Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872-1952), українська оперна співачка

Соломія Крушельницька — видатна українська оперна співачка. В усьому музичному світі кінця ХІХ — першої чверті ХХ століття була символом досконалості й неперевершеності. Її незрівняної краси лірико-драматичне сопрано діапазоном майже в три октави — воістину унікальне явище в оперному мистецтві.
Народилася «чарівниця» сцени 23 вересня 1872 року в селі Белявинцях на Тернопільщині в родині греко-католицького священика прогресивних поглядів Амвросія Васильовича Крушельницького. Дитинство майбутньої співачки пройшло в сусідньому селі Біла, куди незабаром переїхала вся її велика родина: батько, мати й вісім дітей. Музика ввійшла в життя Соломії з раннього дитинства, з колискових пісень матері, Теодори Григорівни, яка дуже любила співати.
Ще маленькою дівчинкою вчилася грати на фортепіані, а з 10 років виступала в хорі організованому її батьком. Помітивши палке бажання доньки до музики, батьки зайняли грошей і відправили її вчитися в Львівську консерваторію. Там Соломія брала активну участь у концертах і студентських вечорах, чим привернула до себе увагу слухачів і фахівців.
У 1893 році Крушельницька з медаллю закінчила консерваторію й відразу ж з великим успіхом дебютувала на сцені Львівської опери.
Екзаменаційна комісія записала в її дипломі: «... має всі дані для того, щоб стати прикрасою навіть першорозрядної сцени.
Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її мецо-сопрано, музична освіта, високе почуття прекрасного, природна зовнішність, сценічна стать — словом все, чим нагородила її природа, обіцяють їй в артистичній кар'єрі найкращу майбутність».
Ставши солісткою оперного театру, Соломія вирішила не зупинятися на досягнутому й восени того ж року поїхала до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом вона відразу ж звернула на себе увага педагогів і заслужила «звання» «самої талановитої й вихованої» серед усіх учениць міланської школи бельканто.
Через рік молода вокалістка вже співала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність місцевої публіки. Звістка про це дійшла до рідного Львова, і незабаром керівництво міської опери запросило Крушельницьку на гастролі. Пробувши на батьківщині п'ять місяців, восени 1894 року Соломія повернулася до Італії продовжувати навчання.
Слава Крушельницької рознеслася по всіх країнах Європи й докотилася до Росії. Один з кращих у той час оперних театрів — Одеський — запросив примадонну на гастролі в складі італійської трупи.
Виступаючи з тріумфом у Варшаві, Соломія також кожен рік виїздила на гастрольні виступи до Петербургу, де співала в складі італійської трупи в Маріїнському театрі разом з Карузо, Баттістіні, Аримонді, Куччині і Сільвестрі. Російська критика також високо оцінила майстерність молодої співачки, називаючи її «жінкою-Шаляпіним», що було чи не найбільшою похвалою на батьківщині знаменитого співака.
У Крушельницької складалася блискуча кар'єра. Виступи на оперній сцені завжди перетворювалися на урочисті маніфестації публіки, яка засипала її квітами й цінними подарунками, поети присвячували їй свої вірші.
Постійно проживаючи в Італії, співачка тріумфально гастролювала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Аргентині, Бразилії, Франції.
Різносторонньо обдарована й освічена, Соломія з досконалою дикцією говорила й співала українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською та іспанською мовами. Чудово грала на фортепіано й сама вивчала партитури і ролі, не звертаючись за допомогою до спеціалістів.
Крушельницьказавжди включала в свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: Лисенка, Людкевича, Нижанковського, Вахнянина, Січинського. Українськими народними перлинами і роботами вітчизняних авторів співачка, як правило, завжди закінчувала свої виступи. Її сольні концерти мали такий самий успіх, як і виступи на оперній сцені.
В 1939 році після смерті чоловіка (в 1910 році вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Риччоні) Крушельницька вирішила назавжди повернутися на батьківщину і переїхала до Львова.
В 1944 році всесвітньовідома співачка стала викладачем Львівської державної консерваторії ім. Лисенка, а через 8 років — професором. У квітні 1947 року колишня австрійська, а потім італійська громадянка звернулась до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати їй радянське громадянство.
Останні роки Соломія жила й працювала на рідній землі, передаючи свій багатий досвід й величезні знання молоді. Незважаючи на свій вік, співачка виступала з сольними концертами, останній з яких відбувся, коли їй було 77 років. Померла вона 16 листопада 1952 року і була похована на Личаківському кладовищі неподалеку від могили свого друга Івана Франка.
Перед мистецтвом української співачки, перед красою її душі схилялись видатні співаки світу: Е. Карузо, М. Баттістіні, Тітта Руффо, Ф. Шаляпін, О. Мишуга, М. Минцинський, Я. Решке, А. Дідур та багато інших. Знамениті композитори Д. Пуччіні, А. Каталані, Р. Штраус висловлювали їй свою вдячність за блискуче виконання головних партій в їхніх операх. Великій співачці присвячували свої твори композитори, письменники, художники. Такого всесвітнього визнання, пошани та любові добилася проста дівчина з українського мальовничого села, адже Україна завжди славилась своїми співочими талантами, красою та мелодійністю пісень.
Партії в операх: «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, «Африканка» Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших.
Пам'ять.
Сьогодні ім'я С. Крушельницької носять Львівський оперний театр, Львівська музична середня школа, Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія»), 8-річна школа в селі Біла, вулиці у Києві, Львові, Тернополі, Рівному, Бучачі (див. Вулиця Соломії Крушельницької).
У Дзеркальному залі Львівського театру опери й балету встановлено бронзовий пам'ятник Соломії Крушельницькій скульптора Ярослава Скакуна. 8 жовтня 2008 року в залі театру «Ла Скала» встановлено скульптурний портрет Крушельницької цього ж автора. Скульптурні портрети співачки створили Л. Біганич, В. Власов, Є. Дзиндра, Я. Мотика, В. Одрехівський, Е. Мисько (Львів), О. Пасіка (Київ).
В 1982 році на кіностудії ім. О. Довженка режисером О. Фіалко був знятий історико-біографічний фільм «Повернення Баттерфляй», присвячений життю й творчості Соломії Крушельницької. Картина заснована на реальних фактах життя співачки й побудована як її спогади. Партії Соломії виконує Гізела Ципола. Роль Соломії у фільмі виконала Олена Сафонова. Окрім того, створені документальні фільми, зокрема «Соломія Крушельницька» (режисер І. Мудрак, Львів, «Міст», 1994) «Два життя Соломії» (режисер О. Фролов, Київ, «Контакт», 1997).
В 1997 році Національним банком України була випущена в обіг пам'ятна монета, номіналом у 2 гривні присвячена 125-річчю від дня народження співачки.
18 березня 2006 року на сцені Львівського національного академічного театру Опери та Балету ім. С. Крушельницької відбулася прем'єра балету Мирослава Скорика «Повернення Баттерфляй», що базується на фактах з життя Соломії Крушельницької. В балеті використовується музика Джакомо Пуччіні.
Відкрито меморіальну дошку й меморіальний музей-садибу Соломії Крушельницької (1963, с. Біла Тернопільського району), діють кімната-музей (с. Білявинці Бучацького району), та музично-меморіальний музей у Львові, встановлено надмогильний пам'ятник «Співучий Орфей» на Личаківському цвинтарі (1978, м. Львів; скульпт. Т. Бриж, арх. Л. Скорик), пам'ятний знак на Майдані мистецтв (м. Тернопіль), випущено марку і конверт, присвячений 125-річчю від дня народження (1997). та ювілейну монету (1997).
Прижиттєвий портрет Крушельницької написала Я. Музика.
1983 на Київській студії художніх фільмів створено фільм «Повернення Баттерфляй» (за мотивами однойменного роману В. Врублевської, режисер О. Фіалко).
1995 відбулася прем'єра вистави «Соломія Крушельницька» (автор Б. Мельничук, І. Ляховський) у Тернопільському обласному драматичному театрі (нині академічний театр). Від 1987 у Тернополі проводять Конкурс імені Соломії Крушельницької. Щорічно у Львові відбувається міжнародний конкурс імені Крушельницької; традиційними стали фестивалі оперного мистецтва.
2010 р. відкрито пам'ятник С. А. Крушельницькій у Тернополі.
21 липня 2012 року, в італійському містечку Торре-дель-Лаго, біля м. Віареджо, де протягом липня-серпня 2012 проходить 58-й оперний фестиваль «Пуччіні», відбулося урочисте відкриття бронзового погруддя Соломії Крушельницької (скульптор Руслан Іваницький). Ініціатива встановлення погруддя належить Посольству України в Італії, Міськраді Віареджо, фундації «Фестиваль Пуччіні» та здійснено за підтримки фундації «Сімонетта Пуччіні», УГКЦ в Італії.

68. .(М.С.Грушевський)

У багатовіковій історії українського народу серед найпривабливіших для суспільної думки і дослідників-аналітиків сторінок — період української революціі Це був справжній злет і торжество національного руху, але водночас й глибокі розчарування та прикрі, нищівні поразки.

Але різні аспекти досвіду української революції, та й явище в цілому на сьогодні вивчені достатньо всебічно і грунтовно. Більше того, навіть сам термін «українська революція» надійно закріпився в науковому і політичному лексиконі лише з початку 90-років, з часу добуття Україною державної незалежності.

Віддаючи належне колективній творчості, колективному розумові, все ж важко заперечувати, що в екстремальних умовах (а такі й виникають в революційні періоди) визначальні імпульси виходять від найкритичиіше мислячих індивідумів, надзвичайно оперативно оволодівають свідомістю мас, перетворюються на їхні надбання і переконання.

Саме такою особистістю в українській революціі був М.Грушевський. У його працях концентрувалися попередні досягнення суспільно-політичної думки українства, уроки віковічного історичного генезису нації, теоретичні передбачення подальших шляхів розвитку українського суспільства, вибір найприйнятніших, найперспективніших варіантів спрямування визвольного руху, його стратегії, форм і методів боротьби, лінії поведінки в конкретних ситуаціях. Тому для осягнення концепції україської революції за доби Центральної Ради зайве аналізувати всі без винятку політичні документи. Вони, здебільшого, вторинні і в них лише в той чи інший спосіб оформлялися ідеї, висновки, настанови, вироблені М, Грушевським. Навіть у численних усних і друкованих виступах В. Винниченка — людини великого творчого потенціалу, яка не позбавлена політичної амбітності, втілювалися такі самі думки М. Грушевського.

Інакше було на пізніших етапах української революціі. Наприклад, на концепцію українського руху, його спрямування і прояви за Директорії найбільший вплив справляли спочатку В. Винниченко, потім С. Петлюра, але не так визначально, абсолютно як М. Грушевський в період діяльносгі Центральної Ради.

3 кінця 1918 р. особливо яскраво почали виявлятися суперечності всередині українського руху, його провідних партій, розкол останніх на частини, що сповідували нерідко розбіжні підходи до української революції, до її ворогів, суперників, зовнішніх факторів.

Важко взагалі на терезах історії визначити, що було для української революції важливіше, ефективніше. Проте, незаперечне одне: написані професором М. С. Грушевським твори стали могутньою ідейною зброєю, оснастили украінський рух конкретною програмою, лозунгами революційної боротьби, стали осередком концепції української револющі

Отож, можна стверджувати, що вплив М, С, Грушевського на Центральну Раду був надзвичайно великий, майже абсолютний. Інша справа, що для цього йому ніколи не доводилося вдаватися до владних засобів, які застосовуються професійними політиками».

Характерною і, очевидно, привабливою особливістю української революції зокрема було те, що на чолі її опинились справді творчі інтелігенти, які здійснювали, так би мовити, «розумовий» вплив на події. І навіть через певний час, у рік свого шістдесятиріччя (1926), доповнюючи свою поперед-ню автобіографію, Михайло Сергійович з природженою скромністю писав:«Чотирнадцять місяців існування Укр. Центральної Ради (березень 1917— квітень 1918), котрої Грушевський був весь час головою, наповнили його час перед усім політичною роботою, але поруч того він писав і на біжучі політичні питання, друкуючи статті (спочатку в час «Нова Рада», потім в «Народній Волі») й окремі брошури («Хто такі украінці й чого вони хотять?», «3відки пішло українство», «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії і федерації», «Українська Центральна Рада і її універсал»), друкував також науково-популярні річі (Всесвітня історія, кн. 2 і 3 (цю роботу було розпочато ще в Симбірську і Казані -— В.С.), («Переяславська угода України з Москвою»), та передруковував свої давніші писання новими виданнями. Робив се не тільки з огляду на вимоги моменту, але і для заробітку, бо стратив всі інші джерела своїх прибутків і жив виключно літературним заробітком, бо праця в Ц, Раді ніякого доходу не давала».

Останнім часом ці публікації стали доступними широким читацьким колам завдякм передруку їх у документальній збірці «Великий Українець. Матеріали з життя та діяльності М.С Грушевського». (К., «Веселка», 1992). Протягом першого місяця перебування в Україні Михайло Сергійович зосередив увагу на закономірностях українського руху після повалення самодержавства, на аналізі перших його конкретних кроків і документів, на популяризації рішень Всеукраїнського контресу 6—8 квітня 1917 р. на з'ясуванні потреб національної роботи в організаційній, політичній і літературній галузях. Він видрукував цикл статей у газеті «Нова Рада», які невдовзі об'єднав у брошуру «Вільна Україна».

А в наступній праці «Якої ми хочемо автономії і федерації» М.Грушевський зосередився на докладному з'ясуванні питань про характер національно-державного утворення, до якого прагнуть українці, про його параметри і прерогативи, про сутність стосунків з іншими суб'єктами багатонаціональної держави та принципи її розбудови.

Дата добавления: 2015-08-20