Сутність та структура духовного життя суспільства.

Духовне життя суспільства — це процес втілення в дійсність усвідомлення людиною свого ставлення до світу і до себе самої і процес відтворення цієї свідомості; це процес функціонування суспільства, розглянутий з погляду свідомого здійснення людиною своєї сутності. Отже, духовне життя — це процес реалізації людьми своїх світоглядних засад, усвідомлюваних ними цілей і сенсу життя.

Духовне життя багатогранне. Тому його можна представити і як процес виробництва, і споживання духовних цінностей. У цьому процесі усвідомлення людиною свого ставлення до світу і до себе проходить чуттєво-емоційну оцінку і знаходить свій вираз в емоціях, почуттях, настроях, переживаннях. У духовному житті змістовна сторона усвідомлення дійсності переплітається із суб'єктивною реакцією, суб'єктивним осмисленням її. Коли йдеться про духовне життя суспільства, то маємо на увазі і те, що соціальними носіями духовного є не тільки особи, групи, класи, народи, але і соціальні інститути, зайняті духовним виробництвом, поширенням його продуктів, — засоби масової інформації, радіо, телебачення, театри, кіно, преса, література, художня самодіяльність, музеї, школи... Отже, духовне життя суспільства — це особлива сфера суспільного життя, спосіб існування суспільної свідомості.

Духовне життя суспільства — це сфера духовного виробництва і відтворення людини як соціального суб'єкта. Способом існування, функціонування, розвитку духовного життя суспільства є духовно-практична діяльність. У духовному житті суспільства суспільне буття і суспільна свідомість перебувають в єдності одне з одним і взаємно одне одного зумовлюють. Духовне життя суспільства стосовно процесу формування духовного світу особи виступає важливою стороною суспільного буття. Духовний світ особи формується на основі, у рамках і за допомогою духовного життя суспільства, яке, будучи результатом становлення суспільства, зумовлює формування установок, що перетворюються для особи в її життєві, світоглядні орієнтири.

Духовне виробництво визначають як духовно-практичну і теоретичну діяльність, спрямовану на виробництво (збереження, поширення і споживання) духовних цінностей. Але специфічність — не тільки результат духовного виробництва. Справді, якщо результат матеріального виробництва — матеріальні цінності, світ речей, то духовного виробництва — духовні цінності, світ ідей. Усі ідеї мають визначені матеріальні носії і всі матеріальні цінності є визначені ідеальні значення та зміст. Нова річ може породити нові ідеї. Тому специфіку духовного виробництва можна розкрити тільки виявленням особливостей усіх його компонентів — не тільки результатів, але й мету, засоби, сам процес виробництва. Якщо матеріальне виробництво спрямоване на створення безпосередньо значимих, утилітарних цінностей, то духовне — на виробництво самоцінних утворень. Знаряддями духовного виробництва служать ті або інші розумові форми і лише як допоміжний засіб відповідні матеріальні предмети. Особливо специфічний сам процес виробництва. Так, у матеріальному виробництві предмет використовується з боку його речовинної форми: або поглинається, або приєднується до чогось, тобто зникає в самостійності. У процесі ж духовного виробництва та споживання здійснюється інформаційне використання предмета безвідносно до його речовинної форми, тим самим предмет не зникає, а зберігається, і навіть навпаки, збільшується в обсязі. 

Дата добавления: 2015-08-02