Джерельна база

При написанні роботи ми використали мемуарні джерела, літописи.

Найголовнішим джерелом нашого дослідження є роман Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем» [7], який став частиною його трилогії, створений в роки бездержавності Польщі. Тому письменник намагався «укріпити серця» своїх співвітчизників, звертаючи увагу на давні події історії своєї держави, підносячи і окреслюючи ореолом героїчності відомих тогочасних польських діячів (зокрема, Ярему Вишневецького) і показуючи Україну, її народ та провідних діячів у негативному світлі. Звісно, з таким відношенням до української спільноти і викривлення історичних реалій, роман і його автор не могли не зазнати критики як зі сторони українських істориків, так і зі сторони своїх співвітчизників. Натомість Річ Посполиту зображено як високорозвинену цивілізовану державу, яка бореться з протиправними діями повстанців на «своїх» землях.

При написанні свого епохального роману, Генрік Сенкевич користувався широкою джерельною базою, в якій мали місце і непольські джерела. Основні з них: «Опис України» Боплана [1], «Діаріуш» Еріха Лясоти [5; 6], «Літопис» Самійла Величка [2]. Ми, користуючись при написанні робити цими ж працями, звернули увагу на те, що автор «Вогнем і мечем» використав у романі факти, які «зіграли» не на користь українців і замовчав важливі нюанси, що стосуються Запорізької Січі, козацтва, української культури.

З «Опису України» Гійома Левассера де Боплана [1] дізнаємося про етнічний склад населення України, його станову характеристику, про козацтво і їх військове мистецтво, господарство, матеріальну й духовну культуру українців. Ця книга французького інженера протягом тривалого часу була чи не єдиним авторитетним джерелом для черпання істориками, географами, політиками потрібної та цікавої інформації.

«Щоденник», що залишив Еріх Лясота [5; 6] є цінним джерелом з історії та географії України. У ньому посол німецького імператора змальовує побут та політичне життя Запорозької Січі, а також описує міста України (Київ, Луцьк, Львів, Прилуки, Проскурів, Кам’янець, Хмільник тощо). В результаті своїх спостережень Лясота робить висновок, що Запорізька Січ «користувалася великим впливом не лише в Україні, але на неї оглядалася і вся Польща».

Літопис Самійла Величка [2] є дуже важливим джерелом козацької історіографії. Розповідь містить перекази про гетьмана Богдана Хмельницького (хто він і звідки), про викрадення у Барабаша Хмельницьким листів. В літописі автор звертає увагу не стільки на самі битви, скільки на підготовку до них, а також прославляє силу і військову майстерність козацтва під керівництвом Богдана Хмельницького.

Ще одним цікавим джерелом є «Діаріуш» Казиміра Філіпа Обуховича [4] (перекладений на укр. мову проф. Житомирського державного університету ім. І. Франка і вміщений у «волинських історичних записках»). В ньому польський дипломат описав суспільно-політичне життя Речі Посполитої в 1630-1654 роках, військові події під час війни 1648-1654 років та міжнародні відносини в Східній Європі в середині ХVII століття. Щоденник охоплює події з 1630 до 1654 року, містить історію посольства в Москву і дає чимало матеріалів для характеристики тодішніх відносин Москви, Польщі та Литви.

При вивченні нашої проблеми варта уваги і хроніка Натана Гановера «Глибокий мул» з коментарями Н. Яковенко [3]. Вона присвячена подіям Хмельниччини 1648–1649 років в Україні і показує нетерпимість українців до єврейського народу. Імена провідних українських діячів супроводжуються літерами х. б. с. й. і., що значить «хай буде стерте його ім’я», а Ярема Вишневецький зображений як покровитель знедоленого єврейського народу. У своїх коментарях Наталя Яковенко зазначає, що саме через такі джерела як хроніка Гановера з’явився міф про одвічну ворожнечу українців та євреїв. На думку професора, «Глибокий мул» тільки переказує легенди й факти, що були поширеними між людьми, а іноді автор підключає свою фантазію. Але, як би там не було, хоч ми і можемо спростувати цифри жертв, зробити не такими густими фарби навколо картин жорстокості козаків відносно євреїв, але сам факт всеодно залишається і спростувати ми його аж ніяк не можемо.

Таким чином, історико-мемуарна та літописна джерельна база, яка спирається на свідчення сучасників подій національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького та більш давні джерела, допомагає нам відобразити тогочасну історичну дійсність, проаналізувати відповідність фактів, наведених у джерелах, опису України і подій визвольної війни у Сенкевича.

Зрозуміло, що тільки цим колом названих джерел та літератури повне висвітлення нашої проблеми не може вичерпуватися. Однак, уже названа історіографічна база дозволяє в більш ніж потрібному обсязі дослідити проблему й досягти поставлених цілей, що, звичайно, не може бути обмеженням для нових наукових досліджень.

Дата добавления: 2015-08-17