Тривалість робочого часу, час відпочинку.

Будь-яка трудова діяльність робітника чи службовця відбувається протягом певного часу, а конкретна тривалість виконуваної працівником роботи вимірюється його робочим часом. З урахуванням зазначеного робочий час — це встановлений законом або на його основі час (неповний робочий час), коли працівник повинен бути на робочому місці й виконувати обумовлену трудову функцію.

Отже, визначення робочого часу встановлюється законом або на основі закону. Від цього і залежить тривалість робочого часу, яку можна поділити на такі види:

а) нормальна тривалість робочого часу, що не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50 КЗпП). Вона встановлена Законом України «Про внесення змін до КЗпП у зв'язку з встановленням 40-годинного робочого тижня» № 3610-ХІІ від 17 листопада 1993 р. і закріплена в ст. 45 Конституції України 1996 р., в якій вказується, що максимальна тривалість робочого часу визначається законом;

б) скорочений робочий час, який за тривалістю менше нормального, але з оплатою праці як за нормальну тривалість. Він має такі особливості: встановлюється лише законом; поширюється тільки на окремі категорії працівників (з урахуванням їх віку, умов та інтенсивності праці, специфіки трудових функцій тощо). Зокрема, для неповнолітніх тривалість робочого часу встановлюється 36 годин на тиждень, а для осіб віком 15—16 років і учнів віком 14—15 які працюють, — 24 години на тиждень; для працівників, які працюють у несприятливих умовах (шкідливих — інфекційні лікарні, протитуберкульозні, психіатричні заклади тощо; важких — шахтарі) залежно від рівня шкідливого впливу на їхнє здоров'я, тривалість робочого часу встановлюється 24 г тиждень.

Певні особливості має й такий вид робочого часу, як неповний робочий менший за нормальний нормований та скорочений. Зазвичай неповний робочий час встановлюється як під час прийняття на роботу, так і пізніше. Xарактерні ознаки цього виду робочого часу: а) як правило, він встановлюється угодою сторін трудового договору; б) оплата праці здійснюється згідно з норми виробітку чи залежно від відпрацьованого часу; в) обсяг трудових прав працівників не обмежується; г) для окремих працівників власник зобов'язаний встановити неповний робочий час (це вагітні, а також жінки, які мають) ну віком до 14 років або дитину-інваліда).

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу — це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі. Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну — поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочну роботу, чергування та облік робочого часу.

Ненормований робочий день — це особливий режим праці. Він встановлюється для окремих категорій працівників (керівників підприємств, структурних підрозділів та ін.), коли тривалість їх праці не піддається точному обліку а робота виконується понад нормальну тривалість робочого дня без додаткової оплати й без компенсації відгулом, а лише додатковою відпусткою тривалістю до семи календарних днів.

Нічний робочий час визначається законом з 22-і години до 6-ї години (с.55 КЗпП) і має таку особливість, як заборона залучати до роботи в нічний час вагітних і жінок, які мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років, та інших передбаченим законом працівників.

Облік робочого часу повинен здійснювати власник підприємства. Існують такі види обліку робочого часу:

Ø щоденний, коли працівник має однакову тривалість щоденної роботи;

Ø щотижневий, коли кожного тижня однаково реалізується тижнева і норма робочих годин (наприклад, 40, 24, 6 чи менше);

Ø підсумковий, коли неможливе додержання щоденної чи щотижневої норми тривалості робочого часу.

Він може бути місячним, квартальним, річним, але з таким розрахунком, щоб тривалість робочого часу на тиждень не перевищувала 40 годин на кожного працівника. Такий облік застосовується за наявності змін різної тривалі або на безперервно діючих підприємствах тощо.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України 1996 р.). Це право забезпечується різними засобами, найголовніші з яких:

а) надання днів щотижневого відпочинку;

б) щорічна оплачувана відпустка;

в) встановлення скороченого робочого дня.

Час відпочинку — частина календарного часу, коли працівник вільний від виконання трудової функції й має право використовувати його за власним розсудом. До видів часу відпочинку належать:

— перерви протягом робочого дня чи зміни;

— щоденний відпочинок між робочими днями (змінами);

— щотижневі вихідні дні;

— щорічні святкові та неробочі дні;

— щорічні відпустки.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 р., право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі — підприємство).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Право на відпустки забезпечується:

а) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим законом;

б) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього закону, а саме:

Ø у випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки робітникам, які мають дітей;

Ø у випадках звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, фахівців закладів освіти, які до звільнення працювали не менше 10 міс., грошова компенсація виплачується за невикористані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їх тривалості;

Ø у випадку переведення працівника на роботу до іншого підприємства грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням має бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена на грошову компенсацію. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткової відпусток не повинна бути меншою за 24 календарні дні.

Для осіб віком до 18 років заміна всіх видів відпусток на грошову компенсацію не допускається.

У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Установлені такі види відпусток (дод. 8):

I. Щорічна відпустка:

щорічна основна відпустка — не менше ніж 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Керівникам, педагогічним, науково - педагогічним, працівникам освіти щорічна основна відпустка встановлена впродовж 56 календарних днів. Особам у віці до 18 років — 31 календарний день, інвалід II груп — 30 календарних днів, інвалідам III групи — 26 календарних днів. Установлено тривалість щорічних відпусток для шахтарів, працівників лісової промисловості, гірничорятувальних частин;

щорічна додаткова відпустка за роботу у шкідливих і важких умовах праці — до 35 календарних днів (для зайнятих на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів; конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах);

— щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці — до 35 календарних днів (для працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово- емоційним та інтелектуальним навантаженням; конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості в працівника в цих умовах) і 7 календарних днів — працівникам з ненормованим робочим днем.

II. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівників:

а) у середніх навчальних закладах — працівникам, які здобувають; ну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх школах, класах, з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах. На/ додаткова оплачувана відпустка на період складання:

— випускних іспитів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів;

— перевідних іспитів у старшій школі — 23 календарні дні;

— перевідних іспитів в основній і старшій школах — від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних. Тим, хто складає іспити екстерном за основну і старшу школи, — відповідно 21 і 28 календарних днів;

б) працівникам, які навчаються у професійно-технічних закладах вони мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів упродовж року;

в) працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах освіти, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання надаються додаткові оплачувані відпустки:

1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому і другому і вищих навчальних закладах:

— І і П рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 30 календарних днів щорічно;

2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах вищих навчальних закладів:

— І і П рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно;

— III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — ЗО календарних днів щорічно;

— незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання — 40 календарних днів щорічно;

3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;

4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою і заочною формами навчання І і II рівнів акредитації — 2 міс., а у вищих закладах освіти III і IV рівнів акредитації — 4 міс.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка із розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Тим, хто навчається в аспірантурі без відриву від виробництва та успішно виконує індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 % середньої заробітної плати.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку навчанням.

Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням — на час профспілкового навчання працівників, обраних до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.

III. Творча відпустка: надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників і в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови і оплату встановлює Кабінет Міністрів України.

IV.Соціальні відпустки:

1) у зв'язку з вагітністю та пологами. На підставі медичного висновку я кам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю: до пологів — 70 календарних днів, після пологів — 56 календарних днів (70 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд;

2) для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй дається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам часткову оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю і частинами також батьком дитини, бабусею, дідусем чи іншими родичами,і фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

За бажанням жінки або осіб, згаданих вище, у період перебування їх у в пустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною;

3) додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Жінкам, які працюють і мають двох і більше дітей у віці до 15 років або дитину-інваліда, або і усиновили дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без маті (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному заклад а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових неробочих днів. За наявності кількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

V. Відпустка без збереження заробітної плати:

1) надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку:

— матері або батьку, який виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календаря днів щорічно;

— чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

— матері або іншим особам, які доглядають за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку; якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу — не більше як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

— ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (22 жовтня 1993 р.) № 3551-ХІІ, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, — тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

— пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

— інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

— особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

— працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

— працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

— працівникам для завершення санаторно-курортного лікування — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

— працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

— працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, — тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

— сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

— ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

— працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково й одержали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на цьому підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, — тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямку. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Працівникам, які навчаються в аспірантурі без відриву від виробництва протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний роботи день на тиждень без збереження заробітної плати;

2) за згодою сторін: за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Ситуаційні завдання:

№1: Медична сестра фізіотерапевтичного відділення в присутності старшої медичної сестри отримала опіки під час приготування настоїв лікувальних трав. Чи можна це розцінити як нещасний випадок? Дії старшої медичної сестри?

№ 2: Водій автотранспорту лікарні під час технічного ремонту автомобіля зламав руку. Під час розслідування на місці травми встановлено, а потім підтверджено медичним заключенням, що водій був в слабкому алкогольному сп’янінні (увечері перед роботою вживав слабкоалкогольні напої). Чи можна даний випадок пов'язати з виробничим травматизмом?

Самостійно:

Дата добавления: 2015-08-17