Типологія спецтехнологій, ілюстративні приклади їх застосування та засоби протидії

Як відзначалося в темі 1, спецтехнології (технології психічного узалежнення та психодеструкції) – це алгоритми впливу на психіку адресата (індивідуальну чи колективну), що передбачають довготривалі ефекти у вигляді блокування/руйнування психічних підсистем самоусвідомлення і саморегуляції особи/соціальної групи, та/або повне/часткове руйнування органічних структур центральної та периферійної нервової системи особи із наслідками її повної/часткової дезадаптації (неврозу, психозу, пограничного стану).

Даний розряд психотехнологій з інформаційної точки зору відноситься до закритих, тобто, до психотехнологічного інструментарію, використання якого не стає предметом публічного обговорення і всіляким чином приховується організаціями-користувачами. Проте було б занадто категорично стверджувати, що і на сьогодні спецтехнології залишаються «таємницею за сімома печатками». Адже сам факт спроби їх аналізу в даному посібнику говорить про відповідне просотування колись закритих даних в літературу та інтернет-джерела.

З іншого боку, не можна відмовити авторам, що здійснювали відповідні розвідки в дослідженні тоталітарних релігійних сект, репресивно-каральних органів левіафанів ХХ століття – СРСР, нацистської Німеччини, Португалії та ін., а також літераторам художнього поля, які з кінця 60-х рр. минулого століття ангажували обивательську цікавість конспірологічними сюжетами з діяльності спецслужб та застосовуваних ними спецтехнологій.

Завдяки ЗМІ для нас давно вже перестали бути секретом пси-генератор, лоботомія та рослинні порошки африканських вуду-бокорів, використовувані для узалежнення окремих людей або ж малих соціальних груп. Значні контингенти людей стали жертвами застосування спецтехнологій в США, Росії та Україні через діяльність тоталітарних релігійних сект, яка набула значного розголосу («Юсмалос», «Аум Сінріке», «Церква Давида», крішнаїти), а також розсекреченим розробкам ЦРУ та КДБ колишнього СРСР (високочастотні пси-генератори).

З іншого боку, спецтехнології далеко не завжди були (і є) пов’язаними із складними розробками і фундаментальними науковими проектами, плодом такого собі системного злонавмисництва по конструюванню інструментів узалежнення та знищення. Так, китайська пенітенціарна система в часи культурної революції Мао, (та і в наш час) використовує етноспецифічні форми імпринтингу (зомбування), які не є штучно створеними технологіями. Для вихідця з Європи чи Америки подібне вторгнення в психічний світ розглядається як насильство, проте для людини китайської культури – всього лише як звичні форми соціалізації і виховання.

До спецтехнологій можна віднести:

А)Технології програмування психіки

Б) Технології зомбування

В)Технології психодеструкції

А) Технології програмування психіки – це алгоритми формування стану довготривалого психічного узалежнення через блокування психічних підсистем самоусвідомлення і саморегуляції особи/соціальної групи. При застосуванні технологій даної групи деструктивні психічні наслідки піддаються коригуванню через відповідні заходи депрограмування та медико-соціальної реабілітації.

Технології програмування психіки, в залежності від способів налаштування психіки адресата на узалежнення, а також рівня фіксованості відповідних психічних автоматизмів, що блокують спроможність суб’єкта до самоусвідомлення та саморегуляції, можна умовно поділити на три групи:

АА 1) Технології, що застосовуються в моделі біхевіористичної дресури та психофізичного програмування.

АА2) Технології, що застосовуються в моделі підсвідомого програмування (із використанням терапевтичних гіпнотехнік психоаналізу та НЛП)

АА3) Технології, що застосовуються в моделі програмування в віртуальному просторі (симуляційно-імітативна модель, що передбачає створення штучного соціального середовища).

АА1) Модель біхевіористичної дресури та психофізичного програмування застосовувалася (застосовується?) в проектах т.зв. «модифікації поведінки».

Модифікація поведінки – це застосування електротерапії, хіміотерапії, психохірургії, аверсивної терапії, системи заохочення/покарання або інших форм та засобів зміни настрою, поведінки або психічного стану індивіда (групи людей). Фундаментом проектів модифікації поведінки справедливо вважається аверсивна терапія – форма поведінкової психотерапії, що грунтується на утворенні в психіці адресата тимчасових нервових зв”язків (рефлексів) між небажаною поведінкою та суб’єктивно-неприємним переживанням, що спричиняється больовими, електричними, хімічними та ін. подразниками.

В Росії задовго до появи друкованих робіт Б.Ф. Скіннера («По той бік свободи і гідності»), який вважається автором соціальних впроваджень проектів модифікації поведінки в лікувальних психіатричних закладах, виправно-трудових установах та діяльності спецслужб перший досвід застосування аверсивної терапії в клінічних цілях мав місце у 20-х роках ХХ ст.(М.В. Канторович, І.Ф. Случевський, О.А. Фрікен). На Заході аверсивна терапія стала використовуватись з 1935 року, коли гомосексуально-орієнтованих паціентів психіатричних лікарен стали лікувати електрошоком. Процедура терапії полягає в тому, що подразники, що викликають у пацієнта вкрай неприємні, але не небезпечні для життя відчуття (електрошок, біль, фрустрація потреб) пред’являються в часовій змичці із подразниками (напр., алкоголь), що провакують неприйнятну (а тому таку, що підлягає загальмовуванню) поведінку. Згідно із схемою класичного обумовлювання (Павлов), подразник, що запускає неприйнятну поведінку, пов’язується з аверсивним подразником і насичується неприємними афектами.

Приклади.

1. В програмах модифікації поведінки в тюрмах штату Айова ув’язненим, що порушували тюремні правила, вводили апоморфін. Через 15 хвилин починалося безприпинне блювання, яке тривало від 15 хвилин до 1 години. Одночасово виникали тимчасові серцево-судинні порушення, в тому числі гіпертонічні та тахікардичні реакції. Розглянувши клопотання, з яким звернулися ув’язнені, апеляційний суд США кваліфікував це лікування як «жорстоке і незвичне покарання», що суперечить 8 поправці до американської конституції.

2. Бюро медичного центру тюрем в Спрінгфілді, штат Міссурі застосовувало сенсорну депривацію: недисципліновані ув’язнені поміщувалися в одиночні камери, що мали круглу, як циферблат, форму, без радіо та літератури. Потім, якщо ув’язнені поводили себе згідно з правилами, їх поступово переміщували з одного «рівня» на інший, кожен з яких мав свої «привілеї». Ув’язнених протягом декількох місяців і навіть років утримували в таких камерах за відмову стати «слухняними». З іронії долі ця спрингфілдська програма відома під назвою START (Special Treatment and Rehabilitation Training – навчання через спеціальне лікування і реабілітацію).

3. В медичному коледжі в Вейкавіллі, штат Каліфорнія, неслухняному ув’язненому вводили препарат анектин, що викликав зупинку дихання на дві хвилини, протягом яких «терапевт» говорив з ним про його «злочини». В чоловічій тюрмі цього ж штату до ув’язнених латінос було застосовано пролексин – препарат, що спричиняв сомнабулічні та дисоціативні реакції (лунатизм, ступор, загальмовування і розлади рухових реакцій).

АА2) Технології, що застосовуються в моделі підсвідомого програмування (із використанням терапевтичних гіпнотехнік психоаналізу та НЛП) – здебільшого із використанням технік Его-регресії та ідентифікації (психоаналіз) та підлаштування (НЛП).

Его-регресія має місце при роботі психоаналітиків, які, встановлюючи режим «вільних асоціацій», розбалансовують его-центр, наслідком чого стає стан регресії – часткового зниження адаптації, саморегуляції та самоконтролю особи, функції яких тимчасово «переходять» (звісно, у метафоричному розумінні) до психоаналітика (він «укладає» із здоровою (неневротичною) частиною психіки клієнта терапевтичний альянс)). Підсвідомому програмуванню із використанням его-регресії передує стан розслаблення (він, по суті, є послабленим гіпнотичним станом), після якого відбувається саморозкриття і «вивертання» назовні підсвідомих комплексів у формі різних зізнань та супутніх ім емоційних переживань. Однак, якщо психоаналітики використовують его-регресію в терапевтичних цілях, то інші оператори впливу можуть робити це задля програмування.

Ідентифікація – це одна із форм психологічного захисту, характерна тим, що при її дії відбувається уподібнення об’єкту, що спричиняє страх. Завдяки їй відбувається також символічне оволодіння бажаним, але недосяжним об’єктом; при розширеному тлумаченні – неусвідомлене слідування зразкам та ідеалам, що дозволяє подолати власну слабкість та почуття неповноцінності.

Ілюстративний приклад 1. В тотальних релігійних культах практикується т.зв. «очищувальна сповідь»: людина оповідає про найінтимніші подробиці власного життя перед зібранням віруючих і релігійних наставників, які в ході сповіді здійснюють пряму сугестію бажаної поведінки (часто - у вигляді директив підкорятись самим наставникам). Оскільки внедріння подібних «команд» відбувається в регресійному стані (я-образ на очах інших людей «перетирається» переживаннями сорому, провини, самоненависті, морально-садистичними оцінками і каяттям самого учасника і оточуючих), то сугестивні послання програмують безсвідомий рівень психіки і практично знекровлюють внутрішній психічний опір у вигляді саморегуляції.

Ілюстративний приклад 2. Техніки ідентифікації використовуються як в силових структурах, так і тотальних релігійних культах. На механізмах ідентифікації з агресором було поставлене програмування поведінки в т.зв. позастатутних взаєминах у збройних силах («дідівство»). Звісно, що ідентифікації з агресором передувала психічна регресія (над новобранцями фізично знущалися і мордували, після чого «пропонували» виконувати всілякі принизливі доручення), але в подальшому жертва знущання – «салага» - повністю уподібнювалася агресору – «діду», відтворюючи подібні знущання над наступним призовом новобранців.

АА3) Модель програмування в віртуальному просторі (симуляційно-імітативна модель) передбачає створення штучного середовища, в якому відбувається психічне переформатовування особи і соціальне народження нової ідентичності через організацію. Тут доцільним вважається наведення відомої в літературі з психології впливу моделі Ліфтона, доволі часто застосовувану релігійними організаціями. Ліфтон виділяє 8 факторів тотального перепрограмування свідомості:

1) Контроль оточуючого середовища – жорстке структурування оточення, в якому спілкування регулюється, а допуск до інформації строго контролюється.

2) Містичне маніпулювання – використання запланованої або ж спеціапльно підлаштованої («спонтанної») ситуації для надання їй смислу, вигідного маніпуляторам.

3) Вимога чистоти – жорсткий поділ світу на чистий і нечистий, гарний і поганий. Тоталітарна секта – «гарна і чиста» - все інше – «погане» і «брудне».

4) Культ сповіді – вимога бесперервної сповіді та інтимних зізнань для знищення «кордонів особи» та підтримання почуття провини.

5) «Свята наука» - оголошення своєї догми абсолютною, повною та вічною істиною. Будь-яка інформація, яка суперечить цій абсолютній істині вважається хибною.

6) Навантажена (культовим смислом) мова – створення спеціального клішованого словника всередині організації для усунення самої основи для самостійного та критичного мислення.

7) Доктрина вище за особу – доктрина більш реальна і істинна, ніж особа та її індивідуальний досвід.

8) Поділ існування – члени групи мають право на життя та існування, решта інших – ні, тобто, «мета виправдовує будь-які засоби».

Б) Технології зомбування – це алгоритми формування стану довготривалого психічного узалежнення через блокування психічних підсистем самоусвідомлення і саморегуляції особи/соціальної групи. При застосуванні технологій даної групи деструктивні психічні наслідки піддаються коригуванню через відповідні заходи депрограмування та медико-соціальної реабілітації.

Попри всі відмінності зомбування, ця психотехнологія включає деякий алгоритм-мінімум, що складається з таких етапів:

1. Досягнення рапорту (контакту із безсвідомим). В НЛП найчастіше використовують т.з. калібровку (калібрування)- підлаштування під безсвідоме через улюблену репрезентативну систему, оптимальну з точки зору декодування аудіальну, візуальну чи кінестетичну семіотику реципієнта. Вписуючись в найприйнятнішу семіотику “жертви”, маніпулятор досягає резонансу, стягуючи на себе енергопотік психіки.

2. Провокування неоптимального психічного стану, афекту. Найчастіше провакується страх, емоційне захоплення, гнів. Фокус уваги при цьому тимчасово втрачається, безсвідоме стає повністю відкритим для завантаження кодами: “жертва” символічно вмирає.

3. Етап “реанімації”, на якому агент впливу виводить закодовану жертву на рівень усвідомлення того, що з нею відбулася психологічна трансформація. Оскільки жертва не знає про те, який код вона “проковтнула”, то пропонується “допомога” у вигляді наставництва, співробітництва, окремих “безкорисних” послуг тощо.

4. Етап встановлення якоря-активатора, що може мати будь-яке походження, але має обов’язково викликати звичні асоціації, зв’язуючи по горизонталі спровоковану емоцію, психологічну реанімацію та образ “рятівника».

До різновидів зомбування відносяться:

ББ1) Фармакотоксичне зомбування з використанням інгумації.

ББ2) Фармакотоксичне зомбування з використанням делірійних та змінених, стресово-перехідних станів свідомості.

ББ3) Шокове зомбування с використанням афективно-стресових станів в надзвичайних умовах.

ББ4) Ціннісно-інфляційне зомбування с реімпринтингом.

ББ1) Фармакотоксичне зомбування з використанням інгумації - це різновид зомбування, що передбачає використання щодо потенційної жертви токсинів тваринного або рослинного походження у поєднанні із її похованням та «реанімацією».

В якості токсичної речовини може використовуватись, наприклад, тетрогексин – алкалоїд, що міститься в колючках риби фугу (отруйний вид риб, що водиться в Японському морі) і виготовляється шляхом їх засушування. Отрута втирається в шкіру жертви, через що остання впадає в коматозний стан. При цьому досягається руйнування більшої частини кори великих півкуль. Жертва поховується і реанімується із використанням соку «стіонія» (рослина, поширена в Південній Африці). Стан коми проходить, і зомбі-програматор отримує істоту, повністю позбавлену спроможності мислити. Вона спроможна лише виконувати накази і підтримувати своє існування за рахунок інстинктів.

ББ2) Фармакотоксичне зомбування з використанням делірійних та змінених, стресово-перехідних станів свідомості відрізняється від попереднього різновиду тим, що жертву, перед введенням токсину, замість поховання піддають гіпнозу або ж вводять в трансовий стан (із використанням технік директивного або ж еріксоніанського гіпнозу). Для зомбі-програматора це означає збільшення ступеня ризику і виходу жертви з-під контролю, оскільки значного руйнування ЦНС і, відповідного, повного узалежнення волі і свідомості зомбі не досягається.

ББ3)Шокове зомбування в афективно-стресових станах в надзвичайних умовах із використанням/без використання інгумації передбачає психічне узалежнення жертви через внедріння програми нав’язливого страху, який унеможливлює будь-яку саморегуляцію поведінки і свідомості без руйнування фізіологічних структур ЦНС із використанням/без використання поховання.

Приклад 1. Приклад такої «технології» описує В. Мельгунов в своїй публіцистичній праці «Красный террор в России» (М.,1991). Таке зомбування застосовувалося органами ВЧК з метою створення слухняних спецагентів. Жертву зпочатку «розстрілювали» (звісно, не вбиваючи її, а лише спричиняючи смертельний переляк, наслідком чого було знепритомнення і шок). Після цього жертва піддавалася похованню заживо. Відійшовши від знепритомнення, людина переживала смертельний шок і жах від переляку бути похованою заживо. Жертву викопували і продовжували «процедуру дізнання» із катуваннями і тортурами, після чого вона погоджувалася на будь-які умови роботи на ВЧК.

Приклад 2. Одна з учасниць секти “Віра алтарю” описує епізод зомбування через почуття страху і провини:“Вночі,- розповідає вона,- нас неочікувано розбудили і повели в приміщення, звідки виходив жахливий запах. В глибині можна було розрізнити столи із продуктами, що розкладалися, над якими роїлися мухи. На стінах висіли картини, які зображували всілякі жахи, сцени садистських вбивств та статевих спотворень. З темноти роздалися голоси: “Приходь і їж, це диявол кличе тебе!” Неочікувано з’явилася наставниця общини і гучно закричала: “Ось якого пригощання ви бажаєте, ось що ви обрали замість Божої трапези!” Після цього нам дозволено було повернутися назад. Але коли змучені та залякані ми дібралися до своїх ліжок, нас знову покликали до зали. Перед нами знову постала наставниця в білому одязі. За її знаком в приміщення заштовхнули дівчину, переодягнену відьмою, яка, як було оголошено, порушила дисципліну. Потім зачитали список її гріхів, і всі почали дружно знущатися над нею, сподіваючись показною ревнісністю уникнути подібної розправи” [Цит. за: Психология господства и подчинения, 1998, с.509].

ББ4) Ціннісно-інфляційне зомбування з реімпринтингом, у порівнянні із наведеними різновидами, часто буває соціально-схваленим варіантом нормативного впливу, як на рівні міжособової взаємодії, так і через ЗМІ і, навіть, професійних та релігійних ініціацій у відповідних структурах. Ціннісно-інфляційному зомбуванню супутні різні форми соціально-етичного ритуального «знищення» особи із подальшим вольовим нав’язуванням їй програми агента впливу.

Приклад 1. Менлі П. Холл в своїй роботі «Энциклопедическое изложение масонской, розенкрейцеровской, герметической и каббалистической символической философии» описує обряд ініціації в Елевсинських містеріях:

«Перед початком ініціацій новачка ставили на шкіру принесеної в жертву тварини, і він клявся, що лише смерть розімкне його вуста і що він ніколи не розкриє секретів, довірених йому…Вважалося, що опівночі невидимі світи сходяться близько до земної сфери і що души в цей час просковзують туди, набуваючи матеріального існування. З цієї причини велика кількість елевсинських езотерій відбувалася вночі (точніше, опівночі).

Оскільки в містеріях часто доводилося мати справу з людьми, що упускали свої філософські, духовно сприятливі можливості, зали для посвячення живо нагадували жахи Гадеса. Все це супроводжувалося вражаючими ритуальними драмами. Після проходження жорстоких випробувань із пастками і небезпеками кандидат отримував почесний титул Містес, тобто, той, хто бачить скрізь туман або ж занавіс… Неофіт при ініціації проходить все більш блискучі кімнати, що символізує сходження душі від нижчих світів до області світла. Нарешті, він заходить до кімнати із сводами (арками), де стоїть прекрасно освітлена скульптура богині Церери. Тут, в присутності вищих жреців містерій, одягнутих в ошатний одяг, його посвячують у вищі секрети Елевсинських містерій»[Холл, 2006, с.54-56].

Приклад 2. Вчителька середньої школи на уроці піднімає «неслухняну» ученицю і починає розпікати її за невчасно виконане завдання, пригадуючи, паралельно із нотацією, соромлячі факти з біографії її батьків («Твій батько – п’яниця, а мати постійно в барах вештається…» і т.п.). На очах у дітей відбувається начебто «дозволене» у виховному відношенні дійство, що містить елементи зомбування (оскільки ідентичність дитини морально «зпалюється» почуттями сорому і провини в оточенні інших учнів, які ще і додатково налаштовуються на цькування цієї дитини, через що сама «жертва»(?) стає практично «ручною» для подальшого педагогічного впливу).

Приклад 3. В російських ЗМІ нагнітання страху (катастрофізація) використовується як інструмент масово-психологічного зомбування населення: за підрахунками ВЦИОМ, 80% телевізійних передач російського телебачення пов”язані із тематикою війн, смерті, терактів, катастроф і т.п. (страх, як відомо, підвищує психологічну гнучкість і навіюваність того, хто піддається залякуванню, тобто, як окремих людей, так і великих соціальних груп, що полегшує постійне підтримання режиму «надзвичайної ситуації» урядом).

В) Технології психодеструкції – алгоритми руйнування психіки адресата із використанням психофізичних, фармакологічних, хірургічних та інших непсихологічних засобів (пси-генераторів, лоботомії, електрошоку тощо).

Приклад 1. Доктор Орландо Енді з медичного факультету університету штату Місісіпі зробив операцію на таламусі дев’ятирічного хлопчика з метою «виправити порушення» його поведінки. Він ще тричі оперував дитину, допоки не було відзначено «покращення в поведінці». Декілька років потому докторі Енді повідомляв: «Однак з точки зору інтелекту у паціента спостерігається деградація».

Приклад 2. В тоталітарній секті «Юсмалос» («Біле братство») фундаторами і «гуру» Ю. Кривоноговим та М. Цвигун використовувався пси-генератор - прилад, що генерує ультракороткі хвилі. Поруч із гальмівним впливом на ділянки великих півкуль головного мозку, прибор спроможний руйнувати кіркові і підкрікові структури ЦНС, спричиняючи незворотні психотичні зміни у об’єктів «обробки». Застосування заходів медико-соціальної реабілітації і психотерапії так і не повернуло багатьох колишніх жертв психодеструкції до нормального психічного стану.

Один з американських фахівців в галузі роботи із спецтехнологіями С. Хассен в своїй роботі пропонує для жертв тотальних релігійних культів комплексну стратегію терапевтичного депрограмування, що включає в себе елементи психоаналітичної діагностики, НЛП та психосинтезу за Р. Асаджіолі. Вона включає в себе роботи із техніками моделювання, метапрограм, калібрування модальностей та побудови нової ідентичності [Більш детально див.: Хассэн, 2004]. До цього переліку додаються також техніки роботи із субособистостями та психобіографічної реконструкції, використовувані психоаналітиками із школи об’єктних відносин (Д.-В. Віннікот, М. Малер, М. Кляйн) [Більш детально див.: Уоткинс, Паттэрсон, 2004, с.96-129; Справочник практического психолога, 2006, с.14-79, 402-498, 664-780].

Російський дослідник М. Орел пропонує в організації терапевтичного процесу депрограмування дотримуватись наступних принципів:

1) ненасильницький спосіб впливу, діалоговий режим із суб’єктом, мотивованим до звільнення від сприйнятої деструктивної доктрини;

2) надання можливості скільки завгодно тривалої зупинки на досягнутому в ході рівноправного діалогу;

3) чесне інформування того, хто намагається звільнитись від індоктринації щодо прийомів та методів впливу;

4) згода в будь-який момент припинити терапевтичні інтервенції за першим бажанням того, кого реабілітують [Цит.за: Контроль сознания и методы подавления личности, 2004, с.437-438].

Оригінальну модель депрограмування маніпуляторів (що по суті також можна розглядати як один із зразків роботи із деструктивними наслідками спецтехнологій) пропонує Е. Шостром в своїй роботі «Человек-манипулятор»[Шостром, 2003, гл.15; див. також додаток уривку з названого видання російською мовою в кінці посібника]. Більш складним уявляється застосування технологій депрограмування в соціальному масштабі, на що мають бути спрямовані відповідні засоби соціодіагностики та соціотерапії. На сьогодні, нажаль, спостерігається дефіцит джерел, пов’язаних із даною тематикою. В Україні відповідні депрограмуючі заходи здійснюються за допомогою фахової психіатричної та психологічно-консультаційної допомоги як на базі державних медичних закладів, таке і організацій приватної форми власності.

Перелік рекомендованої літератури

1. Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды. Механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление.- СПб, «Прайм-Еврознак», 2002, с.350-378.

2. Лифтон Д.Р. Технология «промывки мозгов».- СПб, «Прайм-Еврознак», 2005.

3. Контроль сознания и методы подавления личности.- Мн.:Харвест, 2004, с.366-621.

4. Сафронов А.Г. Религиозные психопрактики в истории культуры.- Харьков, ХГАК, 2004.

5. Хассэн С. Контроль сознания и феномен культа.- М.: Рипаблик, 2004.

6. Шейнов В.П. Психологическое влияние.- Мн.: Харвест, 2007, с.218-246.

Дата добавления: 2015-08-20