Поняття політичногоспичрайтинга

Існують такі видиспичрайтинга:

· Програмні промови: Великі виступи, присвячені якийсь проблемі (конференції, «круглі столи», фестивалі, зборів акціонерів, бізнес-форуми й ін.)111Невеликі виступи у рамках презентації чи дискусії на 1 – 2 хвилини (запис тілі- чи радіопрограми111Інтерв'ю: Розмова з журналістом або для подальшої підготовки матеріалу, або у прямому ефірі.

· Та і інший вигляд – політичнийспичратинг «Спичрайтер – боєць невидимого фронту. Але ці самі «бійці» гідні, щоб їх називали поіменно» – ця цитата винесено на обкладинку книжки Андрія Колесникова, присвяченій спічрайтерам (від анг.speechwriting – написання промов) відомих політиків.

На жаль, але це факт: найчастіше найбільш місткі і фрази публічних людей є текстами тих, хто завше залишається за кадром, – професійних творців текстів, чи спічрайтерів. Відповідно, роль таких фахівців важко переоцінити, коли йдеться виступ перед аудиторією на різноманітних конференціях, зборах, форумах та інших заходах суспільного телебачення і ділового формату. Як справедливо зазначає Анжеліка Ильгова: «Несведущие вважають, що політичні гравці – ті, кого бачимо на екрані: президент, прем'єр, члени Кабміну. Насправді, під цю політику (на папері) грають інші – ті, хто пишуть тексти політичним лідерам країни». Коли виступає розміняє президент країни, ми знаємо, якого він прийшов сам, що для неї написали; скільки вже разів він репетирував щирість у голосі і знайти правильне вимова. У цьому всім політикам допомагають цілі штати співробітників, які наділені правами на публічність – їх називають «спічрайтерами». Один американський політолог якось сказав: «Ті, хто пишуть промови президентам, управляють державою». За часів мовна діяльність президентів була оповита таємницею, оскільки підготовка виступів – досить інтимний процес.

Щоб мова виглядала природною, потрібно враховуватиме й особливості характеру політика, і інтонації його голоси. Відносини спичрайтера й громадського діяча можна порівняти із гармонійними стосунками актора й суфлера. Сьогодні майже в кожного більш-менш відомого політика є група спічрайтерів, що готує тексти виступів. З цих людей є мовою, але тільки президентів, але й політичної еліти. Є певна схема, через яку працюють найманіречеписци усього світу. Вимальовується на папері будинок: дах – основна думка, вікна – три аргументу (оскільки два не переконають, а чотири – забудуться), фундамент – жарти політика, цифри приклади. Здебільшого, мова має складатися з односкладових пропозицій і не більш 20 хвилин. Політичний PR має надзвичайного значення як під час проведення передвиборних кампаній і між виборами: перед виборами немає чимало часу. Pr політичний виборчої кампанії, представляє «підводну частину» айсберга і перевершує відкриту політрекламу і з обсягу робіт, і з значенням.

Політичний pr включає у собі такі етапи:

· організація та проробка зустрічах із виборцями і підприємствах;

· залучення чи нейтралізація адміністративного ресурсу;

· створення репутації соціально відповідальної людини;

· аналіз соціально-політичної обстановки у регіоні;

· ведення передвиборних компаній; та інших.

Політичний PR сьогодні міцно зайняв свої позиції політичному консалтингу. Політичний pr – це розмах, у якій потрібні виняткові професійних навиків, організаторські здібності, досвід, інтелект, і, безсумнівно, творчий підхід до. механізми політичногоpr: Існує дуже багато компаній, які займаються проведенням pr кампаній під час виборчої гонки. Компанії використовують різноманітні механізми для успішного проведення pr кампаній.

Використовуються такі механізми політичного pr:

· конструює чи дозволяє протиріччя;

· маскує які скоювалися дії – противник, не опираючись, йде на гірший ситуацію через нерозуміння загальної картини того що відбувається;

· реалізує план, у якому від конкурента не залежить, – відбувається його «вимикання» з управління подіями;

· створює ситуацію, коли він конкурент, селективний більш кращий шлях, потрапляє у пастку; дозволяє вживати чужі (конкурентів, знаменитостей, населення, держави) – ресурси (часу, іміджу, грошей, влади, інформації);

· виявляє приховані, непомічені ресурси чи «оживляє» втрачені PR-приеми у політиці – це комплекс заходів з якихpr-специалисти досягають своїх комунікативних цілей і виконання завдань, реалізуючи розроблену pr – стратегію.

Фахівці з проведення PR кампаній мають у своєму розпорядженні дуже багато різноманітних засобів і прийомів, з допомогою яких проводиться кампанія. Для успішного проведення pr кампанії у політиці, pr-специалисти застосовують особливі pr-приеми. PR-прийоми мають бути сплановані й організовані. Фахівці з pr застосовують кожному за окремого політика різні pr-приеми.

Традиційні PR-приеми у політиці:

· імідж переможця і аутсайдера;

· помилкова популярність;

· довгі переговори;

· помилкова підтримка;

· зіткнення (штучне зіткнення двох партій з допомогою підставних осіб, подій тощо);

· вибір без вибору (у пресі штучно створюється образ безвиході ситуації);

· надмірний позитив (на адресу політика висловлюється занадто багато позитивного переходить у похвальбу).

PR-технології у політиці – це технології, що дозволяють споживачеві формувати спільну думку у тому чи іншому політичного діяча. З допомогою PR-технологій можна розібрати будь-яку конкретну ситуацію й одержати необхідні рекомендації у питанні. Однією з pr-технологій є комунікатив на pr-технологию, розрахована масову вплив. Вкрай рідко застосовуються персональні pr-технологии, що використовуються самостійно керувати власною долею на роботі чи сім'єю.

PR імідж є важливим аспектом загального сприйняття й оцінки політика. PR імідж – об'єктивний чинник, грає великій ролі щодо оцінки будь-якої політичної кандидата. Імідж цілеспрямовано формується у масовій свідомості з допомогою PR, реклами або пропаганди. Імідж можна цілеспрямовано формувати, уточнювати чи переробляти з допомогою модифікації діяльності, вчинків і заяв соціального суб'єкта. З допомогою PR формується, як позитивний, і негативний імідж. PR-агентства під час створення іміджу політичному кандидату спираються з його темперамент, зовнішність, характер, сім'ю, минуле. Формування політичного іміджу можна повністю контрольованим і вистраюваним за схемою. Прийоми можуть змінюватися залежно від обставин. Цілеспрямоване формування політичного іміджу – трудомісткий процес, що під силу не одинакам, а спеціалізованим PR-агентствам.

Побудова вдалого іміджу політичного лідера переважно залежить від наступних умов: від знання і набутий розуміння настроїв, вимог, і установок своїх майбутніх чи справжніх послідовників й уміння показати, що політик – той самий, хто цілком відповідає потребам публіки. Одну з дієвих стратегій завоювання довіри публіки – показати політику, що схожий ними, що він однакові із нею турботи і проблеми, що він – «них». Надмірна оригінальність у сфері політики при формулюванні програм, побудові іміджу політичного лідера й т.п. неприпустима, вона лише відштовхне від політика більшу частину людей.

Успішним політичним лідерам корисно скористатися одним із головних заповідей маркетингу:

«Конкурентоспроможний товар повиннен бути таким же,як й усе, але трохи краще». Побудова іміджу популярного лідера вимагає як враховувати вимоги моменту і продовжує діяти про ситуацію, політик завжди повинен демонструвати деякі риси і забезпечення якості характеру, які у свідомості публіки однозначно пов'язані з «лідерськими» якостями. Не завжди важливо мати ці риси насправді, але завжди важливо виглядати з цими рисами. Так, лідер повинен бути діяльним, рішучим, справедливим та дбайливим до тих, які визнають його лідерство, нещадним до ворогів,преодолевающим всі перешкоди, які виходять переможцем із ситуації і завжди відчувати себе правим тощо. Більшість цих якостей успішно конструюються з допомогою слів. Якщо політик лише починає свою кар'єру, йому легко побудувати такий імідж, який він вважатиме за потрібне. Проте найголовніше у період – щоб помітили і запам'ятали. І тому новому політику зручніше починати під час політичного затишшя, а чи не в насичені політичними подіями моменти. Щоб запам'ятали, необхідно створити міцну асоціацію між політичним ім'ям і легко упізнаваним політичним ярликом, значимої для публіки в момент ідеєю, недвозначно оголосити себе захисником певного напрями. Чим міцніше будуть асоціації, тим легше буде дізнатися й про запам'ятати. Якщо йому це вже відомий політик, то радикально змінити його імідж – справа досить складне. Але якщо його необхідність усе ж таки виникла, головним завданням – сформувати нові асоціації між вже відомими і закрепившимися у свідомості публіки рисами іміджу, і новими завданнями.

Мета – не переконати аудиторію, що він має геть інші якості, не тими, які досі приписували, а довести, що ці його якості найбільше відповідають потребам моменту. Увага, яку приділяють іміджу – не даремна витрата часу. Політики мають викликати в людей довіру, симпатію, а виборці мають навчатися відрізняти істинні цінності від фальшивих. У остаточному підсумку нами правлять не ідеї, які носії, зовнішній вигляд яких – манери, жести, голос – брешуть дуже рідко (на відміну мови). Тому потрібно вчитися сприймати інформацію, яку несе імідж наших обранців. За всієї змістовності політичного «послання» кандидату необхідно мати тими особистісними рисами, які дозволять реалізувати його. Політику корисно володіти ораторським мистецтвом, що дозволяє без труднощів спілкуватися із людьми, мати у своїй поставлений голос, управляти мімікою і жестами. Йому потрібні енергія і працездатність, – тому увагу ЗМІ й більшості людей до стану здоров'я політичного лідера – непроста цікавість: лідер мусить уміти жартувати, імпровізувати, бути чарівним плюс якісь особливі якості, захоплення і навіть маленькі слабкості, які його близьким та зрозумілим мільйонам співгромадян. Білл Клінтон, наприклад, ввійшов у свою переможну виборчу кампанію з саксофоном до рук, молодіжним стилем одягу та поведінки; Ліонель Жоспен залучив симпатії професорської інтелігентністю, афористичністю висловлювань.

Неспроможна думка у тому, що імідж політика можна сформувати і розрекламувати за короткий відрізок офіційної виборчої компанії: імідж складається роками. Саме тому іміджмейкери мають працювати з політиками постійно, систематично аналізуючи їх слів і вчинків, організовуючи їм тренінги «Важливий для іміджу політика та сексуальний аспект. Вперше звідси заговорили під час кампанії Джона Кеннеді. «Половой інстинкт – важливий компонент політики, – писав тоді одне із менеджерів Кеннеді, – Якщо ваша кандидат гарний чоловік, то ми все жінки повалять голосувати нього, тягнучи за собоюупирающихся чоловіків».

Творці іміджів однією з етапів своєї роботи називають також добір адекватного типажу (наприклад, «хитрий лисиць», «батько солдатам» тощо.).Облегченний образ, укладений у рамки типу, легше сприймається, зрозуміліше, гармонійнішою. У політичній літературі є кілька типологій іміджу. На одній із них запропонував Р.Шварценберг. Його галерея образів політиків повторює набір класичних театральних амплуа: «Рятівник Батьківщини». Театральний аналог – герой, «Бог із машини». Цей персонаж вступає на Майдані сцену політичного театру найскладніші та відповідальні моменти; він овіяний славою і легендами, часто канонизируется «Батько нації». Театральний аналог – шляхетний батько. Йдеться про авторитарному лідера, царю-панотцю, який суворий, але справедливий з підданими «Чарівний лідер». Театральний аналог – перший коханець. Улибчив і розкутий, намагається й не так переконати в правоті свої волелюбні ідеї, скільки просто сподобатися «Свойский мужик». Театральний аналог – простак. Нічим не примітний людина, за велінням долі виявився серед мешканців політичного Олімпу. Героїчні лідери приходять і собі разом із епохою, їх породила. Їх останніми політиками подібного типу були герої Другої світової війни Д. Ейзенхауер і Ш. Де Голь. З 1960-х рр. у західній політиці стали домінувати «чарівні» лідери – Кеннеді, Клінтон, Жоспен. Раз у раз їх тіснять «свійські мужики» – Картер, Мейджор. Поступово сходять із сцени, і «батьки нації» – Міттеран, Рейган, Тетчер.

Російська політична історія та сучасність виявляють нам зразки практично всіх перерахованих вище іміджів. Проте, те, що добре Заходу, непридатно для Росії. Ситуація, у якій майже половину населення почувається знедоленими сиротами, чужими «у цьому святі життя», породжує жагучу потреба у дбайливому «батька», який про подбає, нікого не обійшовши ласкою і щедротами. Найактивніший патерналистский імідж розроблявся Б. Єльциним починаючи свого часу прямим і нехитрим правдолюбцем. Важко приживається російській грунті тип «чарівного політика.

Дата добавления: 2015-08-17