Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поняття суспільства у філософії.

Поняття суспільного виробництва | Продуктивні сили | Сутність та структура духовного життя суспільства. | Типи суспільства. | Рушійні сили історичного розвитку. |


Читайте также:
  1. агальне поняття про красномовство
  2. агальне поняття прокуратури як правоохоронного органу держави.
  3. Аграрна політика України: поняття, сутність, ознаки та основні напрямки.
  4. БУХГАЛТЕРСЬКІ РАХУНКИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ
  5. Визначення поняття самотності.
  6. Грошовий потік проекту: поняття та характеристика його складових
  7. ДОКУМЕНТАЛЬНА РЕВІЗІЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Термін "суспільство" у філософській, економічній, соціологічний та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Венеції, сучасної Болгарії, України тощо.

Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин, цілісним соціальним організмом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів. Це дає підстави вживати для означення таких одиничних конкретних суспільств термін "соціальний організм".

2.Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

3.Сукупність усіх соціальних організмів, що існували й існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

4.Суспільство певного типу взагалі, наприклад, феодальне, індустрі­альне.

Надзвичайна складність і високий динамізм суспільного життя ство­рюють для суспільствознавців чимало труднощів. Не випадково велика група вчених вважає за неможливе пізнання його законів, пропонує відмо­витись від законопошуковості й перейти до опису фактів, зіставлення їх між собою, пояснення суспільства чи системи, факторів, що взаємоді­ють. І хоч теорія факторів (Р.Арон, М.Вебер, М.Ковалевський, У.Ростоу та ін.) кваліфікується в нашій літературі як антинаукова, все ж ми схильні вбачати в ній досить помітну долю науковості, зокрема в аналізі таких факторів суспільного життя, як техніка, культура, соціальні групи, полі­тика, масова свідомість тощо. Разом з тим суспільство не може бути зведене до простої суми факторів, навіть до їхньої взаємодії. Одні з них є визначальними, інші — похідними, одні кваліфікуються як матері­альні, другі — як ідеальні; одні вважаються об'єктивними, інші — су­б'єктивними. Соціальна філософія має упорядкувати суперечливу систе­му факторів, визначити первинні й вторинні рівні суспільного життя, їхні функції, не допускаючи при цьому будь-якої абсолютизації. Різні уявлення про соціум як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Одними з перших вагоме слово в цій галузі сказали китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні тала­новиті співвітчизники. Соціум у теоретично-філософській уяві старо­давніх мислителів у буквальному розумінні цього слова ототожнювався з державою. Суспільне життя не мислилось інакше, як державне. Людина трактувалась як політична (державна) істота (Арістотель). Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. Можна сказати, що теоретики "донульового часу" (часу до народження Христа) виявили й описали майже всі основні елементи суспільного співжиття людей як державного. І хоч їхнє вчення має історично обумовлений характер, слід підкреслити те велике значення, яке воно мало для розвитку пізніших теоретичних конструкцій. Мислителі середньовіччя запримітили різницю між соціумом і дер­жавою, але приховували це в релігійних містифікаціях. І тільки у творах Н.Макіавеллі держава постає у вигляді однієї із складових соціуму як більш широкого і фундаментального утворення.

Державобудівники — так можна означити всіх соціальних філософів домакіавеллівського періоду — виявили майже всі елементи соціуму, однак не змогли скласти про нього більш-менш адекватного теоретичного уяв­лення. Мислителі епохи Нового часу започаткували справу, все ж не завершили її. Як і раніше, більше уваги приділялось державницьким підрозділам і структурам. Про соціум як специфічне утворення і форму людського співжиття говорилося в приглушеному тоні, пошепки, з ост­рахом. Внаслідок цього склалася парадоксальна ситуація: про головний об'єкт — соціум як цілісну систему — соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало. Як підкреслює іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет, у книгах із соціології нічого певного не говориться про те, що ж таке соціум, суспільство. Більше того, зазначив вчений, ви не тільки не знай­дете точного визначення соціального, суспільного, а й виявите, що їхні автори навіть не спробували більш-менш серйозним чином прояснити собі природу елементарних явищ соціального, не кажучи вже про його внутрішню природу і сутність.

Пошук теоретичних моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває і досі.

Людство ще не знайшло більш-менш прийнятної і обґрунтованої відповіді на питання, що ж таке соціальне. Тому нині, як і дві тисячі років тому, над визначенням якості феномена соціального треба міркувати, розпо­чинаючи із встановлення елементарно незаперечних фактів і піднімаю­чись до вершин осягнення глибинних якостей його природи й суті.

Первинна якість соціального осягається через усвідомлення доко­рінної відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Таку відмінність відзначали майже всі філософи: від Конфуція до наших су­часників. Вона постійно підкреслюється в художній літературі, публіци­стиці, історичних, етносоціальних та інших наукових дослідженнях. Ха­рактерно, що в біологічному розрізі принципової різниці між людиною і тваринним світом немає. Тварина і людина "зроблені" з одного й того ж "матеріалу", за однаковою "технологією" та аналогічними зразками: го­лова, кінцівки, внутрішні органи тощо. Проте різниця між ними прин­ципова. Людина і тварина — це зовсім різні істоти, як небо і земля. Між будовою кінцівок чи внутрішніх органів людини і тварини, конститу­цією тіла чи його співвідносними розмірами з науковою точністю можна знайти безліч принципових відмінностей. Однак головна відмінність полягає в іншому: в способі життя. Тваринне життя здійснюється при­родним чином, тобто як існування. Людське — суспільним, соціальним як життєдіяльність.

Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-істо­ричних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяль­ності як способу свідомого перетворення дійсності.

Вся філософська традиція пронизана думкою про те, що найістотні­шою ознакою людської життєдіяльності є її свідомий характер. Свідо­мий не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання довко­лишньої дійсності — такий рівень свідомості притаманний навіть тва­ринному світу, — а й у здатності розмірковувати над зовнішніми обста­винами, над своїми зв'язками з ними та з іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе (Х.Ортега-і-Гассет) з метою усвідом­лення суті природно-суспільного й сенсу власного буття в світі. Саме "здатність розмірковувати, здатність заглиблюватись у себе, щоб досягнути злагоди з собою й зрозуміти, у що ж вона дійсно вірить, що вона справді цінує і що ненавидить", — на думку Х.Ортеги-і-Гассета, поста­ють у якості тих фундаментальних домінант, які відрізняють людину як особливу істоту від іншого живого світу.

Людська властивість самозаглиблення — саморефлексії, як усвідом­лення свого відмінного, особливого існування, має діяльний суспільний характер і джерело виникнення. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме це, власне, і постає передумовою виділення людиноподібної істоти з природно-тваринного світу й вихідним пунк­том розбудови нею власного світу — соціального. Зміст і характер люд­ського життя визначається, зрештою, способом людської діяльності, од­ним з головних чинників якого є засоби виробництва — знаряддя діяль­ності. Це перше й головне чуттєво-практичне і духовно-абстрактне усві­домлене узагальнення відмінності людини від іншого природного світу. Іншим, не менш важливим чинником, стало спілкування людей засобами мови та інших символічних форм культури.

Таким чином, соціум є особливий спосіб життя особливих істот — людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкуван­ня, генетично-функціональний зв'язок між якими спричиняє до ство­рення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. У цьому зв'язку соціум постає як надприродний світ, що надбудовується над природою. Головною його ознакою є предметність. Соціум — це предметне буття людини, її існування в предметному середовищі, культурі. Звичайно, предметність вибудовується людською діяльністю з природного матеріа­лу. У цьому вимірі предметність є продовженням природи. В предметах, що оточують людинуяк культурне середовище, немає нічого надпри­родного. І, разом з тим, предмети докорінно відрізняються від природи саме тим, що в них засобами діяльності опредметнюється внутрішнє, притаманне лише людині усвідомлення довколишнього світу і заглиб­лення в себе.

У процесі життєдіяльності люди вступають у певні стосунки між со­бою. Спілкування (взаємодія, суспільні відносини), як і діяльність, є необхідною і всезагальною умовою формування і розвитку соціальності. На запитання, що таке соціум, можна відповісти: це діяльне спілкування людей. Воно органічно вплетене в людську діяльність, відповідає різно­манітним видам діяльності і постає як її передумова, бо саме через спілку­вання налагоджуються і осмислюються необхідні для діяльності зв'язки, обмін інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його від поко­ління до покоління.

У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного.

 

2.Роль географічного природного середовища у житті суспільства. Демографічні чинники суспільного розвитку.

Одним із найважливіших понять соціальної філософії є поняття геогра­фічного середовища. Людина живе на Землі в межах тоненької сфери, саме тут вона реалізує свої творчі сили. Ця зона називається географіч­ним середовищем (від грецьких "reo" — Земля і "графо" — описую, пишу). Географічне середовище — це сукупність предметів живої і не­живої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства у процес суспільного життя і які, таким чином, є необхідними умовами існування і розвитку суспільства. До географічного середовища належать земна кора із корисними копалинами, грунти, луки, ліси, води, болота, рос­линний і тваринний світи, дороги, села, міста, нижня частина атмосфе­ри. Тобто та частина природи, яка є об'єктом діяльності людини і насам­перед виробництва. Із розвитком суспільства географічне середовище розширюється, до його складу залучаються дно океанів, Північний і Пів­денний полюси, різноманітні родовища, космічний простір тощо. Змі­нюється і його роль у житті людини.

На перших етапах розвитку суспільства важливе значення мали ба­гатий рослинний і тваринний світ, родючість грунтів, сприятливий для життя людини клімат, багато інших важливих складових. І це зрозуміло, навіть життя як явище природи могло виникнути лише за сприятливих умов. У подальшому географічне середовище, його умови або приско­рювали, або гальмували розвиток суспільства. Для порівняння можна зіставити темпи соціального розвитку народів Африки, які жили в умо­вах тропічних лісів або в пісках Сахари, Італії, Франції, Іспанії, Німеч­чини, якутів, евенків тощо. В даному випадку мова йде лише про вплив на життя людини виключно природних умов.

Із розвитком суспільства географічне середовище не тільки роз­ширюється (територіально) у просторі, а й якісно змінюється, зокрема створюється нова природа: нові сорти дерев, рослин, нові породи тва­рин (методами селекції), великі площі земної поверхні займають куль­турні насадження (сади, парки, ліси), створюються нові міста, дороги, річки, озера, будуються електростанції, штучні моря тощо. Тисячу років тому земна поверхня була значно іншою, не кажучи вже про рослинний і тваринний світ. Ми не стверджуємо, що ці зміни на користь людству і природі, — це окреме питання. Але абсолютно однозначно, що наш сучасник живе практично в інших природних умовах, ніж його предок тисячу років тому на тій же території. Наприклад, у великих містах сьо­годні майже обов'язкові атрибути: трамвай, тролейбус, багатоповерхові будинки, асфальтові і бетонні дороги, електромережі, радіо, телебачен­ня, телефонний зв'язок тощо.

Таким чином, людина постійно змінює і вдосконалює географічне середовище у відповідності з потребами розвитку суспільства.

Закономірно, що і географічне середовище суттєво впливає на саму людину. Умови життя формують стиль і спосіб життя людей, їхню пси­хологію, звичаї, традиції, форму одягу, специфіку харчування. Зайве пе­реконувати, що за темпераментом, звичаями, традиціями, способами ве­дення господарства, полювання, відпочинку італійці, іспанці або грузи­ни відрізняються від шведів і якутів.

На ранніх етапах розвитку суспільства географічне середовище відігра­вало провідну роль. Із розвитком виробництва, культури все більшого значення набувають стан економіки, виробництва, науки, техніки, осві­ти, культури в цілому. Для прикладу можна порівняти темпи і рівень соціального розвитку, наприклад Японії і Китаю або Німеччини і Росії.

Люди давно помітили залежність розвитку суспільства від географіч­ного середовища. Певна частина мислителів навіть абсолютизувала роль географічного середовища або окремих його елементів у житті суспіль­ства. Такі ідеї зустрічаються вже у Демокріта, Гіпократа, Геродота, По-лібія, Страбона, пізніше — в окремих мислителів середньовіччя і Нового часу. Французький філософ-просвітитель Шарль Монтеск'є (1689 — 1755) вважається засновником географічного детермінізму як окремого напрямку в розвитку філософської думки. Він розвинув ідею про провідну роль географічного середовища, зокрема клімату в житті людей, культурі й історії народів.

Ідеї географічного детермінізму (іноді в літературі він називається гео­графічним напрямком у соціології) розвивались французьким соціоло­гом і економістом Анн Тюрго (1727 — 1781), англійським істориком Генрі Боклем (1821 — 1862), російськими вченими і публіцистами, ба­гатьма іншими мислителями минулого століття. Так, Ілля Мечников у своїй праці "Цивилизация и великие исторические реки", яка вперше була видана в 1889 р., доводив, що розвиток суспільства визначається фізико-географічним середовищем і насамперед гідросферою. Він також виступав проти спроб окремих вчених дати наукове обгрунтування ра­сизму, та проти соціологів, які поширювали біологічні закони на су­спільство. Критерій соціального прогресу І.Л.Мечников (брат відомого російського фізіолога І.І.Мечникова) вбачав у зростанні солідарності людей і свободи суспільства.

Яке місце належить ідеям географічного детермінізму в історії роз­витку філософської думки? Незважаючи на однобічність, тривалий час — аж до XIX ст. — такі концепції були прогресивними. Вони формували матеріалістичний світогляд, виступали проти містифікації історії з боку релігійних та інших ідеалістичних філософських систем. Із виникнен­ням матеріалістичних вчень про суспільство актуальність концепцій гео­графічного детермінізму втрачає свою гостроту. Але з часом ці ідеї були відроджені, дещо по-іншому витлумачені й активно використовуються як науковцями, так і політиками.

Геополітика — це політична доктрина, яка абсолютизує роль гео­графічного середовища у житті держави. Історично вона виникла як спро­ба дати "теоретичне" обгрунтування загарбницької політики окремих держав, посилання на життєву "необхідність" приєднати до своїх земель певну територію сусідніх держав чи здобути вихід до моря, океану або оволодіти шельфом моря чи океану, завоювати певні шляхи сполучення тощо. Аргументація для виправдання таких дій завжди знаходилась.

Один із теоретичних засновників геополітики — німецький географ і етнограф Фрідріх Ратцель (1844 — 1904). Він розглядав народи (держа­ви) як живі організми, які, щоб жити, розмножуватись, мусять вести боротьбу за "життєвий простір". Саме він обгрунтував роль географічного середовища у житті народу до рівня абсолютної цінності. Але сам Ф.Рат-цель не був ні фашистом, ні шовіністом. Навпаки, дуже цінував вклад у розвиток світової культури діяльності різних народів. Але його ідеї набу­ли широкої підтримки з боку інших геополітиків (Ю.Челлена, К.Хаус-хофера, Е.Обста, О.Маулля та інших), особливо у Німеччині. Активни­ми прихильниками геополітики у XX ст. були АТітлер і Й.Сталін, багато інших політиків. Нам відомо, що і сьогодні серед політиків деяких сусідніх держав є охочі приєднати ту чи іншу частину України і, на жаль, не тільки Крим.

Важливо зазначити, що за існування Радянського Союзу саме по­няття "геополітика" тлумачилось не інакше, як буржуазне реакційне вчення, політична докгрина певних кіл, що намагаються використати ідеї географічного детермінізму з метою виправдання загарбницьких воєн або перегляду кордонів, встановлених після другої світової війни. Із роз­падом Радянського Союзу і утворенням нових незалежних держав став­лення з боку політиків до цього поняття набули широкого вжитку в нашому інформаційному полі. Тепер цей термін (геополітика) широко використовується у сучасній політичній термінології для позначення будь-якої політики, пов'язаної з вирішенням головним чином територіальних питань. Тобто він поступово позбавився суто негативного змісту і за практикою вживання лідерами, насамперед наддержав, набуває ней­трального змісту. Але небезпека абсолютизації ролі географічного сере­довища у житті окремих держав залишається і сьогодні. І Україна цю небезпеку відчуває постійно. Саме геополітичні проблеми — основна причина війни між Вірменією та Азербайджаном, війни у Грузії, в Юго­славії і багатьох інших регіонах.

 


Дата добавления: 2015-08-02; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Головне Управління Держземагенства у Рівненській області| Матеріальні основи розвитку суспільства.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)