Читайте также:
|
Елітарна культура — культура, що ґрунтується на існуванні специфічних форм мистецтва, зрозумілих лише невеликій групі людей, які мають досить високий інтелектуальний рівень. Концепцію елітарної культури обстоював А. Шопенгауер. Вихідним пунктом цієї концепції, на його думку, є антропологічний поділ людей на два типи «людей корисних» (масу) і «людей-геніїв». Останні естетично обдаровані й схильні до філософсько-художньої творчості.
Проблемою елітарної культури займався, зокрема, французький соціолог П'єр Бурдьє.
Елітарна культура - характеризує еліту суспільства: політичну, ідеологічну, економічну, військову, культурну (письменників, музикантів і тому подібне). До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей.
Елітарна культура - це "висока культура",
Суть елітарної культури вперше була проаналізована X.Ортегою-і-Гассет і К. Манхейм, які розглядали дану культуру як єдино здатну до збереження та відтворення основних смислів культури і володіє рядом принципово важливих особливостей, у тому числі способом вербального спілкування - мовою, де особливі соціальні групи - священнослужителів, політиків, діячів мистецтв - використовують і особливі, закриті для непосвячених мови, в тому числі латинь і санскрит.
Елітарна культура свідомо і послідовно протистоїть культурі більшості у всіх її історичних і типологічних різновидах - фольклору, народної культури, офіційній культурі того чи іншого стану або класу, держави в цілому. Філософи розглядають елітарну культуру як єдино здатну до збереження та відтворення основних смислів культури і володіє рядом принципово важливих особливостей:
15. Зміст поняття «культура регіону»
Культура регіону - це надетнічна культурна спільнота, яка складається на певному географічному ареалі і протягом довгого історичного часу зберігає свою специфіку.
Основні культурні регіони світу: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічно-африканський, латиноамериканський.
Ми належимо до Пн. америко – європейськаго регіону.
Термін "Європа" географічно окреслює простір від Гібралтару на Заході до Уральських гір на Сході, і який разом з Азією становить єдиний материк — Євразію.
16. Зміст поняття «культура епохи»
Культурна епоха – це сукупність провідних культурних досягнень певного суспільства в більш-менш чітких просторових і часових межах; підпорядкування їх засадничим цінностям, коли усі елементи культури утворюють стилістичну, світоглядну, ментальну єдність.
Традиційно виокремлюють такі великі культурні епохи з орієнтовно окресленими хронологічними межами:
1. Давній час (ХХV тис. до н.е. – V ст. н.е.): Первісна епоха, Стародавній Схід, Античність
2. Середньовіччя та Відродження (кінець V – сер. ХVІІ ст.)
3. Новий час (ХVІІ – ХІХ ст.)
4. Новітній час (з ХХ ст.)
Культурно-історичні епохи входять у етапи цивілізації.
Виділення культурно-історичних епох залежать від позиції та інтересів дослідника. (Наприклад: формаційний підхід – виділяє такі культурно-історичні епохи, як первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична культури, де культуру розуміють як сукупність матеріальних і моральних благ. Наприклад: протягом феодальної формації існувала культура Середньовіччя, культура Відродження, культура бароко і рококо).
Кожній епосі притаманні певні загальні світоглядні уявлення людської спільноти того чи іншого часу – погляди на світ і людину в ньому, ціннісні орієнтації (морально-релігійні, художньо-естетичні). Таким чином, зважаючи на світоглядні домінанти певної доби, можна говорити про характерну для неї «картину світу», або «образ світу».
17. Зміст поняття «інкультурація»
Поняття «інкультурації»
Інкультурація (enculturation), триває все життя процес засвоєння традицій, звичаїв, цінностей і норми рідний культури; вивчення і передачі культури від однієї покоління решти. Кінцевий результат інкультурації – інтелігент. Інтелігент - сукупність придбаних культурних норм. Термін запроваджено відомим американським культурним антропологом Меллвилом Херсковицем (1948).. Інкультурація позначала інформаційний процес прилучення до культури, і результати цього процесу. На індивідуальному рівні процес інкультурації виявляється у повсякденному спілкуванні із собі подібними - родичами, друзями, знайомими чи незнайомими представниками однієї культури.
Зміст процесу інкультурації становить придбання наступних знань і навиків:
· життєзабезпечення - професійна діяльність,
· домашня праця, придбання і споживання товарів та послуг;
· особистісне розвиток - придбання спільного освітнього і професійної освіти, громадська активність, аматорські заняття;
· соціальна комунікація - формальне і неформальна спілкування, подорожі, фізичні пересування;
· відновлення енергетичних витрат - споживання пиши, дотримання особистої гігієни, пасивний відпочинку і сон.
Інкультурація відбувається кількома шляхами, і найпоширенішим є імітація, коли людина спостерігає (хіба що підглядає) за поведінкою інших людей. За таким способом навіть найпростіша процедура, що її багаторазово виконуємо щодня, приміром, прийом їжі,з точки зору інкультурації представляє певну цінність, оскільки складається з певних поз і жестів, наділених різним здоровим глуздом і значенням у різних культурах. Інакше висловлюючись, культура вчить, що, коли як варто робити.
Шляхом ідентифікації як засобу люди засвоюють батьківську поведінку, встановлені ними цінності як свої власні, сприймаючи особливості особистості батьків та інших. Багато дітей вибирають професії своїх батьків, щоб бути схожими на них.
18. Зміст поняття «культурна асиміляція»
Культурна асиміляція найчастіше асоціюється з концепцією міграції. Іммігранти змушені адаптуватися до життя в умовах, абсолютно чужих для них, застосовувати соціальні стандарти, що існують в країні, в яку вони прибули. Термін цей може також відноситися до груп меншин з точки зору їх прогресивного звикання до стандартів домінуючого суспільства у відповідній країні. Типи асиміляції можуть бути природними, як правило, не настільки драматичними для суб’єкта чи народності. Наприклад, Рідною мовою найчастіше була не ідиш і не іврит, а російська, німецька, французька. Існувало безліч змішаних шлюбів з представниками інших національностей.
Якщо нова група прагне досягти більш високого рівня інтеграції, вона вступає у протистояння з стійкою і потужної домінуючою культурою, яка розраховує на те, що ця група, якщо вона прагне бути визнаною в суспільстві, буде дотримуватися її стандартів. Ці процеси найбільш часто обумовлюють внутрішню політику асиміляції приймаючої держави, в якому основний упор робиться на забезпечення іммігрантам почуття безпеки при збереженні їх культурної та релігійної самобутності. З іншого боку, політика приймаючої країни може бути спрямована на викорінення певних цінностей і принципів серед іммігрантів з метою змусити їх змінити поведінку і змусити слідувати стандартам більшості громадян країни.
Така дискримінація є досить широко поширеною.
Процес, що описує, що таке асиміляція, складається з трьох етапів. Перший з них – це питання політичних тенденцій, прийняття меншістю деяких конкретних моделей поведінки і вбудовування в громади більшості. Другий етап, званий структурної асиміляцією, ілюструє проникнення іммігрантів в соціальні інституції в приймаючій країні. Тут представники меншин відповідним чином адаптуються до правилами більшості до такої міри, що починають брати участь у політичній і законодавчій життя. Третій етап полягає в тому, що іммігранти стають повноправними членами суспільства не тільки зовні, але і внутрішньо. На цьому етапі вони приймають стандарти навколишнього соціуму як свої власні. У них розвивається почуття приналежності до даної країні. Повна асиміляція зазвичай займає тривалий час. Найчастіше результати видно тільки в наступному поколінні іммігрантів.
Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 362 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Локальна, масова, домінуюча, елітарна , політична | | | Культурна адаптація |