т. Щукіна та ін.), основними критеріями класифікації методів навчання є дидактична мета, джерела знань, логіка засвоєння навчального матеріалу, рівень самостійності учнів. Та оскільки навчання є діалектичним процесом і перебуває в постійному русі, надати перевагу одному з критеріїв можна лише враховуючи всі аспекти конкретної педагогічної ситуації. Проблему системи методів навчання слід розв'язувати не тільки через створення єдиної комплексної багатовимірної класифікації, а й шляхом обґрунтування цілої низки класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Учителі-практики схильні універсалізувати окремі групи методів, не усвідомлюючи взаємозв'язку і взаємопроникнення методів різних класів, тому майбутньому вчителю важливо осягнути цілісні підходи до класифікації методів навчання, що допоможе йому практично здійснювати їх вибір.

В дидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання. А. М. Алексюк пропонує здійснювати класифікацію методів навчання за найістотнішою ознакою: «Проблему системи методів навчання слід розв'язувати не шляхом якоїсь єдиної класифікації, що була б оптимальною для всієї системи навчання, а шляхом створення і науково - теоретичного обґрунтування цілого ряду класифікації, які б у сумі своїй оптимально відображали завдання і зміст цілісного навчального процесу у сучасній школі»[1]

У сучасній школі на основі теорії цілісності педагогічного процесу методи навчання класифікуються на три великі групи:

I. Методи навчання за джерелом знань

1. Словесні - методи навчання, в основі яких лежить передача готових висновків науки в монологічній та діалогічній формі та формування знань і умінь в учнів

Джерелом знань виступає слово у вигляді мовлення вчителя або друкованого посібника. На практиці це основне джерело знань для учнів. Словесні методи поділяються на:

Пояснення - доказовий виклад певного закону, правила, шляху розв'язання задачі. А також аналіз подій і дат. Особливостей художнього твору. Може використовуватись як самостійний метод, але найчастіше належить до бесіди, розповіді, лекції.

Розповідь учителя - це повідомлення знань, інформації у вигляді оповідання. Будується з певною логікою, з урахуванням цілей, змісту навчання, вікових та індивідуальних особливостей учнів. Застосовується переважно в молодших класах.

Лекція - систематичний виклад матеріалу (в основному в старших класах), від розповіді відрізняється більшою логічністю викладу, лекції читаються для висвітлення найбільш фундаментальних, концептуальних питань. Лекція залежно від дидактичних цілей може бути вступною (при вивченні нового матеріалу), узагальнюючою, оглядовою, проблемною. Методика шкільної лекції вимагає,щоб учитель керував записами учнів, їхньою роботою під час лекції

Бесіда - подання інформації шляхом ведення діалогу між учителем та учнем. Види бесід: вступна, закріплююча, контрольна. Бесіда може бути репродуктивною та пошуковою. Учитель підводить учнів до засвоєння знань, теорій, законів за допомогою серії запитань - відповідей

Дискусія - обговорення проблеми, висвітлення різноманітних, іноді полярних думок, у вигляді висловлювань учнів. Керується вчителем.

Перевагами словесних методів є те, що за мінімальний час можна подати максимальну кількість інформації. За допомогою цих методів формується словник учня. Розвивається словесно - логічне мислення; у бесіді,дискусії формується самостійність та пізнавальна активність.

Недоліками є: вербалізм (засилля слова), задіяним є лише канал сприймання, небезпека «відриву» навчання від життя, практики.

2. Наочні методи навчання - методи навчання, в основі яких лежить використання різноманітних засобів наочності

Джерелом знань при застосуванні наочних методів навчання виступає образ наочне уявлення (представлення) об'єкта у вигляді схем,таблиць,рисунків, моделей,приладів. До наочних методів належать:

Ілюстрація - показ об'єктів вивчення в їх символічному(статичному) зображенні за допомогою карт,схем

Демонстрація - показ об'єктів вивчення у динаміці з метою їх аналітичного розгляду та обговорення проблем, що виникають.

3. Практичні методи - методи навчання, в основі яких - організація практичної діяльності учнів з метою застосування, закріплення та поглиблення знань, умінь, навичок

Джерелом знань є практична діяльність учнів. Що забезпечує не лише закріплення й застосування знань, а й формування досвіду. Сприяє інтелектуальному, фізичному, моральному розвитку. До практичних методів належать:

Вправа - багаторазове свідоме повторення розумових та практичних дій з метою формування, закріплення та вдосконалення необхідних знань, умінь та навичок.

Вимоги до вправ: чіткість поставлених цілей, усвідомлення їх учнем, виправлення помилок під час виконання

Лабораторна робота - самостійна навчальна діяльність, що здійснюється учнями під керівництвом учителя, у процесі її здійснення учні проводять досліди, розрахунки, експерименти

Практична робота - виконання практичних завдань з метою застосування отриманих знань на практиці.

Практичні методи навчання обов'язково застосовують у поєднанні з наочними та словесними. Домінуючим у процесі навчання у багатьох школах періоду «розвиненого соціалізму», як і в більшості сучасних шкіл, залишається метод примусу.

II. Методи навчання за характером логіки пізнання

Основним «інструментом» пізнання є мозок людини. Тому у навчальному процесі використовуються методи, які властиві логіці. Це – аналіз,синтез, індукція, дедукція.

Аналітичний метод передбачає мислительне або практичне розкладення цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин. Але це лише початковий компонент пізнання для розуміння цілісності явища, сутності певного поняття необхідно переходити до наступної логічної операції - синтезу.

Синтез - це метод, який передбачає теоретичне або практичне поєднання виділених елементів в одне ціле. Синтез є органічним продовженням аналізу і може ґрунтуватися лише на аналізі.

Поряд з аналізом та синтезом у процесі пізнання використовують індукцію та дедукцію

Індуктивний метод передбачає вивчення предметів від одиничного до загального. У результаті розуміння сутності ознак, властивостей одиничних явищ, є можливість усвідомити типові закономірності однопорядкових явищ. Проте, використовуючи індуктивний метод, не варто змушувати завчати велику кількість одиничних понять, а лише ту інформацію, що дасть змогу виділити у споріднених поняттях суттєве, типове.

Дедуктивний метод передбачає вивчення навчального матеріалу від загального до окремого. Учні знайомляться з загальною закономірністю, а потім на її основі характеризують інші явища

III. Методи навчання за рівнем самостійної розумової діяльності

Ефективність навчання багато в чому залежить від способу організації мислення. Використання цих методів ґрунтується на послідовній і цілеспрямованій постановці перед учнями проблемних задач, розв'язуючи які, вони активно засвоюють нові знання. Використовуючи ці методи, необхідно зважати на дотримання основних вимог: висунення пізнавальних задач відповідно до змісту навчального матеріалу, висунення гіпотез, мобілізації резерву знань, залучення учнів до діяльності

Проблемний виклад передбачає створення вчителем проблемної ситуації, допомогу учням у виокремленні та «прийнятті» проблемної задачі, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавального інтересу.

Частково - пошуковий метод спрямований на залучення учнів до пошуків шляхів розв'язання пізнавальної задачі. Для забезпечення цього методу необхідне: створення і спонукання учнів до розуміння і «прийняття» проблемної задачі, стимулювання і схвалення пізнавальної діяльності учнів у процесі розв'язання навчальних задач, аналіз успіхів і помилок

Дослідний метод спрямований на залучення учнів до самостійного розв'язання пізнавальної задачі з використанням необхідного обладнання. Для ефективності цього методу варто дотримуватися таких вимог: створення проблемної ситуації, спонукання учнів до пошуку гіпотези, перевірки її достовірності, включення учнів у самостійний аналіз ходу та результатів дослідної роботи.

Пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: вчитель організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;
Репродуктивний викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком.
Класифікація методів навчання за рівнем самостійної розумової діяльності дає можливість визначити конкретну діяльність вчителя і учня в процесі навчання (див. додаток А). У цьому зв’язку метод навчання розглядається як система послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, хто навчається, що спрямована на організацію засвоєння учнями змісту освіти.

Також, залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів) в сучасній школі використовують такі методи:
Інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

Пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;
Спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

Проблема класифікації методів навчання досить складна і досі не вирішена остаточно. Але існує точка зору, згідно з якою кожен окремий метод слід розглядати як цілісну і незалежну структуру.

В даний час в середньоосвітніх школах поряд зі словесними, наочними, практичними використовують також такі методи навчання як дидактичні ігри, проблемні методи, програмне та комп'ютерне навчання, дистанційне навчання.

Отже, методи навчання не можна сприймати (і використовувати) як рецепт для розв'язання навчальних завдань, як наголошував К.Д.Ушинський, важливий не сам метод, а ідея, що закладена в ньому. Тому лише творча мудрість учителя, яка опирається на наукові засади, може забезпечити оптимальний підхід до використання методів навчання з метою підвищення ефективності як викладання так і учіння.

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ НАВЧАННЯ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

2.1. Традиційні методи навчання у сучасному шкільництві

Педагогічна наука і практика розробили і перевірили значну кількість різних методів навчання. Одні з них використовуються давно і вже стали традиційними. Сучасний педагог, працюючий в школі повинен володіти ними і використовувати їх у своїй роботі.

Проаналізувавши думки про методи навчання таких вчених як Т.Їльїн, М.Ярмаченко, М.Фіцула можна з впевненістю сказати що традиційні методи навчання є способом забезпечення передачі та засвоєння інформації, формування знань, навичок, вмінь на основі збереження відпрацьованих прийомів, схем взаємодій вчителя та учня у спільній навчально-творчій діяльності.[9, с. 29]

У сучасній школі найчастіше використовують такі традиційні методи навчання як словесні,наочні,практичні.

Словесні методи займають провідне місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги – Я.А. Коменский, К.Д. Ушинский і ін. – виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час нерідко називають їх застарілими, “неактивними”. До оцінки цієї групи методів треба підходити об’єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Словесні методи підрозділяються на наступні види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою.

Метод розповіді припускає усний оповідальний виклад змісту навчального матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах шкільного навчання. Міняється лише характер розповіді, його обсяг, тривалість.

Пояснення – це монологічна форма викладу. До пояснення найчастіше прибігають при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, рішенні хімічних, фізичних, математичних задач, теорем; при розкритті корінних причин і наслідків у явищах природи і громадського життя.

Пояснення як метод навчання широко використовується в роботі з дітьми різних вікових груп. Однак у середньому і старшому шкільному віці, у зв'язку з ускладненням навчального матеріалу і зростаючими інтелектуальними можливостями учнів, використання цього методу стає більш необхідним, чим у роботі з молодшими школярами.

Бесіда - діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового чи матеріалу раніше засвоєного ними.

Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував Сократ, від імені якого і відбулося поняття “сократична бесіда”.

У залежності від конкретних задач, зміст навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної діяльності учнів, місця бесіди в дидактичному процесі виділяють різні види бесід.

Широке поширення має евристична бесіда (від слова “еврика” - знаходжу, відкриваю). У ході евристичної бесіди вчитель, спираючи на наявні в знання, що учиться, і практичний досвід, підводить їх до розуміння і засвоєння нових знань, формулюванню правил і висновків.

Для повідомлення нових знань використовуються бесіди, що повідомляють. Якщо бесіда передує вивченню нового матеріалу, її називають вступною. Ціль такої бесіди полягає в тому, щоб викликати в учнів стан готовності до пізнання нового. Закріпляючі бесіди застосовуються після вивчення нового матеріалу.

Однією з різновидів бесіди, яку використовують у сучасній школі є співбесіда. Вона може проводитися як із класом у цілому, так із окремими групами учнів. Особливо корисно організовувати співбесіда в старших класах, коли учні виявляють більше самостійності в судженнях, можуть ставити проблемні питання, висловлювати свою думку по тим чи іншим темам, поставленим учителем на обговорення.

Дискусія як метод навчання заснований на обміні поглядами по визначеній проблемі, причому ці погляди відбивають власну думку чи спираються на думки інших облич. Цей метод доцільно використовувати в тому випадку, коли учні мають значний ступінь зрілості і самостійності мислення, вміють аргументувати, доводити й обґрунтовувати свою точку зору. Добре проведена дискусія має велику навчальну і виховну цінність: вчить більш глибокому розумінню проблеми, умінню захищати свою позицію, поважати думки інших.

Лекція - монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Використовується, як правило, у старших класах і займає весь чи майже весь урок. Перевага лекції полягає в можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття школярами навчального матеріалу в його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність використання лекції в сучасних умовах зростає в зв'язку із застосуванням блокового вивчення нового навчального матеріалу по темах чи великими розділами.

Шкільна лекція може застосовуватися також при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими. Проводяться вони по одній чи декількох темах для узагальнення і систематизації вивченого матеріалу.

Застосування лекції як методу навчання в умовах сучасної школи дозволяє значно активізувати пізнавальну діяльність учнів, утягувати їх у самостійні пошуки додаткової наукової інформації для вирішення проблемних навчально-пізнавальних задач, виконання тематичних завдань, проведення самостійних досвідів і експериментів, що граничать з дослідницькою діяльністю.

Робота з підручником і книгою - найважливіший метод навчання. У початкових класах робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом учителя. Надалі школярі усе більше вчаться працювати з книгою самостійно

Основне джерело в перерахованих методах - слово вчителя. Мовна культура вчителя - одна з важливих умов його професіоналізму. «Добре вміє розповідати», «можна заслухатись» - часто говорять учні про вчителів, які досконало володіють методами навчання.

Під наочними методами навчання розуміються такі методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного приладдя і технічних засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними методами навчання.

Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і метод демонстрацій.

Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративних посібників: плакатів, таблиць, картин, карт, замальовок на дошці й ін.

Метод демонстрацій зазвичай пов’язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, кінофільмів, діафільмів і ін.

Практичні методи навчання основані на практичній діяльності учнів. Цими методами формують практичні уміння і навички. До практичних методів відносяться вправи, лабораторні і практичні роботи.

Під вправами розуміють повторне (багаторазове) виконання розумової чи практичної дії з метою оволодіння їм чи підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежить від особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання і віку учнів.

Вправи за своїм характером підрозділяються на усні, письмові, графічні й навчально-трудові. При виконанні кожної з них учні роблять розумову і практичну роботу.

По ступені самостійності учнів при виконанні вправ виділяють:

а) вправи по відтворенню відомого з метою закріплення - відтворюючі вправи;

б) вправи по застосуванню знань у нових умовах - тренувальні вправи;

Якщо при виконанні дій учень про себе чи вголос проговорює, коментує майбутні операції, такі вправи називають коментованими. Коментування дій допомагає учителю виявляти типові помилки, вносити корективи в дії учнів.

Усні вправи сприяють розвитку логічного мислення, пам'яті, мови й уваги учнів. Вони відрізняються динамічністю, не вимагають витрат часу на ведення записів.

Письмові вправи використовуються для закріплення знань і вироблення умінь у їхньому застосуванні. Використання їх сприяє розвитку логічного мислення, культури письмової мови, самостійності в роботі. Письмові вправи можуть сполучатися з усними і графічними.

До графічних вправ відносяться роботи учнів по складанню схем, креслень, графіків, технологічних карт, виготовлення альбомів, плакатів, стендів, виконання замальовок при проведенні лабораторно-практичних робіт, екскурсій і т.д.

Графічні вправи виконуються звичайно одночасно з письмовими і вирішують єдині навчальні задачі. Застосування їх допомагає учням краще сприймати, осмислювати і запам'ятовувати навчальний матеріал. Графічні роботи в залежності від ступеня самостійності учнів при їхньому виконанні можуть носити відтворюючий, тренувальний чи творчий характер.

До навчально-трудових вправ відносяться практичні роботи учнів, що мають виробничо-трудову спрямованість. Метою цих вправ є застосування теоретичних знань учнів у трудовій діяльності. Такі вправи сприяють трудовому вихованню учнів.

Вправи є ефективними тільки при дотриманні ряду вимог до них: свідомий підхід учнів до їх виконання,дотримання дидактичної послідовності у виконанні вправ - спочатку вправи по завчанню і запам'ятовуванню навчального матеріалу, потім - на відтворення - застосування раніше засвоєного - на самостійний перенос вивченого в нестандартні ситуації - на творче застосування, за допомогою якого забезпечується включення нового матеріалу в систему вже засвоєних знань, умінь і навичок. Украй необхідні і проблемно-пошукові вправи, що формують в учнів здатність до здогаду, інтуїцію.

Лабораторні роботи - це проведення учнями за завданням учителя дослідів з використанням приладів, застосуванням інструментів і інших технічних пристосувань, тобто це вивчення учнями яких-небудь явищ за допомогою спеціального устаткування.

Проводяться лабораторні роботи в ілюстративному чи дослідницькому плані. Різновидом дослідницьких лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами: над ростом рослин і розвитком тварин, над погодою, вітром, хмарністю, поводженням рік і озер у залежності від погоди і т.п. У деяких школах практикуються в порядку лабораторної роботи доручення школярам збору і поповнення експонатами місцевих краєзнавчих чи шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю й ін. У будь-якому випадку вчитель складає інструкцію, а учні записують результати роботи у виді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць. Лабораторна робота може бути частиною уроку, займати урок і більше.

Практичні роботи проводяться після вивчення великих розділів, тим і носять узагальнюючий характер. Вони можуть проводитися не тільки в класі, але і за межами школи (виміру на місцевості, робота на пришкільній ділянці).

2.2. Інтерактивні методи навчання – розвиток творчої особистості

Сучасна школа стоїть перед прикрим фактом: в умовах традиційних форм та методів навчання школярі, пасивно отримуючи інформацію, не вміють здобувати її самостійно і застосовувати те, що знають.

Впровадження інтерактивних методів навчання відбувалося за логікою "від простого до складного", паралельно застосовуючи як фронтальні, так і групові методи.

У процесі застосування інтерактивного навчання постійно виникали різні проблеми та труднощі.

Головна проблема: учень часто не має власної думки, а якщо і має, боїться її висловлювати відкрито, на весь клас. Самі учні пояснюють це так: "В нас рідко запитують власну думку", "Чи цінна моя думка?", "А раптом вона не співпаде з думкою вчителя чи колективу?", "Вона суперечить думці учня, що має в класі авторитет з цього предмету" тощо. Часто школярі не вміють слухати інших, об’єктивно оцінювати їх думку, рішення. Учень не готовий в процесі обговорення змінювати свою думку, йти на компроміс.

Труднощі в малих групах: лідери намагаються "тягнути" групу, а слабші учні відразу стають пасивними. Часто трапляється висловлення відверто антисуспільних думок з метою завоювання "авторитету", привертання уваги.

Проте за умови вмілого провадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навиків роботи в колективі, взаємодії, дискусії, обговорені. При застосуванні інтерактивного навчання поглиблюється мотивація.
Загалом інтерактивне навчання дає змогу наблизити викладання до нового, особистісно-зорієнтованого рівня.

Методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні.

Групові методи:

Робота в парах
Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв’ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в трійках

По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок.

Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї.

2+2=4

Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов’язково доходять до спільного рішення, потім об’єднуються і діляться набутим. Після цього можна або об’єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель

Учні розсаджуються в два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу – для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Робота в малих групах

Найсуттєвішим тут є розподіл ролей: "спікер" – керівник групи (слідкує за регламентом під час обговорення, зачитує завдання, визначає доповідача, заохочує групу до роботи), "секретар" (веде записи результатів роботи, допомагає при підведенні підсумків та їх виголошенні), "посередник" (стежить за часом, заохочує групу до роботи), "доповідач" (чітко висловлює думку групи, доповідає про результати роботи групи). Можливим є виділення експертної групи з сильніших учнів. Вони працюють самостійно, а при оголошенні результатів рецензують та доповнюють інформацію.

Акваріум

У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.

Фронтальні методи:

Велике коло

Учні сидять по колу і по черзі за бажанням висловлюються з приводу певного питання. Обговорення триває, поки є бажаючі висловитися. Вчитель може взяти слово після обговорення.

Мікрофон

Це різновид великого кола. Учні швидко по черзі висловлюються з приводу проблеми, передаючи один одному уявний "мікрофон".

Незакінчені речення

Дещо ускладнений варіант великого кола: відповідь учня – це продовження незакінченого речення типу "можна зробити такий висновок…", "я зрозумів, що…"

Мозковий штурм

Загальновідома технологія, суть якої полягає в тому, що всі учні по черзі висловлюють абсолютно всі, навіть алогічні думки з приводу проблеми. Висловлене не критикується і не обговорюється до закінчення висловлювань.

Аналіз дилеми (проблеми)

Учні в колі обговорюють певну дилему (простіше) чи проблему (складніше). Кожен каже варіанти, що складаються внаслідок вибору. Найкраще давати завдання вибору з особистісним сенсом.

Мозаїка.

Це метод, що поєднує і групову, і фронтальну роботу. Малі групи працюють над різними завданнями, після чого переформовуються так, щоб у кожній новоствореній групі були експерти з кожного аспекту проблеми (наприклад, кожна первинна група аналізувала один вірш Т.Шевченка, після переформування перша нова група повинна узагальнити тематику всіх опрацьованих віршів, друга – ідейне навантаження, третя – образи, четверта – форму).

Слід поєднувати взаємонавчання з іншими методами роботи – самостійним пошуком, традиційними методами. Неможливо побудувати весь процес навчання виключно на інтерактивних методах. Це один з багатьох прийомів, які допомагають досягнути мети і приносять результат тільки в поєднанні з іншими.

2.3. Методи проблемного навчання в процесі навчання

Даний метод полягає у створенні проблем­них ситуацій, активізації пізнавальної діяльності школярів, актуалізації знань, вміння аналізувати. Дитина при цьому є суб’єктом навчання. Найчастіше використовують проблемний метод на етапі повідомлення теми й мети уроку – як мотивацію навчальної діяльності ставлять перед учнями проблему, розв’язати яку можна, вивчивши новий матеріал.

Існують різні класифікації методів проблемного навчання відповідно до мети навчання. За способом вирішення проблемних завдань виділяють чотири методи:

- проблемний виклад (педагог самостійно ставить проблему і самостійно вирішує її);

- спільне навчання (педагог самостійно ставить проблему, а рішення досягається спільно з учнями);

- дослідження (педагог ставить проблему, а рішення досягається учнями самостійно);

- творче навчання (учні самостійно формулюють проблему і знаходять її рішення).

М.І. Махмутов залежно від способу подання навчального матеріалу (проблемних ситуацій) і ступеня активності учнів виділив шість методів: метод монологічного викладу, метод міркування, діалогічний метод викладу, евристичний метод навчання, дослідницький метод і метод програмованих завдань. У кожній з цих груп методів передбачається збільшення активності учнів і, таким чином, проблемності навчання.

Монологічний метод – це незначна зміна традиційного методу навчання. Він використовується для того, щоб передати значний обсяг інформації, а сам навчальний матеріал при цьому не змінюється. Враховуючи об'єктивні труднощі учнів із засвоєння матеріалу, педагог не створює, а забезпечує мінімальне окреслення проблемних ситуацій з метою підтримки інтересу в учнів. В умовах проблемної ситуації форма викладу – розповідь, лекція.

Метод міркування – до монологу учителя додаються елементи міркування. Вчитель, визначаючи наявність проблемних ситуацій, показує, як висувалися різні гіпотези при вивченні тієї чи іншої проблеми. Педагог, користуючись цим методом, демонструє історичний і логічний шлях наукового пізнання, «примушуючи учнів стежити за діалектичним рухом думки до істини.

За діалогічного методувикладу структура навчального матеріалу залишається такою ж, як і при використанні методу міркування, проте,зважаючи на обмеженість у часі навчального процесу, зміст переданої інформації може бути скорочений. При використанні діалогічного методу замість питань, на які вчитель самостійно дає відповіді, задаються інформаційні питання, і до обговорення активно залучаються учні. Учні беруть участь у постановці проблеми, висувають припущення, намагаються самостійно довести свої гіпотези. Навчальний процес при цьому відбувається під контролем учителя, ним самостійно ставиться проблемне завдання і здійснюється не стільки допомога учням щодо пошуку відповідей, скільки самостійна їх констатація – завдяки або всупереч припущенням учнів. Разом з тим, за діалогічного методу створюється для учнів можливість реалізувати свою пошукову активність, за рахунок чого підвищується їх мотивація, успішніше засвоюються знання. Основні форми викладання – пошукова бесіда, розповідь.

Евристичний метод навчання в концепції М.І. Махмутова полягає в тому, що навчальний матеріал, маючи ту ж послідовність, що і в діалогічному методі, розділяється на окремі елементи, в яких учитель додатково ставить пізнавальні завдання, які вирішуються безпосередньо учнями. Навчальний процес здійснюється під керівництвом педагога: вчитель ставить проблеми, які слід вирішити, констатує правильність тих чи інших висновків, які вже на подальших етапах є підставою для самостійної діяльності учнів. Тим самим досягається імітація самостійного дослідження учнями, але в межах керівництва і допомоги педагога. Формою реалізації даного методу є поєднання евристичної бесіди з вирішенням проблемних задач.

Під час застосування дослідницького методу система навчання зазнає певних змін. Якщо за основу взяти евристичний метод, то структура і послідовність подачі матеріалу залишається такою ж. Однак постановка питань вчителем здійснюється не на початку того чи іншого елемента вивчення проблеми, а вже за підсумками її самостійного розгляду учнями, тобто діяльність учителя носить не спрямовуючий характер, а оцінний, констатуючий. Дії учнів набувають більш самостійного характеру, вони додатково навчаються не тільки вирішувати проблему, а й стають здатними її виділити, усвідомити, сформулювати, що є більш цінним для розвитку особи і формування наукового підходу мислення. За формою організації досліди можуть бути різноманітні: учнівський експеримент, екскурсія та збір фактів,бесіда з мешканцями міста, підготовка доповіді, конструювання та моделювання.

Останній метод, який виділив М.І. Махмутов, названий методом програмованих дій або програмованих завдань. Використовуючи даний

метод, педагог здійснює розробку цілої системи програмованих завдань, в якій

кожне завдання складається з окремих елементів. Ці елементи містять частину досліджуваного матеріалу або певний напрям, у рамках якого учень самостійно ставить і вирішує відповідні проблеми, регулює проблемні ситуації. Після вивчення одного елементу учень, зробивши самостійно відповідні висновки,переходить до наступного, причому доступність наступного етапу визначається правильністю висновків, зроблених на попередньому [14].

Проблемне навчання просто необхідне, так як проблемне навчання формує гармонійно розвинену творчу особистість, здатну логічно мислити, знаходити рішення в різних проблемних ситуаціях, здатну систематизувати і накопичувати знання, здатну до високого самоаналізу, саморозвитку і самокорекції. Постійна постановка перед учнем проблемних ситуацій призводить до того, що він не «пасує» перед проблемами, а прагне їх вирішити, тим самим ми маємо справу з творчою особистістю, завжди здатною до пошуку.

2.4. Ігрові методи навчання – крок у майбутнє

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давнини.

Педагогічна гра має чітко поставлену мету навчання і відповідні їй педагогічні результати.

Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань засвоєння нового, закріплення матеріалу, розвитку творчих здібностей, формування загальнонавчальних умінь, дає можливість учням зрозуміти і вивчити навчальний матеріал з різних позицій.
У навчальному процесі застосовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловий театр, психо- і соціодрама.
Імітаційні ігри. На заняттях імітується діяльність будь-якої організації, підприємства чи його підрозділу. Імітуватися можуть події, конкретна діяльність людей (ділову нараду, обговорення плану, проведення бесіди і т. д.) і обстановка, умови, в яких відбувається подія або здійснюється діяльність (кабінет начальника цеху, зал засідань тощо).

Операційні ігри. Вони допомагають відпрацьовувати виконання конкретних специфічних операцій, наприклад, методики написання твору, вирішення завдань, ведення пропаганди та агітації. В операційних іграх моделюється відповідний робочий процес. Ігри цього типу проводяться в умовах, що імітують реальні.
Виконання ролей. У цих іграх відпрацьовуються тактика поведінки, дій, виконання функцій і обов'язків конкретної особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляється модель-п'єса ситуації, між учнями розподіляються ролі з «обов'язковим змістом».
«Діловий театр». У ньому розігрується будь-яка ситуація, поведінка людини в цій обстановці. Тут школяр повинен мобілізувати весь досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти дії, оцінити обстановку і знайти правильну лінію поведінки. Основне завдання методу інсценування - навчити підлітка орієнтуватися в різних обставинах, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакти, впливати на їх інтереси, потреби і діяльність, не вдаючись до формальних атрибутів влади, наказом. Для методу інсценування складається сценарій, де описуються конкретна ситуація, функції та обов'язки дійових осіб, їх завдання.

Психодрама і соціодрама. Вони дуже близькі до «виконанню ролей» і «діловому театру». Це теж «театр», але вже соціально-психологічний, в якому випробовується вміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати і змінювати стан іншої людини, уміння увійти з ним у продуктивний контакт.
Технологія ділової гри складається з наступних етапів: підготовки, проведення, аналізу й узагальнення. (див.додаток Б)

2.5. Метод проектів у практиці сучасної школи

Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими, вміти адаптуватися до соціальних змін у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації.

Перевірені практикою методи навчання використовуються нашою школою, переробляються і оформляються у вигляді нових методів. Так, все більше вчителів у школах цікавляться і використовують проектну діяльність учнів.

Ідея включення проектної діяльності в освітній процес була запропонована американським педагогом і філософом Джоном Дьюї. Визначення суті проектування як педагогічного явища є досить складним, бо надзвичайно складними і багатоцінними є система проектування і сам педагогічний процес. Саме слово "проект" у перекладі з латинської мови означає "кинутий уперед, задум, план" тощо.

Метод проектів - педагогічна технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часто шляхом самоосвіти). Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі.

Визначальною характеристикою методу є його спрямованість на реальний практичний результат, який можна побачити, обдумати, застосувати в реальній практичній діяльності.

З огляду на різні підходи до класифікації проектів у педагогічній літературі, пропонуємо розрізняти їх за цілою низкою параметрів:

- складом учасників проектної діяльності: індивідуальні, колективні (парні, групові);

- характером партнерських взаємодій між учасниками проектної діяльності: кооперативні, змагальні, конкурсні;

- рівнем реалізації між предметних зв'язків: монопредметні, міжпредметні, надпредметні;

- характером координації проекту: безпосередній (твердий чи гнучкий), прихований;

- тривалістю: короткі, середньої тривалості, тривалі;

- метою і характером проектної діяльності: інформаційні, ознайомлюванні, пригодницькі, мистецькі, науково пошукові, конструкційні тощо.

Розглянемо деякі з цих проектів детальніше

Дослідницькі проекти потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і накреслення шляхів її розв'язання.

Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Учні заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення - рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

Ігрові проекти: учасники беруть на себе певні ролі, зумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості. Імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками, ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

Інформаційні проекти спрямовані на збирання інформації про якийсь об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції в процесі роботи над проектом. Структуру такого, проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність, методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, у тому числі в комп'ютерній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їх модулем.

Практично-орієнтовані проекти - результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку. Він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження в практику.

Навчально-телекомунікаційні проекти це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність учнів-партнерів, організована на основі комп'ютерної телекомунікації, яка має спільну мету дослідження певної проблеми, узгоджені методи, способи діяльності й спрямована на досягнення спільного результату діяльності.

Метод проектів завжди зорієнтований на самостійну діяльність учнів, яка реалізується як в індивідуальній, так і в парній, груповій діяльності, що завжди передбачає розв'язання проблеми: з одного боку - використання сукупності різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого необхідність інтегрування знань, уміння використовувати знання з різних галузей науки, техніки тощо.

Досить важливою є діяльність вчителя, використовуючи метод проектів педагог допомагає учням на різних етапах роботи, вони спільно працюють, і шукають підхід до того чи іншого проекту. (див. додаток В).

Результати виконання проектів мають бути "відчутними", тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв'язання (якщо практична — конкретний результат) готовий до використання (на уроці, в школі, у реальному житті). Метод проектів передбачає використання дослідницьких, пошукових та проблемних методів - творчих по своїй суті.

Метою методу проектів є створення умов, за яких учні самостійно й охоче отримують знання з різних джерел, вчаться користуватися ними (знаннями) для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань; удосконалюють комунікативні вміння, працюючи в різних групах, розвивають дослідницькі вміння та аналітичне мислення. Під час використання проектного методу всі учасники навчально-виховного процесу розв'язують цілу низку різнорівневих дидактичних, виховних і розвивальних завдань. Це сприяє розвитку пізнавальних навичок учнів, формуванню вміння самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі.

Вибір того чи іншого методу навчання залежить від того, яка мета навчання, вчитель повинен активізувати учнів за допомогою тих методів, які цікаві учням. У сучасній школі використовують різноманітні методи, які залучають учнів до навчального процесу. Не потрібно відмовлятися від традиційних методів навчання, тому, що використання лише ігрових і розвиваючих методів не дасть ніякого результату. Традиційні методи слід поєднувати з інноваційними, таке навчання буде більш ефективним. Необхідність застосування інноваційних методів навчання зумовлена тим, що сьогоднішня освіта є сучасником процесу зародження нового світового простору. Ті, хто розпочав застосування цих методів, вважають їх складовими освітньої політики майбутнього, тому,що вони передбачають глобальну освіту особистості й глибоке педагогічне оновлення.

Дата добавления: 2015-08-17